Ухвала суду № 32059281, 25.06.2013, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 червня 2013 р. № 876/5370/13 Львівський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Гінди О.М.

суддів: Затолочного В.С., Ніколіна В.В.

за участі секретаря судових засідань: Король Х.Р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Долинської об'єднаної державної податкової служби Івано-Франківської області на постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 13 лютого 2013 року у справі за адміністративним позовом Приватного акціонерного товариства «Шкіряник» до Долинської об'єднаної державної податкової служби Івано-Франківської області про скасування податкових повідомлень-рішень, -

встановив:

11 січня 2013 року позивач - ПрАТ «Шкіряник» звернувся в суд із адміністративним позовом до відповідача - Долинської ОДПІ в якому просив скасувати податкові повідомлення-рішення від 19.09.2012 року № 0000620220, від 04.12.2012 року № 0000830220, від 19.09.2012 року № 0000600220.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що відповідачем було допущено значні порушення вимог ПК України під час проведення та оформлення результатів документальної невиїзної перевірки ПрАТ «Шкіряник». Відповідачем не надано належних доказів, які б підтверджували припущення, що договори ПрАТ «Шкіряник» укладалися без мети реального настання правових наслідків, обумовлених ними, а також, що вони були спрямовані на порушення публічного порядку. Такі висновки відповідача спростовуються належним чином укладеними договорами, які спрямовувались на реальне настання правових наслідків. На момент укладення позивачем договорів з контрагентами, правоздатність яких як юридичних осіб підтверджується їх установчими документами, було досягнуто згоди щодо всіх істотних умов, які передбачені законодавством для такого виду договорів. Юридичні особи на дату укладення договорів та виконання робіт були належним чином зареєстрованими платниками податку на додану вартість і мали право на виписку податкових накладних. Податковий кредит ПрАТ «Шкіряник» сформував у відповідності до Закону України «Про податок на додану вартість» на підставі наданих податкових накладних, які відповідають усім передбаченим законом вимогам та не визнані недійсними, а отже у позивача на даний час не має передбачених законом підстав для коригування або виключення цих сум з податкового кредиту. Звернуто увагу на ту обставину, що у відповідності до вимог чинного законодавства України державна податкова інспекція не має повноважень на визнання правочинів недійсними, а має право тільки на звернення до суду з позовами про стягнення в дохід держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність, що зазначено в позиції Пленуму ВСУ № 9 від 06.11.2009 року.

Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 13.02.2013 року позов задоволено та скасовано податкові повідомлення-рішення Долинської об'єднаної державної податкової інспекції № 0000620220 від 19.09.2012 року, № 0000830220 від 04.12.2012 року, № 000600220 від 19.09.2012 року.

Не погоджуючись із постановою суду першої інстанції відповідач оскаржив її в апеляційному порядку. Вважає, що постанова прийнята з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи та з порушенням норм матеріального права, а тому просить її скасувати, а в задоволенні адміністративного позову відмовити.

Обґрунтовуючи апеляційні вимоги апелянт посилається на те, що перевірка проводилась у відповідності до вимог ПК України. В ході перевірки встановлено, що за перевірений період позивачем укладені договори із ПП «Грант ЗГО», ТзОВ «Спецелектромонтаж», ПП «Альфатек», ПП «Будівельні матеріали плюс ЛВ», ТзОВ «Агро-Інвест 2009». Однак, судом першої інстанції не взято до уваги посилання відповідача на не підтвердження позивачем реальності господарських операцій, що виключає можливість формування на їх підставі валових витрат з податку на прибуток підприємства та податкового кредиту з ПДВ. За відсутності реального здійснення господарських операцій, надані позивачем документи не можна вважати первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів.

У судовому засіданні судом апеляційної інстанції задоволено клопотання представника Долинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів Івано-Франківської області та допущено заміну відповідача - Долинської об'єднаної державної податкової служби Івано-Франківської області на її правонаступника Долинську об'єднану державну податкову інспекцію Головного управління Міндоходів Івано-Франківської області.

Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі та з'явились у судове засідання, перевіривши матеріали справи та обговоривши підстави і межі апеляційних вимог, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що Долинською ОДПІ проведено позапланову виїзну перевірку ПрАТ «Шкіряник» з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансового - господарських операцій із ПП «Грант-ЗГО», ТзОВ «СПЕЦЕЛЕКТРОМОНТАЖ», ПП «АЛЬФАТЕК» в частині податку на прибуток за період з 01.04.2009 року по 31.03.2012 року та в частині ПДВ за період з 01.07.2009 року по 30.06.2012 року, з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні операцій із ПП «Будівельні матеріали плюс ЛВ» в частині податку на прибуток за період з 01.07.2011 року по 30.09.2011 року та в частині ПДВ за вересень 2011 року, з питань дотримання податкового законодавства при здійсненні операцій з ТзОВ «Агро-Інвест 2009» в частині податку на прибуток за період з 01.04.2009 року по 31.03.2012 року та в частині ПДВ за період з 01.07.2009 року по 30.06.2012 року з питань дотримання вимог податкового законодавства в частині правильності нарахування екологічного податку за 2011 рік.

За результатами проведеної перевірки складено акт № 1978/220/22173327 від 21.08.2012 року, яким встановлено порушення ПрАТ «Шкіряник» ч. 1 ст. 203, ст. 215, п. 1 ст. 216, ст. 228 ЦК України, ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.99 р. (із змінами та доповненнями), п.п. 2.4, 2.15, 2.16 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88 зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 р. за № 168/704 - здійснення операцій на підставі нікчемних правочинів, прийнято до виконання документи на операції, що порушують публічний порядок і відповідно суперечать законодавчим та нормативним актам. Також, встановлено порушення ПрАТ «Шкіряник» п. 5.1, пп. 5.2.1, 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України в результаті чого ПАТ «Шкіряник» занижено до сплати в бюджет податку на прибуток в сумі 1 344 454 грн, в т.ч. за IV квартал 2010 року на суму 248 636 грн, за I квартал 2011 року на суму 1 095 818 грн. Крім того, зазначеним актом перевірки встановлено порушення ПрАТ «Шкіряник» пп. 7.2.3, 7.2.6, 7.4.1, 7.4.5 п. 7.4. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», п. 198 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого ПАТ «Шкіряник» занижено до сплати в бюджет податку на додану вартість на суму 6 891 056 грн в т.ч. за листопад 2010 року на суму 80 502 грн, за лютий 2011 року на суму 53 971 грн, за березень 2011 року на суму 187 406 грн, за квітень 2011 року на суму 154 076 грн, за травень 2011 року на суму 100 260 грн, за червень 2011 року на суму 347 110 грн, за листопад 2011 року на суму 1 136 982 грн, за січень 2012 року на суму 142 656 грн, за лютий 2012 року на суму 918 828 грн, за березень 2012 року на суму 1 443 838 грн, за квітень 2012 року на суму 886 837 грн, за травень 2012 року на суму 539 170 грн, за червень 2012 року на суму 899 420 грн та завищено залишок від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду за червень 2012 року на суму 1 116 780 грн.

До таких висновків відповідач прийшов виходячи з того, що договори укладені між позивачем та його контрагентами ПП «Грант ЗГО», ТзОВ «Спецелектромонтаж», ПП «Альфатек», ПП «Будівельні матеріали плюс ЛВ», ТзОВ «Агро-Інвест 2009» є нікчемними, оскільки виникає сумнів, щодо джерела походження товару, його об'ємів та обсягів.

На підставі вказаного вище акту перевірки від 21.08.2012 р. № 1978/220/22173327 Долинською ОДПІ прийнято податкові повідомлення - рішення: № 0000620220 від 19.09.2012 року, яким ПрАТ «Шкіряник» зменшено розмір від'ємного значення податку на додану вартість на суму 1 116 780 грн; № 0000600220 від 19.09.2012 року, яким донараховано податкове зобов'язання по податку на прибуток приватних підприємств на суму 267 027 грн та застосовано штрафні санкції на суму 1 грн; № 0000830220 від 04.12.2012 року, яким донараховано податкове зобов'язання по ПДВ на суму 2 574 927 грн та застосовано штрафні санкції на суму 1 287 464 грн.

Суд першої інстанції задовольняючи адміністративний позов виходив з того, що операції з придбання товарів, послуг проведено позивачем на підставі реальних та фактичних правочинів та первинних документів, складених з дотриманням вимог чинного законодавства, податкові накладні оформлені суб'єктом господарювання, який зареєстрований платником ПДВ у відповідності до вимог податкового законодавства, а тому позивачем правомірно включено до складу валових витрат та ПДВ до податкового кредиту за вищезгаданими операціями та правомірно визначено податковий кредит та валові витрати. Разом з тим, суд першої інстанції звернув увагу на безпідставність збільшення відповідачем податкового зобов'язання позивачу, у зв'язку з встановленням податковим органом порушень під час господарських операцій контрагентів позивача з іншими підприємствами, оскільки позивач не може нести відповідальність за порушення податкового чи іншого законодавства іншими платниками податків. Щодо посилання податкового органу на нікчемність правочину, суд першої інстанції зазначив, що обов'язковою умовою, для визнання договору нікчемним є наявність умислу у сторін (сторони) угоди означає, що вони (вона), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладеного правочину та усвідомлювали суперечність його інтересам держави та суспільства і прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків. Умисел юридичної особи визначається як умисел тієї посадової або іншої фізичної особи, що підписала договір від імені юридичної особи. Відповідачем не наведено жодних доказів, які б вказували на наявність умислу та мети у позивача на порушення укладеним договором публічного порядку та спрямування його на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина.

З такими висновками суду першої інстанції погоджується і суд апеляційної інстанції, виходячи з наступних підстав.

До 01.04.2011 року правовідносини, що виникають у зв'язку з формуванням платником податку на прибуток валових витрат, регулюються статтею 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28 грудня 1994 року N 334/94-ВР (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) - далі Закон N 334/94-ВР.

Так, пунктом 5.1 Закону N 334/94-ВР визначено, що валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Зазначений пункт 5.1 повинен тлумачитись у системному зв'язку з пунктом 1.32 цього Закону, який визначає господарську діяльність як будь-яку діяльність особи, направлену на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації господарської діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Відповідно до пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 вищевказаного Закону, до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг).

Таким чином, зі змісту викладених положень законодавства випливає, що визначальною ознакою віднесення платником податку витрат, до валових витрат є їх зв'язок з господарською діяльністю платника податку. При цьому, проведені господарські операції повинні бути підтверджені необхідними первинними документами, які вказують на реальність та товарність проведення господарських операцій.

Під господарською діяльністю у Господарському кодексі України (стаття 3) розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Відтак, обов'язковими ознаками господарської діяльності у розумінні вищенаведених норм є: здійснення її суб'єктами господарювання у сфері суспільного виробництва; спрямованість на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг; результати зазначеної діяльності (продукція, роботи чи послуги), які мають вартісний характер і цінове вираження.

Згідно правил ведення податкового обліку, визначених ст. 11 вказаного Закону, датою збільшення валових витрат вважається дата, яка припадає на податкових період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше (пп. 11.2.1 п. 11.2 ст. 11):

- або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг),

- або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Згідно п. 3.1. Закону України від 03.04.1997 року №168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (зі змінами та доповненнями), об'єктом оподаткування, крім того, є операції платників податку з поставки товарів та послуг, місце надання яких знаходиться на митній території України.

Порядок нарахування та сплати податку на додану вартість, а також порядок формування податкового кредиту з цього податку до 01.01.2011 року регулювався Законом України «Про податок на додану вартість» від 3 квітня 1997 року N 168/97-ВР (далі - Закон N 168/97-ВР).

Підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону N 168/97-ВР визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до підпункту 7.4.5 цього пункту, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Згідно підпункту 7.5.2 пункту 7.5. статті 7 Закону N 168/97-ВР, датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Порядок нарахування та сплати податку на додану вартість, а також порядок формування податкового кредиту з цього податку за правовідносинами, які виникли після 01.01.2011 року врегульовані Податковим кодексом України від 2 грудня 2010 року N 2755-VI (далі - ПК України).

В підпункті 14.1.181 пункту 14.1 ст. 14 ПК України податковий кредит визначено як сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з пунктом 198.2 цієї статті, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3 статті 198 ПК України визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Кодексу, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

З аналізу наведених вище норм вбачається, що визначальним фактором для формування платником податку податкового кредиту є наявність у нього виданої йому продавцем товару податкової накладної, оформленої з дотриманням вимог законодавства. При цьому, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні придбаного товару (отриманих робіт, послуг) сум ПДВ до складу податкового кредиту, є підтвердження реальності господарської операції належним чином оформленими первинними документами, які є характерними для тої чи іншої господарської операції. Разом з тим, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством. Для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Із матеріалів справи суд апеляційної інстанції вбачає, що 10 червня 2011 року між ПрАТ «Шкіряник» (Покупець) та ПП «Альфатек» (Продавець) укладено Договір № 10 купівлі - продажу шкір ВРХ мокросолених, обряджених, боєнського походження, згідно якого поставка товару здійснюється за рахунок Продавця до складу покупця м. Болехів, вул. Петрушевича 29.

У травні місяці 2011 року ПП «Альфатек» продало ПрАТ «Шкіряник» шкір ВРХ мокросолених на суму 2 823 580,84 грн, крім того ПДВ 564 716,17 грн. У червні місяці 2011 року - на суму 3 733 760,9 грн, крім того ПДВ 746 752,18 грн, у липні місяці 2011 року - на суму 3 336 131,31 грн, крім того ПДВ 667 226,26 грн. Аналогічно у жовтні місяці 2011 року ПП «Альфатек» продало Позивачу шкір ВРХ мокросолених на суму 3 069 025,44 грн, крім того ПДВ 613 805,09 грн.

10 лютого 2011 року між ПрАТ «Шкіряник» (Покупець) та ПП «Грант-ЗГО» (Продавець) укладено Договір № 5 купівлі - продажу шкір ВРХ мокросолених, обряджених, боєнського походження, згідно якого поставка товару здійснюється за рахунок Продавця до складу покупця м. Болехів, вул. Петрушевича 29.

У жовтні 2010 р. ПП «Гранд ЗГО» продало ПрАТ «Шкіряник» шкір ВРХ мокросолених на суму 284 993,28 грн, крім того ПДВ 56 998,66 грн, у листопаді 2010 р. - на суму 402 510,6 грн, крім того ПДВ 80 502,12 грн, у грудні 2010 р. - на суму 307 041,19 грн, крім того ПДВ 61 408,24 грн, у лютому 2011 р. - на суму 1 016 361,24 грн, крім того ПДВ 203 272,25 грн. У квітні 2011 р. ПП «Гранд ЗГО» продало ПрАТ «Шкіряник» шкір ВРХ мокросолених на суму 2 268 812,91 грн крім того ПДВ 453 762,59 грн.

30.10.2011 р. між ПрАТ «Шкіряник» (Покупець) та ТзОВ «Спецелектромонтаж» (Продавець) укладено Договір № 28 купівлі - продажу шкір ВРХ мокросолених, обряджених, боєнського походження, згідно якого поставка товару здійснюється за рахунок Продавця до складу покупця м. Болехів, вул. Петрушевича 29. Аналогічний договір між сторонами був укладений 05.03.2012 р. за № 4.

У листопаді 2011 р. ТОВ «Спецелектромотаж» продало ПрАТ «Шкіряник» шкір ВРХ мокросолених на суму 2 626 819,66 грн, крім того ПДВ 525 363,93 грн, у грудні 2011 р. - на суму 4 131 112,16 грн, крім того ПДВ на суму 826 222, 42 грн. У березні 2012 р. ТзОВ «Спецелектромонтаж» продало ПАТ «Шкіряник» шкір ВРХ мокросолених на суму 534 247,5 грн без ПДВ.

01 лютого 2011 року між ПАТ «Шкіряник» (Покупець) та ТзОВ «Агро-Інвест 2009» (Продавець) укладено Договір № 16 купівлі - продажу шкір ВРХ мокросолених, обряджених, боєнського походження, згідно якого поставка товару здійснюється за рахунок Продавця до складу покупця м. Болехів, вул. Петрушевича 29.

На виконання вимог зазначеного вище договору у лютому 2011 року ТзОВ «Агро-Інвест 2009» продало ПрАТ «Шкіряник» шкір ВРХ мокросолених на загальну суму 1 068 106,06 грн крім того ПДВ на суму 213 621,12 грн, в квітні 2011 року ТзОВ «Агро-Інвест 2009» - на загальну суму 1 264 785,91 грн крім того ПДВ 252 956,58 грн, в травні 2011 року - на загальну суму 2 226 543,92 грн крім того ПДВ 445 308,78 грн.

Крім того, 01.08.2011 р. ПрАТ «Шкіряник» укладено із ПП «Будівельні матеріали Плюс ЛВ» договір на виконання робіт по відновленню дамби забору води для виробничих потреб ПрАТ «Шкіряник». У результаті виконаних робіт між сторонами підписано акт приймання - передачі виконаних робіт від 16.09.2011 р. на суму 23 958,33 грн. Крім того, ПП «Будівельні матеріали Плюс ЛВ» виписано податкову накладну від 16.09.2011 р. № 6 на суму 4 791,67 грн.

На підтвердження реальності вказаних вище господарських операцій позивачем до матеріалів справи долучено копії: податкових накладних, видаткові накладні, ветеринарні свідоцтва, прийомно - здаточні акти, акти приймання-передачі виконаних робіт, товарно-транспортні накладні та інші документи, які підтверджують факт поставки товару ПП «Грант-ЗГО», ТОВ «СПЕЦЕЛЕКТРОМОНТАЖ», ПП «АЛЬФАТЕК», ТОВ «Агро-Інвест 2009» та виконання робіт ПП «Будівельні матеріали плюс ЛВ», а також платіжні доручення, які підтверджують факт повної оплати позивачем поставленого товару та наданих послуг.

Аналогічно у ПрАТ «Шкіряник» наявні всі первинні документи для включення спірних сум до складу валових витрат. При цьому у податкового органу немає жодних претензій, щодо правильності оформлення вищезазначених документів.

Крім того, судом першої інстанції встановлено, що ПП «Грант ЗГО», ТзОВ «Спецелектромонтаж», ПП «Альфатек», ПП «Будівельні матеріали плюс ЛВ», ТОВ «Агро-Інвест 2009» на час укладення спірних договорів з ПрАТ «Шкіряник» були належним чином зареєстрованими юридичними особами, які перебували на податковому обліку як платники податків, що не заперечується самим відповідачем, а тому вправі були виписувати податкові накладні на підставі яких позивачем сформовано податковий кредит.

Посилання відповідача на те, що контрагенти ПрАТ «Шкіряник» згідно актів зустрічних перевірок відсутні за місцезнаходженням, як на підставу визнання правочинів нікчемними, судом не можуть бути прийняті до уваги, зважаючи на наступне.

Відповідно до ч. 2 статті 17 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців», в Єдиному державному реєстрі містяться такі відомості щодо юридичної особи: повне найменування юридичної особи та скорочене у разі його наявності, ідентифікаційний код юридичної особи, організаційно-правова форма, центральний чи місцевий орган виконавчої влади до сфери якого належить державне підприємство або частка держави у статутному капіталі юридичної особи, якщо ця частка становить не менше 25 відсотків, місцезнаходження юридичної особи, перелік засновників (учасників) юридичної особи, у тому числі ім'я, місце проживання, реєстраційний номер облікової картки платника податків, якщо засновник - фізична особа, найменування, місцезнаходження та ідентифікаційний код, якщо засновник - юридична особа, види діяльності, відомості про органи управління юридичної особи, прізвище, ім'я по батькові, дата обрання (призначення) та реєстраційний номер облікових карток платників податків, які обираються (призначаються) до органу управління юридичної особи, уповноважених представляти юридичну особу у правовідносинах з третіми особами, або осіб, які мають право вчиняти дії від імені юридичної особи без довіреності, у тому числі підписувати договори та інше. Відповідно до статті 18 цього Закону якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні.

З наведених вище обставин справи та наявних у матеріалах справи доказів, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що згадані вище господарські операції між позивачем та вищезазначеними контрагентами мають реальний характер, оскільки факт їх поставки та надання послуг підтверджується усіма характерними для даного виду правовідносин первинними документами оформленими відповідно до вимог чинного законодавства. Оплата за отриманий товар позивачем реально проведена, що підтверджується наявним у матеріалах справи платіжними дорученнями та банківськими виписками, а факт транспортування товару підтверджується товарно-транспортними накладними, з яких випливає, що для перевезення сировини контрагенти позивача залучали інших суб'єктів господарювання.

Як вбачається з акту перевірки №1978/220/22173327, основним мотивом визнання укладених правочинів недійсним на думку відповідача, є допущення порушень ведення податкового обліку саме контрагентами позивача.

Однак, згідно ст. 10 Закону України «Про податок на додану вартість» та ст. ст. 1 і 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», вимог Податкового кодексу України ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку. При цьому такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.

Виходячи з наведеного, порушення, допущені одним платником податків у відображенні в податковому обліку первинної господарської операції, за загальним правилом не впливають на права та обов'язки іншого платника податків.

Проте, ПрАТ «Шкіряник» не може нести відповідальність за порушення, які вчинені його контрагентами, зважаючи на ту обставину, що договори купівлі-продажу були реальними та виконаними в повному обсязі, а всі первинні документи, зокрема податкові та видаткові накладні, акти прийому-передачі, платіжні доручення оформленні належним чином та з дотриманням вимог чинного законодавства України.

Суд також зазначає, що платник ПДВ (покупець товару) не має обов'язку та повноважень здійснювати контроль за дотриманням усіма постачальниками товару у ланцюгу постачання вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, дотримання вимог податкового законодавства тощо і в подальшому зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит за можливу неправомірну діяльність будь - кого з контрагентів у ланцюгу. Аналогічну правову позицію займає і Вищий адміністративний суд України в своїй ухвалі від 16.10.2012 р. у справі №К/9991/53212/12.

Суд апеляційної інстанції вважає безпідставним посилання податкового органу на не підтвердження реальності господарських операцій між контрагентами позивача та їхніми постачальниками, оскільки установлення факту недійсності, в тому числі нікчемності цивільно-правового правочину, який опосередковує дану господарську операцію, не є необхідною умовою для визначення контролюючим органом позивачу грошового зобов'язання.

Оцінюватися при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї господарської операції, на підставі якої сформовано дані податкового обліку, тобто в даному випадку між позивачем та його безпосередніми контрагентами.

Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту, оскільки чинне законодавство України не ставить у залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання податкового законодавства іншими суб'єктами господарювання, зокрема, тими, які не були постачальниками товарів (послуг), на вартість яких нараховано ПДВ, що включений платником податку до податкового кредиту.

Дана позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 31.01.2011 року № 21-47а10, яка у відповідності до ст. 244-2 КАС України є обов'язковою для врахування судом під час вирішення спору у подібних правовідносинах.

У процесі апеляційного розгляду податковим органом до матеріалів справи долучено пояснення та протоколи допитів ОСОБА_2 і ОСОБА_3, однак як вбачається із матеріалів справи, в тому числі і з транспортної документації, вказані особи не здійснювали перевезення вантажу позивачу від його контрагентів та не мають жодного відношення до перевізників, які реально здійснювали ці перевезення, а тому їхні пояснення та свідчення не можуть бути взяті судом апеляційної інстанції до уваги.

Щодо посилання податкового органу на нікчемність правочинів, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що відповідно до ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Тобто обов'язковою умовою, для визнання договору нікчемним є наявність умислу у сторін (сторони) угоди, що означає, що вони (вона), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладеного правочину та усвідомлювали суперечність його інтересам держави та суспільства і прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків. Умисел юридичної особи визначається як умисел тієї посадової або іншої фізичної особи, що підписала договір від імені юридичної особи.

Відповідачем не наведено жодних доказів, які б вказували на наявність умислу та мети у позивача чи його контрагентів на порушення укладеним договором публічного порядку та на спрямування його на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина.

На підставі викладеного, суд апеляційної інстанції вважає, що позивач у спірних правовідносинах не допускав порушень податкового законодавства, оскільки господарські операції між ним та ПП «Грант ЗГО», ТзОВ «Спецелектромонтаж», ПП «Альфатек», ПП «Будівельні матеріали плюс ЛВ», ТзОВ «Агро-Інвест 2009» мають реальний характер та підтверджені усіма характерними для даного виду операцій первинними документами. Висновки податкового органу про нікчемність правочинів не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду, а тому суд першої інстанції прийшов до правильного та обґрунтованого висновку, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення є протиправними та підлягають скасуванню.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції обґрунтовано задовольнив позовні вимоги, правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків рішення суду, а тому підстав для скасування оскаржуваної постанови, суд апеляційної інстанції не вбачає.

Керуючись ст.ст. 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд -

ухвалив:

апеляційну скаргу Долинської об'єднаної державної податкової служби Івано-Франківської області - залишити без задоволення, а постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 13 лютого 2013 року у справі № 809/198/13-а - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.

На ухвалу протягом двадцяти днів з дня складання її у повному обсязі може бути подана касаційна скарга безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий: О.М. Гінда

Судді: В.С. Затолочний

В.В. Ніколін

Ухвала у повному обсязі складена та підписана 27.06.2013 року.