Постанова № 32057574, 10.06.2013, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

10 червня 2013 року № 826/6239/13-а

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі колегії суддів: головуючого судді Келеберди В.І. , суддів Арсірія Р.О. Іщук І.О. при секретарі судового засідання Віруцькій О.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Публічного акціонерного товариства "Алчевський металургійний комбінат", Публічного акціонерного товариства «Алчевський коксохімічний завод» до Кабінету Міністрів України провизнання протиправною та нечинною Постанови КМУ № 225 від 13.03.2013 в частині О Б С Т А В И Н И С П Р А В И:

Публічне акціонерне товариство «Алчевський металургійний комбінат» та Публічне акціонерне товариство «Алчевський коксохімічний завод» (далі по тексту - позивач) звернулись до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративними позовами до Кабінету Міністрів України (далі по тексту - відповідач) в яких просили суд: визнати незаконною та нечинною постанову Кабінету Міністрів України № 225 від 13 березня 2013 року «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 19 грудня 2012 р. № 1201» в частині включення вугілля та коксу до переліку товарів, імпорт яких підлягає ліцензуванню у 2013 році.

Враховуючи, однорідність позовних вимог, які заявлені до відповідача, Кабінету Міністрів України, в межах адміністративних справ № 826/6239/13-а та № 826/6237/13-а, та відсутність заперечень представників позивача та відповідача, ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 травня 2013 року об'єднано до спільного розгляду і вирішення адміністративні справи № 826/6237/13-а та № 826/6239/13-а. Присвоєно об'єднаним справам № 826/6239/13-а.

Слід зазначити, що на виконання приписів частини 3 статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України (у разі відкриття провадження в адміністративній справі щодо оскарження нормативно-правового акта суд зобов'язує відповідача опублікувати оголошення про це у виданні, в якому цей акт був або мав бути офіційно оприлюднений) судом зобов'язано відповідача розмістити оголошення, відповідно до доказів наявних в матеріалах справи, оголошення про оскарження постанови № 225 Кабінету Міністрів України від 13 березня 2013 року «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 19 грудня 2012 р. № 1201» в частині включення вугілля та коксу до переліку товарів, імпорт яких підлягає ліцензуванню у 2013 році розміщено в Урядовому кур'єрі, випуск № 83 (04969), сторінка 14.

У судову засіданні 10 червня 2013 року представники позивача підтримали позовні вимоги в повному обсязі та просили суд задовольнити адміністративний позов. Мотивуючи підстави звернення до суду, зазначили, що спірна постанова прийнята з порушенням Законів України «Про зовнішньоекономічну діяльність», «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності», «Про Кабінет Міністрів України», що виявляється у порушенні регуляторної політики щодо планування діяльності з підготовки проектів регуляторних актів.

Мотивуючи письмові заперечення, представником відповідача зазначено, що спірний нормативно - правовий акт не порушує інтереси позивача, тому, з урахуванням статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Додатково відповідачем зазначено, що оскаржуване рішення прийнято у відповідності до покладених на Кабінет Міністрів України повноважень, оприлюднений у встановленому законом порядку, що свідчить про необґрунтованість тверджень позивача про незаконність спірної постанови.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ:

Зокрема, вирішуючи адміністративну справу по суті, суд виходить з того, що визначення обґрунтованості спірної постанови № 225 Кабінету Міністрів України від 13 березня 2013 року «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 19 грудня 2012 р. № 1201» в частині включення вугілля та коксу до переліку товарів, імпорт яких підлягає ліцензуванню у 2013 році, а отже і вмотивованості позовної заяви, полягає у визначенні відповідності прийнятого рішення наданим відповідачу повноваженням, при цьому, із обов'язковим встановленням законності його змісту з приписами Законів України «Про зовнішньоекономічну діяльність», «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності», «Про Кабінет Міністрів України», які визначають правові та організаційні засади реалізації державної регуляторної зовнішньоекономічної політики у сфері господарської діяльності.

Відповідно до вимог частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Так, відповідно до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Зазначені критерії, хоч і адресовані суду, але одночасно вони є і вимогами для суб'єкта владних повноважень, який приймає відповідне рішення, вчиняє дії чи допускається бездіяльності.

З матеріалів справи вбачається, що Публічне акціонерне товариство «Алчевський металургійний комбінат» (ідентифікаційний код 05441447) зареєстровано як юридична особа Виконавчим комітетом Алчевської міської ради Луганської області 25 жовтня 1993 року, місцезнаходження юридичної особи: 94202, Луганська область, місто Алчевськ, вул. Шмідта, будинок 4. Згідно Статуту Публічного акціонерного товариства «Алчевський металургійний комбінат» та Довідки серії АБ № 587015 з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України до основних видів діяльності товариства відносяться: виробництво чавуну, сталі та феросплавів (24.10); будівництво інших споруд, н.в.і.у. (42.99); загальна медична практика (86.21); діяльність у сфері інжинірингу, геології та геодезії, надання послуг консультування в цих сферах (71.12); неспеціалізована оптова торгівля (46.90); відновлення відсортованих відходів (38.32).

Публічне акціонерне товариство «Алчевський коксохімічний завод» (ідентифікаційний код 00190816) зареєстрований як юридична особа Виконавчим комітетом Алчевської міської ради Луганської області 22 квітня 1992 року, місцезнаходження юридичної особи: 94200, Луганська область, м. Алчевськ, вул. Красних Партизан, будинок 1. Згідно Статуту Публічного акціонерного товариства «Алчевський коксохімічний завод» та Довідки серії АБ № 480582 з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України до основних видів діяльності товариства відносяться: виробництво коксу та коксопродуктів (19.10); виробництво інших основних неорганічних хімічних речовин (20.13); виробництво добрив і азотних сполук (20.15); оптова торгівля хімічними продуктами (46.75); діяльність у сфері архітектури (71.11); діяльність у сфері інжинірингу, геології та геодезії, надання послуг технічного консультування в цих сферах (71.12).

Позивачі зазначають, що Публічне акціонерне товариство «Алчевський металургійний комбінат» та Публічне акціонерне товариство «Алчевський коксохімічний завод» є одними із найбільших металургійних підприємств та промислових виробників коксу в Україні, при цьому, закупівля коксового вугілля та вугілля здійснюється як в Україні так і в інших країнах.

Спірною постановою Кабінету Міністрів України № 225 від 13 березня 2013 року «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 19 грудня 2012 р. № 1201» доповнено додатком 8, на підставі якого було доповнено перелік товарів, імпорт яких підлягає ліцензуванню у 2013 році, зокрема, до зазначеного переліку було додано коксівне вугілля, бітумінозне вугілля (крім коксівного вугілля), вугілля (крім антрациту та бітумінозного вугілля), кокс і напівкокс (із кам'яного вугілля), кокс і напівкокс із лігніту та бурого вугілля, кокс і напівкокс із кам'яного вугілля, лігніту, бурого вугілля або торфу, агломеровані або неагломеровані, вугілля ретортне.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивачі зазначають, що відповідачем порушено вимоги Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність», оскільки спірний наказ щодо застосування режиму ліцензування імпорту товарів та встановлення кількісних обмежень є безпосередньою формою втручання держави у зовнішньоекономічну діяльність господарюючих суб'єктів, одночасно, позивач із посиланням на відсутність у відповідача повноважень на прийняття подібних рішень, просить суд задовольнити адміністративний позов.

З приводу викладеного, Окружний адміністративний суд міста Києва зазначає наступне.

Закон України «Про Кабінет Міністрів України» відповідно до Конституції України визначає організацію, повноваження і порядок діяльності Кабінету Міністрів України.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» Кабінет Міністрів України (Уряд України) є вищим органом у системі органів виконавчої влади.

Кабінет Міністрів України здійснює виконавчу владу безпосередньо та через міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, Раду міністрів Автономної Республіки Крим та місцеві державні адміністрації, спрямовує та координує роботу цих органів.

Кабінет Міністрів України відповідальний перед Президентом України та підконтрольний і підзвітний Верховній Раді України у межах, передбачених у статтях 85, 87 Конституції України.

До основних завдань Кабінету Міністрів України належать: забезпечення державного суверенітету та економічної самостійності України, здійснення внутрішньої та зовнішньої політики держави, виконання Конституції та законів України, актів Президента України; вжиття заходів щодо забезпечення прав і свобод людини та громадянина, створення сприятливих умов для вільного і всебічного розвитку особистості; забезпечення проведення бюджетної, фінансової, цінової, інвестиційної, у тому числі амортизаційної, податкової, структурно-галузевої політики; політики у сферах праці та зайнятості населення, соціального захисту, охорони здоров'я, освіти, науки і культури, охорони природи, екологічної безпеки і природокористування; розроблення і виконання загальнодержавних програм економічного, науково-технічного, соціального, культурного розвитку, охорони довкілля, а також розроблення, затвердження і виконання інших державних цільових програм; забезпечення розвитку і державної підтримки науково-технічного та інноваційного потенціалу держави; забезпечення рівних умов для розвитку всіх форм власності; здійснення управління об'єктами державної власності відповідно до закону; здійснення заходів щодо забезпечення обороноздатності та національної безпеки України, громадського порядку, боротьби із злочинністю, ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій; організація і забезпечення провадження зовнішньоекономічної діяльності, митної справи; спрямування та координація роботи міністерств, інших органів виконавчої влади; виконання інших функцій, визначених Конституцією та законами України, актами Президента України (стаття 2 Закону України «Про Кабінет Міністрів України»).

З системного аналізу вищезазначених норм вбачається, що Кабінет Міністрів України, який є вищим органом у системі органів виконавчої влади, встановлює порядок та координує діяльність органів виконавчої влади в межах своїх повноважень та у відповідності до Законів України.

Колегія суддів зазначає, що з метою правильного вирішення адміністративної справи, слід визначити коло повноважень Кабінету Міністрів України - як виконавчого органу вищого рівня та Міністерства економічного розвиту і торгівлі України - як центрального органу виконавчої влади у сфері формування та забезпечення реалізації державної політики економічного і соціального розвитку, цінової, промислової, інвестиційної, зовнішньоекономічної політики, державної політики у сфері торгівлі, державної регіональної політики в частині застосування режиму ліцензування експорту (імпорту) товарів.

Відповідно до статті 9 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» Кабінет Міністрів України: вживає заходів до здійснення зовнішньоекономічної політики України відповідно до законів України; здійснює координацію діяльності міністерств, державних комітетів та відомств України по регулюванню зовнішньоекономічної діяльності; координує роботу торговельних представництв України в іноземних державах; приймає нормативні акти управління з питань зовнішньоекономічної діяльності у випадках, передбачених законами України.

Водночас, цим же законом, до повноважень Центрального органу виконавчої влади з питань економічної політики відносяться забезпечення проведення єдиної зовнішньоекономічної політики при здійсненні суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності виходу на зовнішній ринок, координацію їх зовнішньоекономічної діяльності, в тому числі відповідно до міжнародних договорів України; здійснення контролю за додержанням всіма суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності чинних законів України та умов міжнародних договорів України; виконання інших функцій відповідно до законів України і Положення про центральний орган виконавчої влади з питань економічної політики.

Відповідно до статті 16 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» рішення про застосування режиму ліцензування експорту (імпорту) товарів, у тому числі встановлення квот (кількісних або інших обмежень), приймається Кабінетом Міністрів України за поданням центрального органу виконавчої влади з питань економічної політики з визначенням переліку конкретних товарів, експорт (імпорт) яких підлягає ліцензуванню, періоду дії ліцензування та кількісних або інших обмежень щодо кожного товару.

Положенням про Міністерство економічного розвитку і торгівлі України, затвердженим Указом Президента України від 31 травня 2011 року N 634/2011, Міністерство економічного розвитку і торгівлі України (Мінекономрозвитку України) визначено як центральний орган виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.

Мінекономрозвитку України входить до системи органів виконавчої влади і є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади з формування та забезпечення реалізації державної політики економічного і соціального розвитку, цінової, промислової, інвестиційної, зовнішньоекономічної політики, державної політики у сфері торгівлі, державної регіональної політики, державної політики з питань розвитку підприємництва, технічного регулювання та захисту прав споживачів, а також міжвідомчої координації з питань економічного і соціального співробітництва України з Європейським Союзом.

З вищезазначеного вбачається, що Міністерство економічного розвитку і торгівлі України як центральний орган виконавчої влади здійснює нормативно-правове регулювання у сферах формування та забезпечення реалізації державної політики економічного і соціального розвитку, цінової, промислової, інвестиційної, зовнішньоекономічної політики тощо.

За таких обставин, саме Міністерство економічного розвитку і торгівлі України є центральним органом виконавчої влади, який уповноважений здійснювати подання Кабінету Міністрів України про встановлення режиму ліцензування експорту (імпорту) товарів, у тому числі встановлення квот (кількісних або інших обмежень) на підставі статті 16 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність».

З вищенаведеного вбачається, що право здійснення подання Кабінету Міністрів України на підставі статті 16 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» про застосування режиму ліцензування експорту (імпорту) товарів, у тому числі встановлення квот (кількісних або інших обмежень), є виключним повноваженням центрального органу виконавчої влади з питань економічної політики (тобто Міністерства економічного розвитку і торгівлі України), яке надано останньому чинним законодавством.

Спростовуючи вищезазначені доводи, представник відповідача зазначає, що проект спірної постанови розроблено Міністерством енергетики та вугільної промисловості на виконання доручень Віце-премєр-міністра Ю. Бойка від 05 лютого 2013 року № 2607/1/1-13, п. 1 апаратної наради під головуванням Віце-премєр-міністра Ю. Бойка від 11 лютого 2013 року № 6004/0/1-13 від 22 лютого 2013 року 6004/4/1-13 та пункту 5 розділу 10 витягу з протоколу № 12 засідання Уряду від 13 лютого 2013 року, пункту 5 розділу 3 витягу з протоколу № 19 засідання Кабінету Міністрів України від 13 березня 2013 року.

Відповідач стверджує, що під час розроблення та подання оскаржуваної постанови Мінекономрозвитку приймало участь у підготовці та погодженні проекту постанови, що підтверджується листом Мінекономрозвитку від 22 березня 2013 року № 4112-03/10075-06.

Водночас, колегія суддів звертає увагу, що чинним законодавством в імперативному порядку визначено механізм прийняття рішення про застосування режиму ліцензування експорту (імпорту) товарів, у тому числі встановлення квот (кількісних або інших обмежень), згідно якого повноваження щодо прийняття рішення покладено на Кабінет Міністрів України за умови попереднього звернення центрального органу виконавчої влади з питань економічної політики - Міністерства економічного розвитку і торгівлі України із поданням про визначення переліку конкретних товарів, експорт (імпорт) яких підлягає ліцензуванню, періоду дії ліцензування та кількісних або інших обмежень щодо кожного товару.

За таких обставин, суд не приймає лист Мінекономрозвитку від 22 березня 2013 року № 4112-03/10075-06 як подання центрального органу виконавчої влади з питань економічної політики - Міністерства економічного розвитку і торгівлі України щодо встановлення механізму прийняття рішення про застосування режиму ліцензування експорту (імпорту) товарів, у тому числі встановлення квот (кількісних або інших обмежень).

Відтак, відсутність зауважень Міністерства економічного розвитку і торгівлі України щодо затвердження спірної постанови відповідачем не свідчить про дотримання порядку прийняття рішень встановлення механізму прийняття рішення про застосування режиму ліцензування експорту (імпорту) товарів, у тому числі встановлення квот (кількісних або інших обмежень).

Крім цього, Закон України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» визначає правові та організаційні засади реалізації державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності.

Згідно статті 1 цього Закону терміни вживаються в такому значенні:

державна регуляторна політика у сфері господарської діяльності (далі - державна регуляторна політика) - напрям державної політики, спрямований на вдосконалення правового регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб'єктами господарювання, недопущення прийняття економічно недоцільних та неефективних регуляторних актів, зменшення втручання держави у діяльність суб'єктів господарювання та усунення перешкод для розвитку господарської діяльності, що здійснюється в межах, у порядку та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України;

регуляторний акт - це прийнятий уповноваженим регуляторним органом нормативно-правовий акт, який або окремі положення якого спрямовані на правове регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб'єктами господарювання.

За загально визначеним терміном регуляторна діяльність - діяльність, спрямована на підготовку, прийняття, відстеження результативності та перегляд регуляторних актів, яка здійснюється регуляторними органами, фізичними та юридичними особами, їх об'єднаннями, територіальними громадами в межах, у порядку та у спосіб, що встановлені Конституцією України, цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Тобто, регуляторна діяльність включає в себе діяльність спрямовану на підготовку, прийняття, відстеження результативності та перегляд регуляторних актів, яка вчиняється різними органами виконавчої влади на відповідному етапі затвердження нормативно-правового акту.

В даному випадку, на Кабінет Міністрів України покладено виконання регуляторної діяльності в частині прийняття рішення про застосування режиму ліцензування експорту (імпорту) товарів, у тому числі встановлення квот (кількісних або інших обмежень), за умови попереднього отримання подання Міністерства економічного розвитку і торгівлі України про підготовку проекту.

Виходячи зі змісту положень статті 4 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» регуляторна діяльність повинна здійснюватись послідовно, відповідати цілям державної політики, планам з підготовки проектів регуляторних актів з метою забезпечення можливості суб'єктів господарювання здійснювати планування їх діяльності на всіх етапах регуляторної діяльності, що втілюється в основоположних принципах регуляторної діяльності, - передбачуваності, прозорості та врахування громадської думки.

Згідно зі статті 5 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» планування діяльності з підготовки проектів регуляторних актів є одним з ключових елементів забезпечення здійснення державної регуляторної політики.

Порядок реалізації вказаного планування діяльності з підготовки проектів регуляторних актів визначено до статті 7 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності», відповідно до якої регуляторні органи повинні затвердити плани діяльності з підготовки проектів регуляторних актів на наступний рік не пізніше 15 грудня поточного року. У випадку, якщо регуляторний орган готує або розглядає проект регуляторного акта, який не внесений до затвердженого цим органом плану діяльності з підготовки проектів регуляторних актів, цей орган повинен внести відповідні зміни до плану не пізніше десяти робочих днів з дня початку підготовки цього проекту або з дня внесення проекту на розгляду до цього регуляторного органу, але не пізніше дня оприлюднення цього проекту.

Таким чином, оцінюючи вимоги статей 5, 7 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» у кореспонденції з принципом передбачуваності, встановленим статтею 4 зазначеного Закону, суд приходить до висновку, що затвердження регуляторним органом регуляторного акта можливе виключно у випадку повної реалізації таким органом приписів Закону щодо послідовності та повноти регуляторних дій, ключовим та початковим елементом яких є планування діяльності з підготовки проектів регуляторних актів. Відтак оприлюднення проекту регуляторного акта, наступне його затвердження та опублікування регуляторним органом без внесення такого регуляторного акта до плану діяльності з підготовки регуляторних актів, як обов'язкового елементу регуляторної діяльності, є неприпустимим, таким, що суперечить цілям державної регуляторної політики, законодавству та відповідно є підставою для визнання його нечинним.

Виходячи з вищенаведених підстав, колегія суддів звертає увагу, що матеріали справи не містять доказів внесення спірного регуляторного акта до плану діяльності з підготовки регуляторних актів.

В ході розгляду адміністративної справи виявлено, що розгляд Кабінетом Міністрів України питання про прийняття Постанови № 225 був здійснений без попереднього внесення зазначеного питання до порядку денного засідання Кабінету Міністрів України 13 березня 2013 року. Включення зазначеного питання до порядку денного було здійснено безпосередньо в ході засідання за ініціативою Міністра енергетики та вугільної промисловості ОСОБА_3, при цьому, представником відповідача спростування вищезазначених обставин суду не надано.

Вищенаведене дає підстави вважати, що розгляд Кабінетом Міністрів України питання про прийняття спірної постанови Кабінету Міністрів України № 225 було здійснено з порушенням вимог Закону України «Про Кабінет Міністрів України» та Регламенту Кабінету Міністрів України.

Разом із цим, суд бере до уваги ту обставину, що повідомлення про оприлюднення проекту регуляторного акта з метою одержання зауважень і пропозицій, проект регуляторного акта та відповідний аналіз регуляторного впливу оприлюднюються шляхом опублікування в друкованих засобах масової інформації розробника цього проекту, а у разі їх відсутності - у друкованих засобах масової інформації, визначених розробником цього проекту, та/або шляхом розміщення на офіційній сторінці розробника проекту регуляторного акта в мережі Інтернет є обов'язковим етапом регуляторної діяльності.

В даному випадку згідно інформації, що надано у судовому засіданні розробником акта є Міністерство енергетики та вугільної промисловості України, матеріали справи містять докази розміщення на сайті проекту акту відповідно 11 лютого 2013 року та 14 березня 2013 року, водночас, суд звертає увагу на відсутність стислого викладу змісту спірної постанови в оголошенні, що є недотриманням статті 9 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».

Досліджуючи спірну постанову, колегія суддів бере до уваги наступні посилання позивачів на порушення Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності», зокрема,

- відповідно до статті 28 Закону України кожен проект регуляторного акта, що внесений на розгляд до Кабінету Міністрів України, подається для підготовки експертного висновку щодо регуляторного впливу до структурного підрозділу Секретаріату Кабінету Міністрів України, на який рішенням Кабінету Міністрів України покладено відповідну функцію.

Порядок та строки підготовки експертних висновків щодо регуляторного впливу проектів регуляторних актів, внесених на розгляд Кабінету Міністрів України, встановлюються Регламентом Кабінету Міністрів України.

На засідання Кабінету Міністрів України разом із проектом регуляторного акта подаються аналіз регуляторного впливу, яким супроводжується цей проект, та експертний висновок щодо регуляторного впливу відповідного проекту регуляторного акта.

Згідно із листом Секретаріату Кабінету Міністрів України № 17-13/341 від 08 квітня 2013 року (відповідь на запит адвоката ОСОБА_4 про надання публічної інформації), експертний висновок було виготовлено лише 04 квітня 2013 року, водночас засідання Кабінету Міністрів України на якому було прийнято спірну постанову № 225, відбулося 13 березня 2013 року.

Водночас, суд приймає доводи позивачів щодо невідповідності спірної постанови вимогам Статті XI ГАТТ, якою передбачено, що «Ніякі заборони чи обмеження, крім мит, податків, чи інших зборів, чи то у формі квот, імпортних або експортних ліцензій чи інших заходів не повинні встановлюватися або застосовуватися будь-якою стороною щодо імпорту будь-якого товару, який походить з території будь-якої іншої сторони, або щодо експорту чи продажу на експорт будь-якого товару, призначеного для ввезення на територію будь-якої іншої сторони» як на підстави для скасування спірної постанови, при цьому, зазначає, що спірна постанова має ознаки втручання у господарську діяльність відповідних суб'єктів господарської діяльності, що не узгоджується із принципами здійснення зовнішньоекономічної діяльності; спірна постанова не відповідає вимогам статті 3 Договору про зону вільної торгівлі по суті, оскільки всупереч вимогам Договору про зону вільної торгівлі встановлює кількісні (а не тарифні чи податкові обмеження) на здійснення імпорту вугілля та коксу.

Стаття 8 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» встановлює, що державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності має забезпечувати: захист економічних інтересів України та законних інтересів суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності; створення рівних можливостей для суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності розвивати всі види підприємницької діяльності незалежно від форм власності та всі напрями використання доходів і здійснення інвестицій; заохочення конкуренції та ліквідацію монополізму в сфері зовнішньоекономічної діяльності.

Держава та її органи не мають права безпосередньо втручатися в зовнішньоекономічну діяльність суб'єктів цієї діяльності, за винятком випадків, коли таке втручання здійснюється згідно з цим та іншими законами України.

Відповідно до статті 2 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» принципом свободи зовнішньоекономічного підприємництва, що полягає у: праві суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності добровільно вступати у зовнішньоекономічні зв'язки; праві суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності здійснювати її в будь-яких формах, які прямо не заборонені чинними законами України; обов'язку додержувати при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності порядку, встановленого законами України; виключному праві власності суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності на всі одержані ними результати зовнішньоекономічної діяльності.

Таким чином, у випадку застосування режиму ліцензування імпорту Кабінет Міністрів України зобов'язаний визначати кількісні обмеження окремо щодо кожного товару, імпорт якого підлягає ліцензуванню.

Натомість, постановою Кабінету Міністрів України від 13 березня 2013 року № 225 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 19 грудня 2012 р. № 1201») було встановлено загальний обсяг квоти для різних груп товарів, а саме 10 200 000 тонн для: коксівного вугілля (код згідно УКТЗЕД 2701 12 10 00); бітумінозного вугілля, крім коксівного вугілля (код згідно УКТЗЕД 2701 12 90 00); вугілля, крім антрациту та бітумінозного вугілля (код згідно УКТЗЕД 2701 19 00 00).

Сліз зазначити, що спростовуючи позовні вимоги, представником відповідача зазначено, що з грудня 2011 року на державних вугледобувних підприємствах критично обмежено відвантаження коксівного вугілля, що суттєво вплинуло на значне скорочення обігових коштів і, як наслідок, унеможливило на значне скорочення обігових коштів і, як наслідок, унеможливило вирішення виробничих питань, в тому числі, пов'язаних з умовами безпеки праці. Поряд з тим, видобуток вугілля на державних вугледобувних підприємствах з технологічних причин зупинити неможливо.

Обґрунтованість спірної постанови відповідач мотивує тим, що через обмежені складські площі подальше накопичення коксівного вугілля стає неможливим, що зумовить повну зупинку шахт з видобування коксівного вугілля, а спірна постанова на думку відповідача, набрання чинності із 01 червня 2013 року постанови Уряду від 13 березня 2013 року № 225 в частині обсягів квот, імпорт яких підлягає ліцензуванню у 2013 році дозволить вирішити проблему із накопиченням вугілля на шахтах, яка є небезпечною для життя, здоров'я населення, навколишнього природного середовища великих агломерацій сходу України, та впливає на загальну безпеку держави.

При цьому, в спростування вищезазначених посилань відповідача, представниками позивачів зазначено, що відповідно до підпункту 11 пункту 4 Положення про Державну службу України з надзвичайних ситуацій, затвердженого Указом Президента України від 16 січня 2013 року № 20/2013, Державна служба України з надзвичайних ситуацій «видає експертні висновки про рівень надзвичайної ситуації, веде облік таких висновків».

Відповідно до підпункту 8 пункту 4 цього ж положення Державна служба України з надзвичайних ситуацій «здійснює разом із центральними та місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями прогнозування ймовірності виникнення надзвичайних ситуацій, визначає показники ризику та здійснює районування території України щодо ризику виникнення надзвичайних ситуацій».

У відповідь на інформаційний запит, Державна служба України з надзвичайних ситуацій повідомила листом від 24 травня 2013 року № 03-4161/162, що вона не надавала експертних висновків про рівень надзвичайної ситуації, пов'язаної з накопиченням значних запасів вугілля, не здійснювала прогнозування ймовірності настання таких ситуацій та не здійснювала оповіщення, інформування центральних і місцевих органів виконавчої влади про загрозу настання таких ситуацій.

Таким чином, доказів залучення Державної служби України з надзвичайних ситуацій як центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сферах захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій, до аналізу та запобіганню можливому настанню надзвичайної ситуації у зв'язку із накопиченням значних запасів вугілля, що ставить під сумнів обґрунтованість прийняття Постанови № 225 відповідно до Угоди про тарифи та торгівлю 1994 року.

Підсумовуючи викладене, враховуючи встановлені судом порушення відповідачем порядку підготовки та затвердження спірного нормативно-правового акту, керуючись принципом свободи зовнішньоекономічного підприємництва, що полягає у: праві суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності добровільно вступати у зовнішньоекономічні зв'язки; праві суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності здійснювати її в будь-яких формах, які прямо не заборонені чинними законами України; обов'язку додержувати при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності порядку, встановленого законами України; виключному праві власності суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності на всі одержані ними результати зовнішньоекономічної діяльності колегія суддів дійшла висновку про обґрунтованість позовних вимог.

Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно із частиною першою статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Відповідно до статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, Окружний адміністративний суд міста Києва, з урахуванням вимог встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, виходячи з аналізу положень чинного законодавства та доказів, наявних у матеріалах справи, вважає адміністративний позов Публічного акціонерного товариства «Алчевський металургійний комбінат» та Публічного акціонерного товариства «Алчевський коксохімічний завод» таким, що підлягає задоволенню.

Враховуючи викладене, керуючись статями 69, 70, 71, 158 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВСТАНОВИВ:

1.Адміністративний позов Публічного акціонерного товариства «Алчевський металургійний комбінат» та Публічного акціонерного товариства «Алчевський коксохімічний завод» задовольнити повністю.

2. Визнати незаконною та нечинною постанову Кабінету Міністрів України № 225 від 13 березня 2013 року «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 19 грудня 2012 р. № 1201» в частині включення коксівного вугілля, вугілля та коксу до переліку товарів, імпорт яких підлягає ліцензуванню у 2013 році.

Постанова набирає законної сили в строки та порядку, встановленому статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Суддя В.І. Келеберда

Судді Р.О. Арсірій

І.О. Іщук