Ухвала суду № 32053413, 19.06.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 червня 2013 року м. Київ К-19653/09

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Приходько І. В. Бухтіярової І. О. Костенка М. І. розглянувши в попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції в Обухівському районі Київської області

на постанову Господарського суду Київської області від 09.01.2008 р.

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 16.04.2009 р.

у справі № А 6/423-07 (№ 22-а-13975/08)

за позовом Підприємства громадської організації «Київська міська асоціація інвалідів по слуху «Призма»

до Державної податкової інспекції в Обухівському районі Київської області

про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И Л А:

У вересні 2007 р. підприємство громадської організації «Київська міська асоціація інвалідів по слуху «Призма» (далі - позивач, ПГО «КМАІС «Призма») звернулось до господарського суду Київської області з позовом до Державної податкової інспекції в Обухівському районі Київської області (далі - відповідач, ДПІ в Обухівському районі Київської області) про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень від 28.12.2006 р. № 0001292301/0/3053, № 0001282301/0/3054, № 0001302301/0/3055, від 26.01.2007 р. № 0001282301/1/445, №0001292301/1/444, № 0001302301/1/443, від 05.04.2007 р. № 0001302301/2/2129, №0001282301/2/2127, № 0001292301/2/2128, від 26.06.2007 р. № 000128301/3/871, №0001292301/3/872, № 0001302301/3/873.

Постановою Господарського суду Київської області від 09.01.2008 р., яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 16.04.2009 р., позов задоволено в повному обсязі: визнано нечинними та скасовані оспорювані податкові повідомлення-рішення.

Не погоджуючись із прийнятими рішеннями суду, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, з посиланням на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просив скасувати постанову Господарського суду Київської області від 09.01.2008 р. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 16.04.2009 р. і прийняти нове рішення, яким у задоволенні позивних вимог відмовити повністю.

Позивач письмових заперечень на касаційну скаргу не надав.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи касаційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 15.12.2006 р. ДПІ в Обухівському районі Київської області було проведено невиїзну документальну перевірку ПГО «КМАІС «Призма» з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість, що підлягає відшкодуванню за період березень, червень, липень 2004 р., за результатами якої складено акти перевірки від 15.12.2006 р. № 1168/231/32045000, №1169/231/32045000 та встановлено порушення позивачем вимог пункту 1.8 статті 1, підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в наслідок чого в березні 2004 року завищена заявлена сума бюджетного відшкодування податку на додану вартість на 4 337,00 грн., неправомірно відшкодовано з бюджету податку на додану вартість в сумі 25 180,00 грн.; в червні 2004 року завищена заявлена сума бюджетного відшкодування податку на додану вартість на 4 844,00 грн., неправомірно відшкодовано з бюджету податку на додану вартість в сумі 1 489,00 грн.; в липні 2004 року завищена заявлена сума бюджетного відшкодування податку на додану вартість на 507 252,00 грн., занижено податок на додану вартість на 45 888,00 грн., неправомірно відшкодовано з бюджету податок на додану вартість в сумі 18 397,00 грн.

На підставі вказаних актів перевірки відповідачем винесені податкові повідомлення-рішення від 28.12.2006 р. № 0001292301/0/3053 (від 26.01.2007 р. № 001292301/1/444, від 05.04.2007 р. № 0001292301/2/2128, від 26.06.2007 р. № 0001292301/3/872), яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання по сплаті податку на додану вартість у розмірі 18 397,00 грн. та штрафні (фінансові) санкції в сумі 3 679,40 грн.; від 28.12.2006 р. №0001282301/0/3054 (від 26.01.2007 р. № 0001282301/1/445, від 05.04.2007 р. №0001282301/2/2127, від 26.06.2007 р. № 0001282301/3/871), яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання по сплаті податку на додану вартість у розмірі 45 888,00 грн. та штрафні (фінансові) санкції в розмірі 22 944,00 грн.; від 28.12.2006 р. № 0001302301/0/3055 (від 26.01.2007 р. № 0001302301/1/443, від 05.04.2007 р. № 0001302301/2/2129, від 26.06.2007р. № 0001302301/3/873), яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання по сплаті податку на додану вартість у розмірі 26 669,00 грн. та штрафні (фінансові) санкції в розмірі 5 333,80 грн.

Підставою для нарахування податкових зобов'язань з податку на додану вартість, як вбачається з актів перевірки від 15.12.2006 р. № 1168/231/32045000, №1169/231/32045000, став висновок податкового органу щодо порушення позивачем підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», оскільки, на думку перевіряючих, однією із обов'язкових підстав включення сум до податкового кредиту з податку на додану вартість є фактична сплата цих сум до Державного бюджету України.

Задовольняючи позовні вимоги суди попередніх інстанцій виходили з того, що висновок відповідача зазначений в актах перевірки, який став підставою для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень не відповідає вимогам чинного законодавства та фактичним обставинам справи.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з такими висновками судів першої та апеляційної інстанцій з огляду на наступне.

Відповідно до пункту 1.8 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість», бюджетне відшкодування - це сума, яка підлягає поверненню платнику податку із бюджету у зв'язку із надмірною сплатою податку у випадках, визначених згідно з цим Законом.

Сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, згідно із пунктом 7.7. статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду. У разі коли за результатами звітного періоду сума, визначена згідно з підпунктом 7.7.1 цієї статті, має від'ємне значення, така сума підлягає відшкодуванню платнику податку з Державного бюджету України протягом місяця, наступного після подачі декларації.

Згідно підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації. Тобто, як вірно зазначено судами попередніх інстанцій, до складу податкового кредиту звітного періоду відносяться суми податку, сплачені в ціні товару при їх придбанні. Для віднесення відповідних сум податків, сплачених в ціні товару, до податкового кредиту платника податку, який придбав зазначений товар, законодавством не передбачено умов про сплату цих сум до бюджету.

Законодавство України, не ставить в залежність виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання. Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальності та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Відповідно до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

Таким чином, законодавцем визначено єдину підставу не включення до складу податкового кредиту витрат по сплаті податку - відсутність податкової накладної.

Згідно із положеннями статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» платник податку виключно на підставі проведеної оподаткованої операції та належним чином оформленої контрагентом податкової накладної має право відносити суми витрат на сплату податку на додану вартість до складу податкового кредиту звітного періоду, незважаючи на сплату контрагентом сум податку на додану вартість до бюджету за відповідною оподаткованою операцією і виходячи з цього визначати суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість за звітний період.

Відповідно до пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» підставою для отримання відшкодування є дані тільки податкової декларації за звітний період. Закон України «Про податок на додану вартість» не передбачає, у періоди за які проводились перевірки, надання даних податкових декларацій контрагентів платника податків і не ставить в залежність отримання бюджетного відшкодування платником податків від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентами податку до бюджету.

Отже, сама по собі несплата податку продавцем при фактичному здійсненні господарської операції не впливає на податковий кредит покупця та суму бюджетного відшкодування.

Беручи до уваги викладені норми та встановлені обставини справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку визнавши нечинними та скасувавши спірні податкові повідомлення-рішення.

Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень, судами першої та апеляційної інстанцій були порушені норми матеріального та процесуального права.

Частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Проте податковий орган цього обов'язку не виконав.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваних судових рішень.

На підставі викладеного, керуючись статтями 220, 2201, 223, 224, 230, 231, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції в Обухівському районі Київської області залишити без задоволення.

Постанову Господарського суду Київської області від 09.01.2008 р. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 16.04.2009 р. у справі № А 6/423-07 (№22-а-13975/08) залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки, що встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя (підпис) І. В. Приходько Судді: (підпис) І. О. БухтіяроваПомічник судді (підпис) М. І. Костенко З оригіналом згідно Т. В. Давидовська