Постанова № 32052805, 04.06.2013, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 червня 2013 р. Справа № 804/5561/13-а Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіВрони О. В. при секретаріМаксименко за участю: представника позивача представника відповідача Савко В.В. Алейниченко М.М. розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпропетровську адміністративну справу за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Дизельтранссервіс» до Лівобережної міжрайонної державної податкової інспекції м.Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби України про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

ВСТАНОВИВ:

До суду надійшов адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю «Дизельтранссервіс» до Лівобережної міжрайонної державної податкової інспекції м.Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби України з позовними вимогами:

визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Лівобережної міжрайонної державної податкової інспекції Дніпропетровської області Державної податкової служби №0000832210 від 15.04.2013 р. та № 0000822210 від 15.04.2013 р.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що в результаті проведення документальної позапланової виїзної перевірки товариства з обмеженою відповідальністю «Дизельтранссервіс» з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарської діяльності, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2009р. по 30.09.2012р., відповідачем були винесені оскаржувані податкові повідомлення - рішення з якими позивач не погоджується та вважає їх такими, що були прийняті із порушенням законодавства на підставі необгрунтованих висновків, що містяться в акті перевірки. У зв'язку з чим зазначені податкові повідомлення-рішення підлягають скасуванню.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнав, виклавши письмово свої заперечення та пояснив, що податкові повідомлення-рішення були винесені правомірно на підставі обґрунтованих висновків, викладених в акті з урахуванням встановлених фактичних відомостей. Тому прийняті податкові повідомлення-рішення повністю відповідають вимогам чинного законодавства.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши подані документи, вивчивши матеріали справи та оцінивши докази, суд вважає, що адміністративний позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що Лівобережною МДПІ м.Дніпропетровська Дніпропетровської області проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «Дизельтранссервіс» з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарської діяльності за період з 01.10.2009 р. по 30.09.2012 р. валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2009 р. по 30.09.2012р. За результатом проведеної перевірки складено акт від 27.02.2013р. № 935/22/35862353, яким визначені порушення:

п.п. 4.1.6 п. 4.1 ст. 4, п. 5.1, пп. 5.3.9 п.5.3 ст.5, п. 11.2 ст.11 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 28.12.1994р. № 334/94-ВР зі змінами та доповнення; (в редакції Закону України від 22.05.97р. №283/97-ВР зі змінами та доповненнями), пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134, п. 138.2, ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139, п.137.10 ст.137 Податкового Кодексу України від 02.12.2010 року, товариством занижено податок на прибуток на суму 529760 грн., в тому числі: за 3 квартал 2010 р. на 55198 грн., за 4 квартал 2010 р. на 278083 грн., за 1 квартал 2011 р. на суму 63959 грн., за 1 квартал 2012 р. на 56715 грн., за 2 квартал 2012 р. на 45731 грн., за 3 квартал 2012 р. на суму 30074грн.;

п.п. 7.2.6, п.п. 7.2.3 п. 7.2 пп. 7.4.1. п. 7.4 п.п.7.5.1. п. 7.5 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 р. № 168/97 та ст.185, п.198.1, п. 198.2, п. 198.3, п.198.6 ст.198, п. 200.1 ст.200, п. 201.7, п. 201.4, п. 201.10 ст.201 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 р. №2755-УІ (із змінами та доповненнями) встановлено заниження податку на додану вартість за період що перевірявся на загальну суму 208 328 грн., у тому числі у серпні 2010 року на 20072 грн., у жовтні 2010 року на 18670 грн., у листопаді 2010 року на 44284 грн., у грудні 2010 року на 38167 грн., у січні 2011 року на 6479 грн., у березні 2011 року на 16779 грн., у січні 2012 року на 6684 грн., у лютому 2012 року на 8252 грн., у березні 2012 року на 9616 грн., у травні 2012 року на 9822 грн., у червні 2012 року на 9975 грн., у липні 2012 року на 6509 грн., у серпні 2012 року на 6689 грн., у вересні 2012 року на 6330 грн.

На підставі встановлених порушень Лівобережною МДПІ винесені податкові повідомлення-рішення від 15.04.2013р. № 0000832210 про донарахування податку на додану вартість в сумі 208 328,00 грн. та нарахування штрафних санкцій 46 270,00 грн., № 0000822210 про нарахування податку на прибуток приватних підприємств в сумі 529 760, 00 грн. та штрафних санкцій 116 451,00 грн.

В ході проведення позапланової перевірки встановлено незаконне формування позивачем валових витрат та податкового кредиту за наслідками операцій із придбання матеріальних цінностей у постачальників ТОВ "Фідес 2010", ТОВ «Група Імідж плюс», ТОВ «Агро СВ», ПП «Геліос-Д», ТОВ «Лігран», ТОВ «Шоковіта».

Лівобережною МДПІ м.Дніпропетровська отримано від Державних податкових інспекцій, де знаходяться на обліку постачальники, акти перевірок, висновки яких є належними доказами на підтвердження укладання договорів купівлі-продажу між позивачем та контрагентами-постачальниками без мети реального настання правових наслідків., обумовлених ними.

Окрім того, позивачем до перевірки надані первинні документи, які не дають можливості визначити, яким саме чином виконувалось завантаження - розвантаження товару та спосіб його безпосереднього перевезення транспортними засобами, оскільки не надано до перевірки відомості про вантаж та транспортні послуги.

Позивачем не надано товарно - транспортних накладних в ході перевірки, не доведено факт навантаження - розвантаження товару та порушено п.п.8.25 п.п 8.26 п.8, пп. 11.9 п.11, пп. 13.1 п.п.13.2 п.13 Наказу Міністерства транспорту України № 363 від 14.10.1997 р. (із змінами та доповненнями) «Про затвердження Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні».

У зв'язку з цим на думку відповідача такі документи згідно п.п 2.1, 2.4. п.2 «Первинні документи» Наказу Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88 не можуть бути визнані, як первинні. Для надання юридичної сили і доказовості, первинні документи повинні бути складені відповідно до вимог Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" № 996-ХІУ.

Таким чином, відповідачем зроблено висновок, що операції не підтверджуються враховуючи реальний час їх здійснення, місцезнаходження майна, наявність трудових ресурсів, виробничо - складських приміщень та іншого майна, які економічно необхідні для виконання такого постачання або здійснення діяльності, що свідчить про відсутність необхідних умов для результатів відповідної господарської, економічної діяльності, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень і транспортних засобів. В ході перевірки встановлено відсутність реальних поставок товарів, придбаних у постачальників ТОВ «Фідес 2010», ТОВ «Група імідж плюс», ТОВ «Агро СВ», ТОВ «Геліос Д», ТОВ «Лігран», ТОВ «Шоковіта».

За результатами перевірки встановлено юридичну дефектність первинних документів, здійснення операцій пов'язаних з наданням податкової вигоди для треті осіб.

Таким чином, відповідачем в акті перевірки з посиланням на порушення норм ст. 203, ст.215, ст.228 Цивільного кодексу України зазначено, що вищевказані правочини між позивачем та постачальниками є нікчемними, оскільки нікчемність вказаних, договорів підтвердженні актами перевірки державних податкових інспекцій на обліку яких знаходяться перераховані підприємств, а також у позивача немає товарно - транспортних накладних, які підтверджують реальність укладених договорів.

Вирішуючи спір суд вважає, що висновки відповідача та прийняті податкові повідомлення-рішення є необґрунтованими та такими, що не відповідають нормам законодавства з огляду на наступне.

Згідно до п.4.1 ст.4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (який діяв на час здійснення господарських операцій) валовий дохід - це загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за її межами.

Відповідно до п.5.1 ст.5 даного Закону , валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

У відповідності до п.п.5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Згідно до п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994р. №334/94 наведений перелік витрат, які не включаються до складу валових витрат та визначено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до пп. 14.1.56 п.14.1 ст. 14 Податкового Кодексу України доходи - загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі у виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами.

Згідно до 14.1.27 п.14.1 ст. 14 Податкового Кодексу України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

У відповідності до ст.134 Податкового Кодексу України, об'єктом оподаткування є: прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі ст.ст. 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі ст.ст. 138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Підпунктом 139.1.9. п.139.1 ст.139 Податкового Кодексу України встановлено, що не включаються до складу витрат: витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997р. № 168/97-ВР (який діяв на час здійснення господарських операцій) передбачено, що платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну. Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом; податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги) та є підставою для нарахування податкового кредиту; платники податку зобов'язані вести окремий облік операцій з поставки та придбання товарів (послуг), які підлягають оподаткуванню цим податком.

Згідно пп.7.4.1 п.7.4. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 6.1 ст.6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

У пп. 7.4.5 Закону зазначається, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Відповідно до п.198.1. ст.198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно до п.п.198.2, 198.3 ст.198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг, дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст.39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.193.1 ст.193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

У відповідності до п.201.1 ст.201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, в якій зазначаються обов'язкові реквізити визначенні даною статтею.

Податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів, послуг.

Пункт 198.6 ст.198 Податкового кодексу України встановлює, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п.201.11 ст.201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

З матеріалів справи та наданих письмових доказів вбачається, що між ТОВ «Дизельтранссервіс» та ТОВ "Фідес 2010", ТОВ «Група Імідж плюс», ТОВ «Агро СВ», ПП «Геліос-Д», ТОВ «Лігран», ТОВ «Шоковіта» було укладено договори поставки товару.

На підтвердження виконання укладених правочинів ТОВ «Дизельтранссервіс» зі своїми контрагентами до суду надані наступні документи:

- щодо правочинів із ТОВ Шоковита»: договір поставки № 75 від 02.07.2012 року; видаткова накладна № 160 від 04.09.2012 року, податкова накладна № 160 від 04.09.2012; видаткова накладна № 27 від 03.08.2012 року, податкова накладна № 27 від 03.08.2012 року; видаткова накладна № 11 від 02.07.2012 року, податкова накладна № 11 від 02.07.2012 року;

- щодо правочинів із ТОВ «Лігран»: договір поставки № 14 від 10.01.2012 року; видаткова накладна № 246 від 05.06.2012 року, податкова накладна № 246 від 05.06.2012 року, рахунок фактура № 246 від 05.06.2012 року; видаткова накладна № 364 10.05.2012 року, податкова накладна № 364 10.05.2012 року, рахунок фактура № 364 10.05.2012 року, видаткова накладна № 243 від 05.03.2012 року, податкова накладна № 243 від 05.03.2012 року; видаткова накладна № 100 від 02.02.2012 року, податкова накладна № 100 від 02.02.2012 року; видаткова накладна № 709 від 10.01.2012 року, податкова накладна № 709 від 10.01.2012 року;

- щодо правочинів із ПП «Геліос-Д»: договір поставки № 33 від 01.03.2011 року; видаткова накладна № 109 від 11.03.2011 року; податкова накладна № 109 від 11.03.2011 року; видаткова накладна № 2 від 01.03.2011 року, податкова накладна № 2 від 01.03.2011 року;

- щодо правочинів із ТОВ «Агро СВ»: договір поставки № 52 від 01.09.2010 року; накладна № 12011 від 12.01.2011 року, податкова накладна № 12011 від 12.01.2011 р.;

- щодо правочинів із ТОВ «Фідес-2010»- договір поставки №1008-1 від 01.06.2010 р.; накладна № 420308 від 03.08.2010 р. податкова накладна № 420308 від 03.08.2010 р.;

- щодо правочинів ТОВ «Група імідж плюс»: договір поставки № 137/1 від 01.10.2010 року; накладна № ИП-02125 від 02.12 2010 року, податкова накладна № 2125 від 02.12.2010 року; видаткова накладна № ИП-02117 від 02 листопада 2010 року, податкова накладна № 2114 від 02 листопада 2010 року; накладна ИП 03117 від 03.11.2010 року, податкова накладна 3118 від 03.11.2010 року, видаткова накладна № ИП-041013 від 04.10.2010 року, податкова накладна №41014 від 04.10.2010 р.;

- акти приймання-передачі нежитлового приміщення від 01.10.2009 р., 01.04.2010 р., 01.07.2010 р., 03.01.2012 р., 03.05.2012 р., які підтверджують наявність приміщень для зберігання отриманого від контрагентів товару;

- інвентаризаційний опис № 1 товарно-матеріальних цінностей від 01.10.2012 року, який свідчить про наявність купленого товару на складі ТОВ «Дизельтранссервіс»;

- вимоги про отримання товару зі складу ТОВ «Дизельтранссервіс», які свідчать про те. що товар зберігався на складі та в подальшому був використаний у господарській діяльності підприємства;

- витяг з бухгалтерських документів (регістр) щодо руху товарів ТОВ «Дизельтранссервіс».

Згідно п.44.1 ст.44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Стаття 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» встановлює, що первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Відповідно до ч.1 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання;назву підприємства від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Фактичність виконання вказаних договору та рух активів підтверджується наданими позивачем первинними документами. Придбаний позивачем товар було використано у своїй господарській діяльності.

Щодо висновків Лівобережної МДПІ м.Дніпропетровська про відсутність у позивача товарно - транспортних накладних, то відповідно до «Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні», затверджених наказом № 363 Міністерства транспорту України від 14.10.1997 р., правила перевезення» визначають права, обов'язки і відповідальність власників автомобільного транспорту - перевізників та вантажовідправників і вантажоодержувачів - замовників.

Згідно до пункту 1 вказаних Правил перевезення, замовник - це вантажовідправник або вантажоодержувач, який уклав з перевізником договір про перевезення вантажів.

Судом встановлен, що ТОВ «Дизельтранссервіс» не укладалися договори на перевезення товарів, до складу витрат позивачем не включалися витрати на перевезення товарів та ТОВ «Дизельтранссервіс» по вказаним операціям не був перевізником та вантажовідправником.

З вищевикладеного вбачається, що позивач правомірно, на підставі даних бухгалтерського обліку, відобразив витрати, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування податку на прибуток і правомірно на підставі отриманих податкових накладних в деклараціях з ПДВ відобразив податковий кредит на суму ПДВ, перерахованого на рахунок постачальників.

Посилання відповідача на акти перевірок контрагентів позивача надані іншими податковими інспекціями, не мають правових наслідків для позивача, оскільки в судовому засіданні позивачем доведено обґрунтованість віднесення до податкового кредиту сум податку на додану вартість та віднесених сум до складу витрат, які не визнала податкова інспекція, оскільки покупець не несе відповідальність як за несплату податків постачальниками, так і за можливу недостовірність відомостей про них, включених до Єдиного державного реєстру, за умови необізнаності покупця щодо такої.

Відповідно до ст.ст.46-49 Податкового кодексу України ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку. При цьому такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.

Якщо контрагенти позивача в подальшому не дотримувався у своїй діяльності законодавчих норм це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цих осіб. Зазначені обставини не є підставою для нарахування позивачу додаткових платежів у разі якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо віднесення сплачених сум до витрат та податкового кредиту і має всі необхідні для цього документальні підтвердження.

Податковим кодексом України визначено єдину підставу для формування податкового кредиту, а саме наявність у платника податку належно оформленої податкової накладної. Отже, єдиними факторами, які можуть впливати на формування податкового кредиту є наявність податкової накладної та наявність господарської операції.

Стосовно посилань відповідача на те, що перевіркою встановлено порушення позивачем ч. 1. 5 ст. 203. п.1,2 ст. 215. ст. 228 Цивільного кодексу України, у зв'язку з чим зазначена угода має ознаки нікчемності, то відповідно до покладених на податкову інспекцію функцій та повноважень, передбачених ст. 10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» та ст. 20 Податкового кодексу України, інспекціям не надано право щодо встановлення висновків в актах перевірки про нікчемність правочинів, укладених чи неукладених суб'єктами господарювання при перевірці їх господарської діяльності або визнання їх такими, що не відповідають закону, в тому числі вимогам ст. ст. 203, 215, 228, 662, 656 Цивільного Кодексу України в актах перевірок суб'єктів господарювання.

Таким чином, відповідачем необгрунтовано було зроблено висновок, про порушення позивачем норм Законів України «Про оподаткування прибутку підприємств», «Про податок на додану вартість» та Податкового Кодексу України, у зв'язку з чим протиправно нараховано ТОВ «Дизельтранссервіс» грошові зобов'язання з податку на прибуток підприємств та податку на додану вартість.

З урахуванням викладеного, суд вважає вимоги позивача обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ч.1 ст.94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Керуючись ст.ст. 158- 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю «Дизельтранссервіс» до Лівобережної міжрайонної державної податкової інспекції м.Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби України про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Лівобережної міжрайонної державної податкової інспекції Дніпропетровської області Державної податкової служби №0000832210 від 15.04.2013 р. та № 0000822210 від 15.04.2013 р.

Стягнути з Державного бюджету України на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Дизельтранссервіс» судовий збір в розмірі 2294,00 грн.

Постанова суду може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду в порядку та строки визначених ст.186 КАС України.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі складення постанови у повному обсязі, апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Постанова суду набирає законної сили відповідно до вимог ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст постанови буде складений протягом п'яти днів з дня закінчення розгляду справи.

Текст постанови у повному обсязі складено 10 червня 2013 року.

Суддя О.В. Врона