Постанова № 32041068, 25.06.2013, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" червня 2013 р. Справа№ 910/6855/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Пономаренка Є.Ю.

суддів: Сітайло Л.Г.

Буравльова С.І.

за участю представників сторін:

від позивача - Лесик М.А., представник за довіреністю № 63 від 25.10.2012;

від відповідача - Рєзнік М.О., представник за довіреністю № 02-01/29.04.13 від 29.04.2013,

розглянувши апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Арт-мастер" на рішення господарського суду міста Києва від 15.05.2013 у справі № 910/6855/13 (суддя Босий В.П.) за позовом державного підприємства "Інформаційні судові системи" до товариства з обмеженою відповідальністю "Арт-мастер" про стягнення 1 738 800 грн. 00 коп.

ВСТАНОВИВ:

Державне підприємство "Інформаційні судові системи" звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Арт-мастер" про стягнення 1 738 800 грн. 00 коп.

Рішенням господарського суду міста Києва від 15.05.2013 по справі № 910/6855/13 позов задоволено повністю, вирішено стягнути з відповідача на користь позивача грошові кошти в сумі 1 738 800 грн. 00 коп.

Суд першої інстанції при ухваленні рішення по даній справі виходив з того, що оскільки договір, на підставі якого позивачем було сплачено відповідачу грошові кошти в сумі 1 738 800 грн. 00 коп., визнано судом недійсним, то підстава утримання відповідачем зазначених грошових коштів відпала.

Отже, дані кошти підлягають поверненню позивачу.

Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду міста Києва від 15.05.2013 по справі № 910/6855/13 скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

Апеляційна скарга мотивована тим, що грошові кошти в сумі 1 738 800 грн. 00 коп. перераховані позивачем відповідачу за надані останнім послуги у період з 04.06.2009 р. по 15.09.2009 р. не на підставі Договору про надання послуг №А/ЦСК-1/15.09.09 від 15.09.2009 р., оскільки на момент надання таких послуг даний договір ще не було укладено між сторонами.

Крім цього, апелянт в апеляційній скарзі посилається на те, що судом першої інстанції не вірно застосовано ст. 261 Цивільного кодексу України та не враховано наслідки спливу строку позовної давності.

Так, відповідач стверджує, що трирічний строк позовної давності щодо вимог позивача про повернення безпідставно одержаних коштів потрібно обраховувати з моменту здійснення замовником останнього платежу (11.09.2009) за послуги надані за період з 04.06.2009 р. по 15.09.2009 р.

Таким чином, як зазначає, апелянт строк позовної давності щодо пред'явлених позивачем вимог сплив ще 11.09.2012.

Також, в обґрунтування вимог апеляційної скарги скаржник посилається на неправомірність відмови судом першої інстанції у задоволенні клопотань відповідача про призначення по даній справі економічної експертизи та залучення до участі у справі як третьої особи Державної судової адміністрації України.

Представник апелянта - відповідача у справі в судовому засіданні 25.06.2013 надав пояснення якими підтримав доводи та вимоги за апеляційною скаргою.

Представник позивача надав пояснення, якими просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення місцевого господарського суду - без змін.

Згідно зі ст. 99 ГПК України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України.

Відповідно до ст. 101 ГПК України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково наданими доказами, якщо заявник обґрунтував неможливість їх надання суду в першій інстанції з причин, що не залежали від нього, повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення або ухвали місцевого суду у повному обсязі.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні або скасуванню з наступних підстав.

Між державним підприємством "Інформаційні судові системи", як замовником та товариством з обмеженою відповідальністю "Арт-мастер", як виконавцем, 15.09.2009 року укладено договір №А/ЦСК-1/15.09.09 про надання послуг.

Згідно предмету даного договору виконавець зобов'язався надати, а замовник зобов'язався прийняти послуги з забезпечення захисту інформації в комп'ютерах і технічних засобах інших від копіювання та несанкціонованого доступу (послуги електронного цифрового підпису для місцевих загальних судів (районні, районні в містах, міські та міськрайонні суди, а також військові суди гарнізонів), місцевих адміністративних, апеляційних загальних судів (апеляційні суди областей, апеляційні суди міст Києва та Севастополя, Апеляційний суд АРК, військові апеляційні суди регіонів та апеляційний суд Військово-Морських сил України), та апеляційних адміністративних судів та надання невиключного права на використання комп'ютерної програми "Автоматизована система передачі судових рішень в електронному вигляді до Державного реєстру судових рішень" "Паром" (за Державним класифікатором продукції та послуг ДК016-97), відповідно до вимог, встановлених Законом України "Про доступ до судових рішень", Порядком ведення Єдиного державного реєстру судових рішень, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25.05.2006 №740, Порядком застосування електронного цифрового підпису органами державної влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями державної форми власності, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 28.10.2004 р. №1452 (п. 1.1 договору).

Відповідно до п. 3.1.2 договору сторони визначили, що послуги ЕЦП з обслуговування виконавець почав надавати замовнику починаючи з 04.06.2009 р. та буде продовжувати їх надання протягом строку дії цього договору відповідно до наданих замовником реєстрів по мірі їх надходження виконавцю.

Згідно з п. 9.3 договору сторони, користуючись правом, наданим їм ч. 3 ст. 631 Цивільного кодексу України, погодились, що умови цього договору розповсюджують свою дію на відносини, які виникли між сторонами в частині надання права на використання комп'ютерної програми з 01.01.2009 р., а в частині надання послуг ЕЦП - з 04.06.2009 р.

На виконання умов договору, відповідачем у період з 04.06.2009 р. по 15.09.2009 р. були надані, а позивачем прийняті та оплачені послуги на загальну суму 1 738 800 грн. 00 коп., що підтверджується рахунками-фактурами, актами надання послуг та платіжними дорученнями за вказаний період (т.1, а.с. 109-174).

Рішенням господарського суду міста Києва від 01.11.2012 р. у справі №5011-49/13894-2012 (залишеним без змін постановами Київського апеляційного господарського суду від 15.01.2013 р. та Вищого господарського суду України від 08.04.2013 р.,) за позовом державного підприємства "Інформаційні судові системи" до товариства з обмеженою відповідальністю "Арт-мастер" визнано недійсним з моменту укладення вищезазначений Договір про надання послуг №А/ЦСК-1/15.09.09 від 15.09.2009 р.

Предметом спору у даній справі є вимога позивача про повернення грошових коштів в сумі 1 738 800 грн. 00 коп., сплачених відповідачу за період з 04.06.2009 р. по 15.09.2009 р.

Дана вимога мотивована тим, що у зв'язку з визнанням недійсним рішенням господарського суду міста Києва від 01.11.2012 р. у справі №5011-49/13894-2012 договору, сплачені позивачем відповідачу грошові кошти в сумі 1 738 800 грн. 00 коп. за послуги, надані на підставі такого договору підлягають поверненню позивачу.

Частиною 1 ст. 626 Цивільного кодексу України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Пунктом 3 ч. 1 ст. 174 ГК України визначено, що господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно з ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Відповідно до ст. 901 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події (ч. 2 ст. 1212 ЦК).

Згідно ч. 3 вказаної статті Цивільного кодексу України положення цієї глави застосовуються також до вимог про:

1) повернення виконаного за недійсним правочином;

2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння;

3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні;

4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Вказана норма Цивільного кодексу України підлягає застосуванню у випадку, коли підстава, на якій було набуте або збережене майно, на момент набуття або збереження існувала, але згодом відпала. Наприклад, коли правочин, на підставі якого передавалася річ, згодом був визнаний недійсним або коли закінчився строк дії договору, на підставі якого особа одержала майно, тощо.

Аналогічна правова позиція викладена і в постанові Вищого господарського суду України від 10.02.2010 по справі № 3/55пд.

Таким чином, оскільки підстава утримання відповідачем грошових коштів в сумі 1 738 800 грн. 00 коп. відпала, у зв'язку з визнанням недійсним договору на підставі якого дані грошові кошти були сплачені відповідачу, проте останній продовжує ці кошти утримувати, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог.

Доводи апелянта про те, що грошові кошти в сумі 1 738 800 грн. 00 коп. перераховані позивачем відповідачу за надані останнім послуги у період з 04.06.2009 р. по 15.09.2009 р. не на підставі Договору про надання послуг №А/ЦСК-1/15.09.09 від 15.09.2009 р., оскільки на момент надання таких послуг даний договір ще не було укладено між сторонами, відхиляються колегією суддів з наступних підстав.

Як вже зазначалось вище, між державним підприємством "Інформаційні судові системи", як замовником та товариством з обмеженою відповідальністю "Арт-мастер", як виконавцем, 15.09.2009 року укладено договір №А/ЦСК-1/15.09.09 про надання послуг.

Частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. ч. 1-3 ст. 631 Цивільного кодексу України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Договір набирає чинності з моменту його укладення. Сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення.

Таким чином, законодавством України сторонам надана можливість домовитись про те, що умови договору застосовуються й до відносин між ними, які виникли до його укладення.

Так, відповідно до п. 3.1.2 договору сторони встановили, що послуги ЕЦП з обслуговування виконавець почав надавати замовнику починаючи з 04.06.2009 р. та буде продовжувати їх надання протягом строку дії цього договору відповідно до наданих замовником реєстрів по мірі їх надходження виконавцю.

Згідно з п. 9.3 договору сторони, користуючись правом, наданим їм ч. 3 ст. 631 Цивільного кодексу України, визначили, що умови цього договору розповсюджують свою дію на відносини, які виникли між сторонами в частині надання права на використання комп'ютерної програми з 01.01.2009 р., а в частині надання послуг ЕЦП - з 04.06.2009 р.

Отже, вищенаведеними положеннями договору сторони узгодили, що його дія розповсюджується на відносини, які вникли між сторонами в частині надання послуг ЕЦП з 04.06.2009 р., тобто до укладення даного договору.

Таким чином, грошові кошти в сумі 1 738 800 грн. 00 коп. за надані відповідачем послуги у період з 04.06.2009 р. по 15.09.2009 р. перераховані позивачем виконавцю саме на підставі Договору про надання послуг №А/ЦСК-1/15.09.09 від 15.09.2009 р.

За наведених обставин, доводи відповідача про те, що перерахування грошових коштів позивачем було здійснено не на підставі Договору про надання послуг №А/ЦСК-1/15.09.09 від 15.09.2009 р. підлягають відхиленню за необгрунтованістю.

Крім цього, посилання апелянта на те, що в період з 04.06.2009 р. по 15.09.2009 р. між сторонами склалися договірні відносини з надання послуг ЕЦП на підставі Актів надання послуг та рахунків - фактур також є безпідставними, оскільки, як вже було зазначено вище, сторонами поширено дію договору на відносини, які виникли до його укладення.

Відповідно до п. 4.5 договору замовник здійснює оплату за послуги ЕЦП з обслуговування на підставі рахунку - фактури виконавця та підписаного Акту-1.

Отже, надання послуг ЕЦП та виставлення відповідачем для оплати позивачу рахунків - фактур, а також оплата останнім цих рахунків за період з 04.06.2009 р. по 15.09.2009 р. здійснювалось на підставі Договору про надання послуг №А/ЦСК-1/15.09.09 від 15.09.2009 р., який згодом було укладено між сторонами та в якому вони домовились про розповсюдження його дії на відносини, які виникли до його укладення.

Крім цього, апелянт в апеляційній скарзі посилається на те, що судом першої інстанції не вірно застосовано ст. 261 Цивільного кодексу України та не враховано наслідки спливу строку позовної давності.

Так, відповідач стверджує, що трирічний строк позовної давності щодо вимог позивача про повернення безпідставно одержаних коштів потрібно обраховувати з моменту здійснення замовником останнього платежу (11.09.2009) за послуги надані за період з 04.06.2009 р. по 15.09.2009 р.

Таким чином, як зазначає, апелянт строк позовної давності щодо пред'явлених позивачем вимог сплив ще 11.09.2012.

З даним висновком колегія суддів не погоджується з наступних підстав.

Статтею 256 Цивільного кодексу України встановлено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до ч. 5 ст. 261 Цивільного кодексу України за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

За зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.

Так, в даному випадку, початок перебігу строку позовної давності за вимогами позивача пов'язується саме з тим моментом, коли підстава, на якій були набуті відповідачем грошові кошти в сумі 1 738 800 грн. 00 коп. відпала.

Отже, з моменту коли підстава для утримання одержаних відповідачем грошових коштів від позивача в сумі 1 738 800 грн. 00 коп. перестала існувати, потрібно проводити обрахування строку позовної давності для звернення з даними вимогами позивача до суду.

Оскільки, підстава на якій були набуті відповідачем грошові кошти в сумі 1 738 800 грн. 00 коп. (Договір про надання послуг №А/ЦСК-1/15.09.09 від 15.09.2009 р.), відпала з моменту набрання законної сили рішенням господарського суду міста Києва від 01.11.2012 р. у справі №5011-49/13894-2012 (залишеним без змін постановами Київського апеляційного господарського суду від 15.01.2013 р. та Вищого господарського суду України від 08.04.2013 р.,), яким визнано недійсним з моменту укладення даний договір, то відповідно право позивача на звернення до суду з даними вимогами про повернення коштів потрібно обраховувати саме з моменту набрання чинності вищезазначеним рішенням, тобто з 15.01.2013р.

З позовною заявою позивач звернувся до суду 09.04.2013, тобто строк позовної давності останнім пропущено не було.

За наведених обставин, доводи апелянта щодо спливу строку позовної давності за даними вимогами позивача про повернення безпідставно одержаних грошових коштів, підлягають відхиленню за необґрунтованістю.

Також, в обґрунтування вимог апеляційної скарги скаржник посилається на неправомірність відмови судом першої інстанції у задоволенні клопотання відповідача про призначення по даній справі економічної експертизи.

Необхідність призначення по даній справі економічної експертизи відповідач обґрунтовував тим, що для підтвердження факту існування договірних відносин між сторонами у справі необхідно з'ясувати чи відображав позивач операції з підписання актів наданих послуг та сплати за ці послуги в бухгалтерському та податковому обліку.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні вищезазначеного клопотання, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 41 Господарського процесуального кодексу України для роз'яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань, господарський суд призначає судову експертизу.

Згідно з п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики призначення судової експертизи" від 23.03.12. № 4 судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування.

В даному випадку, встановлення факту існування договірних відносин між сторонами не потребує спеціальних знань, оскільки такий факт підтверджено матеріалами справи.

Крім того, слід зазначити, що акти наданих послуг та рахунки - фактури на оплату цих послуг виставлялись саме відповідачем.

Отже, даними документами підтверджується наявність договірних відносин між сторонами.

Також, відповідач не заперечує проти надання послуг позивачу та оплати цих послуг останнім.

Таким чином, підстави для призначення експертизи по даній справі відсутні.

Апелянт в апеляційній скарзі також посилається на неправомірність відмови судом першої інстанції у задоволенні клопотання відповідача про залучення до участі у справі як третьої особи Державної судової адміністрації України.

Судом в задоволенні вказаного клопотання відповідача відмовлено з огляду на недоведеність відповідачем того, яким чином рішення у даній справі може вплинути на права та/або обов'язки визначеної у клопотанні особи.

Колегія суддів апеляційного суду погоджується з наведеним висновком суду першої інстанції, оскільки ч. 1 ст. 27 Господарського процесуального кодексу України передбачено можливість залучення третіх осіб або їх вступу у справу лише у тому випадку, якщо рішення з господарського спору може вплинути на їх права або обов'язки щодо однієї з сторін.

Так, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про недоведеність відповідачем того, яким чином рішення у даній справі може вплинути на права та обов'язки Державної судової адміністрації України.

Таким чином, доводи відповідача, викладені в апеляційній скарзі не спростовують висновків суду першої інстанції та не доводять їх протилежність, а тому не можуть бути підставою для скасування рішення.

З урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення місцевого господарського суду прийнято з повним, всебічним та об'єктивним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим, правові підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.

Оскільки, в задоволенні апеляційної скарги відмовлено, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на відповідача (апелянта).

Керуючись ст.ст. 32-34, 43, 49, 99, 101-103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Арт-мастер" залишити без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва від 15.05.2013 року у справі №910/6855/13 - без змін.

2. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на її заявника - відповідача у справі.

3. Матеріали справи №910/6855/13 повернути до господарського суду міста Києва.

4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у встановлені Господарським процесуальним кодексом України порядку та строки.

Головуючий суддя Пономаренко Є.Ю.

Судді Сітайло Л.Г.

Буравльов С.І.