Ухвала суду № 32036673, 21.05.2013, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 травня 2013 р.Справа № 2а-1870/8982/12Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Бенедик А.П.

Суддів: Мінаєвої О.М. , Шевцової Н.В.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Шосткинської об'єднаної державної податкової інспекції Сумської області Державної податкової служби на постанову Сумського окружного адміністративного суду від 04.03.2013р. по справі № 2а-1870/8982/12

за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

до Шосткинської об'єднаної державної податкової інспекції Сумської області Державної податкової служби

про скасування податкового повідомлення - рішення,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, фізична особа-підприємець ОСОБА_1, звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовом до Шосткинської об'єднаної державної податкової інспекції в Сумській області, в якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 01.11.2012 року №0001241710 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 31250 грн., в тому числі за основним платежем на суму 25000 грн. та штрафної санкції на суму 6250 грн.

Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 04.03.2013 року задоволено адміністративний позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_1.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Шосткинської об'єднаної державної податкової інспекції від 01.11.2012 року №0001241710 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість в загальному розмірі 31250грн., в тому числі: 25000грн. за основним платежем та 6250грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Стягнуто з Державного бюджету України на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 в рахунок повернення сплачений при подачі позову до суду судовий збір в розмірі 312 грн. 50 коп.

Відповідач, не погодившись із судовим рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Сумського окружного адміністративного суду від 04.03.2013 р. та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, відповідач посилається на прийняття оскаржуваної постанови при невідповідності висновків суду обставинам справи, з порушенням норм матеріального права, а саме: ч.1,2,5 ст. 203, ч.2 ст. 215 ЦК України, п.198.1, п.198.2, п.198.3 ст. 198 ПК України, що призвело до неправильного вирішення справи, а також на, доводи та обставини, викладені в апеляційній скарзі.

Позивач не скористався правом подання письмових заперечень на апеляційну скаргу.

Сторони в судове засідання апеляційної інстанції не з'явилися, про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином, причини неявки не повідомили.

Колегія суддів на підставі п. 2 ч. 1 ст. 197 Кодексу адміністративного судочинства України вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що позивач, ОСОБА_1, зареєстрований як фізична особа-підприємець Серединно-Будською районною державною адміністрації Сумської області 14.04.2000 року, перебуває на податковому обліку в Серединно-Будському відділенні Шосткинської МДПІ Сумської області, зареєстрований платником податку на додану вартість.

В період з 15.10.2012 року до 18.12.2012 року фахівцем Шосткинської ОДПІ проведена документальна позапланова невиїзна перевірка фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 щодо документального підтвердження господарських відносин із платником податків ТОВ „НВП Новотехніка" за період з 01.01.2012 року до 31.01.2012 року.

За результатами перевірки складений акт від 22.10.2012 року №1396/17-103-2871219090 (а.с.10-17), згідно висновків якого встановлено порушення позивачем ч.1,2,5 ст. 203, ч.2 ст. 215 ЦК України, п.198.1, п.198.2, п.198.3 ст. 198 ПК України.

На підставі вказаного акту перевірки Шосткинською ОДПІ прийнято податкове повідомлення - рішення №0001241710 від 01.11.2012 року, яким ФОП ОСОБА_1 збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 31250 грн., в тому числі: за основним платежем - 25000 грн., штрафної санкції - 6250 грн. (а.с.18).

Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку про необґрунтованість висновків акту перевірки, вважаючи дії відповідача при прийнятті оскаржуваного податкового повідомлення-рішення такими, що не відповідають вимогам ч. 3 ст. 2 КАС України, оскільки реальність господарських операцій між позивачем та його контрагентом ТОВ „НВП Новотехніка", використання товарів у власній господарській діяльності, підтверджується первинними документами бухгалтерського обліку та податкової звітності, оформленими у відповідності до вимог ч.2 ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", а також податковими накладними, оформленими у відповідності до вимог п. 201.1 ст. 201 ПК України.

Судом не встановлені факти, які б свідчили, що зміст договорів, укладених між позивачем та ТОВ „НВП Новотехніка" не відповідають діючому законодавству України, дійсним намірам сторін та що ці наміри спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, враховуючи настуне.

Підставою для прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення слугував висновок податкового органу про безпідставне віднесення до складу податкового кредиту за січень 2012 року суму податку на додану вартість, сплачену за нікчемними правочинами з ТОВ „НВП „Новотехніка".

Так, у період з 01.01.2012 року до 31.01.2012 року ФОП ОСОБА_1 здійснював операції з лісівництва, лісозаготівлі та роздрібної торгівлі поза магазинами. ДПІ у Шевченківському районі м. Києва надіслано листа з копією акта від 13.06.2012 року №569/22-90-24943628 „Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ „НВП Новотехніка" , код ЄДРПОУ 24943628 з питань підтвердження відомостей по взаємовідносинам з ТОВ „Оллерус-Авто", яким сформовано податковий кредит за січень 2012 року. ТОВ „НВП Новотехніка" постачальником ФОП ОСОБА_1 (а.с.13, зворотній бік).

Враховуючи факти, встановлені в ході перевірки ТОВ «НВП Новотехніка», та те, що підприємством на перевірку не надані жодні бухгалтерські, первинні документи, які ці факти заперечують, перевіркою встановлено, що операції з реалізації між ТОВ «НВП Новотехніка» та фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 мали не реальний товарний характер, товар не придбавався, не перевозився та не зберігався, послуги доставки не виконувались. Тобто, видаткові та податкові накладні виписані з єдиною метою, надати безтоварним операціям реальність їх здійснення та формування витрат і податкового кредиту.

Правочини між ТОВ «НВП Новотехніка»та ФОП ОСОБА_1 не спричинили реального настання правових наслідків.

Перевіряючи юридичну та фактичну обґрунтованість мотивів, які покладені суб'єктом владних повноважень в основу спірного правового акту індивідуальної дії на відповідність вимогам ч.3 ст.2 КАС України, колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового Кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно п. 198.3 ст. 198 Податкового Кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається, виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Тобто, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Встановлено, що позивач в перевіряємому періоді мав господарські взаємовідносини з ТОВ «НВП Новотехніка».

Між ФОП ОСОБА_1 та ТОВ „НВП Новотехніка" укладені договори постачання:

- №16 від 23.01.2012 року (а.с.19), згідно умов якого ТОВ „НВП Новотехніка" (продавець) зобов'язувався поставити, а ФОП ОСОБА_1 (покупець) прийняти та сплатити за продукцію (захисний комбінезон у кількості 20 шт., куртка у кількості 20 шт., загальною ціною 47600грн.);

- №17 від 23.01.2012 року (а.с.22), згідно умов якого ТОВ „НВП Новотехніка" (продавець) зобов'язувався поставити, а ФОП ОСОБА_1 (покупець) прийняти та сплатити за продукцію (каски у кількості 30 шт., чоботи захисні у кількості 20 шт., клин валочний алюміній у кількості 4 шт., загальною ціною 50000грн.);

- №18 від 31.01.2012 року (а.с.26), згідно умов якого ТОВ „НВП Новотехніка" (продавець) зобов'язувався поставити, а покупець ФОП ОСОБА_1 (покупець) прийняти та сплатити за продукцію (захисні черевики у кількості 20 шт., пояс паяльщика з інструментами у кількості 4 шт., захват ручний кл.185мм у кількості 1 шт., загальною ціною 52400грн.).

Відповідно до п.2.1 перелічених договорів оплата за придбані товари здійснювалася покупцем на розрахунковий рахунок продавця, про що свідчать копії платіжних доручень №1 від 31.01.2012 року та №1 від 26.01.2012 року на загальну суму 150 000 грн.(а.с.96-97), а також звіт про дебетові та кредитні операції за період з 01.01.2012 року до 31.01.2012 року (а.с.98-102). Крім того, позивач надав витяг з книги обліку доходів і витрат, де у розділі ІІ „Витрати" значаться суми коштів, сплачені за придбання спецодягу (а.с.73).

Отримання товару від постачальника підтверджується копіями видаткових накладних №17 від 23.01.2012 (а.с.20), №16 від 23.01.2012 року (а.с.23), №18 від 31.01.2012 року (а.с.27).

За даними операціями позивач отримав від контрагента податкові накладні, які за своєю формою та змістом в повному обсязі відповідають вимогам чинного законодавства України (а.с.21,24, 28). Вказані податкові накладні №64 від 31.01.2012 року, №63 від 31.01.2012 року та №65 від 31.01.2012 року включені до реєстру виданих та отриманих податкових накладних за січень 2012 року (а.с.75-78).На момент виписування податкових накладних як постачальник, так і покупець були платниками податку на додану вартість (а.с.13, зворотній бік, абзац 8, а.с.83).

За період з 01.01.2012 року до 31.01.2012 року ФОП ОСОБА_1 задекларовано податкового кредиту з податку на додану вартість у сумі 49959грн., в тому числі і по взаємовідносинам з ТОВ „НВП Новотехніка" на суму 25000грн.(а.с.79-82).

Згідно п.3.2 договорів постачання доставка продукції здійснюється за адресою: 41020, Сумська область, Середино-Будський район, с. Нововасилівка або самовивіз (за домовленістю). Транспортування придбаного товару здійснювалося у січні 2012 року позивачем самостійно, про що свідчать копії подорожніх листів службового легкового автомобіля (а.с.30-31). Наявність у ФОП ОСОБА_1 власного транспортного засобу УАЗ НОМЕР_4 підтверджується копією свідоцтва про реєстрацію автомобіля (а.с.85).

В п.1.15.2 та п.1.16 акту перевірки від 22.10.2012 року №1396/17-103-2871219090 прямо зазначено про реєстрацію за позивачем автомобільних транспортних засобів: Мерседес Бенц, Е 320, д/н НОМЕР_1; НОМЕР_2, д/н НОМЕР_3 а також проведено аналіз транспортування товарно-матеріальних цінностей, за результатами якого відповідачем зроблено висновок, що „транспортування здійснювалось власним транспортом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, про що свідчать, надані на перевірку, подорожні листи (а.с.11-12).

Тобто, під час проведення перевірки податковим органом не заперечувалася можливість перевезення позивачем засобів індивідуального захисту власними силами на умовах самовивозу згідно договорів постачання.

Крім того, надані до матеріалів справи витяги з книг обліку паливо-мастильних матеріалів ФОП ОСОБА_1 за 2011 -2012 роки (а.с.88-89), а також копії податкових накладних, які свідчать про придбання позивачем паливо дизельного, бензину А-92, бензину А-95, бензину „ENERGY-92" , бензину А-76 у ТОВ „Лоранто", ТОВ „Драйв-1", ТОВ „Торговий дім „Полісся", підтверджують факт витрачання пального під час перевезення придбаного товару від ТОВ „НВП Новотехніка" (а.с.90-93).

Щодо особливих відміток, вказаних у подорожніх листах, як: „гараж - смт. Зноб-Новгородське - м. Київ - смт. смт. Зноб-Новгородське"(а.с.30-31), колегія суддів зазначає, що по АДРЕСА_1 у ФОП ОСОБА_1 будується гараж, технічна документація на який перебуває у стані розробки (а.с.86). Зазначені обставини обумовили маршрут перевезення та свідчать про фактичне переміщення товару від постачальника до покупця.

Колегія суддів вважає, що оформлені сторонами договору первинні документи відповідають вимогами ч. 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", а податкові накладні - вимогам пп. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України, оскільки будь-яких порушень щодо оформлення податкових накладних не встановлено під час перевірки, зауваження до змісту та форми зазначених документів у податкового органу відсутні.

Подальше використання товару, придбаного позивачем за договорами постачання №16, №17 від 23.01.2012 року та №18 від 31.01.2012 року здійснено у власній господарській діяльності, а саме, для забезпечення власних працівників засобами індивідуального захисту: спецодягом та спецвзуттям під час виконання лісозаготівельних робіт та трелювання лісу, в підтвердження чого позивачем до матеріалів справи надані акти вибуття малоцінних та швидкозношувальних предметів (типова форма №МШ-4), відомість обліку видачі (повернення) спецодягу, спецвзуття та захисних засобів (типова форма №МШ-7), відомість видачі інструментів працівникам (а.с.34-37).

З податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку (форма №1-ДФ) вбачається, що у першому кварталі 2012 року у ФОП ОСОБА_1 працювало у штаті 18 фізичних осіб (а.с.69).

Як зазначено в акті перевірки від 22.10.2012 року №1396/17-103-2871219090, ФОП ОСОБА_1 у періоді, що перевірявся, здійснював господарську діяльність з лісівництва, лісозаготівлі та роздрібної торгівлі поза магазинами (а.с.13, зворотній бік, абзац 2). В матеріалах справи міститься копія дозволу Територіального управління Державної служби гірничого нагляду та промислової безпеки у Сумській області на виконання робіт підвищеної небезпеки - лісосічних робіт та трелюваня лісу, строком дії до 30.12.2016 року (а.с.9).

Тобто, факт здійснення фізичною особою-підприємцем такого виду господарської діяльності, як лісозаготівля, Шосткінською ОДПІ не заперечується.

Отже, позивач здійснює лісозаготівельні роботи та подальшу реалізацію лісової продукції з метою отримання доходу, а тому така діяльність має всі ознаки господарської, що вказує на наявність ділової мети, прагнення одержати економічну вигоду та спричинити реальне настання правових наслідків за укладеними договорами постачання.

Посилання відповідача щодо недотримання позивачем вимог Положення про порядок забезпечення працівників спеціальним одягом, спеціальним взуттям та іншими засобами індивідуального захисту, затвердженого наказом Державного комітету України з промислової безпеки, охорони праці та гірничого нагляду від 24.03.2008 року №53, внаслідок відсутності у ФОП ОСОБА_1 необхідних умов для зберігання засобів індивідуального захисту згідно з інструкціями з їх експлуатації, а також не надання ним доказів того, що придбані засоби відповідають існуючим на робочому місці умовам праці та небезпекам, та посилань відповідача на нікчемність укладених з ТОВ „НВП Новатехніка" правочинів на цій підставі, є безпідставним, з огляду на наступне.

Відповідно до п.1.1 Положення про порядок забезпечення працівників спеціальним одягом, спеціальним взуттям та іншими засобами індивідуального захисту, це Положення поширюється на підприємства, установи, організації незалежно від форм власності та видів їх діяльності (далі - підприємство) та встановлює порядок забезпечення засобами індивідуального захисту працівників, для яких їх застосування є обов'язковим під час трудового процесу.

Пункт 1.2 Положення містить безпосереднє посилання на статтю 8 Закону України „Про охорону праці" та статтю 163 Кодексу законів про працю України, відповідно до яких на роботах зі шкідливими та небезпечними умовами праці, а також роботах, що пов'язані із забрудненням, або тих, що здійснюються в несприятливих метеорологічних умовах, працівникам видаються безоплатно за встановленими нормами спеціальний одяг, спеціальне взуття та інші засоби індивідуального захисту.

Тобто, даним Положенням регулюється порядок забезпечення роботодавцем своїх працівників засобами індивідуального захисту під час виконання ними небезпечних та шкідливих робіт. Тому, на переконання суду, відсутність у позивача належних умов для зберігання спецодягу та спецвзуття, а також відсутність необхідних позитивних висновків державної санітарно-епідеміологічної експертизи, сертифікатів відповідності чи свідоцтв про визнання відповідності можуть вказувати на порушення ФОП ОСОБА_1 норм трудового законодавства, нормативно-правових актів з охорони праці, але не на порушення ним норм податкового законодавства, та не впливає на право включення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість.

Враховуючи, що реальність господарської операцій з придбання позивачем за договорами постачання товару повністю підтверджена належними первинними документами, а придбаний товар використаний позивачем у власній господарській діяльності колегія суддів дійшла висновку, що позивач мав право на відображення цих господарських операцій у податковому обліку при визначенні об'єкту оподаткування податком на додану вартість, зокрема, формування податкового кредиту.

Порядок дій органів ДПС під час реалізації владної управлінської функції контролю за правильністю та повнотою справляння податкових зобов'язань, у тому числі щодо спірних зобов'язань, визначався Законом України «Про державну податкову службу в Україні» та ПК України, які не містили і не містять норм, які б наділяли відповідача повноваженнями на визнання правочинів нікчемними або такими, що не відповідають вимогам законодавства, повноваженнями на оцінку відповідності будь-якого правочину вимогам ст. 203, ст. 215, ст. 216, ст. 228 ЦК України.

Відповідно ст. 228 ЦК України (в редакції, що діяла з 01.01.11 р.): 1. Правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. 2. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. 3. У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

З вищевказаного слід зробити висновок про те, що законодавець з 01.01.11 р. виключив правочини, які були укладені з метою суперечною інтересам держави та суспільства, з кола нікчемних правочинів і відніс такі правочини до оспорюваних, а тому повноваження на встановлення законності правочинів, вчинених суб'єктом господарювання за тими критеріями ознак, що містяться в акті, належать виключно до прерогативи судових органів.

Окрім того, відповідно п. 18 Постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 06.11.09 р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений ст. 228 ЦК України: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, АР Крим, територіальної громади, заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема, правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст. 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за ст. 228 Цивільного кодексу України має враховуватись вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо. Проте відповідачем під час судового розгляду справи не надано допустимих та належних доказів того, що фактична господарська діяльність позивача та вчинювані ним правочини містять прояви обставин, що перелічені у ч. 1 ст. 228 ЦК України. Крім того, відповідно ч. 1 та ч. 2 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Згідно висновків акту перевірки правочини, вчинені позивачем з контрагентом, кваліфікує як такі, що не направлені на реальне настання правових наслідків, а отже визнає їх нікчемними. Проте згідно приписів ст. 234 ЦК України правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, є фіктивним. Фіктивний правочин визнається недійсним судом. Відповідач не навів посилання на судові рішення щодо недійсності вчинених позивачем правочинів як фіктивних або інших доказів щодо фіктивності здійснюваної позивачем діяльності. Таким чином, СДПІ, перекручуючи норми чинного законодавства України, невірно їх застосовує в частині кваліфікації вчинених правочинів. Проте відповідач по даній справі розцінив як доведений факт нікчемності правочинів і на цій підставі виключив з податкового кредиту позивача відповідні суми ПДВ.

Наявні у справі документи не містять жодних доказів наявності між позивачем та його контрагентом взаємоузгоджених зловмисних дій, спрямованих на порушення існуючого в державі суспільного ладу або моральних засад. Таких доказів відповідачем не надано ні до суду першої, ні до суду апеляційної інстанції, а колегією суддів при виконанні вимог ст.11 КАС України не виявлено.

Згідно ч. 1 ст. 244 - 2 КАС України, рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

Так, Верховним Судом України (постанова від 09.09.2008 у справі №21-500во08, постанова від 01.06.2010 у справі № 21-573во10, постанова від 31.01.2011 у справі за позовом ЗАТ "Мукачівський лісокомбінат" до Мукачівської ОДПІ про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, постанова від 31.01.2011 у справі за позовом ТОВ "Фірма "ВІК" до ДПІ у м. Херсоні про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень) зазначено, що в силу положень Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" позивач та контрагенти позивача є окремими суб'єктами права зі статусом юридичної особи, а відтак позивач та контрагенти позивача є окремими платниками податку на додану вартість. За таких обставин, межі юридичної відповідальності кожного платника ПДВ, яка (слід розуміти - відповідальність) відповідно до ст. 61 Конституції України має індивідуальний характер, поширюються на діяння, що визнаються законом протиправними та були вчинені саме цим платником. Притягнення суб'єкта права до відповідальності за діяння, що було вчинено іншою особою, є неможливим, за винятком встановлених ст. 228 Цивільного кодексу України та ст.ст. 207 і 208 Господарського кодексу України випадків свідомого укладення таким суб'єктом права нікчемного правочину з метою відображення певних первинних документів в податковому обліку без фактичного проведення господарських операцій.

Колегія суддів зазначає, що відповідач, в порушення вимог ч.2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, не довів правомірність своїх заперечень проти адміністративного позову, законність та обґрунтованість прийнятого ним податкового повідомлення-рішення.

Натомість позивач, на виконання вимог ч.1 ст. 71 КАС України, довів обставини, на яких ґрунтуються його позовні вимоги.

Відповідно до ч.2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Колегія суддів вважає, що дії відповідача, пов'язані з прийняттям оскаржуваного податкових повідомлення - рішення №0001241710 від 01.11.2012 року не кореспондуються з приписами ч.2 ст. 19 Конституції України.

Колегія суддів вважає, що постанова Сумського окружного адміністративного суду від 04.03.2013 р. по справі № 1870/8982/12 відповідає вимогам ст. 159 КАС України, а тому відсутні підстави для її скасування та задоволення апеляційних вимог апелянта, відповідача у справі.

Відповідно до ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 197, п.1 ч.1 ст. 198, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст.ст.206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Шосткинської об'єднаної державної податкової інспекції Сумської області Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Сумського окружного адміністративного суду від 04.03.2013р. по справі № 2а-1870/8982/12 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий суддя Бенедик А.П.Судді Мінаєва О.М. Шевцова Н.В.