Рішення № 32032495, 25.06.2013, Господарський суд Волинської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

19 червня 2013 р.

Справа № 903/496/13

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Максим», м. Самбір, Львівська обл.

до відповідача товариства з обмеженою відповідальністю «Захід Рітейл», м. Луцьк

про стягнення 26068,85 грн.

Суддя Вороняк А.С.

при секретарі судового засідання Чорному С.О.

за участю представників сторін:

від позивача: н/з

від відповідача: н/з

У зв`язку з неявкою представників сторін у судове засідання, здійснення технічної фіксації судового процесу не велося.

В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Суть спору: товариство з обмеженою відповідальністю «Максим» звернулося з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Захід Рітейл» про стягнення 26068,85 грн., з них 22860 грн. основної заборгованості, 2295,70 грн. – пені, 913,15 грн. штрафу у розмірі 3% річних та судових витрат по справі.

Ухвалою господарського суду Львівської області від 13.05.13р. справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Максим» до товариства з обмеженою відповідальністю «Захід Рітейл» про стягнення 26068,85 грн., передано до господарського суду Волинської області за територіальною підсудністю.

Ухвалою господарського суду Волинської області від 17.05.2013р. було порушено провадження у справі, а справу призначено до розгляду на 29.05.2013р. та зобов'язано сторін надати суду ряд документів, необхідних для об'єктивного розгляду справи по суті, а також визнано обов'язковою явку представників останніх в судове засідання.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на договір купівлі-продажу обладнання №150911/01 від 15.08.2011р., ст.231 Господарського кодексу України та ст.625 Цивільного кодексу України

Ухвалою суду від 29.05.2013р. розгляд даної справи відкладено на 19.06.2013р. у зв’язку з неявкою відповідача в судове засідання, необхідність з’ясування всіх істотних обставин справи та повторного витребування доказів.

06.06.2013р. через канцелярію суду від позивача надійшла заява, в якій зазначено, що при подані позовної заяви було допущено помилку в прохальній частині, а саме зазначено «стягнути з ТОВ «Захід Рітейл» на користь ТОВ «Максим» штраф в розмірі 3% річних в розмірі 913,15 грн.», просять дану частину прохальної частини позовної заяви читати в такій редакції: «стягнути з ТОВ «Захід Рітейл» на користь ТОВ «Максим» 3% річних від простроченої суми, що становить 913,15 грн.».

Суд, розглянувши вищезазначену заяву, вважає за необхідне прийняти її до розгляду, розгляд справи вирішувати з врахуванням заяви про виправлення описки в прохальній частині позовної заяви, оскільки зі змісту позовної заяви вбачається правова підстава для звернення до суду щодо стягнення 3% річних в розмірі 913,15 грн. – ст.625 ЦК України.

Позивач у судове засідання 19.06.2013р. компетентного представника не направив. На момент розгляду справи докази вручення відповідачу ухвали господарського суду Волинської області від 29.05.2013р. – відсутні, проте останній належним чином повідомлений про час і місце розгляду справи, що стверджується протоколом судового засідання від 29.05.2013р.

Відповідач вимог ухвал господарського суду Волинської області від 17.05.2013р. та від 29.05.2013р. не виконав, в судове засідання 19.06.2013р. не з’явився, компетентного представника не направив, контрозрахунку та витребуваних ухвалою суду документів не надав, ухвала господарського суду від 29.05.13р. повернулася суду із позначкою «за закінченням терміну зберігання». Дана ухвала була надіслана відповідачу на адресу зазначену у витязі з ЄДРПОУ (витяг станом на 27.05.2013р.), а саме: 43026, Волинська область, м. Луцьк, вул. Кравчука, 1/128.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог ст.87 Господарського процесуального кодексу України.

В разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом (пп.3.9.1. п.3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011р.).

На підставі викладеного суд вважає, що вжив усіх необхідних заходів для повідомлення сторін про час слухання справи, та з урахуванням вимог ст. 69 ГПК України справу розглянуто за наявними матеріалами відповідно до ст. 75 ГПК України.

Дослідивши матеріали справи, господарський суд,-

встановив:

15 серпня 2011р. між товариством з обмеженою відповідальністю "Максим"(далі-Продавець) та товариством з обмеженою відповідальністю " Захід Рітейл "(далі-Покупець) було укладено договір купівлі-продажу обладнання за №150911/01(далі-Договір).

Згідно п.1.1 Договору Продавець зобов`язується передавати у власність Покупця обладнання, а Покупець зобов`язується прийняти нижче переховане обладнання й сплатити за нього договірну суму:

Найменування обладнання

Кількість

Ціна за одиницю,грн,без ПДВ

Загальна

сума,

без ПДВ, грн.

Загальна сума

із ПДВ, грн.

Холодильна вітрина автоном

3

2 000,00

6 000,00

7 200,00

Стелаж хлібний

1

710,00

710,00

852,00

Холодильний Регал

3,75

2 160,45

8 101,69

9 722,03

Стелаж односторонній

21

363,35

7 630,35

9 156,42

Овочева вітрина

1

1 276,61

1 276,61

1 531,93

Двосторонній стелаж

9

624,78

5 623,02

6 747,62

Тумби під сумки

1

150,00

150,00

180,00

Всього:

35 390,00

Згідно п.п.2.1. 2.2 Договору передача Продавцем Покупцеві у власність перерахованого вище обладнання здійснюється шляхом складання й підписання двостороннього акту прийому-передачі. Зазначене обладнання повинне бути передано Продавцем і прийнято у власність Покупця протягом 20(двадцяти) днів з моменту підписання даного Договору. Право власності на обладнання переходить від Продавця до Покупця з моменту підписання акту прийому-передачі.

Згідно п. 3.1 Договору погоджена сторонами загальна ціна обладнання за даним Договором становить 29491 грн. 66 коп. без ПДВ, ПДВ 20% - 5898 грн. 33 коп.. Разом з урахуванням ПДВ – 35390 грн. 00 коп..

Згідно п. 3.2 Договору розрахунки між сторонами здійснюються шляхом безготівкового перерахування Покупцем коштів на розрахунковий рахунок Продавця.

Згідно п.5.2.1 Договору Покупець зобов’язаний сплатити Продавцеві договірну ціну за обладнання в порядку й розмірах, установлених даним Договором.

Пунктом 3.3 Договору сторони погодили між собою графік оплат:

20% всієї суми оплачується до 30 вересня 2011р.;

20% всієї суми оплачується до 17 жовтня 2011р.;

20% всієї суми оплачується до 17 листопада 2011р.;

20% всієї суми оплачується до 12 грудня 2011р.;

20% всієї суми оплачується до 31 грудня 2011р..

У поданих поясненнях від 24.05.2013р.(а.с.28) позивач зазначає, що торгівельне обладнання, неоплата якого виступає предметом спору було передане відповідачу в користування на підставі договору оренди приміщення. В процесі здійснення торгової діяльності в орендованому приміщенні Відповідач виявив бажання викупити частину обладнання, яке було передано йому в користування разом з орендованим приміщенням. На підставі попередніх домовленостей сторін було визначено перелік обладнання, його кількість та вартість і складено договір купівлі-продажу та акт прийому-передачі. Дані документи було підписано з боку позивача та передано в центральний офіс відповідача за місцезнаходженням в м. Луцьк для підписання з їхнього боку. В цей же період відповідач виявив бажання достроково розірвати договір оренди приміщення, припинив торгівельну діяльність та вивіз обладнання, яке зобов'язувався оплатити згідно договору купівлі-продажу обладнання. Після неодноразових телефонних розмов з відповідачем ним було передано підписаний екземпляр договору купівлі-продажу без примірника акту прийому-передачі. Проте підтвердженням передачі обладнання згідно договору можна вважати проведення відповідачем часткової оплати за дане обладнання.

Відповідачем згідно банківських виписок від 02.11.2011р., від 15.11.2011р., від 10.01.2012р., від 14.05.2012р., від 15.05.2012р., від 11.06.2012р. та від 18.09.12р.(а.с.21-27) було частково оплачено вартість поставленого обладнання в сумі 12530 грн.

Судом встановлено, що відповідачем в зазначених банківських виписках не вірно вказувалось призначення платежу, оскільки інших договірних відносин по оплаті товару(обладнання) між сторонами не існувало.

Станом на час розгляду справи, в порушення умов договору, вартість отриманого обладнання на суму 22860 грн. не оплачено.

Відповідно до ст. 144 Господарського кодексу України, майнові права та майнові обов’язки суб’єктів господарювання виникають з угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.

Статтею 655 Цивільного кодексу України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов’язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов’язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

В даному випадку, відносини між сторонами носять договірний характер, укладений між останніми договір купівлі-продажу №150911/01 від 15.08.2011р. предметом судових розглядів не виступав, недійсним судом не визнавався, сторонами розірваний не був.

Згідно ст. 173 Господарського кодексу України та ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

Згідно з положеннями статті 193 Господарського кодексу України, статей 526, 527, 530 Цивільного кодексу України, зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник зобов’язаний виконати свій обов’язок, а кредитор –прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено законом або договором, не випливає із суті зобов’язання. Якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

У відповідності до ст. 599 Цивільного кодексу України, зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

З огляду на викладене, враховуючи укладення між сторонами договору, отримання обладнання відповідачем та не проведення при цьому всіх належних розрахунків і платежів, суд прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог в частині стягнення суми основної заборгованості 22860 грн..

Сума заборгованості 22860 грн. повністю підтверджується наявними в матеріалах справи документами, у встановленому порядку не була спростована чи заперечена відповідачем.

Щодо стягнення з відповідача 2295,70 грн. – пені у відповідності до ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України, за період прострочення з 01.01.12р. по 04.03.13р. на суму заборгованості 22860 грн., суд зазначає наступне.

Згідно з ч. 1 ст. 216, ч. 2 ст. 217 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення в сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Статтею 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання.

Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

Частина 2 статті 551 Цивільного кодексу України визначає, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Таким чином, для застосування до боржника відповідальності у вигляді стягнення пені, вона має бути передбачена законом або договором.

У Договорі умова про застосування до відповідача відповідальності у вигляді пені відсутня.

Посилання позивача в обґрунтування даної вимоги на частину 6 статті 231 Господарського кодексу України є помилковим, оскільки зазначеною нормою не встановлені випадки, підстави та порядок застосування пені за порушення зобов’язання. Крім того, варто зазначити, що даною нормою визначено лише правила обчислення штрафних санкцій за несвоєчасне виконання (прострочення) грошових зобов’язань, тому ця норма не може бути підставою для застосування до відповідача пені.

За таких обставин у позовних вимогах в частині стягнення пені у розмірі 2295,70 - слід відмовити.

Щодо стягнення з відповідача 3% річних в розмірі 913,15 грн. за період прострочення з 01.01.2012р. по 04.03.2013р. на суму заборгованості 22860 грн., суд зазначає наступне.

Згідно ч.2 ст. 625 Цивільного кодексу України встановлено, якщо боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом .

Суд встановив, що позивачем було допущено помилку у визначені дати початку періоду нарахувань 3% річних.

Так згідно ст. 253 ЦК України право на нарахування у позивача виникає з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано її початок.

Згідно ч.5 ст.254 ЦК України, якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Тому нарахування 3% річних слід проводити в період заборгованості з 03.01.2012р. по 04.03.2013р. на заявлену позивачем суму заборгованості в розмірі 22860 грн..

Суд перевіривши методику нарахування 3% річних, провівши власний перерахунок, встановив, що розмір 3% річних, який підлягає до стягнення за період заборгованості з 03.01.2012р. по 04.03.2013р. на суму 22860 грн. становить 802,29 грн., в частині стягнення 3% річних в розмірі 110,86 грн. слід відмовити.

При цьому судом було застосовано розрахунки, здійснені за допомогою встановленої в господарському суді системи інформаційно-правового забезпечення "Ліга Закон".

В силу ст.33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. При цьому вимоги, що пред’являються до доказів, визначені ст.34 ГПК України, відповідно до якої, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному й об’єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про те, що заявлені позивачем вимоги щодо стягнення з відповідача заборгованості за Договором в розмірі 26068,85 грн. підлягають частковому задоволенню в сумі 23662,29 грн., з них 22860 грн. основна сума заборгованості, 802,29 грн. – 3% річних, в частині стягнення 2295,70 грн. пені та 110,86 грн. 3% річних - відмовити.

Враховуючи приписи щодо покладення судового збору на учасників судового процесу в залежності від результату вирішення спору, передбачені статтею 49 ГПК України, та враховуючи, що спір виник внаслідок неправильних дій сторін та відсутність правових підстав для звільнення позивача та відповідача від його сплати, з відповідача на користь позивача належить стягнути 1561,67 грн. судового збору, в іншій частині сплата судового збору покладається на позивача, за результатами розгляду позовної заяви, пропорційно до задоволених вимог.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст.ст. 32, 33, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,-

вирішив:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Захід Рітейл»(43026, Волинська область, м. Луцьк, вул. Кравчука, 1/128, код ЄДРПОУ 37068017) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Максим»(81400, Львівська область, м. Самбір, вул. Валова, 24, код ЄДРПОУ 22394666) 23662,29 (двадцять три тисячі шістсот шістдесят дві гривні двадцять дев’ять копійок) грн., з них 22860 грн. основна сума заборгованості, 802,29 грн. – 3% річних та 1561,67 грн. (одну тисячу п’ятсот шістдесят одну гривню шістдесят сім копійок) сплаченого судового збору.

3. У позовних вимогах товариства з обмеженою відповідальністю «Максим» до товариства з обмеженою відповідальністю «Захід Рітейл» в частині стягнення 2295,70 грн. пені та 110,86 грн. 3% річних - відмовити.

Повний текст рішення складено

25.06.13

Суддя А. С. Вороняк