Ухвала суду № 32027392, 06.06.2013, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 червня 2013 р.Справа № 820/2484/13-аКолегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Перцової Т.С.

Суддів: Дюкарєвої С.В. , Жигилія С.П.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Західної міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби України на Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 25.04.2013р. по справі № 820/2484/13-а

за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

до Західної міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби України

про визнання нечинними податкових повідомлень - рішень,-

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі по тексту - ФОП ОСОБА_1.), звернулася до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Західної міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області ДПС (далі по тексту - Західна МДПІ м. Харкова Харківської області ДПС, відповідач), в якому просив суд скасувати податкові повідомлення-рішення відповідача № 0000151720 від 22.02.2013 року про визначення податкового зобов'язання ФОП ОСОБА_1 з податку на додану вартість у сумі 157800,00 грн. за основним платежем та 78900,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями та № 0000161720 від 22.02.2013 року про визначення податкового зобов'язання ФОП ОСОБА_1 з податку на доходи фізичних осіб, що сплачуються фізичними особами за результатами річного декларування за основним платежем у сумі 72500,00 грн. та 0,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 25.04.2013 року по справі № 820/2484/13-а адміністративний позов Фізичної особи підприємця ОСОБА_1 до Західної міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень - задоволено в повному обсязі.

Скасовано податкові повідомлення-рішення Західної міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби № 0000151720 від 22.02.2013 року про визначення грошового зобов'язання Фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 з податку на додану вартість в сумі 157800,00 грн. та податкове повідомлення-рішення № 0000161720 від 22.02.2013 року про визначення грошового зобов'язання Фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 з податку на доходи з фізичних осіб, що сплачуються фізичними особами за результатами річного декларування у сумі 72500,00 грн.

Стягнуто з Державного бюджету України з рахунку: УДКСУ в Червонозаводському районі м. Харкова, код отримувача: 37999628, банк отримувача: ГУДКУ у Харківській області, код банку отримувача: 851011, р/р 31217206784011 на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, код НОМЕР_3) судовий збір у розмірі 2294 (дві тисячі двісті дев'яносто чотири) грн. 00 коп.

Відповідач, не погодившись із вищевказаною постановою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваної постанови норм матеріального та процесуального права, просить суд апеляційної інстанції постанову Харківського окружного адміністративного суду від 25.04.2013 р. по справі № 820/2484/13-а скасувати, ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог ФОП ОСОБА_1 відмовити в повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги з посиланням на акт Основ'янської МДПІ м. Харкова № 1437/233/36455381 від 01.04.2011 р. документальної позапланової перевірки ТОВ «Техноцентр Вектор», та акт ДПІ у Печерському районі м. Києва № 28/23-10/37505731 від 26.01.2012 року про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Декос Альянс», зазначив про непідтвердження господарських відносин позивача з вказаними контрагентами. Вказує на невідповідність виписаних ТОВ «Техноцентр Вектор» податкових накладних вимогам пп.7.2.1 п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», чинного на час виникнення спірних правовідносин, а також на відсутність у ТОВ «Декос-Альянс» необхідних умов для ведення господарської діяльності. Крім того, з вказівкою на наявність розбіжностей між податковим кредитом позивача та податковими зобов'язаннями його контрагента ФОП ОСОБА_2 за рахунок недекларування останнім податкових зобов'язань стверджує, що виписані вказаними підприємствами податкові накладні не є підставою для формування позивачем податкового кредиту. У зв'язку з викладеним, наполягає на безпідставності формування позивачем податкового кредиту за результатами відносин з вказаними контрагентами, та правомірності спірних податкових повідомлень-рішень про донарахування ФОП ОСОБА_1 грошових зобов'язань з ПДВ та податку з доходів фізичних осіб.

Враховуючи неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, колегія суддів на підставі п. 2 ч. 1 ст. 197 Кодексу адміністративного судочинства України вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами.

Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах апеляційної скарги рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що фахівцями відповідача була проведена документальна позапланова невиїзна перевірка Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 з питання підтвердження взаємовідносин з ТОВ "Техноцентр Вектор" за період жовтень, листопад 2010 року, з ТОВ "Декос Альянс" за період серпень 2011 року та ФОП ОСОБА_2 за період вересень 2011 року, їх реальності та повноти відображення в обліку, результати якої оформлені актом №543/17.2-07/НОМЕР_3 від 12.02.2013 року (т.1 а.с.15-44) .

Даним актом зафіксовано порушення ФОП ОСОБА_1 п.п. 7.4.1 п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" № 168/97-ВР від 03.04.1997 року, п. 198.3, п.198.6 ст. 198, п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України, донараховано податку на додану вартість у сумі 157800,00 грн. у т.ч. за жовтень 2010 року - 13333 грн., за листопад 2010 року 83333 грн., за серпень 2011 року 34345 грн., за вересень 2011 року 26789 грн., ст. 13 Декрету Кабінету Міністрів України "Про прибутковий податок з громадян" №13-92 від 26.12.1992 року зі змінами та доповненнями, ФОП ОСОБА_1 до складу валових витрат неправомірно віднесено витрати на 483333,33 грн., занижено податок на доходи фізичних осіб до сплати в бюджет на 72500,00 грн. (т. 1 а.с. 44) .

На підставі вказаного акту перевірки №543/17.2-07/НОМЕР_3 від 12.02.2013 року відповідачем були прийняті податкове повідомлення - рішення від 22.02.2013 року №0000151720 про збільшення грошового зобов'язання з податку на додану вартість по вітчизняних товарах за основним платежем у розмірі 157800 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) у розмірі 78900 грн. (т. 1 а.с. 42) та податкове повідомлення-рішення від 22.02.2013 року № 0000161720 про збільшення грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування у розмірі 72500 грн. за основним платежем (т. 1 а.с.43).

Не погодившись з вказаними податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернувся до суду з вимогою про їх скасування.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з безпідставності висновку Західної МДПІ м.Харкова Харківської області ДПС про порушення ФОП ОСОБА_1 ст.13 Декрету Кабінету Міністрів України "Про прибутковий податок з громадян", п.п. 7.4.1 п.п. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" та п. 198.3., 198.6, ст.198, п.201.1 ст. 201 Податкового кодексу України, та, як наслідок - з обґрунтованості вимог про скасування податкових повідомлень-рішень № 0000151720 від 22.02.2013 року та № 0000161720 від 22.02.2013 року.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що підставою для висновку про порушення позивачем п.п. 7.4.1 п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", п. 198.3, п.198.6 ст. 198, п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України, слугувало твердження відповідача про нікчемність правочинів між ФОП ОСОБА_1 та її контрагентами - ТОВ «Техноцентр Вектор», ТОВ "Декос Альянс", ФОП ОСОБА_2 як таких, що не направлені на реальне настання правових наслідків.

Колегія суддів вважає такі висновки відповідача хибними, з огляду на таке.

Оскільки спірні правовідносини щодо правомірності формування позивачем валових витрат, розмір яких вплинув на суму нарахованого податку з доходів фізичних осіб за 2010 рік, виникли до 01.01.2011 року (набрання чинності Податковим кодексом України), застосуванню при наданні оцінки правомірності формування таких валових витрат та правомірності нарахування позивачеві податку з доходів фізичних осіб підлягають положення Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян», а також Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Зважаючи на те, що спірні правовідносини щодо правомірності формування позивачем податкового кредиту за листопад та грудень 2010 року склалися до 01.01.2011 року (набрання чинності Податковим кодексом України), застосуванню при наданні оцінки правомірності формування такого показника податкового обліку підлягають положення Закону України «Про податок на додану вартість», Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами". При цьому, колегія суддів відмічає, що порядок та підстави формування податкового кредиту за серпень та вересень 2011 року, а також підстави та порядок проведення спірної перевірки регламентовано Податковим кодексом України.

Згідно п. 9.12.1. ст. 9 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" від 22 травня 2003 року N 889-IV, чинного на час виникнення спірних правовідносин, оподаткування доходів, отриманих фізичною особою від продажу нею товарів (надання послуг, виконання робіт) у межах її підприємницької діяльності без створення юридичної особи, а також фізичною особою, яка сплачує ринковий збір, здійснюється за правилами, встановленими спеціальним законодавством з цих питань, з урахуванням норм цього пункту.

До набрання чинності спеціальним законом з питань оподаткування фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності діє розділ IV Декрету Кабінету Міністрів України "Про прибутковий податок з громадян" (надалі - Декрет) від 26 грудня 1992 року № 13-92.

Відповідно до ст. 13 Декрету КМУ від 26.12.1992 року № 13-92 "Про прибутковий податок з громадян" оподатковуваним доходом вважається сукупний чистий доход, тобто різниця між валовим доходом (виручки у грошовій та натуральній формі) i документально підтвердженими витратами, безпосередньо пов'язаними з одержанням доходу. До складу витрат, безпосередньо пов'язаних з одержанням доходів, належать витрати, які включаються до складу валових витрат виробництва (обігу) або підлягають амортизації згідно з Законом України "Про оподаткування прибутку підприємств".

Як встановлено пунктом 5.1. ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

У відповідності до п.п. 5.2.1. п. 5.2. ст. 5 цього ж Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, встановлених пунктами 5.3.-5.7. цієї статті.

Положеннями підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону № 334/94-ВР передбачено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Згідно п.п. 11.2.1 п. 11.2 ст. 11 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Відповідно до п. 5.11 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.

Пунктом 1.7 статті 1 Закону України від 03.04.1997 №168/97-ВР "Про податок на додану вартість" (чинного на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон №168/97-ВР) визначено, що податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Як встановлено підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону №168/97-ВР податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

У відповідності до підпункту 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 Закону №168/97-ВР якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону №168/97-ВР передбачено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Згідно підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону №168/97-ВР підставою для нарахування податкового кредиту є податкова накладна, яка видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача.

Наведеним нормам Закону України «Про податок на додану вартість» кореспондують положення Податкового кодексу України.

Так, підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит визначено як суму, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Як встановлено пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України ) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пунктом 198.2 статті 198 вказаного Кодексу визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

В пункті 198.6 статті 198 Податкового кодексу України зазначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс) (пункт 201.7 статті 201 Податкового кодексу України).

Згідно пункту 201.8 статті 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Податкова накладна, відповідно до абзацу першого пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Положеннями п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України передбачено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Із системного аналізу вказаних вище правових норм, можливо дійти до висновку, що для отримання права на формування податкового кредиту із сум ПДВ, сплачених в ціні придбаного товару (робіт, послуг), та права на віднесення витрат по його придбанню до складу валових витрат, платник повинен мати податкові накладні, первинні бухгалтерські документи, видані на реально отриманий товар (роботи, послуги), призначені для використання у власній господарській діяльності.

Крім того, слід зазначити, що за змістом частини другої статті 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Таким чином, відображення господарської операції у податковому обліку повинно здійснюватись відповідно до її реального економічного змісту на підставі первинних документів бухгалтерського обліку.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів для цілей ведення податкового обліку лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 16.07.99 N 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що між ФОП ОСОБА_1 (Покупець) та ТОВ "Техноцентр Вектор" (Продавець) укладено договір купівлі-продажу №14 від 27.10.2010 року. За умовами укладеного договору Продавець зобов'язується передати у власність Покупцю товар (годинники), а Покупець - прийняти та оплатити товар (т. 1 а.с. 45-47).

Реальність виконання умов укладеного договору №14 від 27.10.2010 року підтверджується документами первинного та бухгалтерського обліку, копії яких залучені до матеріалів справи: видаткової накладної № 878 від 27.10.2010 року (т.1 а.с.751), податкової накладної № 878 від 27.10.2010 року (т. 1 а.с. 63).

Також між ФОП ОСОБА_1 (Покупець) та ТОВ "Техноцентр Вектор" (Продавець) укладено договір купівлі-продажу №15 від 02.11.2010 року. За умовами укладеного договору Продавець зобов'язується передати у власність Покупцю товар (тканина), а Покупець прийняти та оплатити товар (т. 1 а.с. 48-50).

В ході виконання господарських операцій з поставки позивачеві тканини згідно договору від 02.11.2010 року продавцем було оформлено видаткові накладні № 03.11.15 від 03.11.2010 року, № 05.11.24 від 05.11.2010 року, № 09.11.18 від 09.11.2010 року, № 08.11.20 від 08.11.2010 року, № 11.11.22 від 11.11.2010 року, № 12.11.23 від 12.11.2010 року, № 16.11.09 від 16.11.2010 року, № 19.11.23 від 19.11.2010 року, № 22.11.15 від 22.11.2010 року, № 23.11.14 від 23.11.2010 року, № 26.11.07 від 26.11.2010 року, податкові накладні № 03.11.15 від 03.11.2010 року, № 05.11.24 від 05.11.2010 року, № 08.11.20 від 08.11.2010 року, № 09.11.18 від 09.11.2010 року, № 11.11.22 від 11.11.2010 року, № 12.11.23 від 12.11.2010 року, № 19.11.23 від 19.11.2010 року, № 22.11.15 від 22.11.2010 року, № 16.11.09 від 16.11.2010 року, № 23.11.14 від 23.11.2010 року, № 26.11.07 від 26.11.2010 року, копії яких наявні в матеріалах справи (т.1 а.с.52-74).

В оплату отриманих послуг за договорами з ТОВ "Техноцентр Вектор" позивачем перераховано грошові кошти, що підтверджуються банківськими виписками, копії яких містяться в матеріалах справи (т. 1 а.с. 75-77).

Також, судом встановлено, що у перевіряємому періоді між позивачем (Покупець) та ТОВ "Декос Альянс" (Продавець), було укладено договір купівлі-продажу №1/7 від 28.07.2011 року, відповідно до якого Продавець зобов'язаний передати Покупцю, а Покупець прийняти та сплатити товар на основі рахунків-фактур (т. 1 а.с. 229).

Н виконання досягнутої домовленості ТОВ "Декос Альянс" поставлено позивачеві товар (гофрокартон з вкладишем, целофан, чашка, плакат), про що свідчать наявні в матеріалах справи копії видаткової накладної № 40 від 03.08.2011 року ( т.1, а.с. 230), рахунком-фактурою № 40 від 03.08.2011 року (т.1. а.с. 231), видаткової накладної № 43 від 03.08.2011 року ( т.1, а.с. 232), рахунку-фактури № 43 від 03.08.2011 року (т.1. а.с. 233), видаткової накладної № 50 від 05.08.2011 року ( т.1, а.с. 234), рахунку-фактури № 50 від 05.08.2011 року (т.1. а.с. 235), податкової накладної № 226 від 03.08.2011 року (т.1 а.с. 236), податковою накладною № 227 від 03.08.2011 року (т.1 а.с. 237), податкової накладної № 228 від 05.08.2011 року (т.1 а.с. 238), актів списання продукції в межах господарської діяльності від 19.08.2001 року (т.1, а.с.242), від 26.08.2011 року (т.1, а.с. 243).

Оплата товару, поставленого за договором позивача з ТОВ "Декос Альянс", підтверджується виписками з банку, копії яких наявні в матеріалах справи (т. 1 а.с. 239-241).

Також, матеріалами справи підтверджено, що між ФОП ОСОБА_1 (Покупець) та ФОП ОСОБА_3 (Продавець), було укладено договір купівлі-продажу №29/8 від 29.08.2011 року, відповідно до якого Продавець зобов'язаний передати Покупцю, а Покупець прийняти та сплатити товар на основі рахунків-фактур (т. 1 а.с. 86).

Доказами виконання Позивачем зобов'язань по укладеному договору від 02.11.2010 року є залучені до матеріалів справи копії документів первинного та бухгалтерського обліку, оформлених Продавцем: видаткових накладних №260109 від 01.09.2011 року, № 060509 від 05.09.2011 року, № 042909 від 29.09.2011 року, №052909 від 29.09.2011 року (т.1 а.с.87, 89, 91, 93), податкових накладних № 23 від 01.09.2011 року, № 32 від 05.09.2011 року, № 172 від 29.09.2011 року, № 178 від 29.09.2011 року (т.1 а.с.88, 90, 92, 94).

Оплата поставленого товару позивачем проведена в повному обсязі в безготівковій формі, про що свідчать наявні в матеріалах справи копії платіжних доручень, які наявні в матеріалах справи (т. 2 а.с. 139).

Як зазначено позивачем та не спростовано відповідачем по справі, транспортування придбаних ТМЦ здійснювалось силами постачальників (ТОВ «Техноцентр Вектор» та ТОВ «Декос Альянс»), або власними силами, що не суперечить умовам договорів, укладених із зазначеними контрагентами.

Матеріалами справи підтверджено, що потреба в укладенні позивачем правочинів із ТОВ «Техноцентр Вектор», ТОВ «Декос Альянс» та ФОП ОСОБА_2 була обумовлена необхідністю поставки ФОП ОСОБА_1 товару (годинників електронних, сумок дорожніх червоних з логотипом, комплект кружок фірмових з логотипом, плакатів, поясів натільних, рукавиць робочих) Дочірньому підприємству з іноземними інвестиціями "Книжковий клуб "Клуб сімейного дозвілля" згідно договорів № 6/10 РК від 30.07.2010 р. (т.1, а.с.201-204), № 1/111 К від 06.09.2010 р. (т.1, а.с.205-209), № 14/10 РК від 28.12.2010 р. (т.1, а.с.244-246).

Реальність поставки зазначених товарів ДП з іноземними інвестиціями "Книжковий клуб "Клуб сімейного дозвілля" підтверджується наявними в матеріалах справи копіями видаткових накладних, податкових накладних (т.1, а.с.209-220), специфікації, накладних, довіреностей на отримання ТМЦ, (т.1, а.с.247-250, т.2, а.с.1-14, 56-79)

На підтвердження факту транспортування продукції від ФОП ОСОБА_1 до ДП з іноземними інвестиціями «Книжковий клуб «Клуб сімейного дозвілля» позивачем надано копії договору про надання автопослуг № 27-1 від 16.08.2011 року, укладеного між ФОП ОСОБА_1 (Замовник) та ОК ВЕП "Держпром" (АТП), за умовами якого Замовник використовує автомобілі «АТП» по виклику або заявці через диспетчера "АТП" для службових поїздок (т. 2 а. с. 15-17), а також копії актів прийняття наданих автопослуг за договором № 27/1, податкових накладних, талонів замовника, платіжних доручень, товарно-транспортних накладних, заявок на виконання автопослуг, звітів до актів виконаних послуг (т.2, а.с.16-23, 80-90).

Також, факт транспортування товару підтверджується залученою до матеріалів справи копією товарно-транспортної накладної, виписаної автопідприємством ФОП ОСОБА_4 (т.1, а.с.221-222).

Слід відмітити, що переробка придбаної позивачем у ТОВ «Техноцентр Вектор» тканини здійснювалась Підприємством Олексіївської Виправної колонії УДЦУ з ПВП Харківської області №25 згідно укладеного з ФОП ОСОБА_1 договору № 33-11 від 03.01.2011 року про надання послуг промислового характеру з (т.1, а.с.196-197, т.2, а.с.45).

Факт надання Підприємством Олексіївської Виправної колонії позивачеві послуг з пошиву пояса натільного, сумок та робочих рукавиць підтверджується наявними в матеріалах справи копіями накладних, податкових накладних, акту здачі-прийому виконаних робіт, відомості про списання тканини, платіжних доручень (т.1, а.с.198-200, т.2, а.с.46-55, 137-149).

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що господарські операції з поставки позивачеві товарів (годинників електронних, тканини, чашок, плакатів тощо) контрагентами ТОВ «Техноцентр Вектор», ТОВ «Декос Альянс» та ФОП ОСОБА_2 повністю підтверджені первинними документами, а поставлені товари позивачем придбано в рамках власної господарської діяльності.

Беручи до уваги наведене, колегія суддів зазначає, що ФОП ОСОБА_1 мала всі правові підстави для включення до складу валових витрат вартості товарів, придбаних у ТОВ «Техноцентр Вектор», та для включення до складу податкового кредиту - ПДВ з вартості ТМЦ, поставлених контрагентами ТОВ «Техноцентр Вектор», ТОВ «Декос Альянс» та ФОП ОСОБА_2

Щодо тверджень відповідача про неналежне оформлення податкових накладних, складених в ході господарських операцій між позивачем та ТОВ «Техноцентр Вектор», колегія суддів зазначає, що відсутність розшифровки підпису особи, яка безпосередньо підписала податкові накладні, не свідчить про безтоварність господарської операції та не позбавляє правового значення виписані податкові накладні, оскільки, факт поставки ТМЦ, зазначених у спірних податкових накладних, підтверджено іншими первинними документами, до оформлення яких у відповідача під час перевірки зауваження були відсутні.

Колегія суддів зазначає, що в обґрунтування твердження про нікчемність правочинів між ФОП ОСОБА_1 та її контрагентами ТОВ «Техноцентр Вектор», ТОВ «Декос Альянс» та ФОП ОСОБА_2 відповідач посилається на акт Основ'янської МДПІ м. Харкова № 1437/233/36455381 від 01.04.2011 р. документальної позапланової перевірки ТОВ «Техноцентр Вектор», та акт ДПІ у Печерському районі м. Києва № 28/23-10/37505731 від 26.01.2012 року про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Декос Альянс», якими зафіксовано порушення вказаними підприємствами ч.1 ст.203, ст.215, п.1 ст.216, ст.228 Цивільного кодексу України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлених ними; відсутність об'єктів, які підпадають під визначення ст.ст.3, 4, 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», ст.ст.3, 4, 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (ТОВ «Техноцентр Вектор», ст.ст.138, 185 Податкового кодексу України (ТОВ «Декос Альянс»), порушення пп.7.3.1 п.7.3, пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» (ТОВ «Техноцентр Вектор».

Крім того, відповідач посилається в акті перевірки на розбіжності між податковим кредитом позивача та податковим зобов'занням його контрагента ОСОБА_2, встановлені згідно Системи автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України, а також на порушення відносно останнього справи про банкрутство.

З приводу таких посилань відповідача суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне.

Пунктом 15.1 статті 15 Податкового кодексу України визначено, що платникам податків визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об'єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об'єктом оподаткування згідно з цим Кодексом або податковими законами, і на яких покладено обов'язок із сплати податків та зборів згідно з цим Кодексом.

Згідно з положеннями статті 16 цього Кодексу платник податків зобов'язаний, зокрема, вести в установленому порядку облік доходів і витрат, складати звітність, що стосується обчислення і сплати податків та зборів, подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків та зборів, сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Отже, якщо контрагент (постачальник по ланцюгу) не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку (покупця товарів, робіт, послуг) права на відшкодування ПДВ у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування і має документальне підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Слід відмітити, що притягнення суб'єкта права до відповідальності за діяння, що було вчинено іншою особою, є неможливим, за винятком встановлених ст.228 Цивільного кодексу України та ст.ст.207 і 208 Господарського кодексу України випадків свідомого укладення таким суб'єктом права нікчемного правочину з метою відображення певних первинних документів в податковому обліку без фактичного проведення господарських операцій.

Колегія суддів вказує, що відповідно до ст.202 Цивільного Кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Правочин повинен відповідати вимогам зазначеним у ст.203 Цивільного Кодексу України.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст.204 ЦК України).

Колегія суддів відмічає, що основним критерієм для того, аби вважати правочин нікчемним, є його недійсність, встановлена законом, а не актом податкової перевірки.

Лише достовірне встановлення в ході судового розгляду на підставі належних доказів факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними постачальниками з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальників чи сприяння ухиленню постачальниками товару від виконання податкових зобов'язань може слугувати підставою для відмови у праві на податковий кредит.

Крім того, податковим органом не надано суду прийнятих за наслідками проведених перевірок ТОВ «Техноцентр Вектор» та ТОВ «Декос Альянс» податкових повідомлень-рішень, якими б вказаним підприємствам були визначені податкові зобов'язання чи застосовані штрафні (фінансові) санкції за наслідками здійснення господарських операцій з позивачем у справі.

З приводу викладеного в акті судження суб'єкта владних повноважень щодо нікчемності правочинів колегія суддів зауважує, що правовідносини з приводу нікчемності правочинів унормовані ст.228 Цивільного кодексу України, відповідно до якої правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним (ч.1 ст.228); правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним (ч.2 ст.228); у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави (ч.3 ст.228).

З приписів ст. 228 Цивільного кодексу України чітко і безумовно слідує, що законодавець з 01.01.2011р. виключив правочини, які були укладені з метою суперечною інтересам держави та суспільства, з кола нікчемних правочинів і відніс такі правочини до оспорюваних.

Відтак, з 01.01.2011р. повноваження на встановлення законності правочину, за яким платником податків було сформовано валові витрати обігу та виробництва або податковий кредит з ПДВ, зменшено суму отриманого в межах звітного податкового періоду доходу, належать до виключного прерогативи судових органів.

Згідно п. 6 Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом ДПА України № 984 від 22.12.2010 р., зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 12.01.2011р. за №34/18772; далі за текстом - Порядок №984), факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об`єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

У відповідності до п. 5. 2. Порядку № 984, у разі встановлення перевіркою порушень податкового законодавства за кожними відображеним в акті фактом порушення необхідно чітко викласти зміст порушення з посиланням на конкретні пункти і статті законодавчих актів, що порушені платником податків, зазначити період (місяць, квартал, рік) фінансово -господарської діяльності та господарську операцію, в результаті якої здійснено порушення.

З огляду на приписи п.п. 5.2, 6 Порядку №984, колегія суддів дійшла висновку, що до набуття законної сили рішенням суду про визнання недійсним правочину, за яким платником податків було сформовано податковий кредит з ПДВ, податковий орган не має правових підстав для відображення в акті перевірки судження про вчинення таким платником порушення податкового законодавства щодо правильності та повноти справляння податків за цим правочином.

Наявні у справі документи не містять жодних доказів наявності між позивачем та його контрагентами взаємоузгоджених зловмисних дій, спрямованих на порушення існуючого в Державі суспільного ладу або моральних засад. Таких доказів суду апеляційної інстанції відповідачем не надано, а колегією суддів при виконанні вимог ст.11 КАС України не виявлено.

Як вірно зазначено судом першої інстанції, контрагенти позивача - ТОВ «Техноцентр Вектор», ТОВ «Декос Альянс», ФОП ОСОБА_2 станом на час здійснення спірних господарських операцій з позивачем були зареєстровані в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, про що свідчать надані представником позивача відповідні довідки, а також мали свідоцтва про реєстрацію платниками податку на додану вартість (т.1, а.с.103-105, 118-123, т.2, а.с.100-111), тобто, мали необхідний обсяг цивільної право- та дієздатності для укладення та виконання спірних договорів, а також обсяг прав платника ПДВ для виписування податкових накладних.

Щодо твердження відповідача про банкрутство ФОП ОСОБА_2, колегія суддів зазначає, що такі посилання не свідчать про нікчемність правочину між позивачем та вказаним контрагентом. Так, з наявної в матеріалах справи копії газети «Голос України» № 35 (5535) за 21.02.2013 року, ФОП ОСОБА_2 було визнано банкрутом та відкрито відносно нього ліквідаційну процедуру лише 12.02.2013 року постановою господарського суду Харківської області (т.2, а.с.130), тобто, визнання ФОП ОСОБА_2 банкрутом відбулося після завершення господарських операцій з поставки товару позивачеві ФОП ОСОБА_1 (вересень 2011 р.).

Колегія суддів вважає за необхідне вказати, що з огляду індивідуальний характер юридичної відповідальності особи, встановлений ст.61 Конституції України, недекларування ФОП ОСОБА_2 своїх податкових зобов'язань не є підставою для застосування до ФОП ОСОБА_1 негативних наслідків у вигляді позбавлення позивача права на податковий кредит, оскільки остання виконала всі передбачені законом умови для його отримання (придбано певний обсяг товару, в ціні якого сплачено ПДВ, товар використано у власній господарській діяльності, реальність операцій з поставки товару підтверджується документально)..

Між тим, колегія суддів зауважує, що відповідач, посилаючись на недекларування та несплату ФОП ОСОБА_2 податкових зобов'язань у зв'язку з невідображенням у власній податковій звітності (додаток 5 до декларації з ПДВ за вересень 2011 року) податкових зобов'язань, що виникли за результатами відносин з позивачем, не надав до матеріалів справи копії вказаної податкової декларації ФОП ОСОБА_2 та додатку 5 до неї.

Слід також відмітити, що чинним законодавством не позбавлено права платника податків (в даному випадку, ФОП ОСОБА_2.) на включення сум ПДВ у складі реалізованих ним товарів (робіт, послуг) до складу податкових зобов'язань наступного податкового періоду шляхом подання уточнюючого розрахунку.

З огляду на викладене, підстави для визнання договорів між позивачем та вищевказаними контрагентами нікчемними або недійсними у відповідача відсутні.

Відповідно до ст. 8 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

З огляду на це, суд при вирішенні даної справи враховує існуючу практику Європейського Суду з прав людини щодо зобов'язань зі сплати ПДВ.

Так, у справі "БУЛВЕС" проти Болгарії" (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22.01.2009 р. зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту прав власності.

Враховуючи викладене, з огляду на встановлені обставини у справі, колегія суддів вважає, що позивачем було цілком правомірно сформовано валові витрати за результатами відносин із ТОВ «Техноцентр Вектор», та податковий кредит за результатами відносин із ТОВ «Техноцентр Вектор», ТОВ «Декос Альянс» та ФОП ОСОБА_2 по реальним господарським операціям, повністю підтвердженим відповідними первинними документами, сплачені в зв`язку із придбанням товарів та замовленням робіт, призначених для використання у власній господарській діяльності позивача.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцію та законами України.

Згідно ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5)добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З огляду на встановлені у справі фактичні обставини та досліджені докази, колегія суддів вважає, що відповідач при прийнятті оскаржуваних податкових повідомлень-рішень від 22.02.2013 року № 0000151720 та № 0000161720 діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені Податковим кодексом України, з порушенням вимог ч.3 ст.2 КАС України.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач правомірність винесеного податкового повідомлення-рішення належним чином не довів.

За таких обставин, факти вказаних в акті перевірки №543/17.2-07/НОМЕР_3 від 12.02.2013 року порушень слід вважати недоведеними, а оскаржувані податкові повідомлення-рішення № 0000151720 від 22.02.2013 року про визначення позивачеві податкового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 157800,00 грн. - за основним платежем та 78900,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями, а також № 0000161720 від 22.02.2013 року про визначення ФОП ОСОБА_1 податкового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб у сумі 72500,00 грн. (за основним платежем) є протиправними та підлягають скасуванню.

Відповідно до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справа та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 197, п.1 ч.1 ст. 198, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст.ст.206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Західної міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби України залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 25.04.2013р. по справі № 820/2484/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий суддя (підпис)Перцова Т.С.Судді(підпис) (підпис) Дюкарєва С.В. Жигилій С.П. ЗГІДНО З ОРИГІНАЛОМ: Перцова Т.С.