Постанова № 32025131, 19.06.2013, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 червня 2013 року Справа № 5023/4253/12 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого Остапенка М.І.,суддів :Гончарука П.А., Стратієнко Л.В. розглянувши касаційну скаргу ФОП ОСОБА_4на ухвалу Харківського апеляційного господарського суду від 29.04.2013 року у справі за позовомФОП ОСОБА_4доПАТ "Харківське підприємство автобусних станцій" простягнення коштів В С Т А Н О В И В:

у вересні 2012 року, ФОП ОСОБА_4 звернувся до господарського суду з позовом про стягнення з ПАТ "Харківське підприємство автобусних станцій" на його користь 183 447,8 грн.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що його взаємовідносини з відповідачем врегульовані договором № 457 від 11.12.2006 року, за умовами якого останній зобов'язувався здійснювати дії щодо організації пасажирських перевезень транспортними засобами позивача за винагороду, яка визначалась процентним співвідношенням до загального обсягу виручки, отриманої від продажу проїзних квитків та оплати багажу з урахуванням податку на додану вартість.

Додатковою угодою від 06.01.2011 року внесено окремі зміни до п.3.1, п. 3.2 договору та доповнено його п. 3.5 за якими змінено співвідношення грошових зобов'язань і передбачено обов'язок відповідача нараховувати податок на додану вартість на ціну квитків, утримувати цей податок і перераховувати його до бюджету.

Але в порушення взятих на себе зобов'язань, податок на додану вартість відповідач до бюджету не перерахував і повернути суму податку відмовляється, незважаючи на відсутність правових підстав для цього, а тому позивач просив постановити рішення про стягнення спірної суми у примусовому порядку.

Рішенням господарського суду Харківської області від 26.12.2012 року позов задоволено частково та постановлено про стягнення з відповідача 162 601,05 грн., а в решті позову відмовлено.

За наслідками перегляду справи в апеляційному порядку, постановою Харківського апеляційного господарського суду від 13.02.2013 року рішення місцевого господарського суду скасовано та постановлено нове рішення про відмову в позові.

У квітні 2013 року ФОП ОСОБА_4 звернувся до Харківського апеляційного господарського суду із заявою про перегляд постанови Харківського апеляційного господарського суду від 13.02.2013 року за нововиявленими обставинами, якими на думку заявника є те, що п.п. 3.1, 3.2, 3.5 додаткової угоди № 1 від 06.01.2011 року, укладеної між позивачем та відповідачем як додаток до договору від 11.12.2006 року № 457 "Про продаж квитків і надання послуг на автостанціях" визнані недійсними рішенням господарського суду Харківської області від 28.01.2013 року, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 06.03.2013 року і ці обставини є істотними для розгляду справи та такими, що мають своїм наслідком прийняття іншого судового рішення, ніж те, яке було прийнято.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 29.04.2013 року у задоволенні заяви позивача про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами відмовлено.

Ухвала Харківського апеляційного господарського суду від 29.04.2013 року оскаржена у касаційному порядку й ухвалою Вищого господарського суду України від 10.06.2013 року порушено касаційне провадження у справі, за скаргою позивача, у якій він, посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить ухвалу суду апеляційної інстанції скасувати, як незаконну.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, судова колегія вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Відмовляючи у задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами, апеляційний господарський суд, зазначив, що наведене заявником обґрунтування необхідності перегляду судового рішення не свідчить про наявність нововиявлених обставин у розумінні ст. 112 ГПК України, та не ставить під сумнів правильність постановлених у справі судових рішень, а тому підстави для перегляду цих рішень у порядку глави ХІІІ ГПК України відсутні.

Проте повністю погодитись з наведеними судом апеляційної інстанції мотивами відмови у задоволені заяви не можна.

Згідно статті 112 ГПК України, господарський суд може переглянути прийняте ним судове рішення, яке набрало законної сили, за нововиявленими обставинами.

Підставами для перегляду судових рішень господарського суду за нововиявленими обставинами є: істотні для справи обставини, що не були і не могли бути відомі особі, яка звертається із заявою, на час розгляду справи; встановлені вироком суду, що набрав законної сили, завідомо неправильний висновок експерта, завідомо неправильний переклад, фальшивість документів або речових доказів, що потягли за собою ухвалення незаконного або необґрунтованого рішення; встановлення вироком суду, що набрав законної сили, вини судді у вчиненні злочину, внаслідок якого було ухвалено незаконне або необґрунтоване рішення; скасування судового рішення, яке стало підставою для ухвалення рішення чи постановлення ухвали, що підлягають перегляду; встановлена Конституційним Судом України неконституційність закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого судом при вирішенні справи, якщо рішення суду ще не виконане.

Згідно із роз'ясненнями наведеними у пункті 2 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 17 від 26 грудня 2011 року "Про деякі питання практики перегляду рішень, ухвал, постанов за нововиявленими обставинами", до нововиявлених обставин відносяться матеріально-правові факти, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші факти, які мають значення для правильного вирішення спору. Необхідними ознаками існування нововиявлених обставин є одночасна наявність таких трьох умов: по-перше, їх існування на час розгляду справи, по-друге, те, що ці обставини не могли бути відомі заявникові на час розгляду справи, по-третє, істотність даних обставин для розгляду справи (тобто коли врахування їх судом мало б наслідком прийняття іншого судового рішення, ніж те, яке було прийняте).

Із наявних у справі матеріалів вбачається, що обґрунтовуючи у своїй постанові від 13.02.2013 року відсутність у позивача права на спірні суми, апеляційний господарський суд виходив з того, що розрахунки з ним відповідно до п.3.1, 3.2 договору, у редакції додаткової угоди, вчинено у повному обсязі, ці умови договору не визнано недійсними, а перерахування позивачу суми податку на додану вартість умови договору не передбачають.

Відмовляючи у перегляді цієї постанови за нововиявленими обставинами з мотивів їх відсутності, апеляційний господарський суд не звернув уваги, що умови договору якими він обґрунтовував відсутність у позивача права на отримання винагороди з урахуванням податку на додану вартість та правомірність утримання його відповідачем за рішенням господарського суду Харківської області від 28.01.2013 року, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 06.03.2013 року визнано недійсними. Інших мотивів відсутності у позивача права на спірні суми постанова Харківського апеляційного господарського суду від 13.02.2013 року не містить, а тому відсутність тих обставин, якими обґрунтовувалось це рішення ставить під сумнів правомірність прийняття судового рішення, яке оспорюється у порядку глави ХІІІ ГПК України.

Не враховано судом і те, що укладаючи вищезазначений договір та додаткову угоду до нього, ФОП ОСОБА_4, був зареєстрований на спрощеній системі оподаткування та обрав спосіб оподаткування доходів за єдиним податком на підставі статті 1 Указу Президента України від 03.07.1998 року № 727 "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва", як фізична особа, що здійснює підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і у трудових відносинах з якою, включаючи членів її сім'ї, протягом року перебуває не більше 10 осіб та обсяг виручки якої від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 500 тис. гривень.

За цим Указом (ст. 6) та відповідно до пункту 1 підрозділу 8 Розділу ХХ Податкового кодексу України від 02.12.2010 року, з 1 січня 2011 року до внесення змін до розділу XIV Податкового кодексу України в частині оподаткування суб'єктів малого підприємництва, платники єдиного податку не сплачують податок на додану вартість з операцій з постачання товарів та послуг, місце надання яких розташоване на митній території України.

В той же час, відповідно до статті 5 зазначено вище Указу, у разі порушення вимог, установлених статтею 1 цього Указу, платник єдиного податку повинен перейти на загальну систему оподаткування, обліку та звітності, починаючи з наступного звітного періоду (кварталу). Суб'єкти малого підприємництва несуть відповідальність за правильність обчислення, своєчасність подання розрахунків та сплати сум єдиного податку згідно із законодавством України.

За даними перевірки Чугуївської об'єднаної державної податкової інспекції у Харківській області від 23.01.2012 року № 39/1722/НОМЕР_1, загальна сума від здійснених ФОП ОСОБА_4 операцій з поставки товарів (послуг) за період з 01.01.2011 року по 30.06.2011 року становить 627 942,63 грн. Враховуючи положення п. 183.10 Податкового кодексу України, будь-яка особа, що підлягає обов'язковій реєстрації як платник податку, вважається платником податку з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому досягнуто обсягу оподатковуваних операцій, визначеного у статті 181 цього Кодексу, без права на віднесення сум податку до податкового кредиту та отримання бюджетного відшкодування до моменту реєстрації платником податку на додану вартість, а тому з часу виникнення у позивача обов'язку з переходу на загальну систему оподаткування він є платником і податку на додану вартість, вправі враховувати цей податок при визначенні вартості послуг, які ним надаються та зобов'язаний сплачувати його до бюджету.

При цьому, передавання платником податку повноважень з перерахування податку до бюджету іншій особі чинне законодавство не передбачає.

За таких обставин судове рішення не можна визнати законним і обґрунтованим, ухвала апеляційного господарського суду підлягає скасуванню з направленням матеріалів справи на новий судовий розгляд, під час якого необхідно врахувати наведене, надати належну правову оцінку доводам заявника і у залежності від встановленого постановити рішення у відповідності до вимог ГПК України.

Керуючись ст. ст. 1119, 11111, 11113 ГПК України, Вищий господарський суд України, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу задовольнити.

Ухвалу Харківського апеляційного господарського суду від 29.04.2013 року скасувати, а справу направити на розгляд до апеляційного господарського суду у іншому складі суддів.

Головуючий М. Остапенко

Судді П. Гончарук

Л. Стратієнко