Постанова № 32025130, 20.06.2013, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 червня 2013 року Справа № 5004/1424/12

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді:Добролюбової Т.В. (доповідач)суддівФролової Г.М., Швеця В.О.розглянувши матеріали касаційної скарги Першого заступника прокурора Рівненської областіна постановуРівненського апеляційного господарського суду від 10.04.2013у справі№5004/1424/12за позовомПершого заступника прокурора Шевченківського району міста Києва в інтересах держави в особі Аграрного фонду доДержавного підприємства "Луцький комбінат хлібопродуктів №2" Державного агентства резерву Українитретя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Державне агентство резерву Українипростягнення 57 005 139,01 грн збитків Розпорядженням Заступника секретаря другої судової палати Вищого господарського суду України від 10.06.13 для розгляду даної справи сформовано колегію суддів у складі: Добролюбова Т.В. - головуючий , Фролова Г.М., Швець В.О.

Ухвалами Вищого господарського суду України від 06.06.13 та від 13.06.13, розгляд касаційної скарги відкладався відповідно до 13.06.13 та 20.06.13. В судовому засіданні взяли участь представники:

від прокуратури: Гудименко Ю.В. - прок. КПУ, посв. №014715;

від позивача: Пронін О.А. - за дов. від 04.12.12;

від відповідача: не з'явилися, належно повідомлені про час і місце розгляду касаційної скарги;

від третьої особи: не з'явилися, належно повідомлені про час і місце розгляду касаційної скарги.

Першим заступником прокурора Шевченківського району міста Києва в інтересах держави в особі Аграрного фонду у листопаді 2012 року заявлений позов, з урахуванням змін, про стягнення з Державного підприємства "Луцький комбінат хлібопродуктів №2" Державного агентства резерву України 57005139,01 грн - збитків, завданих нестачею зерна державного інтервенційного фонду, переданого відповідачеві на зберігання в період 2007-2009 років за договорами складського зберігання зерна від 14.11.07 №С03/Ж/07/9, від 04.06.08 №1, від 04.06.08 №14, від 02.03.09 №63, від 02.03.09 №64 та згідно договору на переробку зерна пшениці від 04.03.08 №21. Прокурор зазначав, що під час перевірки наявності зерна державного інтервенційного фонду було виявлено відсутність пшениці в кількості 30576943 кг, жита - 2009197 кг, борошна - 1506870 кг, зернових відходів - 162123 кг, про що складено відповідні акти. При цьому, прокурор посилався на приписи статей 942, 944, 950, 951, 957 Цивільного кодексу України, статті 294 Господарського кодексу України.

Рішенням господарського суду Волинської області від 23.01.13, ухваленим суддею Вороняк А.С., позовні вимоги задоволено. Суд першої інстанції дійшов висновку про наявність усіх складових цивільного правопорушення, що визнав підставою для відшкодування спірних коштів.

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: Сініцина Л.М. - головуючого, Гулова А.Г., Олексюк Г.Є., постановою від 10.04.13, перевірене рішення у справі скасував та прийняв нове рішення про відмову у позові. Апеляційний суд визнав недоведеним факт передачі відповідачеві на зберігання зерна у спірному розмірі, при цьому вказав на передачу зерна лише на підставі договорів №1, №63. Щодо договору №21 на переробку зерна пшениці, то суд дійшов висновку про невиконання його умов саме позивачем. Водночас, апеляційний суд зазначив, що позивач з вимогою про повернення зерна до відповідача не звертався, тому визнав передчасним звернення з даним позовом і дійшов висновку про відсутність усіх складових цивільного правопорушення.

Перший заступник прокурора Рівненської області звернувся з касаційною скаргою до Вищого господарського суду України, в якій просить постанову у справі скасувати, а рішення просить залишити в силі. Обґрунтовуючи свої вимоги скаржник не погоджується з висновком апеляційного суду про відсутність доказів передачі зерна пшениці 2 класу врожаю 2009 року, пшениці 4 класу врожаю 2007 року та 5-го класу врожаю 2009 року, оскільки такими доказами є прості складські свідоцтва на зерно та складські квитанції, реєстр складських квитанцій. Скаржник вказує на залишенні апеляційним судом поза увагою простих складських свідоцтв від 12.01.09 АА №053033 на передачу зерна пшениці 4 класу врожаю 2007 року, від 12.01.09 №АА053034 на передачу зерна пшениці 5 класу врожаю 2007 року, додаткових угод №№1, 2, 3, б/н, 4, 5 до договору на переробку зерна пшениці від 04.03.08 №21, додатковий договір від 26.03.08 б/н. Скаржник наголошує на тому, що відповідачем порушені умови договорів зберігання, про що також свідчить перевірка наявності зерна за результатами якої виявлена різниця між обсягом зерна за даними складських документів та фактичною наявністю, згідно актів від 06.08.10, від 05.08.10, від 02.08.12, від 02.08.12 відсутнє борошно пшеничне та зернові відходи, вироблені у 2008 році. Разом з цим, скаржник посилаючись на приписи статей 294 Господарського кодексу України, статей 949, 953, 957, 961 Цивільного кодексу України вважає помилковим твердження апеляційного суду про непред'явлення поклажодавцем вимоги про повернення зерна. Скаржник також, посилаючись на приписи статей 22, 610, 612, 951, 1166 Цивільного кодексу України вважає хибним висновок апеляційного суду про відсутність усіх складових цивільного правопорушення, при цьому вказує на те, що розрахунок збитків проведений у відповідності до Порядку визначення розміру збитків від розкрадання, нестачі, знищення (псування) матеріальних цінностей, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 22.01.96 №116.

Від Державного підприємства "Луцький комбінат хлібопродуктів №2" Державного агентства резерву України отримано відзив на касаційну скаргу, в якому останній просить постанову у справі залишити без змін, а касаційну скаргу залишити без задоволення.

Від Першого заступника прокурора Шевченківського району міста Києва, Аграрного фонду, Державного агентства резерву України відзивів на касаційну скаргу судом не отримано.

Вищий господарський суд України, заслухавши доповідь судді Добролюбової Т.В., та пояснення присутніх у судовому засіданні представників сторін, переглянувши матеріали справи і доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами приписів чинного законодавства, відзначає таке.

Конституційний принцип доступності правосуддя реалізується через статтю 1 Господарського процесуального кодексу України. Так, до господарського суду вправі звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється. Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається з двох елементів: предмету і підстави позову. Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача. Підставою позову є факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. До підстав позову входять юридичні факти, тобто ті, з якими норми матеріального права пов'язують виникнення, зміну чи припинення прав та обов'язків суб'єктів спірного матеріального правовідношення. Розрізняють фактичні та юридичні (правові) підстави позову. Як убачається з матеріалів справи, предметом судового розгляду є вимога Першого заступника прокурора Шевченківського району міста Києва заявлена в інтересах держави в особі Аграрного фонду про стягнення з Державного підприємства "Луцький комбінат хлібопродуктів №2" Державного агентства резерву України 57005139,01 грн - збитків, спричинених нестачею зерна державного інтервенційного фонду, переданого в період 2007-2009 років. Фактичною підставою позову прокурором визначені договори зберігання від 14.11.07 №С03/Ж/07/9, від 04.06.08 №1, від 04.06.08 №14, від 02.03.09 №63, від 02.03.09 №64 та юридичною - приписи, зокрема статей 950, 951 Цивільного кодексу України, в яких закріплені принципи і розмір відповідальності зберігача за незбереження майна. Водночас, фактичною підставою позову прокурором визначені акти № б/н від 06.08.10, № б/н від 05.08.10, № б/н від 02.08.12, № б/н від 02.08.12, складені за результатами перевірок наявності зерна закупленого до державного інтервенційного фонду, відповідності їх кількісним та якісним показникам та борошна, продуктів переробки державного інтервенційного фонду на державному підприємстві "Луцький комбінат хлібопродуктів №2 "Державного агентства резерву України, в яких зафіксовано нестачу зерна, борошна та продуктів переробки державного інтервенційного фонду у спірному розмірі. Так, відповідно до приписів процесуального законодавства, рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі. Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Обґрунтованим є рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності та підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні. Водночас, з огляду на приписи частини 1 статті 4 Господарського процесуального кодексу України господарський суд у прийнятті судового рішення керується не лише тими законодавчими або нормативно-правовими актами, що на них посилалися сторони та інші учасники процесу, а й тими, на які вони не посилалися, але якими регулюються спірні правовідносини у конкретній справі (якщо це не змінює матеріально-правових підстав позову). Проте, постанова і рішення у справі цим вимогам не відповідають, оскільки містять взаємовиключні висновки та прийняті при неповному з'ясуванні усіх обставин справи, з якими законодавство пов'язує законне вирішення даного спору по суті. Згідно зі статтею 294 Господарського кодексу України зберігання у товарному складі здійснюється за договором складського зберігання. До регулювання відносин, що випливають із зберігання товарів за договором складського зберігання, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України. Правовідносини між власниками зерна та суб'єктами зберігання зерна регулюються також Законом України "Про зерно та ринок зерна в Україні" та іншими актами цивільного законодавства. Статтею 955 Цивільного кодексу України унормовано, що положення параграфа 1 глави 66 Цивільного кодексу України застосовуються до окремих видів зберігання, якщо інше не встановлено положеннями цього Кодексу про окремі види зберігання або законом. Відповідно до статті 957 Цивільного кодексу України за договором складського зберігання товарний склад зобов'язується за плату зберігати товар, переданий йому поклажодавцем, і повернути цей товар у схоронності. Договір складського зберігання укладається у письмовій формі. Письмова форма договору складського зберігання вважається дотриманою, якщо прийняття товару на товарний склад посвідчене складським документом. Згідно з пунктами 10, 24 статті 1 Закону України "Про зерно і ринок зерна в Україні" зберігання зерна - це комплекс заходів, що включають приймання доробку, зберігання і відвантаження зерна; складські документи на зерно - це товаророзпорядчі документи, що видаються зерновим складом власнику зерна як підтвердження прийняття зерна на зберігання та посвідчення наявності зерна і зобов'язання зернового складу повернути його володільцеві такого документа. Статтею 24 Закону України "Про зерно і ринок зерна в Україні" визначено, що зерно підлягає зберіганню у зернових складах. Власники зерна мають право укладати договори складського зберігання зерна на зберігання зерна у зернових складах з отриманням складських документів на зерно, а також зберігати зерно у власних зерносховищах. Зерновий склад зобов'язаний вживати усіх заходів, передбачених цим Законом, нормативно-правовими актами, договором складського зберігання зерна, для забезпечення схоронності зерна, переданого йому на зберігання. Видача зерна володільцеві складського документа на зерно здійснюється в обмін на виписані на це зерно складські документи. Згідно зі статтею 26 цього ж Закону договір складського зберігання зерна є публічним договором, типова форма якого затверджується Кабінетом Міністрів України. За договором складського зберігання зерна зерновий склад зобов'язується за плату зберігати зерно, що передане йому суб'єктом ринку зерна. Договір складського зберігання зерна укладається в письмовій формі, що підтверджується видачею власнику зерна складського документа. Зерно, прийняте на зберігання за простим або подвійним складським свідоцтвом, не може бути відчужене без правомірної передачі простого або подвійного складського свідоцтва. Статтею 942 Цивільного кодексу України унормовано, що зберігач зобов'язаний вживати усіх заходів, встановлених договором, законом, іншими актами цивільного законодавства, для забезпечення схоронності речі. Приписами статті 949 цього ж Кодексу визначено обов'язок зберігача повернути річ. При цьому, зберігач зобов'язаний повернути поклажодавцеві річ, що була передана на зберігання, а якщо договором передбачено зберігання знеособлених речей, змішані родові, тотожну, або обумовлену кількість речей такого самого роду та якості. Річ має бути повернена поклажодавцю в такому стані, в якому вона була прийнята на зберігання, з урахуванням зміни її природних властивостей. Відповідно до статті 953 Цивільного кодексу України зберігач зобов'язаний на першу вимогу поклажодавця повернути річ, навіть якщо строк її зберігання не закінчився. Обов'язок зернового складу повернути зерно передбачений також приписами статті 32 Закону України "Про зерно і ринок зерна в Україні", а саме зерновий склад зобов'язаний повернути поклажодавцеві або особі, зазначеній ним як одержувач, зерно у стані, передбаченому договором складського зберігання та законодавством. Згідно з приписами статті 35 вказаного Закону зерновий склад зобов'язаний за першою вимогою володільця складського документа повернути зерно, навіть якщо передбачений договором строк його зберігання ще не закінчився. Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічні вимоги містить і стаття 193 Господарського кодексу України. За приписами статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання, неналежне виконання. Згідно зі статтею 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, відшкодування збитків. Статтею 33 Закону України "Про зерно і ринок зерна в Україні" визначено, що за втрату, нестачу зерна прийнятого на зберігання, зерновий склад несе відповідальність на підставах, передбачених законодавством. Зерновий склад звільняється від відповідальності за втрату, нестачу зерна, викликаних непереборною силою. За втрату, нестачу прийнятого на зберігання зерна після того, як настав обов'язок поклажодавця взяти це зерно назад, зерновий склад несе відповідальність лише за наявності з його боку умислу чи грубої необережності. Згідно зі статтею 34 Закону України "Про зерно і ринок зерна в Україні" збитки, завдані поклажодавцеві втратою, нестачею зерна, відшкодовуються зерновим складом: за втрату та нестачу зерна - у розмірі вартості втраченого або такого, що його не вистачає, зерна. Аналогічні вимоги містяться і в статтях 950, 951 Цивільного кодексу України, за приписам якої за нестачу речі, прийнятої на зберігання, зберігач відповідає на загальних підставах. Збитки, завдані поклажодавцеві нестачею речі, відшкодовуються зберігачем, зокрема у разі нестачі речі - у розмірі її вартості. Тобто, за загальними правилами за нестачу речі зберігач несе цивільну відповідальність за наявності повного складу цивільного правопорушення, а саме: 1) протиправної поведінки боржника, яка проявляється у невиконанні або неналежному виконанні ним зобов'язання; 2) наявності збитків; 3) причинного зв'язку між протиправною поведінкою та завданими збитками; 4)вини боржника. При цьому, на позивача покладається обов'язок довести розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, факт порушення відповідачем його обов'язку та причинний зв'язок між цим порушенням і збитками. Відповідач, в свою чергу, для звільнення від відповідальності має довести відсутність своєї вини. Таким чином, предметом доказування при вирішенні даного спору є встановлення, зокрема наявності між сторонами правовідносин зі зберігання; факт передачі та прийняття зерна на зберігання, його кількість; строк зберігання; встановлення факту відсутності цього майна у зберігача (втрати) з підтвердженням цих обставин відповідними доказами; наявність усіх складових цивільної відповідальності. Скасовуючи рішення у справі та відмовляючи у позові, суд апеляційної інстанції дійшов до взаємовиключних висновків. Так, суд вказав на недоведеність позивачем факту знаходження у відповідача спірної кількості зерна за договорами, визначеними підставою позову, пославшись на те, що із складських документів убачається передача відповідачеві зерна лише на підставі договорів від 04.06.08 № 1, від 02.03.09 № 63, втім припустив можливість знаходження зерна у відповідача на іншій правовій підставі. Водночас, суд апеляційної інстанції, вказуючи на те, що з простих складських свідоцтв на зерно АА № 053038 від 12.01.09, АА № 053034 від 12.01.09 не убачається на підставі якого договору передавалося зерно пшениці на зберігання, не врахував, що за приписами статті 957 Цивільного кодексу України письмова форма договору складського зберігання вважається дотриманою, якщо прийняття товару на товарний склад посвідчене складським документом (складська квитанція, просте складське свідоцтво, подвійне складське свідоцтво). Разом з цим, апеляційний суд дійшов висновку щодо відсутності вини відповідача у неповерненні майна, у зв'язку з тим, що строк виконання останнім такого обов'язку не настав, адже поклажодавцем вимога про повернення зерна не пред'являлась. Проте, як убачається з матеріалів справи договори складського зберігання не містять конкретних вимог щодо порядку пред'явлення такої вимоги та її форми. В цій частині є вірним висновок місцевого суду про те, що вимога має бути вчинена в активній формі поведінки однієї сторони, доведеної до іншої, оскільки ні законом, ні договорами зберігання не визначено форму пред'явлення такої вимоги поклажодавця, тому останній може реалізувати своє право, зокрема шляхом пред'явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі - позову. Окрім цього, відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, господарський суд повинен у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. Тобто, суди повинні навести зміст усіх заперечень та викласти обставини, з огляду на які ці заперечення не взято до уваги, адже викладення у судовому акті лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вимог статті 42 Господарського процесуального кодексу України щодо рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом. Однак, суд апеляційної інстанції не навів мотивів за якими відхилив надані прокурором та позивачем на підтвердження своїх вимог документи, зокрема акти № б/н від 06.08.10, № б/н від 05.08.10, № б/н від 02.08.12, № б/н від 02.08.12, складені за результатами перевірок наявності зерна закупленого до державного інтервенційного фонду та не установив обставин щодо наявності чи відсутності спірного зерна на складі відповідача. Не може бути залишено в силі і рішення суду першої інстанції оскільки, місцевий суд, перелічивши договори зберігання, складські квитанції та прості складські свідоцтва на підставі яких, за твердженням позивача, відповідачеві передано спірне зерно на зберігання, вартість якого і складає суму збитків заявлених до стягнення, не з'ясував чи відповідають складські квитанції та свідоцтва вимогам до їх складання, чи були виконані сторонами умови договору про переробку складського зберігання зерна №21 та чи було передано замовником зерно пшениці для переробки за цим договором. Таким чином, для вирішення даного спору, судам необхідно достеменно встановити чи є доведеними вимоги прокурора та позивача за захистом яких вони звернулись. Зокрема, при новому розгляді справи суду необхідно оцінити усі докази в сукупності надані як позивачем так і відповідачем, установити кількість фактично переданого зерна на зберігання відповідачеві з підтвердженням цього відповідними документами, з'ясувати фактичну наявність на складі відповідача зерна, належного позивачеві, враховуючи те, що доведення обставин щодо наявності чи відсутності, переданого на зберігання зерна покладається саме на зберігача, тобто відповідача у справі, і виходячи з установленого з'ясувати наявність чи відсутність усіх складових цивільного правопорушення. Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами чинного законодавства. За таких обставин, доводи касаційної скарги частково підтверджені матеріалами справи. Суд касаційної інстанції приймає нове рішення у разі коли судами з'ясовані усі фактичні обставини, які входять до предмета доказування у справі, однак допущено помилки у застосуванні норм матеріального права. Разом з цим, передбачені процесуальним законом межі перегляду справи в касаційній інстанції, не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, тому судові рішення у справі підлягають скасуванню з направленням матеріалів справи на новий розгляд для установлення обставин, які мають суттєве значення для вирішення даного спору по суті заявлених вимог. При новому розгляді справи суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, і в залежності від установлених обставин вирішити спір у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Враховуючи наведене та керуючись статтями 1115, 1117, 1118, 1119, 11111, 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

ПОСТАНОВИВ:

Постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 10.04.13 у справі №5004/1424/12 і рішення господарського суду Волинської області від 23.01.13 скасувати. Матеріали справи скерувати для нового розгляду до Господарського суду Волинської області.

Касаційну скаргу Першого заступника прокурора Рівненської області задовольнити частково.

Головуючий суддя Т.Добролюбова

Судді Г.Фролова

В.Швець