Ухвала суду № 32019076, 20.06.2013, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 червня 2013 р. Справа № 35486/10/9104 Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду в складі:

судді-доповідача - Богаченка С.І.,

суддів - Качмара В.Я., Затолочного В.С.,

розглянувши у письмовому провадженні в м.Львові апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м.Рівне Рівненської області на постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 19 жовтня 2010 року в справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Рівнетранссервіс» до Державної податкової інспекції у м.Рівне Рівненської області про скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И Л А :

17 вересня 2010 року ТзОВ «Рівнетранссервіс» звернулося до суду з позовом до ДПІ у м.Рівне Рівненської області про скасування податкових повідомлень-рішень державної податкової інспекції у м.Рівне №000452344/0/23-318 від 08.06.2010 року, №000452344/1/23-318 від 08.07.2010 року, №000452344/2/23-318 від 14.09.2010 року про зменшення суми бюджетного відшкодування по податку на додану вартість в розмірі 210867,13 грн.

Свої позовні вимоги мотивувало тим, що ТОВ «Рівнетранссервіс» податковий кредит на підставі якого виникло бюджетне відшкодування сформовано у відповідності до вимог пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 року №168/97-ВР у зв'язку з придбанням товарів, робіт та послуг, які в наступному використовувалися товариством в рамках господарської діяльності. Податковий кредит сформовано на підставі податкових накладних, що відповідають вимогам пп.7.2.1 п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 19 жовтня 2010 року позовні вимоги задоволено. Постановлено визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення №000452344/0/23-318 від 08.06.2010 року, №000452344/1/23-318 від 08.07.2010 року, №000452344/2/23-318 від 14.09.2010.

Не погодившись із постановою суду першої інстанції її оскаржила ДПІ у м.Рівне Рівненської області, яка в апеляційній скарзі просила її скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.

Апелянт по справі в своїй апеляційній скарзі зазначає, що суд першої інстанції невірно застосовано до спірних правовідносин норми пункту 1.8. статті 1, підпункту 7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» №168/97» ВР від 03.04.1997р. а відтак суд першої інстанції дійшов безпідставного висновку, проте що в діях позивача відсутній факт наявності порушення в результаті чого на думку суду першої інстанції відсутнє завищення заявленої суми бюджетного відшкодування за жовтень 2009р. в сумі 55718 грн.

Зазначає, що згідно з поданою TOB «Рівнетранссервіс» до ДПІ у м.Рівне податковою декларацією з ПДВ за жовтень 2009р. ( вхідний від 20.11.2009р. №3001998544) та розрахунком суми бюджетного відшкодування сума, що підлягає бюджетному відшкодуванню на рахунок платника у банку, складає 99468 грн., яка виникла за рахунок від'ємного значення з ПДВ, що декларувалось в період з 01.09.2009р. по 30.09.2009року. За результатами невиїзної документальної перевірки платнику підтверджено та відшкодовано ПДВ в сумі 43750 грн. та у зв'язку з наявністю розбіжностей по податковому кредиту за даними системи співставлення для підтвердження залишку заявленого бюджетного відшкодування в сумі 55718 грн. декларацію передано для проведення виїзної позапланової перевірки..

Особи, що беруть участь у справі, в судове засідання для розгляду апеляційної скарги не прибули, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, клопотань від осіб, які беруть участь у справі, про розгляд справи за їх участю не поступало, а тому колегія суддів, у відповідності до ч.1 ст.197 КАС України, вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, оскільки таку може бути вирішено на основі наявних у ній доказів. Проаналізувавши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.

Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Рівнетранссервіс» є суб'єктом господарювання, перебуває на обліку як платник податків у ДПІ у м.Рівне, зареєстроване платником податку на додану вартість.

26.05.2010 року посадовими особами ДПІ у м.Рівне складено акт №701/558/23-300/33276798 про результати документальної невиїзної перевірки податкової декларації з податку на додану вартість за жовтень, листопад, грудень 2009 року та січень 2010 року з врахуванням матеріалів зустрічних перевірок постачальників по ланцюгу та автоматичного співставлення податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України. У висновках акту та довідки перевірки зазначається про порушення ТОВ «Рівнетранссервіс» п. 1.8. статті 1, пп. 7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого було завищено заявлену суму бюджетного відшкодування за жовтень, листопад, грудень 2009 року та січень 2010 року в сумі 210867,13 грн.

На підставі акту №701/558/23-300/33276798 від 26.05.2010 року про результати документальної невиїзної перевірки та на підставі рішень щодо розгляду скарг позивача, заступником начальника ДПІ у м.Рівне прийнято податкові повідомлення-рішення №000452344/0/23-318 від 08.06.2010 року, №000452344/1/23-318 від 08.07.2010 року, №000452344/2/23-318 від 14.09.2010 року, якими позивачу зменшено суми бюджетного відшкодування по податку на додану вартість в розмірі 210867,13 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції прийшов до висновку, що ТОВ «Рівнетранссервіс» дотримано вимоги Закону України «Про податок на додану вартість» необхідні для отримання бюджетного відшкодування за жовтень-грудень 2009 року та січень 2010 року, а зменшення останньому бюджетного відшкодування у зв'язку з неможливістю підтвердити фактичне надходження податку на додану вартість до бюджету по ланцюгу постачальників є нормативно необґрунтованим.

Колегія суддів з такими висновками суду першої інстанції погоджується повністю враховуючи наступне.

Як вбачається з акту про результати документальної невиїзної перевірки №701/558/23-300/33276798 від 26.05.2010 року під час автоматизованого співставлення податкових зобов'язань в розрізі контрагентів на рівні ДПА України встановлено, що в ланцюгах постачальників наявні контрагенти, що не виконують вимоги Закону України «Про податок на додану вартість» щодо декларування результатів фінансово-господарської діяльності та наступної сплати до бюджету податку на додану вартість. Враховуючи неможливість підтвердження взаємовідносин підприємств по ланцюгах постачання посадові особи ДПІ у м.Рівне дійшли висновку про завищення ТОВ «Рівнетранссервіс» сум бюджетного відшкодування.

Із матеріалів справи вбачається, що основними постачальниками були ТОВ «Ойл Карт Центр», ПП «Авантис», ВАТ «Концерн Галнафтогаз», ТОВ «МСС Ті Ді Сі Дальнобой», ТОВ «Полек Топ», а ТОВ «Рівнетранссервіс» придбавала у них нафтопродукти, автохімію та запчастини, які використовувалося в господарській діяльності підприємства.

Відповідно до пункту 1.7 статті 1, підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" від 03.04.1997 року (з наступними змінами та доповненнями, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим законом; податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно із підпунктом 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 цього ж Закону датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг). Підставою для нарахування податкового кредиту відповідно до підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 цього Закону є видана платником податку на вимогу покупця податкова накладна із заповненням всіх обов'язкових реквізитів.

З урахуванням наведених норм чинного законодавства України та доводів ДПІ у м.Рівне про відсутність декларування податкових зобов'язань з податку на додану вартість постачальниками позивача через неподання за відповідні періоди податкових декларацій з податку на додану вартість, судом першої інстанції при розгляді справи підлягали з'ясуванню обставини щодо дотримання ТОВ «Рівнетранссервіс» умов формування податкового кредиту з податку на додану вартість, визначених статтею 7 Закону України «Про податок на додану вартість», а також реального здійснення господарських операцій, по яких визначено суму податкового кредиту, використання в господарській діяльності придбаного товару, належного оформлення первинних документів, проведення розрахунків між сторонами договорів поставок.

Судом першої інстанції встановлено, що предметом діяльності ТОВ «Рівнетранссервіс» є, зокрема, здійснення перевезень, організація автомобільного транспорту, а тому придбання нафтопродуктів здійснювалось позивачем для подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Господарські операції оформлені належними первинними документами, наявними в матеріалах справи копіями податкових накладних та інших первинних документів та не заперечується посадовими особами ДПІ у м.Рівне під час проведення документальної перевірки.

Як вбачається із матеріалів справи, у підтвердженні вчинених операцій позивачем по справі надано суду першої інстанції акти прийому-передачі нафтопродуктів, видаткові накладні, податкові накладні, платіжні доручення, реєстри отриманих податкових накладних, договора купівлі-продажу паливно-мастильних матеріалів, договора поставки нафтопродуктів.

Згідно з пунктом 1.8 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» (з наступними змінами та доповненнями, чинного до 31.12.2010 року, в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) бюджетне відшкодування - сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

Відповідно до підпунктів 7.7.1, 7.7.2 пункту 7.7 статті 7 цього ж Закону (в редакції закону, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду. При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду. Якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то:

а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг);

б) залишок від'ємного значення після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Згідно із підпунктами 7.7.4, 7.7.5, 7.7.6 пункту 7.7 статті 7 цього ж Закону платник податку, який має право на одержання бюджетного відшкодування та прийняв рішення про повернення повної суми бюджетного відшкодування, подає відповідному податковому органу податкову декларацію та заяву про повернення такої повної суми бюджетного відшкодування, яка відображається у податковій декларації. Протягом 30 днів, наступних за днем отримання податкової декларації, податковий орган проводить документальну невиїзну перевірку (камеральну) заявлених у ній даних. За наявності достатніх підстав вважати, що розрахунок суми бюджетного відшкодування було зроблено з порушенням норм податкового законодавства, податковий орган має право протягом такого ж строку провести позапланову виїзну перевірку (документальну) платника для визначення достовірності нарахування такого бюджетного відшкодування. Податковий орган зобов'язаний у п'ятиденний термін після закінчення перевірки надати органу державного казначейства висновок із зазначенням суми, що підлягає відшкодуванню з бюджету. На підставі отриманого висновку відповідного податкового органу орган державного казначейства надає платнику податку зазначену у ньому суму бюджетного відшкодування шляхом перерахування коштів з бюджетного рахунка на поточний банківський рахунок платника податку в обслуговуючому банку протягом п'яти операційних днів після отримання висновку податкового органу.

Системний аналіз наведених вище правових норм дає суду підстави прийти до висновку, що Закон України «Про податок на додану вартість» не передбачав проведення перевірки контрагента платника податку на додану вартість як обов'язкової умови відшкодування податку на додану вартість, а пов'язував можливість отримання платником податку бюджетного відшкодування податку на додану вартість з Державного бюджету України з фактичною сплатою податку контрагенту платника в ціні придбаних товарів (робіт, послуг) у попередніх податкових періодах.

Положення пункту 1.8 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» щодо надмірної сплати податку, як необхідної умови його повернення з бюджету платникові, стосувалося саме цього платника і сплати ним податку в ціні товарів (робіт, послуг) їх постачальникам, з огляду на те, що відповідно до пункту 1.3 статті 1 цього Закону платник податку - це особа, яка згідно з цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особа, яка імпортує товари на митну територію України. Платники податку, визначені у підпунктах "а", "в", "г", "д" пункту 10.1 статті 10 Закону України "Про податок на додану вартість", відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту та своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону (пункт 10.2 статті 10 Закону). Із наведеного випливає, що сама по собі несплата податку продавцем в разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування податкового кредиту покупця товару (замовника робіт, послуг) та суму бюджетного відшкодування. Таким чином, якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, і не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Колегією суддів встановлено, що ТОВ «Рівнетранссервіс» були дотримані вимоги статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» при відображенні показників податкової звітності за жовтень, листопад, грудень 2009 року та січень 2010 року по спірних господарських операціях, за результатами перевірки податковим органом не було виявлено ознак фіктивності господарської операції між позивачем та його контрагентами, сторонами проведені реальні операції, по яких заявлено бюджетне відшкодування, а тому, на думку суду, висновки ДПІ у м.Рівне щодо завищення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за жовтень, листопад, грудень 2009 року та січень 2010 року на 210 867,13 грн. є неправомірними.

Згідно із частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. Відповідно до частини другої статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, виконавши всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, та постановив обґрунтоване рішення, що повно відображає обставини, які мають значення для справи. Висновки суду є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються доказами, дослідженими у судовому засіданні, а тому підстав для їх скасування, з мотивів викладених в апеляційній скарзі, не вбачається.

Відповідно до ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. 160, ст.ст. 195, 197, ст. 198, ст. 200, ст.205, ст.ст. 206, 254 КАС України, колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду, -,

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м.Рівне Рівненської області - залишити без задоволення.

Постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 19 жовтня 2010 року по справі №2а-4477/10 - залишити без змін.

Ухвала апеляційного адміністративного суду набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі та може бути оскаржена до касаційної інстанції протягом 20 днів після набрання нею законної сили.

Головуючий С.І. Богаченко

Суддя В.Я. Качмар

Суддя В.С. Затолочний