Рішення № 32012714, 17.06.2013, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" червня 2013 р.Справа № 922/1688/13

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Шарко Л.В.

при секретарі судового засідання Бобрової Д.О.

розглянувши справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Інвестсервіс", м. Полтава до Державного підприємства "Завод ім. В.О. Малишева", м. Харків про про стягнення 7440278,85 грн. за участю представників:

позивача - Кожушко С.В., за довіреністю від 03.06.2013 року;

відповідача - не з`явився,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія "Інвестсервіс" звернулось до господарcького суду Харківської області з позовною заявою, в якій просить стягнути з Державного підприємства "Завод ім. В.О. Малишева" заборгованість за договором №115/ДІ на постачання природного газу в розмірі 7440278,85 грн. Судові витрати просить покласти на відповідача. Позовні вимоги обґрунтовує невиконанням відповідачем умов договору №115/ДІ на постачання природного газу.

Ухвалою суду від 25.04.13р. за позовною заявою було порушено провадження по справі та призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні.

17.06.13р. представник позивача надав документи для долучення до матеріалів справи, які долучено судом до матеріалів справи та заяву про збільшення позовних вимог, в якій просить суд додатково стягнути пеню у розмірі 335804,00 грн. та 3% річних у розмірі 70218,00 грн.

Представник позивача в судовому засіданні 17.06.13р. позовні вимоги підтримав повністю, просив суд позов задовольнити повністю.

Представник відповідача в судове засідання 17.06.13р. не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, про, що свідчить поштове повідомлення, яке повернулось на адресу суду з відміткою про отримання, про причини неявки суд не повідомив, витребувані судом документи не надав.

Суд, дослідивши надану заяву позивача про збільшення розміру позовних вимог, зазначає наступне .

Відповідно до ст. 22 ГПК України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Відповідно до п. 3.10. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" від 26.12.2011 року №18 зазначено, що передбачені частиною четвертою статті 22 ГПК права позивача збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову можуть бути реалізовані до прийняття рішення судом першої інстанції. Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. Згідно з частиною третьою статті 55 ГПК ціну позову вказує позивач. Отже, у разі прийняття судом зміни (в бік збільшення або зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір, - з обов'язковим зазначенням про це як у вступній, так і в описовій частині рішення. При цьому питання щодо повернення зайво сплаченої суми судового збору у зв'язку із зменшенням позовних вимог вирішується господарським судом на загальних підставах і в порядку, визначеному законодавством. Якщо ж до заяви про збільшення розміру позовних вимог не додано доказів сплати суми судового збору у встановленому порядку та розмірі (з урахуванням такого збільшення), то відповідна заява повертається господарським судом на підставі пункту 4 частини першої статті 63 ГПК, а у разі якщо відповідні недоліки виявлено після прийняття господарським судом заяви про збільшення розміру позовних вимог, суд стягує несплачені в установленому порядку та розмірі суми судового збору за результатами розгляду справи на підставі статті 49 ГПК.

Враховуючи вищевикладене та враховуючи те, що заява про збільшення розміру позовних вимог не суперечить вимогам діючого законодавства, суд, розглянувши заяву та додані до неї документи, звертаючи увагу на те, що позивачем було сплачено максимальний розмір судового збору по первісному позову, приймає вищезазначену заяву до розгляду та подальший розгляд справи ведеться з урахуванням цієї заяви.

Враховуючи те, що норми ст. 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих ним повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, та вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній та додатково поданими на вимогу суду матеріалами та документами.

Ухвалами суду від 25.04.13р. та 11.06.13р. відповідача було повідомлено про час та місце розгляду справи, про, що свідчать поштові повідомлення, які повернулись на адресу суду з відмітками про отримання.

Враховуючи вищезазначене, суд приходить до висновку, що відповідач був належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи.

Беручи до уваги, що відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України обов'язок доказування і подання доказів покладено на сторони, а також те, що ухвалою суду від 11.06.13р. року сторони було повідомлено, що у разі неявки їх представників у судове засідання та ненадання витребуваних судом документів, суд має право розглянути справу за наявними в ній матеріалами, суд згідно зі статтею 75 Господарського процесуального кодексу України розглядає справу за наявними матеріалами без участі представника відповідача.

Розглянувши матеріали справи, проаналізувавши доводи позовної заяви, повно та всебічно дослідивши обставини справи та докази на їх підтвердження, суд виходить з наступного.

30.11.2012р. між ТОВ "Компанія "Інвестсервіс" (Постачальник) та ДП "Завод ім. Малишева" (Споживач) було укладено договір №115/ДІ на постачання природного газу відповідно до п. 1.1. якого постачальник зобов'язався передати у власність споживачу в 2012р. природний газ, а споживач зобов'язався прийняти та оплатити газ на умовах даного договору.

Відповідно до п. 5.1. договору ціна за 1000,0 кубічних метрів газу без врахування вартості транспортування газу по території України з 01 грудня 2012 року по 31 грудня 2012 року становить: 3509,00 грн., крім того збір у вигляді цільової надбавки до тарифу на газ, встановлений Постановою Кабінету Міністрів України від 11 червня 2005 року № 442 зі змінами, внесеними Постановою Кабінету Міністрів України від 14 квітня 2009 року № 359, у розмірі 2 % до діючого тарифу на газ - 70,18 грн., крім того ПДВ 20 % - 715,84 грн., разом - 4295,02 грн.

Пунктом 6.1. договору сторони передбачили, що оплата замовлених обсягів природного газу здійснюється грошовими коштами в повному обсязі, відповідно заявленого об'єму природного газу на місяць користування, на протязі місяця, наступного за місяцем споживання природного газу.

Відповідно до п. п. 7.1., 7.2. договору за невиконання або неналежне виконання своїх зобов'язань по даному Договору Сторони несуть відповідальність у відповідності з чинним законодавством України. В разі несплати або несвоєчасної оплати за спожитий газ у строки, зазначені у п. 6.1. даного Договору, Споживач сплачує на користь Постачальника крім суми заборгованості з урахуванням встановленого індексу інфляції та 3,0 (трьох) відсотків річних за весь час прострочення, пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу, за кожен день прострочення платежу до повного розрахунку.

На виконання умов вказаного договору у грудні 2012р. споживачу був переданий газ в обсязі 975,194 тис. куб. м. на суму 4344922,74 грн., у січні 2013р. - в обсязі 1171,343 тис. куб. м. на суму 5095356,11 грн., всього газу передано на загальну суму 9440278,85 грн., що підтверджується матеріалами справи (а. с. 20-26).

Таким чином, позивачем було в повному обсязі виконано умови договору, однак відповідачем (споживачем) умови договору на постачання природного газу були виконані частково, а саме 18.01.13р. відповідно до банківської виписки №БВ-0000703 було сплачено 1000000,00 грн. та 30.01.13р. відповідно до банківської виписки №БВ-0000726 було сплачено 1000000,00 грн. Заборгованість споживача (відповідач) перед постачальником (позивач) складає 7440278,85 грн.

Позивачем до відповідача направлялась вимога (від 11.03.13р.) про сплату заборгованості, в якій зазначалось, що станом на 11.03.13р. за споживачем рахується заборгованість в сумі 7548822,92грн. та у зв`язку з несплатою якої протягом семи днів з моменту отримання, постачальник буде змушений звернутися до господарського суду з позовом про примусове стягнення боргу.

Зазначена вимога про сплату боргу постачальником виконана не була, що і стало підставою для звернення позивача до суду за захистом свого порушеного права.

Надаючи правову кваліфікацію доказам, які надані позивачем, суд виходить з наступного.

За загальним положенням цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договір та інші правочини та юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

У відповідності із ст. 173 Господарського кодексу України та ст. 509 Цивільного кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб'єкт господарювання (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вичинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкту (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо) або утримуватися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язків.

Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 Господарського кодексу України).

Відповідно до ч.7 ст.179 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 598 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом та припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених законом або договором, а згідно ст. 599 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з ч.1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не припустив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст. 193 Господарського кодексу України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Згідно ч.1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Станом на момент розгляду справи, відповідач не сплатив 7440278,85 грн. заборгованості та не надав суду жодних доказів, які б спростовували суму заявленого боргу.

Відповідно до статті 55 Конституції України, статей 15,16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно статті 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до вимог статті 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність або відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до статті 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Враховуючи, що відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України, статей 193, 198 Господарського кодексу України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином у встановлений строк відповідно до умов і порядку укладеного між сторонами договору та згідно вимогам закону, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, приймаючи до уваги викладені обставини, та враховуючи те, що відповідач не надав суду жодного документу, який би підтверджував сплату заборгованості за договором на постачання природного газу у сумі 7440278,85 грн. суд вважає позовні вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 7440278,85 грн. заборгованості за постачання природного газу правомірні та обгрунтовані, такі, що не спростовані відповідачем, тому підлягають задоволенню.

Відповідно до ч.1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч.1 статті 548 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено законом або договором.

Частиною 1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько - правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Так, позивач просить суд стягнути з відповідача пеню в розмірі 335804,00 грн.

За змістом ст. 217 Господарського кодексу України у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції та адміністративно-господарські санкції.

Згідно статям 610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до статті 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.

Статтею 549 Цивільного кодексу України передбачено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення.

Відповідно до п. п. 7.1., 7.2. договору за невиконання або неналежне виконання своїх зобов'язань по даному Договору Сторони несуть відповідальність у відповідності з чинним законодавством України. В разі несплати або несвоєчасної оплати за спожитий газ у строки, зазначені у п. 6.1. даного Договору, Споживач сплачує на користь Постачальника крім суми заборгованості з урахуванням встановленого індексу інфляції та 3,0 (трьох) відсотків річних за весь час прострочення, пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу, за кожен день прострочення платежу до повного розрахунку.

Частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконане.

В частині 2 статті 343 Господарського кодексу України прямо зазначається, що пеня за прострочення платежу встановлюється за згодою сторін господарських договорів, але її розмір не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України.

Але, зважаючи на вищенаведене, протягом здійснення провадження у справі про банкрутство встановлюється заборона на нарахування боржнику, щодо якого порушено справу про банкрутство та введено мораторій на задоволення вимог кредиторів, неустойки (штрафу, пені), а також інших санкцій за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань. Дана позиція викладена у постановах Вищого господарського суду України від 15 грудня 2010 року у справі № 34/201-10, 18 травня 2011 року у справі № 20/281-10, постанові Верховного суду України від 12.03.13р. по справі №29/5005/16170/2011.

Частиною третьою ст.82 ГПК України встановлено, що обираючи при прийнятті рішення правову норму, що підлягатиме застосуванню до спірних правовідносин, господарський суд зобов'язаний врахувати висновки Верховного Суду України, які викладені в рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 1 частини1 ст.111-16 цього Кодексу.

Таким чином, суд приходить до висновку про необгрунтованість стягнення пені за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань під час дії мораторію на задоволення вимог кредиторів та відмовляє в стягненні з відповідача пені у сумі 335804,00 грн., оскільки викладені у постанові Верховного Суду України від 12 березня 2013 року висновки є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативний акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача 3% річних в розмірі 70218,00 грн., суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Аналіз зазначеної статті вказує на те, що наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінених грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання.

Слід зауважити, що період нарахування позивачем визначений правильно, крім того, розрахунок 3% річних проведений також правильно та згідно вимог діючого законодавства.

Таким чином, на підставі вищевикладеного, суд приходить до висновку про правомірність нарахування позивачем 3% річних в розмірі 70218,00 грн., а тому задовольняє позовні вимоги в цій частині.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується положеннями ст. 49 ГПК України. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України; ст.ст. 509, 525, 549, 598, 599, 610- 612, 625, 629 Цивільного кодексу України; ст.ст. 173, 174, 179, 193, 216 Господарського кодексу України; ст.ст. 1, 4, 12, 33, 43, 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Державного підприємства "Завод імені В.О. Малишева" (61001, м. Харків, вул. Плеханівська, 126, код ЄДРПОУ 14315629) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Інвестсервіс" (36034, м. Полтава, вул. Половки, 76, код ЄДРПОУ 34825609. Р\р 26000233276 в АБ "Укргазбанк" м. Полтава, МФО 320478) основної заборгованості в сумі 7440278,85 грн., 3% річних в сумі 70218,00 грн., судового збору в сумі 68820,00 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В частині стягнення пені в розмірі 335804,00 грн. - відмовити.

Повне рішення складено 25.06.2013 р.

Суддя Шарко Л.В.