Рішення № 32012590, 18.06.2013, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

18.06.2013р. Справа № 5006/13/42/2012

Господарський суд Донецької області у складі судді Макарової Ю.В., при секретарі судового засідання Гречух В.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні господарського суду справу за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю агрофірма «Сади України», м.Харків

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Ландгут Бройлер», Донецька обл., с.Розівка,

про: стягнення 366205грн.79коп.

За участю представників сторін

від позивача - Бочкова А.Ю.(довіреність від 21.03.2013р.);

від відповідача - не з'явився;

СУТЬ СПОРУ

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю агрофірма «Сади України», м.Харків, звернулось до господарського суду Донецької області з позовом до відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю «Ландгут Бройлер», Донецька обл., с.Розівка, про стягнення 366205грн.79коп., що складається з суми основного боргу в розмірі 351773грн.44коп., пені в сумі 11502грн.51коп., 3% річних у сумі 2226грн.29коп. та інфляційного збільшення заборгованості в розмірі 703грн.55коп.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором поставки товару №МП/153/11 від 22.11.2011р. щодо своєчасної та повної оплати поставленого товару.

Ухвалою від 24.04.2012р. суд повернув без розгляду зустрічну позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Ландгут Бройлер», Донецька обл., с.Розівка, до Товариства з обмеженою відповідальністю агрофірма «Сади України», м.Харків про визнання договору постачання товару №МП/153/11 від 22.11.2011р. недійсним.

У зв'язку із находженням від відповідача апеляційної скарги на ухвалу господарського суду Донецької області від 10.05.2012р. та необхідністю направлення матеріалів справи до Донецького апеляційного господарського суду, суд ухвалою від 10.05.2012р. зупинив провадження по справі.

У зв'язку з усуненням обставин, що зумовили зупинення провадження по справі, ухвалою від 30.05.2013р. провадження по справі було поновлено та призначено її розгляд на 18.06.2013р.

10.06.2013 року через канцелярію суду від відповідача надійшла зустрічна позовна заява №360 від 03.06.2013р. про визнання договору постачання товару №МП/153/11 від 22.11.2011р. неукладеним. Ухвалою суду від 13.06.2013р. було відмовлено у прийняті вказаної зустрічної позовної заяви.

В судовому засіданні 18.06.2013р. позивач підтримав позовні вимоги, повідомив про відсутність будь-яких додаткових доказів в обґрунтування власної позиції по суті спору, наполягав на прийнятті рішення.

Відповідач жодного разу не направив свого представника для прийняття участі в судових засіданнях в суді першої інстанції, свою позицію по суті вимог до відома суду не довів, про поважність відсутності представника суд не повідомлений.

Ухвали суду направлялися відповідачу за адресою вказаною у позові, у витягу та у довідці з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців - 86221, Донецька область, Шахтарський район, с.Розівка, вул.Степова, будинок 2. Обізнаність відповідача про наявність в провадженні господарського суду спору за його участю підтверджується повідомленнями про вручення поштових відправлень з відміткою про отримання ухвал суду, зверненням зі скаргами на ухвали суду, що унеможливлює порушення його прав в цій частині.

Стаття 22 ГПК України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Статтею 77 ГПК України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Про необхідність витребування від сторін будь-яких інших доказів, без яких неможливо розглянути дану справу, до суду не заявлялося.

З врахуванням вищенаведеного суд визнав за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами.

Вислухавши під час судових засідань представника позивача, дослідивши матеріали справи та оцінивши надані суду докази в порядку ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, суд ВСТАНОВИВ:

22.11.2011р. між Товариством з обмеженою відповідальністю агрофірма «Сади України» (постачальником) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Ландгут Бройлер» (покупцем) був укладений договір поставки № МП/153/11 (далі-договір), відповідно до умов якого постачальник зобов'язується протягом дії цього договору передавати у власність покупцю сировину для виробництва комбікормів (у подальшому товар), у кількості та асортименті згідно до підписаних сторонами специфікацій, які є невід'ємною частиною цього договору, а покупець зобов'язується приймати цей товар та своєчасно здійснювати його оплату на умовах цього договору.

Пунктом 1.2. договору встановлено, що загальна вартість цього договору визначається відповідно до вартості товару, поставленого згідно з підписаними сторонами специфікаціями.

Пунктом 4.1 договору визначено, що розрахунки здійснюються покупцем за кожну партію товару, шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника на умовах визначених у підписаних сторонами специфікаціях.

Як встановлено п.4.2 договору, ціна товару, що постачається визначається сторонами у підписаних специфікаціях.

Згідно із п. 9.1 договору, даний договір набирає чинності з моменту його підписання і діє до « 31» грудня 2012р., але у будь якому випадку до повного виконання своїми сторонами, своїх зобов'язань за даним договором. У випадку, якщо жодна з сторін не повідомить іншу про своє бажання припинити чинний договір за місяць до закінчення строку його дії, чинний договір вважається пролонгованим на один рік.

На виконання п.п. 1.1., 1.2 договору сторони уклали Специфікацію № 1 від 22.11.2011р. до договору № МП/153/11 від 22.11.2011р., якою визначили найменування товару, одиницю виміру, кількість, вартість товару за одиницю з ПДВ, суму з ПДВ, а також визначили строк постачання товару - до 30.11.2011р. та порядок оплати товару - на протязі 2 банківських днів з дати постачання кожної окремої партії товару на склад покупця.

За змістом позовної заяви, позивач посилається на те, що на виконання умов договору № МП/153/11 від 22.11.2011р. за видатковими накладними №РН-2630, №РН-2631, №2632, №РН-2633, №РН-2634, №РН-2635, №РН-2636, №РН-2637, №РН-2638, №РН-2639, №РН-2640, №РН-2641, №РН-2642, №РН-2643, №РН-2644, №РН-2645, №РН-2646 від 29.11.2011р. здійснив поставку товару відповідачу на загальну суму 665868грн.44коп., в свою чергу відповідачем було частково сплачено товар на суму 314095грн.00коп., внаслідок чого за відповідачем виникла сума основного боргу у розмірі 351773грн.44коп.

Позивач, вважаючи, що відповідач не виконав свої зобов'язання за договором (повністю та своєчасно не оплатив отриманий товар), звернувся з позовом до суду за захистом порушеного права.

Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд вважає вимоги позивача до відповідача такими, що підлягають задоволенню частково, враховуючи наступне:

Враховуючи статус сторін та характер правовідносин між ними, останні (правовідносини) регулюються насамперед відповідними положеннями Господарського і Цивільного кодексів України та умовами укладеного між ними договорів.

Згідно ст.ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають зокрема з договорів. Аналогічні положення встановлені і в ст.ст. 173-175 Господарського кодексу України.

Предметом позову є стягнення суми боргу у розмірі 351773грн.44коп., пені в сумі 11502грн.51коп., 3% річних у сумі 2226грн.29коп. та інфляційних в розмірі 703грн.55коп. Підставою позову є договір поставки № МП/153/11 від 22.11.2011р.

Договір № МП/153/11 від 22.11.2011р. є підставою для виникнення у його сторін прав і обов'язків, визначених ним та за своїм змістом та правовою природою є договором поставки та підпадає під правове регулювання норм статті 712 ЦК України та статей 264-271 ГК України. В частині, що не суперечить Договору, до вказаного правочину також застосовуються норми ЦК України, які регулюють правила купівлі-продажу (статті 655-697 ЦК України).

Згідно ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають зокрема з договору або іншого правочину.

Відповідно до ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки другій стороні - покупцеві товар, а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар і сплатити за нього певну грошову суму.

За змістом ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", первинні документи для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву підприємства, установи, від імені яких складено документ, назву документа (форми), дату і місце складання, зміст, обсяг та одиницю виміру господарської операції, посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність їх оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

До документів, що підтверджують рух товарно-матеріальних цінностей відноситься, зокрема, накладна, форма якої є типовою формою первинного обліку, затвердженою відповідними нормативно-правовими актами.

Матеріалами справи підтверджується, що позивач на виконання умов договору № МП/153/11 від 22.11.2011р. за видатковими накладними №РН-2630, №РН-2631, № РН-2632, №РН-2633, №РН-2634, №РН-2635, №РН-2636, №РН-2637, №РН-2638, №РН-2639, №РН-2640, №РН-2641, №РН-2642, №РН-2643, №РН-2644, №РН-2645, №РН-2646 від 29.11.2011р. здійснив поставку обумовленого сторонами в Специфікації № 1 до вказаного договору товару відповідачу на загальну суму 665868грн.44коп.

Поставлений згідно зазначених вище накладних товар на підставі довіреності № 1245 від 28.11.2011р. прийнято уповноваженою особою відповідача, що підтверджується підписом останньої на вказаній накладній.

Господарський суд приймає також до уваги, що покупцем при отриманні товару не подавалося жодних заперечень щодо неналежності виконання постачальником прийнятих за договором зобов'язань з поставки товару.

Оскільки суду не надано доказів незгоди відповідача щодо належності виконання позивачем прийнятих на себе згідно договору зобов'язань, не надано доказів відмови від цього товару та прийняття його у встановленому порядку на відповідальне зберігання, суд дійшов висновку, що свої зобов'язання поставити товар позивач виконав відповідно до умов договору № МП/153/11 від 22.11.2011р.

Згідно ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають зокрема з договору або іншого правочину.

Як встановлено ч.ч.1, 2 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або законодавством не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно зі ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Пунктом 4.1 договору визначено, що розрахунки здійснюються покупцем за кожну партію товару, шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника на умовах визначених у підписаних сторонами специфікаціях.

Так, Специфікацію № 1 від 22.11.2011р. до договору № МП/153/11 від 22.11.2011р. сторони визначили наступний порядок оплати товару - на протязі 2 банківських днів з дати постачання кожної окремої партії товару на склад покупця.

Враховуючи умови оплати вартості поставленого товару, визначені вказаною специфікацією, видаткові накладні від 29.11.2011р. №РН-2630, №РН-2631, №2632, №РН-2633, №РН-2634, №РН-2635, №РН-2636, №РН-2637, №РН-2638, №РН-2639, №РН-2640, №РН-2641, №РН-2642, №РН-2643, №РН-2644, №РН-2645, №РН-2646 повинні бути сплачені до 01.12.2011р. включно, тобто станом на час звернення з позовом вже почалося прострочення виконання відповідачем свого грошового зобов'язання щодо повного розрахунку за отриманий товар.

Як стверджує позивач у позові та як свідчить наявний в матеріалах справи за підписом директора ТОВ агрофірма «Сади України» акт звірки станом на 12.04.2012р., відповідач здійснив лише часткову оплату товару на загальну суму 314095грн.00коп., внаслідок чого за відповідачем виникла сума основного боргу у розмірі 351773рн.44коп.

У підтвердження оплат позивачем надані банківські виписки за період з 06.12.2011р. по 19.12.2011р.

Згідно ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 цього ж Кодексу господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи, що матеріалами справи доведений факт отримання відповідачем товару та не оплати у встановлені терміни, докази сплати суми заборгованості за товар в розмірі 351773рн.44коп. суду не надані, заявлений розмір боргу в тому числі підтверджується наявною в матеріалах справи довідкою за підписом генерального директора ТОВ агрофірма «Сади України», м.Харків станом на 17.05.2013р., господарський суд задовольняє позовні вимоги в цій частині в повному обсязі.

Посилаючись на несвоєчасне виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань з оплати товару позивач просить суд також стягнути з відповідача 3% річних у сумі 2226грн.29коп. та інфляційні втрати у розмірі 703грн.55коп., відповідно до розрахунку нараховані за період з 20.12.2011р. по 05.03.2012р.

Системний аналіз законодавства свідчить, що обов'язок боржника відшкодувати кредитору причинені інфляцією збитки з нарахуванням процентів річних, випливає з вимог ст. 625 ЦК України.

Згідно ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У зв'язку з тим, що в країні відбулися інфляційні процеси, то позивач має право на збереження реальної величини грошей, строк оплати яких наступив, але не сплачених.

Дослідивши представлений позивачем розрахунок вказаних вимог, суд дійшов висновків, що обраний позивачем початок періоду нарахування 3% річних та інфляційних не суперечить моменту настання прострочення з оплати товару, однак позивачем при здійсненні розрахунку 3% річних не враховано, що загальна кількість днів у 2011р. - 365 днів, а у 2012р. складає 366 днів.

Здійснивши власний розрахунок 3% річних за спірними накладними, в межах обраних позивачем періодів нарахування, за формулою Сума санкції = С х 3 х Д : 365(2011р.) та 366(2012р.) : 100, де С - сума заборгованості, Д - кількість днів прострочення, суд встановив, що сума 3% річних, що підлягає задоволенню становить 2221грн.15коп., у зв'язку з чим відмовляє в задоволенні 3% річних у розмірі 5грн.14коп.

Перевіривши представлений позивачем розрахунок інфляційних, з огляду на прострочення виконання грошового зобов'язання з оплати вартості поставленого товару, вимоги позивача в цій частині суд вважає такими, що не перевищують розмір, який може бути нарахований за обраний позивачем період, внаслідок чого вимоги в цій частині у заявленому розмірі 703грн.55коп. підлягають задоволенню.

Крім того, посилаючись на несвоєчасне виконання грошового зобов'язання відповідачем щодо оплати поставленої продукції, позивач просить суд також стягнути з відповідача пеню у сумі 11502грн.51коп., яка відповідно до розрахунку нарахована за період з 20.12.2011р. по 05.03.2012р.

Відповідно до статей 610, 611 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Під неустойкою (штрафом, пенею), відповідно до ст. 549 цього Кодексу, розуміється грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Неустойка є одним із видів забезпечення виконання зобов'язання (ст. 546 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Так, сторони у 5.4 договору дійшли згоди, що у випадку несвоєчасної оплати прийнятого товару, покупець сплачує на користь постачальника пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на момент прострочення, від суми заборгованості за кожен день прострочення.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконане.

Дослідивши представлений позивачем розрахунок вказаних вимог суд дійшов висновків, що обраний позивачем початок періоду нарахування пені не суперечить моменту настання прострочення з оплати товару, обораний період нарахування не перевищує передбачені законодавством обмеження щодо нарахування пені (становить 77 календарних дня), однак позивачем під час здійснення розрахунку пені не враховано, що загальна кількість днів у 2011р. - 365 днів, а у 2012р. складає 366 днів.

Суд, зробивши власний розрахунок пені за допомогою відповідної програми системи інформаціно-правового забезпечення „Законодавство", в межах обраних позивачем періодів нарахування, вважає, що обґрунтованою є сума пені в розмірі 11475грн.98коп. Отже, суд задовольняє вимоги позивача в частині стягнення пені на суму 11475грн.98коп., у зв'язку з чим відмовляє в частині стягнення пені в сумі 26грн. 53коп.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 11, 509, 525, 526, 530, 546, 548, 625, 692 Цивільного кодексу України, ст.ст. 173-175, 230, 232, 264-271 Господарського кодексу України, ст.ст. 33, 34, 43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю агрофірма «Сади України», м.Харків, до Товариства з обмеженою відповідальністю «Ландгут Бройлер», Донецька обл., с.Розівка про стягнення суми основного боргу в розмірі 351773грн.44коп., пені в розмірі 11502грн.51коп., 3% річних у розмірі 2226грн.29коп., індексу інфляції 703грн.55коп. - задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Ландгут Бройлер» (86221, Донецька область, Шахтарський район, с.Розівка, вул.Степова, будинок 2, код ЄДРПОУ 33129545) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю агрофірма «Сади України» (юридична адреса: 64032, Харківська область, Кегичівський район, с.Красне, код ЄДРПОУ 20212313) суму основного боргу в розмірі 351773грн.44коп., інфляційні нарахування у розмірі 703грн.55коп., 3% річних у розмірі 2221грн.15коп., пеню в сумі 11475грн.98коп., витрати на оплату судового збору в розмірі 7323грн.49коп.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

У судовому засіданні 18.06.2013р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги - після розгляду справи апеляційним господарським судом, якщо рішення не буде скасовано.

Повний текст рішення складено та підписано 25.06.2013р.

Суддя Ю.В. Макарова