Ухвала суду № 32012131, 21.06.2013, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 червня 2013 р. Справа № 34474/10/9104

Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду в складі :

головуючого судді: Ліщинського А.М.,

суддів: Довгої О.І., Запотічного І.І.

при секретарі судового засідання: Губач Х.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Волинська фабрика гофротари» на постанову Волинського окружного адміністративного суду від 04 жовтня 2010 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Волинська фабрика гофротари» до Нововолинської об`єднаної державної податкової інспекції про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И Л А:

03.08.2010 року позивач звернувся до суду з адміністративним позовом до відповідача про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень від 19 січня 2010 року № 0000012301/0/13, від 26 лютого 2010 року № 0000012301/1/13, від 30 квітня 2010 року № 0000012301/2/13, від 22 липня 2010 року № 0000012301/3/13.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що відповідачем за результатом планової виїзної перевірки складено Акт перевірки від 18.12.2009 року №1591/84/33211353 винесено податкове повідомлення-рішення №0000012301/0/13. Після скарги дане податкове повідомлення-рішення було залишено без змін. Крім того їм направлено нові податкові повідомлення-рішення від 26 лютого 2010 року № 0000012301/1/13, від 30 квітня 2010 року № 0000012301/2/13, яким встановлено новий строк для оплати податкового зобов'язання, визначеного в павиному повідомленні-рішенні. Вважає, що висновки зроблені відповідачем в Акті перевірки безпідставні в результаті чого просить скасувати вищенаведені податкові повідомлення-рішення. В судовому засідання представник позивача подав заяву про збільшення позовних вимог та просили визнати нечинним та скасувати також повідомлення-рішення від 22 липня 2010 року № 0000012301/3/13.

Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 04 жовтня 2010 року у задоволенні адміністративного позову відмовленно повністю.

Позивач постанову оскаржив, не погодившись із зазначеним судовим рішенням, подав апеляційну скаргу, зазначивши, що оскаржувана постанова винесена з порушенням норм матеріального та процесуального права та є незаконною, просить оскаржувану постанову скасувати та прийняти нову, якою визнати нечинними податкові повідомлення-рішення № 0000012301/0/13 від 19 січня 2010 року, (№ 0000012301/1/13 від 26 лютого 2010 року, № 0000012301/2/13 від 30 квітня 2010 року, № 0000012301/3/13 від 22 липня 2010 року).

В апеляційній скарзі покликається на те, що відповідач не обгрунтував належними доказами своїх заперечень щодо аргументів та вимог, викладених в позовній заяві та поясненнях, які додавалися. Відповідач керувався тільки даними, визначеними в Акті, які фактично не підтверджують факт реалізації продукції нижче собівартості та формування ними податкового кредиту в частині витрат, які не приймають участі в господарській діяльності. Також з аналізу декларацій на прибуток, виробничої діяльності підприємства в розрізі статей витрат, аналізу статей витрат та сум податкового кредиту вбачається, що ними не вчинено порушення.

У ході апеляційного розгляду справи представником апелянта Ворбчук В.М. було заявлено клопотання про відкликання позовної заяви, у задоволенні якого відмовлено.

У ході апеляційного розгляду представник апелянта Воробчук В.М. надав пояснення та просить задовольнити апеляційну скаргу.

Представник відповідача Костюк А.Ю. у ході апеляційного розгляду надав пояснення та просить відхилити апеляційну скаргу.

Судова колегія заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, вважає за необхідне її відхилити з наступних підстав.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог позивача, суд першої інстанції виходив з того, що товариством реалізацію готової продукції проведено за цінами нижчими, ніж виробнича собівартість, то суд погоджується із висновком відповідача про відсутність зв'язку витрат платника податку на придбання і виготовлення продукції з господарською діяльністю, тобто, суми податкового кредиту перевищують суму зобов'язань з ПДВ, нарахованих при реалізації продукції. Отже, суми податкового кредиту, що сформовані в частині витрат, які не приймають участі у визначенні собівартості, не можуть бути віднесені до податкового кредиту.

Розглядаючи спір, судова колегія вважає, що місцевий суд повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.

Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, що за результатами планової виїзної перевірки позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 жовтня 2007 року по 30 червня 2009 року Нововолинською ОДПІ складено акт від 18 грудня 2009 року № 1591/84/33211353 та винесено податкове повідомлення-рішення від 19 січня 2010 року № 0000012301/0/13 про донарахування податкового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 1 097 832,00 грн. (в т.ч., 731 888,00 грн. - основного платежу та 365 944,00 грн. - штрафних (фінансових) санкцій).

Вказане повідомлення-рішення оскаржене позивачем в адміністративному порядку. За результатами розгляду скарг Нововолинською ОДПІ, ДПА у Волинській області та ДПА України винесено повідомлення-рішення від 26 лютого 2010 року № 0000012301/1/13, від 30 квітня 2010 року № 0000012301/2/13 та від 22 липня 2010 року № 0000012301/3/13, якими суму зобов'язання не було змінено, а встановлено новий строк для його сплати.

ТзОВ «Волинська фабрика гофротари» у період, що перевірявся податковою інспекцією, здійснював операції з придбання сировини та матеріалів (картон, папір, фарби тощо) та продаж готової продукції (гофроящики, гофрокартон), напівфабрикатів та товарів.

На підставі даних бухгалтерського обліку було встановлено, що при формуванні ціни продажу продукції застосовано ціни, які менші виробничої собівартості реалізованих товарів (бухгалтерський рахунок 90) без врахування витрат (рахунки 92, 93) та прибутку.

Податковою інспекцією зроблено висновок (сторінки 9, 10 акта перевірки), що така політика підприємства не узгоджується з п.1.32 ст.1, пп.2.1.1. п.2.1. ст.2, п.5.1 ст.5 Закону України від 22 травня 1997 року №283/97-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» (далі - Закон № 283/97).

Пунктами п.8, 9 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку (П(С)БО) 9 „Запаси", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 20.10.1999р. № 246, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 02.11.1999р. № 751/4044 встановлено, що придбані (отримані) або вироблені запаси зараховуються на баланс підприємства за первісною вартістю.

Первісною вартістю запасів, що придбані за плату, є собівартість запасів, яка складається з таких фактичних витрат суми, що сплачуються згідно з договором постачальнику (продавцю), за вирахуванням непрямих податків; суми ввізного мита; суми непрямих податків у зв'язку з придбанням запасів, які не відшкодовуються підприємству; транспортно-заготівельні витрати (затрати на заготівлю запасів, оплата тарифів (фрахту) за вантажно-розвантажувальні роботи і транспортування запасів усіма видами транспорту до місця їх використання, включаючи витрати зі страхування ризиків транспортування запасів); інші витрати, які безпосередньо пов'язані з придбанням запасів і доведенням їх до стану, в якому вони придатні для використання у запланованих цілях. До таких витрат, зокрема, належать прямі матеріальні витрати, прямі витрати на оплату праці, інші прямі витрати підприємства на доопрацювання і підвищення якісно технічних характеристик запасів.

Для формування витрат у бухгалтерському обліку підприємство використовує інформацію згідно з Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку (П(С)БО) 16 "Витрати", затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 31 грудня 1999 року № 318 та зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 19 січня 2000 року за № 27/4248.

Відповідно до п.11 П(С)БО 16 собівартість реалізованої продукції (робіт, послуг) складається з виробничої собівартості продукції (робіт, послуг), яка була реалізована протягом звітного періоду, нерозподілених постійних загальновиробничих витрат та наднормативних виробничих витрат.

До виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) включаються:

- прямі матеріальні витрати. До складу прямих матеріальних витрат включається вартість сировини та основних матеріалів, що утворюють основу вироблюваної продукції, купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат. Прямі матеріальні витрати зменшуються на вартість зворотних відходів, отриманих у процесі виробництва, які оцінюються у порядку, викладеному в пункті 11 цього Положення (стандарту);

- прямі витрати на оплату праці. До складу прямих витрат на оплату праці включаються заробітна плата та інші виплати робітникам, зайнятим у виробництві продукції, виконанні робіт або наданні послуг, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат;

- інші прямі витрати. До складу інших прямих витрат включаються всі інші виробничі витрати, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат, зокрема відрахування на соціальні заходи, плата за оренду земельних і майнових паїв, амортизація, втрати від браку, які складаються з вартості остаточно забракованої з технологічних причин продукції (виробів, вузлів, напівфабрикатів), зменшеної на її справедливу вартість, та витрат на виправлення такого технічно неминучого браку;

- змінні загальновиробничі та постійні розподілені загальновиробничі витрати.

У четвертому кварталі 2007 року собівартість реалізації (рахунок 90) становить 5 633 984,00 грн., доходи від реалізації (рахунок 70) - 5 245 913,00 грн.; у першому кварталі 2008 року аналогічно - 3 883 672,00 грн. та 3 048 286,00 грн.; у другому кварталі 2008 року - 1 649 395,00 грн. та 921 719,00 грн.; у третьому кварталі 2008 року - 4 250 041,00 грн. та 3 202 654,00 грн. відповідно.

Таким чином, собівартість виготовленої продукції є більшою від одержаного доходу від її продажу на суму 2 998 518,00 грн., в т.ч. у четвертому кварталі 2007 року на суму 388 071, 00 грн., в першому кварталі 2008 року на суму 835 384,00 грн., у другому кварталі 2008 року на суму 727 676,00 грн., у третьому кварталі 2008 року на суму 047 387,00 грн. Доводи позивача, сформовані на підставі аналізу даних декларації з податку на прибуток підприємства за рядками 01.1, 01.2 та 04.1. та 04.2 за період, що перевірявся, не спростовують даних висновків відповідача.

Доводи позивача, сформовані на підставі аналізу даних декларації з податку на прибуток підприємства за рядками 01.1, 01.2 та 04.1. та 04.2 за період, що перевірявся, не спростовують даних висновків відповідача. Позивач, не заперечуючи факт продажу товару за цінами, що менші собівартості вказує, що до складу ціни не включало суми амортизації, які нараховані на суму до оцінки основних засобів та понаднормові втрати та брак сировини, а валові витрати вищі від валового доходу за рахунок інших операційних витрат (за рахунок сплати відсотків по кредиту та перевищення витрат від переоцінки валюти над її доходами). Разом з тим, як вбачається з даних аналізу діяльності підприємства, такі витрати у розрахунок податковою інспекцією до уваги не бралися.

Згідно п.1.32 ст.1 Закону № 283/97 господарська діяльність - це будь-яка діяльність то

особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Відповідно до п.5.1 ст.5 Закону №283/97-ВР) валові витрати виробництва та обігу - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів, які придбаваються таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Підпунктом 5.2.1 п.5.2 ст.5 цього Закону встановлено, що до складу валових витрат входять суми будь-яких витрат сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг). 52

Статтею 42 Господарського кодексу України (ГК України) визначено поняття підприємництва, де підприємництво - це безпосередня, самостійна, систематична, на власний ризик діяльність по виробництву продукції, виконанню робіт, наданню послуг з метою отримання прибутку, яка здійснюються фізичними та юридичними особами, зареєстрованими підприємницької діяльності у порядку, встановленому законодавством.

Колегія суддів погоджується з думкою суду першої інстанції, що здійснені підприємством операції з продажу продукції за цінами, нижчими від цін її виробництва, в частині перевищення сум витрат над сумою доходу, для отримання якої здійснювалися ці витрати, не відповідають вимогам господарської діяльності.

Валові витрати на виготовлення товару не можуть перевищувати валові доходи від реалізації, коли ця різниця є економічною та юридично не обгрунтованою. Внаслідок регулярного здійснення операцій з відчуження товару за цінами нижчими від собівартості у підприємства не виникала база оподаткування - прибуток. Операції з продажу власної продукції за ціною, нижчою від фактично понесених витрат, є збитковою і суперечить меті підприємницької діяльності - отриманню прибутку.

Відповідно до п.З Положення (стандарт) бухгалтерського обліку (П(С)БО) 3 «Звіт про фінансові результати», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31березня 1999 року № 87 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 21 червня 1999 року за № 397/3690, визначено, що дохід - збільшення економічних вигод у вигляді надходження активів або зменшення зобов'язань, які призводять до зростання власного капіталу.

Збільшення власного капіталу є обов'язковою вимогою для віднесення витрат до валових згідно з податковим обліком. Продаж зі свідомо значимим від'ємним фінансовим результатом впливає на прибутковість господарської діяльності товариства, яке не дотримує доходу та інших економічних вигод у своїй підприємницькій діяльності. Крім того, встановлено, що така діяльність товариства є тривалою та продовжувалася протягом року.

Як визначає ст.44 ГК України, підприємницька діяльність здійснюється на основі комерційного розрахунку та власного комерційного ризику. Це означає, що здійснення господарських операцій суб'єктом підприємницької діяльності здійснюється з врахуванням комерційного інтересу, розумного співвідношення розміру понесених витрат та очікуваних доходів та передбачає досягнення певної ділової мети, економічної вигоди. При цьому презумується отримання вигоди у сфері господарювання, а відтак отримання вигоди у сфері оподаткування не може розцінюватися як самостійна ділова мета підприємницької діяльності.

За таких обставин справи, колегія суддів приходить до переконання, що суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, оскільки ТзОВ «Волинська фабрика гофротари» в результаті своєї діяльності не отримувало прибутку, тому, що виробництво було збитковим, отже підприємством було неправомірно включено до валових витрат, витрати які не приймали участі у формуванні виробничої собівартості реалізованої продукції, тому, що дані витрати були понесені не з метою отримання доходу, а отже не пов'язані з господарською діяльністю.

Відповідно до ст.200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи і ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги не являються суттєвими і не складають підстави для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи.

Керуючись статтями 160 ч.3, 195, 196, 198 п.1, 200, 205, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,-

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Волинська фабрика гофротари» залишити без задоволення, а постанову Волинського окружного адміністративного суду від 04 жовтня 2010 року у справі №2а-2160/10/0370- без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя А.М.Ліщинський

Судді О.І. Довга

І.І.Запотічний