Ухвала суду № 32009040, 18.06.2013, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 810/575/13-а(в 10-ти томах) Головуючий у 1-й інстанції: Василенко Г.Ю. Суддя-доповідач: Троян Н.М.

У Х В А Л А

Іменем України

18 червня 2013 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді - Троян Н.М.,

суддів - Твердохліб В.А., Костюк Л.О.

при секретарі - Синициній К.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Київської області Державної податкової служби на постанову Київського окружного адміністративного суду від 02 квітня 2013 року у справі за адміністративним позовом Приватного акціонерного товариства «ДПД Україна» до Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Київської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

ВСТАНОВИЛА:

ПАТ «ДПД Україна» звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Київської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 02 квітня 2013 року позовні вимоги задоволено.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Київського окружного адміністративного суду від 02 квітня 2013 року, прийняти нову постанову, якою у задоволені позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного

Судом першої інстанції встановлено, що на підставі наказу № 429 від 19.07.2012 виданого ДПІ у Києво-Святошинському районі Київської області ДПС, головним державним податковим ревізором-інспектором Абушеком Д.І., відповідно до п.п. 75.1.2 п. 75.1 ст.75, п.82.1 ст.82 Податкового кодексу України проведено документальну виїзну позапланову перевірку ПАТ «ДПД Україна» з питань дотримання вимог податкового законодавства при взаємовідносинах з БВП «Строитель плюс» за весь період діяльності.

За результатами перевірки 30.07.2012 року складено Акт № 254/22-2/35325422, в якому зазначено, що зміст порушень законодавства полягає у тому, що правочини між позивачем та БВП «Строитель плюс» з поставки товарів не направленні на реальне настання правових наслідків, і є нікчемними. Такий висновок було зроблено відповідачем посилаючись на акт СДПІ у м. Сімферополі від 11.04.2012 року № 37/22/31263808 про неможливість проведення зустрічної звірки БВП «Строитель плюс» з питань правомірності проведених господарських відносин з контрагентами-покупцями та постачальниками з метою встановлення факту реальності проведених взаємовідносин, повноти їх відображення в податковому обліку за період з 01.01.2009 року по 31.03.2012 року. За результатами цієї перевірки не підтверджено реальність проведених господарських операцій придбання та реалізації товарів, робіт (послуг). БВП «Строитель плюс» за рахунок інших підприємств формувало податковий кредит, тобто згідно з характером операцій є транзитером - суб'єктом господарювання, який значиться у розшифровках податкового кредиту контрагента та формує податкову вигоду вигодо набувачу, в тому числі через вигодо формуючих суб'єктів та носить вигодо транспортуючий характер.

За наслідками складеного акту перевірки відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення форми "Р" від 17.08.2012 року № 0000322301 та № 0000312301.

Після адміністративного оскарження зазначених рішень, скарга позивача була частково задоволена та 29 грудня 2012 року було винесено нові податкові повідомлення-рішення форми "Р" № 0000892301 та № 0000902301.

Згідно п.198.2 статті 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п.198.3 статті 198 ПК України 198.3. податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п.198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

За змістом наведених правових норм податковий кредит для визначення об'єкта оподаткування ПДВ має бути сформований за наявності фактично здійснених і підтверджених належним чином господарських операцій разом із складеними при їх проведенні первинними документами, які відображають реальність тієї операції, яка є підставою для обліку платника податків.

Судом першої інстанції встановлено, що 05 вересня 2009 року між позивачем та БВП «Строитель плюс» було укладено договір перевезення № 1109 та складено до цього договору додаток № 1, відповідно до умов якого ПАТ «ДПД Україна» зобов'язувався доставити вантаж в пункт призначення. Для оплати послуг перевізник, відповідно до умов договору, повинен надати наступні документи: рахунок і акт виконаних робіт, податкову накладну, один примірник товаро - транспортної накладної та один примірник Картки загрузки. Всі зазначені документи були надані позивачем та долучені до матеріалів справи.

Крім цього ,також встановлено, що 06 липня 2010 року між ПАТ «ДПД Україна» та БВП «Строитель плюс» укладено договір підряду № 596, відповідно до умов якого підрядчик повинен провести електромонтажні та будівельні роботи в приміщеннях складу ПАТ «ДПД Україна». Перелік робіт було закріплено в Сметах, що являлись частиною цього договору.

Дослідивши всі надані документи суд першої інстанції дійшов висновку, що документи укладені між ПАТ «ДПД Україна» та БВП «Строитель плюс» складені сторонами з додержанням вимог чинного законодавства України, містять всі необхідні реквізити, тобто, являють собою первинні бухгалтерські документи, та відповідно є підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій.

Крім того, судом першої інстанції встановлено, що виконання умов договорів відповідає первинним документам.

Відповідно до статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

В силу частини п'ятої статті 203 Цивільного кодексу України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Частиною першою статті 215 Цивільного кодексу України передбачено, що недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, є підставою для недійсності правочину.

Якщо недійсність правочину встановлена законом, такий правочин вважається нікчемним (ч. 2 ст. 215 ЦК України).

Згідно з частиною другою статті 228 Цивільного кодексу України правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідно частини третьої статті 228 Цивільного кодексу України в разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Крім того, статтею 208 Господарського кодексу України передбачено, якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Факт виконання умов договору може бути доказаний податковими, бухгалтерськими та іншими документами первинного обліку.

За визначенням, наведеним у статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 19.08.1999 року № 996-XIV бухгалтерським обліком є процес виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про діяльність підприємства зовнішнім та внутрішнім користувачам для прийняття рішень.

У відповідності до частини 2 статті 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України" фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Згідно з пунктом 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року N 88, та зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 5 червня 1995 р. за № 168/704 первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

Водночас, при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається у намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Правочини, укладені між позивачем та контрагентом - БВП «Строитель плюс» у судовому порядку протиправними не визнавались, а також не визнавались недійсними первинні бухгалтерські документи, що підтверджують їх виконання.

Крім того чинним законодавством України не передбачено обов'язку сторони договору перевіряти повноваження контрагента на підписання первинних бухгалтерських та податкових документів, як і не передбачено відповідальності сторони договору за порушення її контрагентом вимог чинного законодавства при укладанні договору. У тому випадку, якщо не доказано обізнаності сторони договору про факт порушення законодавства його контрагентом на момент укладання договору, вважається, що така сторона діяла правомірно.

Відповідно до практики Євросуду, платник ПДВ не позбавляється права на податковий кредит та бюджетне відшкодування в випадку здійснення протиправних дій його контрагентами в ланцюгу поставки товарів. Виключенням є випадок коли платнику податків було відомо щодо зловживань контрагента.

На підставі викладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що висновки відповідача відносно заниження позивачем податку на прибуток та завищення сум податкового кредиту є безпідставними, а тому позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Згідно з ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позовних вимог, тому підстави для скасування рішення відсутні. Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, колегія суддів,-

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Київської області Державної податкової служби залишити без задоволення, а постанову Київського окружного адміністративного суду від 02 квітня 2013 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, передбачені ст. 212 КАС України.

Головуючий суддя: Троян Н.М.

Судді: Твердохліб В.А.

Костюк Л.О.

.

Головуючий суддя Троян Н.М.

Судді: Твердохліб В.А.