Постанова № 32007492, 24.12.2012, Миколаївський окружний адміністративний суд

Миколаївський окружний адміністративний суд вул. Заводська, 11, м. Миколаїв, 54001 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Вступна та резолютивна частини

м. Миколаїв

24.12.2012 р. Справа № 2а-5962/12/1470

Миколаївський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Лісовської Н. В. за участю секретаря судового засідання Калінічевої М.С. розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовомПублічного акціонерного товариства "ВОЗКО", вул. Жовтневої революції, 287, м. Вознесенськ, Миколаївська область, 56500 доВознесенської об"єднаної Державної податкової іспекції Миколаївської області Державної податкової служби, пров. Бр. Іпатових, 6, м. Вознесенськ, Миколаївська область, 56500 проскасування податкового повідомлення - рішення від 30.10.2012р. № 0000402301,За участю представників сторін:

від позивача: Абакумова І.Л.,

від відповідача: Шевчука І.М.

Керуючись ч.3 ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства суд проголошує вступну та резолютивну частину постанови суду.

Керуючись ст. 2, 7, 17, 94, 158, ч.3 ст. 160, 161, 162, 163 Кодексу адміністративного судочинства України, адмінісстртивний суд -

П О С Т А Н О В И В:

Позов Публічного акціонерного товариства «Возко» - задовольнити.

Скасувати податкове повідомлення рішення Вознесенської об'єднаної державної податкової інспекції у Миколаївській області Державної податкової служби від 30.10.2012 року № 0000402301.

Повернути з Державного бюджету України на користь Публічного акціонерного товариства «Возко» шляхом безспірного списання Державною казначейською службою із рахунку Вознесенської об'єднаної державної податкової інспекції у Миколаївській області Державної податкової служби судовий збір у сумі 2236,00 грн.

Повний текст постанови суду буде виготовлено протягом п'яти робочих днів з дня проголошення вступної та резолютивної частини постанови суду.

Постанова суду набирає законної сили після закінчення 10-денного строку з дня проголошення отримання постанови, якщо протягом цього часу не буде подано апеляційної скарги.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Одеського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подання в 10-денний строк з дня проголошення/отримання копії постанови апеляційної скарги, вимоги до якої встановлені статтею 187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Н. В. Лісовська

Миколаївський окружний адміністративний суд вул. Заводська, 11, м. Миколаїв, 54001 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Миколаїв

24.12.2012 р. Справа № 2а-5962/12/1470

Миколаївський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Лісовської Н. В. за участю секретаря судового засідання Калінічевої М.С. розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовомПублічного акціонерного товариства "ВОЗКО", вул. Жовтневої революції, 287, м. Вознесенськ, Миколаївська область, 56500 доВознесенської об"єднаної Державної податкової іспекції Миколаївської області Державної податкової служби, пров. Бр. Іпатових, 6, м. Вознесенськ, Миколаївська область, 56500 проскасування податкового повідомлення - рішення від 30.10.2012р. № 0000402301,За участю представників сторін:

від позивача: Абакумова І.Л.,

від відповідача: Шевчука І.М.

ВСТАНОВИВ

ПАТ «Возко» звернулося до адміністративного суду з позовом до Вознесенської ОДПІ у Миколаївській області ДПС про скасування податкового повідомлення рішення від 30.10.2012 року № 0000402301.

Позивач обґрунтовує свої позовні вимоги тим, що контролюючим органом під час здійснення планової виїзної перевірки зроблені помилкові висновки щодо безтоварності господарської угоди між ПАТ „Возко" та ТОВ „Алроса". Позивач вважає, що підприємство не порушувало вимог податкового законодавства, товарність господарської операції, з контрагентом ТОВ «Алроса» щодо купівлі напівфабрикату «вет-блу» із шкір КРС підтверджена в установленому законом порядку, а саме податковими накладними, видатковими накладними, платіжними дорученнями та іншими документами, які були прийняті ДПІ та цілком відповідають вимогам чинного законодавства. Таким чином, позивачем правомірно включено до податкового кредиту за листопад 2011 року ПДВ на суму 584343,00 грн., а відтак винесення податкового повідомлення-рішення від 30.10.2012 року № 0000402301 є неправомірним та податкове рішення повідомлення належить скасуванню.

Відповідач проти позову заперечує, надав до суду письмові заперечення , де зазначає, що висновки викладені в Акті перевірки відповідають фактичним обставинам справи, оскільки у позивача відсутні товаро транспортні накладні на отриманий товар, а наявність правильно виписаної податкової накладної не може свідчити про реальність здійснення господарської операції, а від так включення до податкового кредиту сум ПДВ по господарській угоді яка є безтоварною є порушенням позивачем вимог податкового законодавства та податкове рішення повідомлення винесено з законних підстав. Просить суд відмовити в задоволені позову.

В судовому засіданні 24.12.2013 року в порядку ч. 3 ст. 160 КАС України судом проголошено вступну та резолютивну частину постанови.

Вислухав пояснення сторін, з'ясував всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінив докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дослідив матеріали, що містяться у справі, суд дійшов висновку, що позов належить задоволенню, виходячи з наступного:

ДПІ з 22.08.2012 по 03.10.2012 року було проведено документальну планову виїзну перевірку ПАТ «Возко» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.04.2011 по 30.06.2012 року, валютного та іншого законодавства

За результатами перевірки перевіряючими складено акт перевірки № 1677/22/00310781 від 17.10.2012 року., де зазначено, що позивачем порушено п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.11. ст. 201 ПК України в наслідок визначання угоди між позивачем та ТОВ „Алроса" нідійсним.

На підставі акту перевірки було винесено податкове повідомлення-рішення № 0000402301 від 30.10.2012 року, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 876514,50 грн., з них: 584343,00 грн. - за основним платежем, 292171,50 грн. - за штрафними санкціями.

У висновках викладених в Акті перевірки, перевіряючи ДПІ зазначили, що в силу ст.203 ч.1,5, ст.215 ,216,228 ЦК України, в частині недодержання позивачем вимог цих статей в момент вчинення правочинів з ТОВ „Алроса", які не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними, ці Правочини є недійсними.

Суд критично оцінює таку правову позицію ДПІ, виходячи із наступного:

Між ТОВ «Возко» та ТОВ «Алроса» було укладено договір № 1/271-22 від 14.11.2011 року на купівлю напівфабрикату «вет-блу». На виконання умов договору ТОВ «Алорса», згідно видаткових накладних поставило товар та видало податкові накладні. В Акті працівники ОДПІ посилаються на відсутність у Позивача документів підтверджуючих перевезення продукції та через це вважають господарську операцію безтоварною. Однак таке твердження спростовується матеріалами справи, а саме Договором транспортування продукції, за яким обов'язок транспортування придбаного товару покладався на ТОВ „Алроса, а від так товаро транспортних накладних у ПАТ„Возко" й не може бути.

Щодо посилання перевіряючих на одностороннє оформлення приймально-здавальних актів, то воно не відповідає дійсності, тому що на кожну поставку ТОВ «Алроса» надавало видаткову накладну, згідно вимог ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», яка підписана уповноваженими особами продавця та покупця. А приймально-здавальні акти, що також надавались перевіряючим при перевірці, є додатковими внутрішніми документами, які застосовуються при передачі товару між виробничими дільницями, паралельно з накладними, оскільки товар - напівфабрикату «вет-блу» проходить декілька виробничих стадій до кінцевого продукту. Наявність у підприємства приймально-здавальні Актів напівфабрикату «вет-блу» від однієї виробничої дільниці до іншої свідчить про рух(обіг) товару в системі виробництва підприємства, та це одна з ознак товарності господарської операції.

Товарність господарської операції також підтверджується й зміною майнового стану підприємства: оприбуткуванням цього товару у складах, що підтверджується прибутковими документами складу готової продукції та статистичними звітами; проведення оплати за отриманий товар та отримання прибутку від збуту шкіри після проходження всіх технологічних етапів напівфабрикату «вет-блу», це підтверджується матеріалами справи, та доречи не заперечується представником відповідача в судовому засіданні.

Слід зазначити, що товарні операції позивача з ТОВ „Алроса" в перевіряємий період вже були предметом дослідження контролюючим органом під час здійснення перевірки 16.02.2012 року Акт № 468/23/00310781 (стор.47 Акту) на час здійснення перевірки ні яких зауважень, щодо відповідності документів первинного бухгалтерського обліку вимогам закону не було , а також перевіряючими не було встановлено розбіжностей в деклараціях позивача та його контрагента.

Посилання відповідачів на те, що не відображення в декларації продавця ТОВ "Алроса", за листопад 2011р., податкових зобов'язань по контрагенту ПАТ «Возко» є підставою для визнання правочину не дійсним а господарської операції безтоварною є хибним. Оскільки не виконання або не належне виконання податкових зобов'язань тягне відповідальність та наслідки лише для того платника податків який безпосереднє допустив порушення податкового законодавства, а ні як для його контрагентів по ланцюгу. Такої правової позиції притримується Виший адміністративний суд України та Європейський суд з захисту прав людини, що викладена у рішення від 22.01.2009 року по справі „Булвес" АД проти Болгарії.

З матеріалів справи вбачається, що в період здійснення господарських операцій ПАТ „Возко" з ТОВ „Алорса", останнє мало свідоцтво платника ПДВ, це підтверджується й періряючими та відображено в Акті перевірки. Свідоцтва платника ПДВ ТОВ „Алорса»"анульоване значно пізніше ніж мали місце відносини з ПАТ „Возко" -14.09.2012р.

В акті перевірки перевіряючи посилаються на положення ст. ст.203 ч.1,5, ст.215 ,216,228 ЦК України та доходять висновку про нікчемність укладених угод між позивачем та ТОВ «Алроса», однак суд критично оцінює таку позицію відповідача, оскільки частиною 1 статті 204 ЦК України, згідно з яким правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаним судом недійсним (презумпція правомірності).

Головною підставою вважати - правочин нікчемним являється її недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не Актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в Акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

Крім того, відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України N 9 від 06.11.2009 року було звернено увагу на наступне: "...вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду у разі наявності відповідної суперечки. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. В цьому випадку в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги у разі нікчемності правочину і наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимога. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обгрунтування іншої заявленої вимоги, суд не має права посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким аргументам позивача. Відповідно до статей 215 і 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним і про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину можуть бути заявлені як однією із сторін правочину, так і іншою зацікавленою особою, права і законні інтереси якої порушені здійсненням правочину".

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення з доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

У зв'язку з цим слід зазначити, що одним з основних; завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійну, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані,, вказані платником податків в податкових деклараціях. 5ідповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи МІЄЦІІОІ самоврядування, їх насадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, В межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Крім того, відповідно до ч. І ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Зазначена норма недійсність господарського зобов'язання пов'язує з наступним: невідповідністю його змісту вимогам закону: наявністю мети, що за відомо суперечить інтересам держави і суспільства; укладенням учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності).

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності нравочину (ст. 204 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Відповідно до статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

У складі цивільного правопорушення, передбаченого ст. 228 ЦК України міститься обов'язкова ознака - специфічна мета - порушення конституційних праві, свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов'язковому доведенню. Мета юридичної особи має бути доведена, через мету відповідного керівника - фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Слід зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції ст. 228 ЦК України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за статтями Кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину. Такі обставини можуть бути доведені лише обвинувальним вироком.

Відповідачем не надано доказів, про фактів порушення конституційних прав чи свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження; майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконного володіння ним внаслідок укладання та виконання позивачем та ТОВ „Алорлса" правочинів.

Така правова позиція викладена в рішенні Вищого адміністративного суду України по справі № К/9991/50772/12 від 14.11.2012 року.

Розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведеності перед судом їх переконливості (частина 1 статті 11 КАС).

Згідно ст. 71 ч. 2 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

При винесені рішення по адміністративній справі, суд вирішує питання про розподіл витрат відповідно до ст.94 Кодексу адміністративного судочинства України.

З оглядом на лист роз'яснення Вищого Адміністративного суду України від 21.11.11 року № 2135/11/13-11 судовий збір який належить повернення на користь особи яка не є суб'єктом вкладних повноважень, та чиї позовні вимоги задоволені, повернення судового збору з Державного бюджету України повинно проводитися шляхом безспірного списання органами Державної казначейської служби із рахунку суб'єкта владних повноважень-відповідача.

Керуючись статтями 128, 158, 160-163 КАС України, адміністративний суд, -

ПОСТАНОВИВ

Позов Публічного акціонерного товариства «Возко» - задовольнити.

Скасувати податкове повідомлення рішення Вознесенської об'єднаної державної податкової інспекції у Миколаївській області Державної податкової служби від 30.10.2012 року № 0000402301.

Повернути з Державного бюджету України на користь Публічного акціонерного товариства «Возко» шляхом безспірного списання Державною казначейською службою із рахунку Вознесенської об'єднаної державної податкової інспекції у Миколаївській області Державної податкової служби судовий збір у сумі 2236,00 грн.

Постанова суду першої інстанції набирає чинності з моменту закінчення десятиденного строку на апеляційне оскарження.

Постанова суду може бути оскаржена до Одеського апеляційного Адміністративного суду через Миколаївський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Порядок та строки апеляційного оскарження визначені ст. 186 КАС України.

Суддя Н.В. Лісовська

Повний тест постанови

виготовлено та підписано суддею 29.12.2012 року