Постанова № 32007371, 03.06.2013, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 червня 2013 року 17:55 810/1398/13-а

м. Київ

Київський окружний адміністративний суд у складі: головуючий суддя Журавель В.О., при секретарі судового засідання Маслакова І.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Будтранс 2008" до Державної податкової інспекції в Обухівському районі Київської області Державної податкової служби про визнання протиправними дій та скасування податкових повідомлень-рішень,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю "Будтранс 2008" (далі - позивач, товариство) з позовом до Державної податкової інспекції в Обухівському районі Київської області Державної податкової служби (далі - відповідач, податковий орган) про визнання протиправними дій відповідача щодо складання акту позапланової невиїзної перевірки від 14.12.2012 №3336/220-37696836 та скасування податкових повідомлень-рішень від 12.03.2013 №336 та №337.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідачем незаконно проведено перевірку та складено акт, за результатами якого винесено податкові повідомлення-рішення. Зокрема, відповідач не повідомив позивача про призначення перевірки, не надав копію відповідного наказу, не надав можливість позивачу бути присутнім про приведенні перевірки, ознайомитися з її матеріалами та надати пояснення і зауваження до акту перевірки, а також підписати акт перевірки. Акт перевірки без підпису особи, яка проводила перевірку, позивачем отримано після отримання податкових повідомлень-рішень. Позивач не погоджується з твердження відповідача про завищення позивачем валових витрат на суму 113000 грн. та заниження податку на додану вартість на суму 22600 грн. за перший квартал 2012 року по взаємовідносинах з ПП «Ремагродеталь», оскільки господарські операції між позивачем та ПП «Ремагродеталь» мали реальний характер, що підтверджено первинними бухгалтерськими документами, які надані до податкового органу до початку проведення перевірки, проте не були використані під час перевірки.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав, просив суд позов задовольнити.

Представник відповідача проти позову заперечив, у його задоволенні просив відмовити. Надав письмі заперечення, в яких зазначив, що податковий орган діяв законно, оскільки повідомлення та копія наказу про проведення перевірки позивачу вручено особисто 05.12.2012, що підтверджується розпискою, а перевірку проведено 14.12.2012. Правочини між позивачем та ПП «Ремагродеталь» є нікчемними. Тому податкові накладні, що виписані цими суб'єктами господарювання, не можуть бути прийняті до уваги при формуванні податкового кредиту.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, надавши оцінку доказам, суд встановив наступні обставини справи та правовідносини, що склалися між сторонами.

Державною податковою інспекцією в Обухівському районі Київської області 24.10.2012 за №3204/10/220 позивачу направлено запит про надання пояснень та їх документального підтвердження про взаємовідносини між ТОВ «Будтранс 2008» та ПП «Ремагродеталь» за весь період взаємовідносин.

Начальником ДПІ в Обухівському районі Київської області ДПС 05.12.2012 винесено наказ №654 про проведення невиїзної документальної позапланової перевірки ТОВ «Будтранс 2008» з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ПП «Ремагродеталь» за весь період взаємовідносин. Податковим органом виписано повідомлення від 05.12.2012 №112 про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Будтранс 2008». 05.12.2012 директор ТОВ «Будтранс 2008» отримав повідомлення та копію наказу про проведення позапланової документальної невиїзної перевірки, про що зазначив в розписці №112.

У подальшому на підставі цього наказу податковим органом проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «Будтранс 2008» з питань дотримання вимог податкового законодавства при взаємовідносинах з ПП «Ремагродеталь» за весь період взаємовідносин. За результатами перевірки складено Акт №3336/220-37696836 від 14.12.2012, згідно з яким встановлено порушення п.138.2 ст.138 Податкового кодексу України та завищення валових витрат на загальну суму 113000 грн., в результаті чого занижено податок на прибуток в сумі 23730 грн., в т.ч. у І кварталі 2012 р. в сумі 23730 грн.; п.198.2, 198.3, 198.6 ст.198 ПК України, в результаті чого занижено податок на додану вартість в сумі 22600 грн., в т.ч. за лютий 2012 р. на суму 12766,67 грн., за березень 2012 р. на суму 9833,33 грн.

Перевіркою установлено, що між позивачем та ПП «Ремагродеталь» оформлено господарські взаємовідносини. До ДПІ в Обухівському районі Київської області ДПС надійшов акт ДПІ у Дніпровському районі м. Києва про неможливість проведення зустрічної звірки ПП «Ремагродеталь» від 06.08.2012 року №2220/22-222-34425753, відповідно до якого ПП «Ремагродеталь» за місцезнаходженням не знаходиться. Здійснено посилання на постанову про призначення позапланової документальної перевірки від 11.07.2012, винесеної ст.слідчим СВ Деснянського РУ ГУМВС України в м. Києві у кримінальній справі №53-3943, порушеній щодо Недоступа С.С. за фактом створення ПП «Ремагродеталь» з метою прикриття незаконної діяльності, що заподіяло велику матеріальну шкоду державі, за ч.2 ст.205 КК України, та на протокол допиту свідка Недоступа С.С. від 03.07.2012, який заперечив свою причетність до господарської діяльності цього підприємства. Зрорблено висновки, що підприємство за місцезнаходженням ніколи не знаходилось, трудові, виробничі ресурси у ПП «Ремагродеталь», необхідні для здійснення господарської діяльності, відсутні. Із працівників цього підприємства є лише Недоступ С.С., що вказує на неможливість виконання робіт, надання послуг, про які звітує. Відтак, податковим органом зроблено висновок про те, що правочини підприємства «Ремагродеталь» з контрагентами, укладені в перевіряємому періоді, є нікчемними, первинні бухгалтерські документи підприємства не надано до перевірки, місцезнаходження цього підприємства неможливо встановити, тому акти виконаних робіт та виписані податкові накладні не може бути прийнято до уваги як первинні документи, що підтверджують правомірність віднесення до податкового кредиту ПП «Ремагродеталь» сум ПДВ в бухгалтерському та податковому обліку.

На підставі Акту перевірки №3326/220-37696836 від 14.12.2012 податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 12.03.2013 №336, яким збільшено суму податкового зобов'язання за платежем - податок на прибуток у розмірі 2962,50 грн., в тому числі за основним платежем 23730 грн. та за штрафними санкціями в сумі 5932,50 грн., а також податкове повідомлення-рішення від 12.03.2013 №337, яким збільшено суму податкового зобов'язання за платежем - податок на додану вартість у розмірі 28250 грн., в тому числі за основним платежем 22600 грн. та за штрафними санкціями в сумі 5650 грн.

Не погоджуючись із діями відповідача та винесеними податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернувся до суду.

У судовому засіданні досліджено надані позивачем первинні бухгалтерські та інші документи, якими підтверджується наявність та реальне виконання господарських операцій між позивачем та ПП «Ремагродеталь».

Так, судом установлено, що між ТОВ «Будтранс 2008» (замовник) та ПП «Ремагродеталь» (виконавець) 1 лютого 2012 р. укладено письмовий договір №01/02/12 на перевезення та транспортно-експедиційне обслуговування вантажів.

На виконання умов договору сторонами оформлено три податкові накладні, три акти виконаних робіт, три рахунка-фактури, акт звіряння взаємних розрахунків, заявки на організацію перевезень вантажів автомобільним транспортом, 25 актів здачі-приймання робіт (надання послуг), товарно-транспортні накладні (т.1 а.с.142-191), а також договірні заявки на одноразове перевезення (т.1 а.с. 214-248, т.2 а.с. 1-12).

Оплата за отримання виконаних послуг здійснювалась позивачем у безготівковій формі шляхом перерахування коштів на рахунки виконавця - ПП «Ремагродеталь», що підтверджується виписками по рахунку (т.1 а.с. 192-213).

Судом досліджено також постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 29.01.2013, якою адміністративний позов ПП «Ремагродеталь» до ДПІ у Дніпровському районі м. Києва ДПС про визнання дій протиправними, задоволено повністю, визнано протиправні дії податкового органу щодо складання акту про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання ПП «Ремагродеталь» щодо підтвердження господарських відносин із платником податків за період з 01.01.2011 по 06.08.2012. Згідно з цією постановою вищевказану кримінальну справу стосовно Недоступа С.С. закрито. Відомостей щодо набрання законної сили цією постановою до суду не надано.

Надаючи правову оцінку відносинам, що склались між сторонами, суд бере до уваги таке.

Стосовно визнання протиправними дій ДПІ в Обухівському районі щодо складання акту позапланової невиїзної перевірки від 14.12.2012 №3336/220-37696836 суд зазначає наступне.

Пунктом 86.1 статті 86 ПК України визначено, що результати перевірок (крім камеральних) оформлюються у формі акта або довідки, які підписуються посадовими особами органу державної податкової служби та платниками податків або їх законними представниками (у разі наявності). У разі встановлення під час перевірки порушень складається акт. Якщо такі порушення відсутні, складається довідка. Акт (довідка), складений за результатами перевірки та підписаний посадовими особами, які проводили перевірку, у строки визначені цим Кодексом, надається платнику податків або його законному представнику, який зобов'язаний його підписати.

Відповідно до пункту 3 розділу І Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого Наказом Державної податкової адміністрації України від 22.12.2010 № 984, акт - службовий документ, який підтверджує факт проведення документальної перевірки фінансово-господарської діяльності платника податків і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби.

Статтею 3 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що справою адміністративної юрисдикції є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Правовідносини, з яких виникають публічно-правові спори, завжди побудовані на принципі «влади-підпорядкування». Ознакою публічно-правового спору є участь у ньому з однієї сторони суб'єкта, наділеного владними повноваженнями, який здійснює владну управлінську функцію, тобто, формує волевиявлення держави, яке є обов'язковим для зобов'язаної особи. Воля суб'єктів владних повноважень оформлюється в адміністративних актах (рішеннях), які є обов'язковими до виконання суб'єктами, яким вони адресовані.

Рішення суб'єкта владних повноважень у контексті положень КАС України необхідно розуміти як нормативно-правові акти, так і правові акти індивідуальної дії. Нормативно-правові акти - це рішення, дію яких поширено на невизначене або визначене загальними ознаками коло осіб і які призначені для неодноразового застосування щодо кола цих осіб. Правові акти індивідуальної дії - рішення, дію яких поширено на конкретних осіб або які стосуються конкретної ситуації, і які є актом одноразового застосування. Усі рішення суб'єкта владних повноважень мають підзаконний характер, тобто повинні бути прийняті на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначений законом. Акт державного чи іншого уповноваженого органу - це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин.

Водночас, акт перевірки - це службовий двохсторонній документ, який стверджує факт проведення перевірки і є лише носієм інформації про результати перевірки. Акти ревізій, документальних перевірок, висновки посадових осіб контролюючих органів, викладені в актах перевірок, інші дії, вчинені у процесі чи за результатами перевірки, не є рішеннями суб'єкта владних повноважень у розумінні Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки вони не мають обов'язкового характеру.

Такий акт не можна визначати як документ, який містить норми права загальної або індивідуальної дії. Він не може створювати нових правових норм, доповнювати чи змінювати чинне законодавство.

Текстуальне викладення акту перевірки та наведення у ньому тих чи інших слів, речень, тверджень, мотивів, дії щодо відображення в акті висновків інспектора з посиланням на недійсність чи нікчемність правочинів є позицією працівника податкового органу, яку він висловлює та відображає на виконання функціональних обов'язків під час перевірки. Проте, ці твердження працівника податкового органу самі по собі не створюють для позивача будь-яких правових наслідків, не порушують прав позивача, оскільки сам акт перевірки не є підставою для виникнення грошового зобов'язання. Підставою для визначення податковим органом грошового зобов'язання є податкове повідомлення-рішення.

Суд вважає, що відповідно до вищенаведених вимог ПК України працівник органу державної податкової служби має право на викладення в акті перевірки власних висновків за наслідками перевірки.

Обґрунтованість викладеного в акті перевірки висновку, належність і допустимість його як доказу, оцінка цього доказу на предмет відповідності вимогам законодавства здійснюється адміністративним судом відповідно до вимог ст.ст. 69, 70, 79, 86 КАС України під час розгляду відповідних адміністративних справ, якщо в основу спору покладено такий висновок.

Крім того, твердження позивача про невручення йому наказу про перевірку та інші порушення, допущені при її призначенні і проведенні, спростовано наданими податковим органом доказами.

З огляду на викладене, суд вважає, що податковим органом правомірно оформлено висновки перевірки актом. Отже, в цій частині позовних вимог дії ДПІ в Обухівському районі Київської області щодо складання акту «Про результати невиїзної позапланової перевірки ТОВ «Будтранс 2008» з питань дотримання вимог податкового законодавства при взаємовідносинах з ПП «Ремагродеталь» за весь період взаємовідносин є правомірними.

Що стосується позовних вимог про скасування податкових повідомлень-рішень №336 та №337 від 12.03.2013, то суд бере до уваги таке.

Для здійснення своєї господарської діяльності юридичні особи укладають договори, що за змістом є домовленістю, внаслідок якої виникають взаємні права і обов'язки. Укладення договорів купівлі-продажу, поставки товарів, надання послуг в даному випадку вже само по собі є ознакою господарської діяльності.

Відповідно до частини 5 статті 203 Цивільного Кодексу України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) цієї вимоги є підставою недійсності правочину. Згідно ч.1, ч.2 ст.215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частиною третьою статті 228 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Відповідно до частини другої статті 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

З огляду на те, що відповідач на підставі відомостей з кримінальної справи стверджував про нікчемність господарських операцій між позивачем та ПП «Ремагродеталь», судом досліджено це питання та встановлено таке.

Винесена слідчим у кримінальній справі №53-3943 постанова про призначення позапланової документальної перевірки ПП «Ремагродеталь» від 11.07.2012, на яку посилався відповідач, згідно з КПК України містять лише попередньо встановлену досудовим слідством інформацію. Суд зазначає, що податковим органом безпосередньо цю постанову не досліджено, про її зміст відповідачу відомо лише з акту про неможливість проведення зустрічної звірки. При цьому податковим органом не надано жодних відомостей щодо винесеного у цій кримінальній справі рішення суду, яке набрало законної сили. Отже, наведені у постанові слідчого відомості не є достатнім і допустимим доказом у цій адміністративній справі, а тому не можуть братися судом до уваги.

Що стосується наданої позивачем на підтвердження обґрунтованості позовних вимог вищевказаної постанови Окружного адміністративного суду м. Києва від 29.01.2013, то суд також не бере її до уваги з огляду на те, що відомостей щодо набрання законної сили цією постановою до суду не надано, відтак встановлені цією постановою факти та обставини не є належним і допустимим доказом у справі.

Будь-які інші докази наявності судових рішень, які б набрали законної сили, з приводу незаконних дій посадових осіб ПП «Ремагродеталь», а також судового рішення щодо визнання договору, укладеного між позивачем та вказаним підприємством недійсним, в матеріалах справи відсутні і відповідачем їх суду не надано.

Підставою для прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення були дані Акта перевірки про завищення позивачем податкового кредиту у зв'язку з віднесенням до їх складу сум коштів і сплаченого податку на додану вартість у складі придбаного товару та послуг. Із цього приводу суд зазначає наступне.

Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України.

Так, згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Тобто необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі, якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Про наявність мети у позивача на здійснення саме реальних правочинів свідчить подальша реалізація отриманих від ПП «Ремагродеталь» послуг в господарській діяльності.

Отже, висновок відповідача в Акті перевірки про нікчемність укладених між позивачем та ПП «Ремагродеталь» договорів є безпідставним та необґрунтованим.

Правовідносини, що виникають у зв'язку з формуванням платником податку на додану вартість, податкового кредиту, регулюються розділом V ПК України.

Відповідно до пп.14.1.156, 14.1.181 п.14.1 ст.14 ПК України податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Так, п.198.2 ст.198 ПК України визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з частиною другою статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення (частина перша статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»).

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (частина друга статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»).

Пунктом 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88 встановлені обов'язкові реквізити для первинних документів, а саме: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа. Документ може бути підписаний особисто, із застосуванням факсиміле, штампу, символу або іншим механічним чи електронним способом посвідчення (пункт 2.5 вказаного Положення).

Позивач до складу податкового кредиту включив суми податку на додану вартість, сплачені ним у складі ціни придбання послуг, які підтверджені податковими накладними, придбаний товар і послуги сплачені позивачем та використані підприємством у господарській діяльності.

Суду не надано доказів того, що на момент складання податкових накладних контрагент позивача не був зареєстрований як платник податку на додану вартість, а тому не мав права видавати податкові накладні на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг).

У свою чергу податкові накладні, на підставі яких позивачем сформовано податковий кредит, копії яких знаходиться в матеріалах справи, відповідають вимогам, встановленим ст.201 Податкового кодексу України.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які згідно з Законом є документами, що містять відомості про господарські операції та підтверджують їх здійснення.

Тобто, відсутність обов'язкових первинних бухгалтерських документів може бути підставою для застосування до суб'єкта господарювання фінансових санкцій з питань оподаткування, якщо таке порушення виявлено під час перевірки.

Судом для встановлення обґрунтованості права платника податку на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування з податку на додану вартість здійснено наступне: 1) встановлено факт здійснення господарської операції; 2) встановлено спеціальну податкову правосуб'єктність учасників господарської операції; 3) встановлено зв'язок між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг) і господарською діяльністю платника податку. При цьому досліджено наявність господарської мети при вчиненні відповідних дій платника податку; 4) встановлено дотримання платником податку спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум податкового кредиту та/або бюджетного відшкодування з податку на додану вартість.

Пунктом 198.6 ст. 198 ПК України встановлено, що не відноситься до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу).

Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця. Податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг. Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту (пункти 201.4, 201.6, 201.10 статті 201 ПК України).

Пунктом 201.1 статті 201 ПК України визначено, що платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, складену за вибором покупця (отримувача) в один з таких способів: а) у паперовому вигляді; б) в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та умови реєстрації податкової накладної у Єдиному реєстрі податкових накладних. У такому разі складання податкової накладної у паперовому вигляді не є обов'язковим. У податковій накладній зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України); ї) номер та дата митної декларації, за якою було здійснено митне оформлення товару, ввезеного на митну територію України.

Позивачем надано перелік податкових накладних, які були виписані ПП «Ремагродеталь» для позивача. Таким чином, при отриманні податкових накладних від ПП «Ремагродеталь» у позивача виникло право на податковий кредит з ПДВ у зазначений період.

Як вже зазначалось, до складу податкового кредиту позивач включив суми податку на додану вартість, сплачені ним у складі ціни придбання товарів (робіт, послуг), підтверджені податковими накладними. Твердження податкового органу про відсутність факту поставки товарів (робіт, послуг) на користь позивача у судовому засіданні було спростовано.

Податкові накладні, є документами, що засвідчують факт придбання платником податків товару, з дати отримання яких, згідно із приписами статті 201 ПК України, у платника виникає право на податковий кредит та які, підтверджують право платника податку на включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку на додану вартість.

Як було зазначено судом, під час судового розгляду справи суду були надані всі первинні документи, що підтверджують реальність господарських операцій та виконання письмового договору, укладеного між позивачем та ПП «Ремагродеталь», крім того, висновки податкового органу про нікчемність вказаних правочинів було спростовано наявними в матеріалах справи доказами, а отже твердження відповідача про порушення позивачем вимог п.138.2 ст.138, п.198.2, 198.3, 198.6 ст.198 ПК України є безпідставними.

Отже, податковим органом не доведено, що зазначені господарські операції не відбулися реально, є фіктивними чи безтоварними, не надано суду належних та достатніх доказів, які б свідчили про наявність законодавчо визначених обставин, що позбавляли б позивача права на формування валових витрат та податкового кредиту, не доведено недобросовісності позивача, оскільки позиція відповідача про нікчемність угоди ґрунтується виключно на припущеннях, які не підтверджено належними доказами і не мають фактичного та правового обґрунтування.

Що стосується посилання відповідача в Акті перевірки на акт про неможливість проведення зустрічної звірки контрагента позивача, то суд не визнає цей акт належним і допустимим доказом в розумінні приписів ст. 70 КАС України.

Так, відповідно до п.73.5 ст.75 ПК України з метою отримання податкової інформації органи державної податкової служби мають право проводити зустрічні звірки даних суб'єктів господарювання щодо платника податків. Зустрічною звіркою вважається співставлення даних первинних бухгалтерських та інших документів суб'єкта господарювання, що здійснюється органами державної податкової служби з метою документального підтвердження господарських відносин з платником податків та зборів, а також первинних бухгалтерських та інших документів суб'єкта господарювання. Зустрічні звірки не є перевірками і проводяться в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. За результатами зустрічних звірок складається довідка, яка надається суб'єкту господарювання у десятиденний термін.

Як вбачається з Акта перевірки, податковий орган, який надіслав відповідачу акт про неможливість провезення зустрічної звірки контрагента позивача, безпосереднього дослідження первинних бухгалтерських та інших документів цього суб'єкта господарювання не здійснював, наявність у нього орендованих транспортних засобів чи осіб, які працюють за наймом або на підставі інших договорів, не перевіряв, відтак висновки, викладені в цьому акті, суперечать приписам п.73.5 ст.73 ПК України та не є належними і допустимими доказами відсутності вчинених цим контрагентом господарських операцій з позивачем.

Суд враховує, що наявність укладеного між учасниками господарської операції цивільно-правового договору або відсутність визнання такого договору недійсним або нікчемним сама собою не свідчить про реальність вчинення відповідної операції. При цьому в податкових відносинах не може застосуватися стаття 204 Цивільного кодексу України, відповідно до якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Натомість відповідні відносини у сфері оподаткування регулюються підпунктом 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України. Указана норма встановлює презумпцію правомірності рішень платника податку в тому, що в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків.

Зазначена норма поширюється також і на кваліфікацію господарських операцій з метою формування платником податків витрат для визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток та/або податкового кредиту з податку на додану вартість. За змістом указаної норми, відповідні витрати і податковий кредит вважаються сформованими платником податків правомірно, однак контролюючий орган не позбавлений можливості довести в установленому порядку факт невідповідності задекларованих наслідків господарської операції платника податків у податковому обліку фактичним обставинам.

При цьому з урахуванням норм статей 61 та 44 Податкового кодексу України саме на контролюючі органи покладається обов'язок контролювати правильність формування даних податкового обліку платників податків, у тому числі щодо правильності складення та достовірності первинних документів.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст.72 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Жодних обставин, які б надавали підстави вважати неправомірним віднесення коштів сплачених за отримання послуг до валових витрат та податкового кредиту, відповідачем суду не доведено.

Суд вважає, що відсутність або недостатність відповідних доказів з урахуванням змісту підпункту 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 ПК України (презумпція правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків) є підставою для висновку про неправомірність оскарженого рішення контролюючого органу. Отже, твердження відповідача про неправомірність формування позивачем валових витрат та податкового кредиту є безпідставними.

Тому податкові повідомлення-рішення від 12.03.2013 №336, №337, згідно з яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на прибуток та з податку на додану вартість, є протиправними і з цих підстав підлягають скасуванню, а позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Ураховуючи викладені обставини, дослідивши матеріали справи та оцінивши докази, які є у справі, суд дійшов висновку, що вимоги позивача підлягають задоволенню частково.

Згідно з частиною першою статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа). Відповідно до ч.3 цієї ж статті якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Позивачем за подання позовної заяви, яка містить майнову і не майнову вимогу сплачено судовий збір в сумі 579,13 грн. та 34,41 грн., доказів понесення ним інших судових витрат суду не надано. Оскільки судом задоволено лише майнову вимогу із заявлених позовних вимог, то у відповідності до правил розподілу судових витрат, встановлених частинами 1 і 3 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, стягненню на користь позивача з Державного бюджету України підлягає сума сплаченого судового збору за майнову вимогу, тобто 579,13 грн.

Керуючись статтями 11, 14, 70, 71, 72, 86, 94, 159 - 163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

п о с т а н о в и в:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Скасувати податкові повідомлення-рішення від 12.03.2013 №336, №337, винесені Державною податковою інспекцією в Обухівському районі Київської області Державної податкової служби.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Будтранс 2008" частину сплаченого судового збору у розмірі 579 (п'ятсот сімдесят дев'ять) грн. 13 коп.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Журавель В.О.

Дата виготовлення і підписання повного тексту постанови - 08 червня 2013 р.