Постанова № 32007282, 19.06.2013, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 червня 2013 р. Справа №805/3915/13-а

приміщення суду за адресою: 83052, м.Донецьк, вул. 50-ої Гвардійської дивізії, 17

час прийняття постанови: 13:05

Суддя Донецького окружного адміністративного суду Толстолуцька М.М., при секретарі судового засідання Перовій В.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Державного підприємства «Шахтоуправління «Південнодонбаське № 1» до Мар'їнської об'єднаної державної податкової інспекції Донецької області Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень від 09.11.2012 №№ 000026/220/11830, 000027/220/1831

за участю:

від позивача - Сазонов В.М., Воробцов Р.С. - за довіреностями,

від відповідача - Гладкоскок Н.Д., Наумова О.В. - за довіреностями,

Державне підприємство «Шахтоуправління «Південнодонбаське № 1» звернулось до суду з позовом до Мар'їнської об'єднаної державної податкової інспекції Донецької області Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень від 09.11.2012 №№ 000026/220/11830, 000027/220/1831.

У судовому засіданні представники позивача підтримали позовні вимоги та просили їх задовольнити у повному обсязі.

Представники відповідача у судовому засіданні проти задоволення позову заперечували, просили відмовити у задоволенні позовних вимог.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд, -

В С Т А Н О В И В:

Позовні вимоги Державного підприємства «Шахтоуправління «Південнодонбаське № 1» мотивовані тим, що за наслідками проведеної відповідачем перевірки були прийняті податкові повідомлення-рішення від 09.11.2012 №№ 000026/220/11830, 000027/220/1831, якими позивачу були збільшені податкові зобов'язання з податку на прибуток та з податку на додану вартість.

Підставою для прийняття спірних рішень стали висновки акту перевірки від 19.10.2012 № 636/220/34032208, якими встановлено неправомірне заниження податку на прибуток та податку на додану вартість за період, що перевірявся, за наслідками виконання нікчемної угоди з ТОВ «Ліга-Груп».

Позивач не погоджується з висновками податкового органу, оскільки вказаний договір відповідає вимогам законодавства, вчинений з метою настання реальних правових наслідків, виконаний між сторонами, а всі первинні документи до цього договору наявні у позивача в повному обсязі та відповідають вимогам закону. Просив позов задовольнити.

Відповідач надав письмові заперечення проти позову, в яких вказав, що при проведенні перевірки було встановлено невідповідність закону наданих до перевірки первинних документів, що підтверджують виконання угоди між позивачем та ТОВ «Ліга-Груп». Мар'їнською об'єднаною державної податковою інспекцією Донецької області ДПС було досліджено акт перевірки постачальника позивача - ТОВ «Ліга-Груп», складений ДПІ у Києво-Святошинському районі Київської області ДПС. На підставі зазначеного акту зроблено висновок про відсутність у контрагента необхідних умов для ведення господарської діяльності, отже, встановлено відсутність реального здійснення господарських операцій.

В ході проведення перевірки встановлено відсутність ТОВ «Ліга-Груп» за місцем реєстрації. Працівниками відділу податкової міліції було опитано ОСОБА_5, який був директором ТОВ «Ліга-Груп» з 08.06.2011 по 03.08.2011. ОСОБА_5 пояснив, що документів фінансово-господарської діяльності, первинних документів, податкових та видаткових накладних, актів виконаних робіт він не підписував, не складав податкової звітності, не ставив печатку підприємства на первинних та звітних документах, довіреності на пред'явлення інтересів від свого імені та від імені підприємства не видавав.

Посилаючись на вимоги Цивільного кодексу України відповідач вважає правочин, укладений між позивачем та ТОВ «Ліга-Груп», нікчемним, з огляду на що робить висновок про заниження позивачем сум податку на прибуток та податку на додану вартість, які належать до сплати в бюджет. Просив у задоволенні позову відмовити.

Судом встановлено, що позивач - Державне підприємство «Шахтоуправління «Південнодонбаське № 1» зареєстровано як юридична особа 10.04.2006 Виконавчим комітетом Вугледарської міської ради Донецької області, включено до ЄДРПОУ за кодом 34032208, що підтверджується копією довідки Головного управління статистики у Донецькій області (бланк серії АБ № 455372) та копією виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (бланк серії АА № 436006) (а.с. 61, 62). Підприємство здійснює свою діяльність на підставі статуту, затвердженого у новій редакції Наказом Міненерговугілля від 07.12.2011 № 805 (а.с. 63 - 70).

ДП «Шахтоуправління «Південнодонбаське № 1» знаходиться на обліку у Мар'їнській ОДПІ Донецької області ДПС з 10.04.2006 за № 129-2006, що підтверджується копією довідки про взяття на облік платника податків від 21.06.2012 № 14/18-014-18 (а.с. 93).

Згідно зі свідоцтвом про реєстрацію платника податку на додану вартість № 2000554135 (бланк серії НБ № 088144) позивач є платником податку на додану вартість з 13.04.2006 (а.с. 91).

Відповідач - Мар'їнська об'єднана державна податкова інспекція Донецької області Державної податкової служби є юридичною особою публічного права, територіальним органом Державної податкової служби, тобто є суб'єктом владних повноважень, який у спірних правовідносинах реалізує повноваження, надані Податковим кодексом України.

На підставі наказу про проведення перевірки від 18.10.2012 № 173 та службового посвідчення № 104349, Мар'їнською ОДПІ Донецької області ДПС проведено документальну невиїзну перевірку ДП «Шахтоуправління «Південнодонбаське № 1» (код ЄДРПОУ 34032208) в частині правомірності включення сум ПДВ до складу податкового кредиту з податку на додану вартість та витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування з податку на прибуток підприємств за період з 01.09.2011 по 30.06.2012 по взаємовідносинам з ТОВ «Ліга-Груп» (код ЄДРПОУ 3649011), за наслідками якої складено акт від 19.10.1012 № 636/220/34032208 (а.с. 11 - 19).

Згідно з висновками акту перевірки, встановлені порушення позивачем:

1) статті 203 Цивільного кодексу України в частині недодержання в момент вчинення правочину вимог, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочину, здійсненому між ДП «Шахтоуправління «Південнодонбаське № 1» (ЄДРПОУ 34032208) та ТОВ «Ліга-Груп» (код ЄДРПОУ 36449011);

2) не підтверджено реальність проведеної господарської операції з контрагентом-постачальником з урахуванням їх виду, обсягу, якості та розрахунків;

3) підпунктів 198.1, 198.2 статті 198 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість у вересні 2011 року в сумі 16 600,00 гривень;

4) порушення підпункту 138.2 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на прибуток у 1 півріччі 2012 року в сумі 1743,00 гривні (а.с.18).

На підставі акту перевірки, відповідачем 09.11.2012 прийняті податкові повідомлення-рішення:

№ 000026/220/11830 про збільшення Державному підприємству «Шахтоуправління «Південнодонбаське № 1» суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 20 750,00 гривень, у тому числі за основним платежем - 16 600,00 гривень, за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 4 150,00 гривень (а.с. 20);

№ 000027/220/1831 про збільшення Державному підприємству «Шахтоуправління «Південнодонбаське № 1» суми грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 2 615,00 гривень, у тому числі за основним платежем - 1743 гривні, за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 872,00 гривні (а.с. 21).

Висновки акту перевірки про порушення позивачем вимог Податкового кодексу України, які покладені в основу прийняття спірних податкових повідомлень-рішень, мотивовані тим, що правочин, укладений між ДП «Шахтоуправління «Південнодонбаське № 1» та ТОВ «Ліга-Груп» не спричинив реального настання юридичних наслідків та є нікчемним.

З матеріалів справи вбачається, що між ДП «Шахтоуправління «Південнодонбаське» та ТОВ «Ліга-Груп» було укладено договір купівлі-продажу від 09.09.2011 № 9/10, згідно якого Постачальник зобов'язується поставити та встановити (проінсталювати) на території Покупця спеціалізований «Комплект студійного обладнання «CBT.VID» для організації нарад (конференцій) на базі «Polycom» та «CBT», згідно з Специфікацією Комплексу та Технічного завдання, а Покупець зобов'язується прийняти поставлений та встановлений Комплекс та оплатити його вартість згідно з умовами цього Договору (пункт 1.1). Загальний склад Комплексу визначається у Специфікації Комплексу (пункт 2.1). Постачальник разом з Комплексом надає видаткову накладну (рахунки-фактури), податкову накладну (підпункти 2.2.1, 2.2.2). Загальна вартість Договору дорівнює ціні Комплексу, зазначеній у Специфікації та становить 99 600,00 гривень (пункт 3.1). Покупець здійснює попередню оплату Комплексу, який буде поставлятись, в сумі 99 600,00 гривень, шляхом безготівкового перерахування коштів у національній валюті на поточний рахунок Постачальника протягом 5 банківських днів від дня підписання Сторонами Договору (пункт 4.1) Постачальник зобов'язується поставити Покупцю Комплекс протягом 60 діб з моменту отримання передплати (пункт 5.1) (а.с. 82 - 84).

Відповідно до Специфікації (додатку до договору) від 09.09.2011 здійснюється поставка комплекту студійного обладнання «CBT.VID» та комплекту загального монтажного поля центрального сервера (5150-18200-040 і 4870-00296-712). У цій специфікації визначено кількість, ціну товару, суму поставки, а також враховано вартість монтажних, пуско-налагоджувальних робіт та навчання персоналу, інші дані (а.с. 86).

Виконання умов договору поставки підтверджено видатковою накладною від 23.11.2011 № 9/10-23/11/2011, платіжним дорученням №2545 від 28.09.2011 на суму 99 600,00 гривень, актом прийому-передачі основних засобів від 29.12.2011 № 9/10-23/11/11, прибутковим ордером від 29.12.2011 № 159, актом прийому-передачі обладнання від 23.11.2011, актом прийому-передачі наданих послуг від 23.11.2011, витягом з журналу реєстрації довіреностей позивача, з якого вбачається, що товар (комплект студійного обладнання) отримано від ТОВ «Ліга-Груп» ОСОБА_6 за довіреністю від 23.11.2011. (а.с. 23-24, 87-88, 90).

За наслідками виконання договору, ТОВ «Ліга-Груп» видало позивачу податкову накладну, копія якої наявна в матеріалах справи (а.с. 22).

Суму податку на додану вартість відповідно до отриманої податкової накладної позивач включив до складу податкового кредиту грудня 2011 року, що відобразив у податковій декларації з податку на додану вартість (а.с. 76 - 80).

Витрати з придбання товару позивач відніс до складу витрат, що враховуються для визначення об'єкта оподаткування, що відобразив у податковій декларації з податку на прибуток за відповідний податковий період.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Статтею 215 Цивільного кодексу України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1 - 3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Пунктом 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» визначений перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок (стаття 228 Цивільного кодексу України): правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи,держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочин, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Відповідач не зазначив в акті перевірки та не надав суду доказів, які б з огляду на приведені вище положення Цивільного кодексу України та роз'яснення Пленуму Верховного Суду України свідчили про нікчемність правочинів. Також, вказані правочини не визнавались недійсним у судовому порядку.

Суд зазначає, що відповідач не взяв до уваги припис акту цивільного законодавства України, викладений в частині 1 статті 204 Цивільного кодексу України, згідно з яким правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаним судом недійсним (презумпція правомірності). Головною підставою вважати правочин нікчемним являється її недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не актами перевірок, які б факти в цих актах не були відображені. Вказані ж в актах висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

З урахуванням наведених вище норм законодавства та роз'яснень, викладених у Постанові Пленуму Верховного Суду України, суд доходить висновку, що навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність. У зв'язку з цим слід зазначити, що одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.

Крім того, відповідно до частини 1 статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Зазначена норма недійсність господарського зобов'язання пов'язує з наступним: невідповідністю його змісту вимогам закону; наявністю мети, що за відомо суперечить інтересам держави і суспільства; укладенням учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності).

Відповідно до статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У складі цивільного правопорушення, передбаченого статті 228 ЦК України міститься обов'язкова ознака - специфічна мета - порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов'язковому доведенню. Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника - фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Слід зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції статті 228 ЦК України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину. Такі обставини можуть бути доведені лише обвинувальним вироком.

Відповідачем не надано доказів порушення конституційних прав чи свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконного володіння ним внаслідок укладання та виконання позивачем та ТОВ «Ліга-Груп» правочину. Таким чином, відповідачем не доведено наявності мети, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства, а також існування умислу у позивача чи його контрагентів, як обов'язкової ознаки для визнання правочину недійсним та застосування адміністративно-господарських санкцій. Хоча факт порушення публічного порядку повинен бути доведеним певними засобами доказування.

Інший підхід потенційно надасть можливість посадовим особам державних органів на власний розсуд оголошувати будь-який правочин недійсним (нікчемним) без звернення до суду, що не є правильним виходячи з загальних засад судочинства.

Відповідачем також не було обґрунтовано належним чином і доведено у встановленому законом порядку, що угоди порушують публічний порядок, суперечать моральним засадам суспільства та спрямовані на заволодіння майном держави.

Відповідачем лише зазначено, без відповідних доказів, про відсутність реальності поставок товарів (робіт, послуг) які економічно необхідні для виконання такого постачання або здійснення діяльності тощо, що може свідчити про відсутність необхідних умов для здійснення відповідної господарської, економічної діяльності як позивачем, так і його контрагентом - є тільки припущенням.

Крім того, посилання відповідача на частини 1, 5 статтю 203, частини 1,2 статті 215, статтю 216 ЦК України є безпідставним, так як зазначені норми можуть використовуватися лише при визнанні правочинів недійсними в судовому порядку.

Вказані висновки підтверджуються і ст. 20 Податкового кодексу України, відповідно до якої органам державної податкової служби України не надано повноважень щодо визнання тих чи інших угод (правочинів) недійсними та/або нікчемними.

Суд не приймає до уваги посилання відповідача в акті перевірки на результати перевірки ТОВ «Ліга-Груп» (постачальника позивача) з таких підстав.

Як вбачається з акту перевірки позивача, Мар'їнська ОДПІ Донецької області ДПС посилається на акт ДПІ у Києво-Святошинському районі Київської області ДПС від 31.08.2012 № 304/22-2/36449011 про результати документальної виїзної позапланової перевірки ТОВ «Ліга-Груп» (код ЄДРПОУ 36449011).

Зазначеним актом встановлено, що операції здійснені ТОВ «Ліга-Груп» не мали реального товарного характеру, товар не перевозився і не зберігався, не виявлено відповідних офісних, виробничих та/або складських приміщень, не встановлено наявність трудових ресурсів для здійснення будь-якого виду діяльності, не виявлено наявності розумних економічних або інших причин (ділової мети), систематичного придбання та продажу товарів (а.с. 15).

На переконання суду, акт перевірки ТОВ «Ліга-Груп» (постачальника позивача) не може вважатись доказом нікчемності укладеного договору між позивачем та ТОВ «Ліга-Груп» з огляду на приведені вище положення законодавства.

Крім того, у судовому засіданні представник відповідача не підтвердив документально обставин, викладених у цьому акті. Суд також звертає увагу, що можлива відсутність необхідних умов для ведення господарської діяльності, відсутність основних фондів, технічного персоналу, виробничих активів у контрагентів постачальника позивача не може бути підставою для висновку про нікчемність укладеного з ним договору на підставі частин 1, 5 статті 203, пунктів 1, 2 статті 215, статті 228 Цивільного кодексу України. Зазначені норми законодавства не пов'язують нікчемність правочину із відсутністю умов для здійснення господарської діяльності.

Також в акті перевірки позивача ДПІ посилається на невідповідність первинних документів вимогам законодавства з тих підстав, що первинні документи, складені від імені ТОВ «Ліга-Груп» не мають юридичної сили і доказовості, у зв'язку з тим, що вони складені внаслідок здійснення нікчемного правочину.

Суд вважає необґрунтованими вказані висновки податкового органу, оскільки у судовому засіданні відповідач не вказав конкретних вимог законодавства, з порушенням якого були складені первинні документи. Натомість, з наданих суду копій вказаних первинних документів вбачається наявність усіх необхідних реквізитів та інших даних.

В акті перевірки відповідачем також зазначається, що за даними автоматизованої системи співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту на рівні ДПА України у вересні 2011 року були встановлені розбіжності між сумами податкового кредиту, задекларованого позивачем та сумами податкового зобов'язання, задекларованого ТОВ «Ліга-Груп» в розмірі 16 600,00 гривень, а саме до складу податкового кредиту позивачем віднесено 16 600,00 гривень, до складу податкового зобов'язання ТОВ «Ліга-Груп» віднесено 0 гривень.

З цього приводу суд вважає за необхідне зазначити, що інформація щодо результатів автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України не може братися до уваги як доказ нікчемності правочину, укладеного між позивачем та ТОВ «Ліга-Інформ», оскільки жодними нормами законодавства це не передбачено. Суд звертає увагу, що Податковий кодекс України не містить у собі норми, яка б покладала відповідальність на платника податку - покупця товару (послуг), за правильність визначення платником податку - продавцем об'єктів оподаткування, правильність відображення їх у податковому обліку та інше. Проте, якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на формування податкового кредиту у разі, якщо останній має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», практика Європейського Суду з прав людини є джерелом права та свідчить про те, що якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосувати відповідні заходи саме до цього суб'єкту, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку. Такої думки дотримується Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 09.01.2007 у справі «Інстерсплав проти України».

Враховуючи викладене, суд вважає, що відповідач не довів обставин, які б свідчили про нікчемність правочину - договору купівлі-продажу від 09.09.2011 року № 9/10. Натомість, позивачем надано достатній об'єм документів, на підставі яких можливо зробити висновок про зв'язок витрат по придбанню товару за вказаними договором з його господарською діяльністю та фактичне використання отриманого товару у власній господарській діяльності (видаткова накладна, платіжне доручення, акт прийому-передачі основних засобів, прибутковий ордер, акт прийому-передачі обладнання, акт прийому-передачі наданих послуг).

З огляду на викладене, висновки податкового органу про нікчемність правочину, укладеного між ДП «Шахтоуправління «Південнодонбаське №1» та ТОВ «Ліга-Груп», є необґрунтованими.

Як вбачається з податкової декларації з податку на прибуток за спірний податковий період, суму витрат на придбання спеціалізованого «Комплекту студійного обладнання «CBT.VID» позивач відніс до складу витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування.

Відповідно до підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, витратами є сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником). Всі вони поділяються на витрати, що враховуються і не враховуються при визначенні оподатковуваного прибутку. Витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності та інших витрат (за виключенням деяких витрат, зокрема, амортизації).

Згідно з положеннями підпункту 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України, витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті. Витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України передбачено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Як встановлено судом вище, позивачем надано достатній обсяг первинних документів бухгалтерського обліку, на підставі яких визначено витрати операційної діяльності та, відповідно, визначено об'єкт оподаткування податком на прибуток, з огляду на що суд вважає необґрунтованим висновок податкового органу про порушення позивачем підпункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України.

Що стосується податку на додану вартість, то як зазначено судом вище, на підставі податкової накладної, виданої контрагентом позивача за наслідками спірної господарської операції, позивач сформував податковий кредит, про що зазначив у податковій декларації з податку на додану вартість за відповідний податковий період 2011 року. Копія зазначеної декларації наявна в матеріалах справи.

Відповідно до положень підпункту «а» пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Отже, законодавством визначено дві підстави для виникнення права на податковий кредит, а саме: фактична сплата коштів постачальнику в оплату придбаних товарів, в тому числі і податку на додану вартість та факт отримання податкової накладної, що засвідчує придбання платником податку товарів, в якій зазначено суми податку на додану вартість. Таким чином, покупець сплачує суму податку на додану вартість у ціні товару безпосередньо продавцю, тому не може в подальшому впливати на надходження цих сум податку на додану вартість до Державного бюджету України.

На підтвердження факту використання придбаного комплексу у своїй господарській діяльності, позивачем надано інвентарний опис майна підприємства станом на 01.04.2012 та бухгалтерську довідку, згідно з якою комплект студійного обладнання був введений в експлуатацію у грудні 2011 року, йому присвоєно інвентарний номер 85697. Починаючи з січня 2012 року на його первісну вартість у розмірі 83 000,00 гривень у податковому обліку нараховується щомісячна амортизація у сумі 1 383,33 гривні з подальшим відображенням у складі витрат податкової декларації з податку на прибуток підприємств (а.с. 52, 92).

Враховуючи наявність у позивача первинних документів та податкової накладної, що були досліджені під час розгляду справи, суд приходить до висновку, що позивачем підтверджено правомірність формування сум податкового кредиту за перевіряємий період.

Згідно з частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач не довів перед судом правомірність своїх рішень, тобто не виконав обов'язок, покладений на нього частиною 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України.

Підсумовуючи вищевикладене, а також те, що під час судового розгляду справи не знайшов підтвердження факт порушень з боку ДП «Шахтоуправління Південнодонбаське №1» вимог податкового законодавства, суд приходить до висновку про відсутність у податкового органу підстав для збільшення позивачу податкових зобов'язань спірними податковими повідомленнями-рішеннями.

Необґрунтованість збільшення позивачу податкових зобов'язань спірними податковими повідомленнями-рішеннями виключає можливість застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій.

Отже, позовні вимоги Державного підприємства «Шахтоуправління «Південнодонбаське № 1» є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

На підставі статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, суд присуджує до стягнення з Державного бюджету України на користь позивача судові витрати по сплаті судового збору, що документально підтверджені, тобто у розмірі 233,66 гривень (а.с. 2).

Керуючись статтями 2 - 15, 17 - 18, 33 - 35, 41 - 42, 47 - 51, 56 - 59, 69 - 71, 79, 86, 87, 94, 99, 104 - 107, 110 - 111, 121, 122 - 143, 151 - 154, 158, 162, 163, 167, 185 - 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Позов Державного підприємства «Шахтоуправління «Південнодонбаське № 1» до Мар'їнської об'єднаної державної податкової інспекції Донецької області Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень від 09.11.2012 №№ 000026/220/11830, 000027/220/183 - задовольнити.

Скасувати податкове повідомлення-рішення Мар'їнської об'єднаної державної податкової інспекції Донецької області Державної податкової служби від 09 листопада 2012 року № 000026/220/11830 про збільшення Державному підприємству «Шахтоуправління «Південнодонбаське № 1» суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 20 750 (двадцять тисяч сімсот п'ятдесят) гривень 00 копійок, у тому числі за основним платежем - 16 600 (шістнадцять тисяч шістсот) гривень 00 копійок, за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 4 150 (чотири тисячі сто п'ятдесят) гривень 00 копійок.

Скасувати податкове повідомлення-рішення Мар'їнської об'єднаної державної податкової інспекції Донецької області Державної податкової служби від 09 листопада 2012 року № 000027/220/1831 про збільшення Державному підприємству «Шахтоуправління «Південнодонбаське № 1» суми грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 2 615 (дві тисячі шістсот п'ятнадцять) гривень 00 копійок, у тому числі за основним платежем - 1 743 (одна тисяча сімсот сорок три) гривні 00 копійок, за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 872 (вісімсот сімдесят дві) гривні 00 копійок.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Державного підприємства «Шахтоуправління «Південнодонбаське № 1» судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 233 (двісті тридцять три) гривні 66 копійок.

Постанову прийнято у нарадчій кімнаті та проголошено її вступну та резолютивну частини у судовому засіданні 19 червня 2013 року.

Повний текст постанови виготовлено 20 червня 2013 року.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 Кодексу адміністративного судочинства України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя Толстолуцька М.М.