Ухвала суду № 32005367, 18.03.2013, Господарський суд Хмельницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

29000, м. Хмельницький, майдан Незалежності, 1 тел. 71-81-84, факс 71-81-98

_______________

УХВАЛА

"18" березня 2013 р.Справа № 924/221/13-г

Господарський суд Хмельницької області у складі:

суддя Виноградова В.В., розглянувши матеріали справи

за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 смт.Дунаївці

до 1. Дунаєвецької селищної ради, смт. Дунаївці

2. Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, смт. Дунаївці,

про визнання незаконним рішення вісімнадцятої сесії Дунаєвецької селищної ради №5-18/2012 від 06.07.2012р.;

визнання недійсним договору про встановлення земельного сервітуту від 27.07.2012 р., укладеного між фізичною особою- підприємцем ОСОБА_2 та Дунаєвецькою селищною радою

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1 - фізична особа-підприємець

ОСОБА_3 - за угодою від 04.03.2013р.

від відповідача 1: не з'явився

від відповідача2: ОСОБА_4 - за довіреністю від 28.04.2012р.

встановив: позивач звернувся до суду із позовом про визнання недійсним рішення 18 - ї сесії Дунаєвецької селищної ради №5-18/2012 від 06.07.2012р. "Про встановлення фізичній особі - підприємцю ОСОБА_2 безстрокового платного земельного сервітуту", визнання недійсним договору про встановлення земельного сервітуту від 27.07.2012 р., укладеного між ФОП ОСОБА_2 та Дунаєвецькою селищною радою.

В обґрунтування позову зазначає, що відповідно до рішення вісімнадцятої сесії Дунаєвецької селищної ради від 06 липня 2012 року 5-18/2012, між ФОП ОСОБА_2 та Дунаєвецькою селищною радою 27 липня 2012 року було укладено договір про встановлення земельного сервітуту, згідно якого ФОП ОСОБА_2 було встановлено безстроковий платний земельний сервітут відносно земельної ділянки, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 площею 0,1485 га, що належить на праві власності Дунаєвецькій селищній раді та орендується фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 на підставі договору оренди від 10.07.2010р. щодо частини цієї земельної ділянки площею 0,0135 га. шляхом надання права цілодобового проходу, проїзду представників, працівників, покупців, замовників та відвідувачів пункту техобслуговування автомобілів ФОП ОСОБА_2 і їх транспортних засобів по зазначеній земельній ділянці, права встановлення будівельних риштувань та складування будівельних матеріалів з метою ремонту будівель і споруд на зазначеній земельній ділянці.

Вважає, що оспорюване рішення та договір порушують права та інтереси позивача, не відповідають вимогам ст. 100 Земельного кодексу України, ст. 402 ЦК України , ст. 24 Закону України "Про оренду землі", оскільки позбавляють права користування земельною ділянкою, яка надана в оренду на 49 років за договором від 10.07.2010р., обмежує право на зайняття підприємницькою діяльністю на орендованій земельній ділянці.

Звертає увагу на те, що згідно проекту землеустрою ФОП ОСОБА_2 не є суміжним землекористувачем із позивачем. Вважає, що оскільки земельна ділянка перебуває у користуванні позивача, тому договір земельного сервітуту повинен укладатися з ним.

Позивачем надано додаткові письмові пояснення від 04.03.2013р. щодо позовної заяви, в яких звертає увагу суду на те, що ФОП ОСОБА_2 будівлю станції технічного обслуговування набула у власність значно раніше, ніж позивач придбав приміщення під магазин, і раніше розпочала свою підприємницьку діяльність. При цьому потреби у додатковій площі земельної ділянки ФОП ОСОБА_2 не мала, оскільки у неї відсутні документи на додаткову площу на право власності або користування. Зазначає що пп. 1 п. 1.2 Договору про встановлення земельного сервітуту суперечить ст. 99 ЗК України, а земельна ділянка на яку поширюється Договір сервітуту не містить, проходу, проїзду чи автостоянок. Зазначає, що при укладенні договору оренди з відповідачем, на орендовану земельну ділянку були вже накладені обмеження та обтяження щодо її використання. Стверджує, що спірні рішення та договір про встановлення земельного сервітуту унеможливлюють використання орендованої земельної ділянки.

Акцентує увагу на тому, що оскільки землі ФОП ОСОБА_2 не межують з землями що орендує позивач, а між землями позивача та ФОП ОСОБА_2 знаходяться землі загального користування, тому забезпечується вільний прохід працівників, покупців, замовників та відвідувачів пункту технічного обслуговування без встановлення земельного сервітуту.

На думку позивача обґрунтування, щодо встановлення необхідності земельного сервітуту, потреби в земельній ділянці для заїзду до приміщення мийки станції технічного обслуговування є безпідставними, оскільки при проектуванні чи навіть при пуску в експлуатацію мийки, власник - ФОП ОСОБА_2 мала би завчасно передбачити таку потребу і звернутись до Дунаєвецької селищної ради з відповідною заявою.

Зазначає, що позивач та його повноважний представник у судовому засіданні позовні вимоги підтримують та наполягають на їх задоволенні, посилаючись на те, що ФОП ОСОБА_2 порушує права позивача як орендаря земельної ділянки.

У додаткових поясненнях від 18.03.2013р. посилаючись на ст. 93, 100 ЗК України, ч.2 ст. 403, ст. 792, ЦК України, ст.ст.1,13 Закон України „Про оренду землі", п.2.3 узагальнень судової практики розгляду господарськими судами справ у спорах , пов'язаних із земельними правовідносинами, викладених в листі ВГСУ від 01.01.2010р., позивач стверджує, що сервітут встановлюється за договором між особою, яка потребує його встановлення і власником у випадку, коли земельна ділянка знаходиться у його безпосередньому володінні. Коли право володіння земельною ділянкою знаходиться у іншої особи на законній підставі, то право на укладення такого договору належить виключно легітимному володільцю, тобто не Дунаєвецькій селищній раді, а легітимному володільцю і користувачу земельної ділянки щодо якої встановлений сервітут - ОСОБА_1. Тому, на думку позивача, зазначення у всьому тексті Договору володільцем Дунаєвецьку селищну раду є неправильним, а вчинення дій, набуття прав і обов'язків за Договором Дунаєвецькою селищною радою є незаконним.

Вважає, що положення останнього абзацу Рішення за яким встановлено, що даний сервітут не позбавляє власника земельної ділянки права користування, володіння і розпорядження земельною ділянкою, а так само і Пункт 4.10. Договору за яким земельний сервітут не позбавляє Власника (володільця) земельної ділянки прав володіння, користування та розпорядження нею не відповідає вимогам Цивільного та Земельного кодексів України, Закону України "Про оренду землі", фактичним обставинам і не виконується в дійсності. Оскільки правомірно володіє і користується земельною ділянкою за договором оренди і згідно з законом лише позивач.

Посилаючись на ч. 1 ст. 100 ЗК України, ч.2 ст.401, ст. 404 ЦК України, зазначає , що сервітут встановлюється, як правило, між власниками сусідніх (суміжних) земельних ділянок, а оскільки земельна ділянка на якій знаходиться пункт технічного обслуговування автомобілів ФОП ОСОБА_2 не межує з земельною ділянкою, що орендується позивачем, встановлення сервітуту щодо цієї ділянки, за таких умов і обставин неможливе.

Робить висновок про те, що Дунаєвецька селищна рада може укладати договір про встановлення сервітуту з ФОП ОСОБА_2 на умовах зазначених у Рішенні виключно щодо ділянки, яка перебуває у володінні Дунаєвецької селищної ради і межує з ділянкою, на якій знаходиться пункт технічного обслуговування.

Акцентує увагу на тому, що п. 2.2. Рішення та п. 3.1. Договору передбачена і встановлена подвійна плата за одну й ту ж саму земельну ділянку, оскільки за орендовану земельну ділянку позивач сплачує орендну плату, а ФОП ОСОБА_2 оплачує платежі за встановлення сервітуту в розмірі орендної плати за земельну ділянку, відведену під сервітут.

Звертає увагу, на відсутність доказів , які б підтверджували необхідність у встановленні сервітуту для ФОП ОСОБА_2 та відсутність неможливості задоволення її потреби в інший спосіб, чому не може використовувати своє майно у інший спосіб.

Позивач стверджує, що оспорюване рішення безпідставне , необґрунтоване , незаконне, а договір в силу ст. 229 ЦК України є недійсним внаслідок помилки щодо обставин які мають істотне значення .При цьому вважає, що Дунаєвецька селищна рада під час укладання не мала необхідний обсяг цивільної дієздатності , вийшла за межі своїх повноважень.

Відповідач 1 -Дунаєвецька селищна рада у письмових поясненнях від 04.03.2013р. проти позовних вимог заперечує, вважаючи їх необґрунтованими. Зазначає, що підставою для укладення спірного договору стала заява фізичної особи підприємця ОСОБА_2 про обмеження їй доступу до її земельної ділянки по АДРЕСА_1, яка належить їй на праві власності, фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 шляхом самовільного влаштування огорожі, що було підтверджено комісією селищної ради (акт від 10.01.2012 p.). В цій заяві вона просила встановити безстроковий платний земельний сервітут щодо земельної ділянки, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 площею 0.1485 га, що належить на праві власності Дунаєвецькій селищній раді, і в даний час знаходиться в оренді у фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на підставі договору оренди від 10.07.2010p., щодо частини цієї земельної ділянки, площею 0.0135 га.

Дунаєвецька селищна рада повноважного представника в судове засідання не направила, витребувані ухвалою суду від 04.03.2013р. документи не подала, проте на адресу суду надійшло клопотання від 18.03.2013р. про відкладення розгляду справи в зв'язку із неможливістю прибуття в судове засідання представника , в зв'язку із перевіркою відділу з питань внутрішньої політики райдержадміністрації.

Суд відмовляє у клопотанні відповідача 1 про відкладення розгляду справи, вважаючи що зазначені причини неявки представника відповідача є неповажними. При цьому, суд не викликав конкретного представника відповідача для участі в судовому засіданні, а відповідно до ст.28 Господарсько процесуального кодексу України справи юридичних осіб в господарському суді можуть вести як керівники та інші особи, повноваження яких визначені законодавством або установчими документами, так і представники, повноваження яких підтверджуються довіреністю від імені підприємства. Тобто, відповідач не позбавлений права та можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з ст. 28 ГПК України. Така правова позиція викладена в п. 3.9.2 постанові Пленуму ВГСУ № 18 від 26.12.2011р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції".

Відповідача 2 -ФОП ОСОБА_2 у письмовому відзиві на позов та повноважний представник в судовому засіданні проти позову заперечує, вважаючи його необґрунтованим та таким , що не підлягає задоволенню. В обґрунтування своєї позиції стверджує, що рішення ради щодо встановлення земельного сервітуту ФОП ОСОБА_2 прийнято відповідно закону та в межах компетенції, відповідає ст.ст. 26, 59 Закону України "Про місцеве самоврядування" Звертає увагу, що земельна ділянка , яка є предметом спору , розташована в межах населеного пункту селища Дунаївці, тобто, на день винесення першим відповідачем рішення по справі знаходилась у комунальній власності сільської громади селища Дунаївці та відповідно селищна рада мала право розпорядження цією земельною ділянкою. Тому вважає. що підстав для задоволення позову в частині визнання недійсним рішення вісімнадцятої сесії Дунаєвецької селищної ради від 06 липня 2012 року №5-18/2012 немає.

Зазначає, що в січні 2012 року орендар суміжної земельної ділянки АДРЕСА_1 фізична особа-підприємець ОСОБА_5 самовільно встановив огорожу на бетонному фундаменті висотою 2.2 м., яка перешкоджає проходу та проїзду до приміщення автомийки,яка належить ФОП ОСОБА_2, що підтверджується актом від 10.01.2012р. В зв'язку із самовільним обмеженням доступу до земельної ділянки і неможливістю вирішити дане питання в добровільному порядку, а також враховуючи неможливість користуватися своєю земельною ділянкою та майном розміщеним на ній у інший спосіб, ОСОБА_2 була змушена звернутися до власника цієї суміжної ділянки - Дунаєвецької селищної ради із заявою про встановлення земельного сервітуту. При цьому посилається на ст.ст. 395,401 ЦК України, ст.ст.98, 99 Земельного кодексу України.

Стверджує, що при укладенні договору на встановлення земельного сервітуту сторонами (Дунаєвецькою селищною радою та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2) дотримано загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, які встановлені ст.203 Цивільного кодексу України, а саме: положення укладеного між Дунаєвецькою селищною радою та ФОП ОСОБА_2 договору від 27 липня 2012 року на встановлення земельного сервітуту не суперечать жодному положенню законодавства, яким регламентовано даний вид правовідносин; при укладенні договору на встановлення земельного сервітуту відповідальна особа-селищний голова ОСОБА_6 діяв в межах власних повноважень; також ОСОБА_2 діяла як фізична особа-підприємець, яка не позбавлена права на укладення договорів; при укладенні договору на встановлення земельного сервітуту сторони діяли вільно; відсутні будь-які фактичні дані, які б свідчили про спричинення впливу на волевиявлення будь-якої із сторін; укладений договір на встановлення земельного сервітуту спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків користування фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 об'єктом сервітуту для задоволення потреб в проході-проїзді та встановленні будівельних риштувань і складування будівельних матеріалів з метою ремонту будівель і споруд.

Не погоджується з твердженнями позивача, що сервітут для проходу-проїзду на спірній земельній ділянці не міг бути встановлений, оскільки без його встановлення цільове використання земельної ділянки, яка перебуває у користуванні ФОП ОСОБА_2 є цілком можливим шляхом облаштування заїзду на мийку з боку проїжджої частини, оскільки згідно зі ст. 401 Цивільного кодексу України право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене, зокрема, щодо земельної ділянки для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволенні іншим способом. Однак, зазначає, що договір від 27 липня 2012 року вже є укладений і даним договором вже встановлене право користування чужим майном. А отже, вказана позивачем підстава не може слугувати підставою для визнання оспорюваного правочину недійсним. Окрім того, облаштування заїзду на мийку з боку проїжджої частини є неможливим, що підтверджується листом Служби автомобільних доріг у Хмельницькій області від 03.04.2012 р. за вих. № 559.

З огляду на вищевикладене, необхідність подання для повного, всебічного та об'єктивного вирішення спору витребуваних судом та додаткових доказів, суд вважає за необхідне відкласти розгляд справи.

Керуючись ст. ст. 77, 86 Господарського процесуального кодексу України, суд -

УХВАЛИВ:

Розгляд справи відкласти на 11:00 год. "28" березня 2013 р.

Позивачу подати письмові пояснення з посиланням норми чинного законодавства щодо підстав визнання недійсним рішення та договору ( із зазначенням яким конкретним законодавчим нормам суперечать рішення та договір), письмові пояснення з документальним підтвердженням щодо тверджень про укладення оспорюваного договору під впливом помилки

Відповідачу - Дунаєвецькій селищній раді подати письмовий відзив на позовні вимоги з документальним обґрунтуванням своїх доводів , письмові пояснення з посиланням на законодавчі норми та документальним підтвердженням щодо підстав прийняття рішення 18-ї сесії Дунаєвецької селищної ради 6-го скликання №5-18/2012 від 06.07.2012р., план земельної ділянки (кадастровий план) із зазначенням земельних ділянок позивача та відповідача - ФОП ОСОБА_2 акт комісії селищної ради від 10.01.2012р. та письмові пояснення щодо підстав його складання, докази, які б підтверджували відсутність у ФОП ОСОБА_2 можливості задовольнити свої потреби користування майном іншим способом, як встановлено сервітутом.

Відповідачу - фізичній особі-підприємцю ОСОБА_2 - докази, які б підтверджували відсутність можливості задовольнити свої потреби користування майном іншим способом, як встановлено сервітутом, письмові пояснення на додаткові обґрунтування позовних вимог позивача

Суддя В.В. Виноградова

Віддрук. 4 прим. :1 - до справи,2- позивачу (с.м.т.Дунаївці вул.Садова,7) ,3- відповідачу 1 (смт.Дунаївці, вул.Леніна,20)-пр.л.,4 -відповідачу 2- ФОП - ОСОБА_2 (АДРЕСА_2) (відпові.1-рек. з пов. про вруч).