Рішення № 32004154, 17.06.2013, Господарський суд Херсонської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

73000, м. Херсон, вул. Горького, 18

тел. /0552/ 49-31-78, 42-06-22, 32-11-36

____________________________

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 червня 2013 р. Справа № 923/470/13

Господарський суд Херсонської області у складі судді Гридасова Ю.В. при секретарі Шепель І.М., розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АСТОРІК", м. Каховка Херсонської області,

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "Спортсервіс і К", м. Каховка Херсонської області,

про визнання недійсним договору оренди,

за участю представників

позивача: Баленко В.С., представник, дов. № 205/5н-13 від 20.05.13 р.; Карасевич А.О., адвокат, посвідчення № 8 від 20.12.12 р.;

відповідача: Мовчан В.О., представник, дов. від 03.06.13 р.

Позивач звернувся до господарського суду Херсонської області з позовною заявою у якій, з урахуванням письмових доповнень від 12.06.2013 року, просить визнати недійсним договір оренди індивідуально визначеного (нерухомого) майна виробничо-технічного призначення від 24.12.2012 р., за юридичною адресою: Херсонська область, м.Каховка, Семенівське шосе, будинок 3 укладений між ТОВ «Виробничо-комерційною фірмою «Спортсервіс і К» та ТОВ «АСТОР І К». В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на положення ст. ст. 215, 328 ЦК України; ст. ст. 207, 208 ГК України.

Представники позивача в ході судового засідання підтримали вимоги, викладені у позовній заяві.

Представник відповідача у судовому засіданні заперечував проти позовних вимог, відповідно до відзиву на позовну заяву, посилаючись на наступні обставини. На думку відповідача, Макаров Г.В., який підписав спірний договір від імені позивача, на час підписання не мав будь-яких обмежень повноважень, щодо представництва юридичної особи - позивача, що підтверджується випискою з ЄДР від 21.12.12 р.

Згідно з положеннями ч. 3 ст. 77 ГПК України у судовому засіданні оголошувалась перерва з 06.06.2013 р. до 17.06.2013 р.

У судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення по справі.

Заслухавши пояснення учасників судового процесу, що прибули в судове засідання, дослідивши матеріали справи, господарський суд

в с т а н о в и в :

24 грудня 2012 року сторонами укладено договір оренди індивідуально визначеного нерухомого майна виробничо-технічного призначення, загальною площею 156,5 кв.м., а саме 67/100 часток комплексу об'єкту нерухомості, який знаходиться за юридичною адресою: Херсонська область, м. Каховка, Семенівське шосе, будинок 3, за яким орендодавцем є Товариство з обмеженою відповідальністю «АСТОР І К» (надалі за текстом Позивач) а орендарем - Товариство з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційна фірма «Спортсервіс і К» (надалі за текстом Відповідач) (надалі за текстом - Договір). Даний договір був укладений строком на 2 роки 11 місяців.

Згідно умов п. 1 Договору орендодавець приймає на себе зобов'язання передати індивідуально визначене (нерухоме) майно виробничо-технічного призначення площею 156,5 кв.м. в оренду, а орендатор зобов'язується прийняти Майно, яке належить Позивачу на підставі договору купівлі-продажу від 10 серпня 2011року. Одночасно орендарю, у відповідності до п. 1.5 Договору, надається право користування земельною ділянкою, на якій знаходиться об'єкти оренди, а також право користування прилеглою до орендованого майна земельною ділянкою, необхідною для досягнення мети Відповідача.

З боку орендодавця в пункті Договору, місцезнаходження та реквізити Сторін, міститься підпис Макарова Г.В. з боку орендаря Волосковця Л.Й.

Відповідно ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не

заборонено законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим

правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права

власності не встановлена судом.

Враховуючи вимоги наведеної статті, вбачається що товариство з обмеженою відповідальністю «АСТОР І К» є власником наданого в оренду майна, на підставі договору купівлі-продажу від 10 серпня 2011 року.

На час укладання Договору, станом на 24.12.2012 рік, в управлінському апараті Позивача відбулися зміни керівника, а саме була проведена заміна директора, припинені повноваження Суріна Євгена Вікторовича в якості директора та призначено на посаду директора Макарова Геннадія Володимировича рішенням загальних зборів учасників (засновників) ТОВ «АСТОР І К» від 16.11.2012 року, оформленим протоколом № 4.

Не погодившись з рішенням загальних зборів учасників товариства - позивача, Сурін Є.В. звернувся до господарського суду за захистом своїх порушених прав.

28 січня 2013 року рішенням господарського суду Херсонської області, по справі № 923/73/13-г, позов було задоволено, визнано недійсним рішення загальних зборів учасників ТОВ «АСТОР І К» від 16.11.2012 року, оформлене протоколом № 4, про припинення повноважень директора Суріна Є.В. та обрання директором ТОВ «АСТОР І К» Макарова Г.В. Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 02.04.2013 р. залишено вказане рішення господарського суду Херсонської області без змін.

05.03.2013 року Каховським міськрайонним судом Херсонської області винесено рішення про незаконне звільнення та поновлення Суріна Є.В. на посаді директора ТОВ «АСТОР І К» з 16 листопада 2012 року.

На думку позивача, Макаров Г.В. не мав законних підстав та повноважень на розпорядження Майном ТОВ «АСТОР І К», а спірний Договір було укладено внаслідок обману, оскільки на той час Макаров Г.В. не повідомив Відповідача по справі про незаконні зміни керівника товариства та незаконним призначення на посаду директора іншої особи.

Однак, вказані посилання позивача не приймаються господарським судом до уваги за наступних обставин.

Відповідно ч. 1 ст. 207 ГК України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині».

Згідно зі ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недотримання під час вчинення правочину стороною (сторонами) певних вимог, установлених законом, а саме: - зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним принципам суспільства.

Відповідно до правової позиції, викладеної у п. 42. постанови Пленуму верховного суду України від 24.10.2008 N 13 "Про практику розгляду судами корпоративних спорів", при вирішенні спорів щодо визнання недійсними правочинів, укладених виконавчим органом господарського товариства, рішення загальних зборів про обрання якого на посаду визнано у судовому порядку недійсним, судам необхідно керуватися частиною третьою статті 92, статтею 241 ЦК (435-15). Зокрема, у відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження. Це положення є гарантією стабільності майнового обороту і загальноприйнятим стандартом у світовій практиці, зокрема відповідно до Першої директиви 68/151/ЄЕС (994_453) Ради Європейських співтовариств від 9 березня 1968 р.

Випискою з Єдиного державного реєстру серїї АА № 930823 від 21.12.12 р. та статутними документами позивача підтверджується той факт, що на час підписання спірного договору директором ТОВ «Астор і К» був Макаров Г.В., який і підписав спірний договір, не маючи при цьому будь-яких обмежень повноважень щодо представництва юридичної особи - позивача.

Згідно з правовою позицією, викладеною у п. 3.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України 29 травня 2013 року № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" припис абзацу першого частини третьої статті 92 ЦК України зобов'язує орган або особу, яка виступає від імені юридичної особи не перевищувати своїх повноважень. Водночас саме лише порушення даного обов'язку не є підставою для визнання недійсними правочинів, вчинених цими органами (особами) від імені юридичної особи з третіми особами, оскільки у відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження (абзац другий частини третьої статті 92 ЦК України). Отже, позов про визнання недійсним відповідного правочину може бути задоволений у разі доведеності юридичною особою (позивачем) у господарському суді тієї обставини, що її контрагент знав або повинен був знати про наявні обмеження повноважень представника цієї юридичної особи, але, незважаючи на це, вчинив з ним оспорюваний правочин (що не отримав наступного схвалення особи, яку представляють). Наприклад, третя особа, укладаючи договір, підписаний керівником господарського товариства, знає про обмеження повноважень цього керівника, оскільки є акціонером товариства і брала участь у загальних зборах, якими затверджено його статут.

У зв'язку з наведеним господарському суду слід виходити з того, що контрагент юридичної особи знає (або повинен знати) про обмеження повноважень цієї особи, якщо:

- такі обмеження передбачені законом (наприклад, абзацом другим частини другої статті 98 ЦК України);

- про відповідні обмеження було вміщено відомості у відкритому доступі на офіційному веб-сайті розпорядника Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців.

Якщо договір містить умову (пункт) про підписання його особою, яка діє на підставі статуту підприємства чи іншого документа, що встановлює повноваження зазначеної особи, то наведене свідчить про обізнаність іншої сторони даного договору з таким статутом (іншим документом) у частині, яка стосується відповідних повноважень, і в такому разі суд не може брати до уваги посилання цієї сторони на те, що їй було невідомо про наявні обмеження повноважень представника її контрагента.

Положення спірного Договору містять відповідні посилання на те, що Макаров Г.В. є директором орендодавця та діє на підставі Статуту позивача.

Згідно з п. 3.10. постанови Пленуму Вищого господарського суду України 29 травня 2013 року № 11 у вирішенні спорів про визнання правочинів недійсними на підставі статей 230-233 ЦК України господарські суди повинні мати на увазі, що відповідні вимоги можуть бути задоволені за умови доведеності позивачем фактів обману, насильства, погрози, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, тяжких обставин і наявності їх безпосереднього зв'язку з волевиявленням другої сторони щодо вчинення правочину.

Під обманом слід розуміти умисне введення в оману представника підприємства, установи, організації або фізичної особи, що вчинила правочин, шляхом повідомлення відомостей, які не відповідають дійсності, або замовчування обставин, що мали істотне значення для правочину (наприклад, ненадання технічної чи іншої документації, в якій описуються властивості речі).

Позивачем не представлено господарському суду, відповідно до приписів ст. 33 ГПК України, належних та допустимих доказів введення в оману представника підприємства, установи, організації або фізичної особи, що вчинила правочин, шляхом повідомлення відомостей, які не відповідають дійсності, або замовчування обставин, що мали істотне значення для правочину.

Натомість виписка з Єдиного державного реєстру серїї АА № 930823 від 21.12.12 р. та статутні документи позивача свідчать про відсутність таких обставин на момент укладання оспорюваного правочину.

За вказаних обставин, позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати (судовий збір та витрати на послуги адвоката) покладаються на позивача.

На підставі зазначених вище норм матеріального права, керуючись ст. ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України,

в и р і ш и в :

1. В задоволенні позову відмовити.

(Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом).

Повне рішення складено "25" червня 2013 р.

Суддя Ю.В. Гридасов