ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2; e-mail: inbox@adm.lv.court.gov.ua; тел.: (032)-261-58-10 П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
20 червня 2013 року м. Львів № 813/3833/13-а
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Москаля Р.М., за участю секретаря судового засідання Думич Х.М., представника позивача Синявської Н.В., представника відповідача Карпина Я.С., розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом приватного підприємства «Торговий дім Електро-Кабель» до державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова Львівської області ДПС про скасування податкового повідомлення-рішення,
ВСТАНОВИВ:
Приватне підприємство «Торговий дім Електро-Кабель» (далі - ПП «Торговий дім «Електро-Кабель») звернулось до Львівського окружного адміністративного суду з позовною заявою до державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова Львівської області ДПС (далі - ДПІ у Залізничному районі м. Львова) про скасування податкового повідомлення-рішення № 0002661520 від 08.04.2013 року. В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що спірне рішення є наслідком необґрунтованих висновків податкового органу про завищення податкового кредиту за грудень 2010 року та червень 2012 року на загальну суму 39030 грн., сформованого на підставі податкових накладних від ПП «МКМ-Сервіс» та ТОВ «Сана Прим» відповідно. Позивач зазначив, що орган ДПС не надав належної оцінки первинним документам, які підтверджують його господарські операції з названими вище контрагентами, натомість взяв до уваги результати перевірок цих контрагентів, які викладено в акті ДПІ у Печерському районі м. Києва від 27.09.2012 року № 3967/22-33927607 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ПП «Сана Прим» щодо підтвердження господарських відносин з платниками податків за період з 01.06.2012 року по 31.07.2012 року» та в акті ДПІ у Галицькому районі м. Львова від 23.06.2011 року № 1649/23-209/35383180 «Про результати позапланової невиїзної перевірки ПП «МКМ - Сервіс» з питань правильності обчислення і своєчасності сплати податків та обов'язкових платежів до бюджету за період з 01.04.2008 року по 16.06.2011 року». В обох випадках податкові органи дійшли висновку про те, що згадані платники податків не могли здійснювати фінансово-господарської діяльності у зв'язку з відсутністю для цього необхідних матеріально-виробничих ресурсів. На спростування тверджень відповідача та на підтвердження реальності господарських операцій з ПП «МКМ - Сервіс» та ТОВ «Сана Прим» позивач надав усі наявні первинні документи, копії яких долучено до матеріалів справи. Представник позивача позовні вимоги підтримала повністю з підстав, викладених у позовній заяві, просила позов задовольнити.
Відповідач позов заперечив повністю з підстав, викладених у письмових запереченнях на позовну заяву, зміст яких полягає у наступному. Господарські операції ПП «Торговий дім «Електро-Кабель» щодо придбання послуг у ПП «МКМ-Сервіс» не оформлено належними первинними документами, які б підтверджували фактичне надання послуг. Такого ж висновку податковий орган дійшов і стосовно господарських операцій з ТОВ «Сана Прим», оскільки позивач не надав документів щодо транспортування товару. Зазначені обставини, на думку відповідача, дають підстави для висновку про те, що господарських операцій, на основі яких сформовано податковий кредит за грудень 2010 року та червень 2012 року, насправді не відбулось. Ще одними свідченням цьому є акт ДПІ у Печерському районі м. Києва від 27.09.2012 року № 3967/22-33927607 стосовно ТОВ «Сана Прим» та акт ДПІ у Галицькому районі м. Львова від 23.06.2011 року № 1649/23-209/35383180 стосовно ПП «МКМ-Сервіс», у яких йдеться про фактичну неспроможність ведення господарської діяльності названими вище підприємствами - контрагентами позивача. Таким чином, позивач завищив податковий кредит за грудень 2010 року та червень 2012 року, сформований на підставі податкових накладних від ПП «МКМ-Сервіс» та ТОВ «Сана Прим» на загальну суму 39030 грн., у т.ч. за грудень 2010 року - на 13812 грн., за червень 2012 року на 25218 грн., у зв'язку з чим і було прийнято спірне податкове повідомлення-рішення. Зважаючи на наведені обставини відповідач вважає, що підстав для задоволення позову немає. Представник відповідача таку позицію також підтримав, просив суд у задоволенні позову відмовити повністю.
Суд заслухав пояснення представників сторін, з'ясував обставини, на які сторони покликаються як на підставу своїх вимог та заперечень, дослідив письмові докази, якими такі підтверджуються, та встановив такі фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини:
ПП «Торговий дім «Електро-Кабель» зареєстроване як юридична особа виконавчим комітетом Львівської міської ради 02.11.2009 року і його взято на облік платників податків у ДПІ у Залізничному районі м. Львова. Одним із обраних позивачем видів господарської діяльності є торгівля електричними товарами.
На основі долучених до матеріалів справи доказів суд встановив, що 01 грудня 2010 року ПП «Торговий дім «Електро-Кабель» (за договором - Змовник) та ПП «МКМ-Сервіс» (за договором - Виконавець) уклали договір про надання бухгалтерських послуг, відповідно до якого Замовник дає завдання Виконавцю, а Виконавець приймає на себе обов'язки надавати Замовникові відповідно до його завдання послуги з ведення бухгалтерського обліку на підприємстві Замовника за плату. Відповідно до п. 3.1.3 здача-приймання наданих послуг оформлюється актом виконаних робіт.
Під час судового розгляду справи представник позивача пояснила, що штатного бухгалтера у 2010 році підприємство не мало, на підтвердження чого долучила копію штатного розкладу на 2010 рік, у якому передбачено лише посаду директора. Тому для ведення бухгалтерського обліку на підприємстві було укладено згаданий договір з ПП «МКМ-Сервіс», на підставі якого Виконавець протягом грудня 2010 року надав, зокрема, наступні послуги: впорядкування первинної бухгалтерської документації, аналіз діяльності підприємства за 2010 рік, закриття бухгалтерських та податкових періодів, визначення фінансового результату за 2010 рік; розрахунок податкової декларації з податку на прибуток підприємства; розрахунок комунального податку; підготовка річної фінансової та податкової звітності за 2010 рік, подання податкової звітності, а також розрахунок та наступна подача звітності у Фонди загальнообов'язкового державного соціального страхування. На підтвердження наданих послуг представник позивача надала суду копії звітних декларацій та відомостей, оформлених бухгалтером на умовах договору від 01.12.2010 року. По факту виконання договірних зобов'язань сторони підписали акт здачі - приймання робіт (наданих послуг) (а.с. 52), відповідно до якого загальна вартість виконаних робіт становить 8220 грн., у т.ч. ПДВ в сумі 1370 грн. На основі цього, ПП «МКМ-Сервіс» виписало позивачу податкову накладну № 1201000104 від 01.12.2010 року на суму 8220 грн., у т.ч. ПДВ в сумі 1370 грн. (а.с. 53).
Окрім того, у грудні 2010 року позивач придбав у ПП «МКМ-Сервіс» товарів на загальну суму 74654,40 грн. (у т.ч. електротовари (світильники), а також комп'ютерну техніку (монітор, системний блок, принтер, калькулятор) та меблі (стіл, крісло) згідно з видатковими накладними №РН 12-29009 від 29.12.2010 року на суму 69794,40 грн. та № РН12-24005 від 24.12.2010 року на суму 4860 грн. Придбані електротовари ПП «Торговий дім «Електро-Кабель» оприбуткувало на складі підприємства, на підтвердження чого долучено відомості з обліку товарів на складі станом на 31.12.2010 року, а щодо техніки та меблів, то такі обліковуються на балансі підприємства як малоцінні швидкозношувані предмети, що відображено в оборотно-сальдовій відомості по рахунку №221 за січень 2010р. - березень 2011р. Отже, зазначений вище товар позивач придбав для використання у власній господарській діяльності.
По факту поставки зазначених товарів продавець видав ПП «Торговий дім «Електро-Кабель» податкові накладні №1229000025 від 29.12.2010 року на суму 69794,40 грн., у т.ч. ПДВ в сумі 11632,40 грн. та № 1224000029 від 24.12.2010 року на суму 4860 грн., у т.ч. ПДВ в сумі 810 грн.
Таким чином, на підставі перелічених вище податкових накладних ПП «Торговий дім «Електро-Кабель» віднесло до складу податкового кредиту за грудень 2010 року податок на додану вартість, сплачений у вартості отриманих послуг та придбаних товарів, на загальну суму 13812 грн.
01 червня 2012 року ПП «Торговий дім «Електро-Кабель» (за договором - Покупець) та ТОВ «Сана Прим» (за договором - Постачальник) підписали договір поставки товару № 15, відповідно до якого Постачальник на протязі дії цього договору зобов'язується постачати товар покупцю на умовах і в строки, визначені цим договором, а Покупець зобов'язується приймати цей товар та оплачувати його вартість.
Товар (поліетилен, гофрокартон, мішки, пакувальний папір, пакети) на умовах зазначеного договору ТОВ «Сана Прим» постачало Покупцю відповідно до видаткових накладних: №РН-6-26012 від 26.06.2012 року, №РН-6-26011 від 26.06.2012р. та № РН-6-26010 від 26.06.2012р. По факту поставки позивач отримав податкові накладні від ТОВ «Сана Прим» № 445 від 26.06.2012 року на суму 59400 грн., у т.ч. ПДВ в сумі 9900 грн., №443 від 26.06.2012 року на суму 35100 грн., у т.ч. ПДВ - 5850 грн., № 444 від 26.06.2012 року на суму 56808 грн., у т.ч. ПДВ в сумі 9468 грн. На підставі перелічених податкових накладних позивач відніс до складу податкового кредиту за червень 2012 року 25218 грн.
Придбані товари (упаковки різних видів) ПП «Торговий дім «Електро-Кабель» використало у межах своєї господарської діяльності. Як пояснив представник позивача, для того, щоб товари залишались неушкодженими під час транспортування покупцям, його упаковують. При цьому, вид упаковки залежить від товару, у зв'язку з чим підприємство використовує різні способи пакування. На підтвердження того, що придбану у ТОВ «Сана Прим» товари використано за призначенням представник позивача долучила акти списання товарів: № 3 від 29.06.2012 року; №9 від 16.08.2012 року; №10 від 01.10.2012 року; №11 від 28.12.2012 року.
Господарські відносини ПП «Торговий дім «Електро-Кабель», про які зазначено вище, були об'єктом перевірки, яку в березні 2013 року провела ДПІ у Залізничному районі м. Львова і за наслідками якої склала акт № 706/15-20/36828879 від 20.03.2013 року «Про результати проведення позапланової невиїзної документальної перевірки ПП «Торговий дім «Електро-Кабель» з питань підтвердження відображення у податковій декларації з податку на додану вартість податкового зобов'язання та податкового кредиту по взаємовідносинах з ПП «МКМ - Сервіс» за період з 01.12.2010 року по 31.12.2010 року, ТОВ «Сана Прим» за період з 01.06.2012 року по 30.06.2012 року» (далі - акт перевірки від 20.03.2013 року).
За змістом акта перевірки від 20.03.2013 року, під час перевірки ПП «Торговий дім «Електро-Кабель» податковий орган отримав акти перевірок названих контрагентів позивача, зокрема акт ДПІ у Печерському районі м. Києва від 27.09.2012 року № 3967/22-33927607 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ПП «Сана Прим» щодо підтвердження господарських відносин з платниками податків за період з 01.06.2012 року по 31.07.2012 року», у якому зазначено про відсутність підприємства за своїм місцезнаходженням, про відсутність працівників на даному підприємстві, про відсутність матеріально-технічної та виробничої бази для провадження господарської діяльності, а також про те, що директор та водночас головний бухгалтер ПП «Сана Прим» ОСОБА_3, є засновником та керівником ще п'яти підприємств, відомості про місцезнаходження яких також не підтверджено. Також відповідач отримав акт ДПІ у Галицькому районі м. Львова від 23.06.2011 року № 1649/23-209/35383180 «Про результати позапланової невиїзної перевірки ПП «МКМ - Сервіс» з питань правильності обчислення і своєчасності сплати податків та обов'язкових платежів до бюджету за період з 01.04.2008 року по 16.06.2011 року», у якому також йдеться про те, що назване підприємство насправді господарською діяльністю не займалося, а створено з метою штучного формування показників податкової звітності.
На основі таких от висновків органів ДПС за наслідками перевірки контрагентів ПП «Торговий дім «Електро-Кабель», ДПІ у Залізничному районі м. Львова у висновках акта перевірки від 20.03.2013 року зазначила, що платник занизив суму податку на додану вартість, яка підлягає нарахуванню та сплаті в бюджет за грудень 2010 року - на суму 13812 грн., за червень 2012 року - на 25218 грн., всього - на 39030 грн.
На підставі акта перевірки від 20.03.2013 року ДПІ у Залізничному районі м. Львова прийняла податкове повідомлення-рішення №0002661520 від 08.04.2013 року, яким ПП «Торговий дім «Електро-Кабель» збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість га загальну суму 48787,50 грн., у т.ч. 39030 грн. - за основним платежем, 9757,50 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.
Оскільки за наслідками адміністративного оскарження це рішення залишено без змін, ПП «Торговий дім «Електро-Кабель» звернулось з даним позовом до суду.
Вирішуючи спір, суд керується наступними положеннями чинного законодавства:
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Одночасно Конституцією встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Стаття 67 Конституції України передбачає, що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Згідно зі статтею 92 Конституції України виключно законами України встановлюються система оподаткування, податки і збори.
До набрання чинності Податковим кодексом України правовідносини з приводу справляння податку на додану вартість регулював Закон України «Про податок на додану вартість» від 3 квітня 1997 року № 168/97-ВР (далі - Закон № 168/97-ВР), відповідно до вимог підпункту 3.1.1. пункту 3.1. статті 3 якого об'єктом оподаткування податком на додану вартість є, зокрема, операції платників податку з поставки товарів та послуг, місце поставки яких знаходиться на митній території України.
У відповідності до п.п.7.3.1 п. 7.3 ст. 7 Закону України № 168/97-ВР датою виникнення податкових зобов'язань з поставки товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: 1) або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а у разі поставки товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку; 2) або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.
У відповідності до пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 вказаного Закону датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: 1) або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; 2) або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).
Згідно з п.п.7.2.3. п. 7.2 ст. 7 Закону № 168/97-ВР податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.
У відповідності до п.п.7.2.6. п. 7.2 ст. 7 Закону № 168/97-ВР податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.
Податковий кодекс України містить наступні нормативні положення щодо порядку формування податкового кредиту та сплати зобов'язань з податку на додану вартість. Відповідно до п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.
Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.1 ст. 198 ПК України).
Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду (п. 198.3 ст. 198 ПК України). Якщо платник податку придбає (виготовляє) товари/послуги та необоротні активи, які призначаються для їх використання в операціях, що не є об'єктом оподаткування або звільняються від оподаткування, то суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не відносяться до податкового кредиту зазначеного платника (п. 198.4. ст. 198 ПК України). Якщо у подальшому такі товари/послуги фактично використовуються в операціях, які не є об'єктом оподаткування або звільняються від оподаткування відповідно до цього розділу (за винятком випадків проведення операцій, передбачених підпунктом 196.1.7 пункту 196.1 статті 196 цього Кодексу), чи основні фонди переводяться до складу невиробничих фондів або встановлено факти недостачі (крадіжки), то з метою оподаткування такі товари/послуги, основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає таке використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання (виготовлення, будівництва, спорудження), у тому випадку, якщо платник податку скористався правом на податковий кредит за цими товарами/послугами. (п. 198.5 ст. 198 ПК України). Датою використання товарів/послуг вважається дата визнання витрат відповідно до розділу ІІІ цього Кодексу.
Згідно з п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.
Податкова накладна, згідно з п. 201.6. ст. 206 ПК України, є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця. Органи державної податкової служби за даними реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, наданих в електронному вигляді, повідомляють платника податку про наявність у такому реєстрі розбіжностей з даними контрагентів. При цьому платник податку протягом 10 днів після отримання такого повідомлення має право уточнити податкові зобов'язання без застосування штрафних санкцій, передбачених розділом II цього Кодексу. Відповідно до п. 201.7. та п. 201.10 ст. 201 ПК України податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс). Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Беручи до уваги наведені вище норми закону, необхідною умовою для віднесення платником ПДВ до податкового кредиту звітного періоду сум ПДВ, включених в ціну придбаних товарів (послуг), є факт придбання таких товарів (послуг) з метою їх використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності такої особи - платника. Закон не ставить у залежність необхідність попередньої сплати ПДВ до бюджету кінцевим споживачем чи первісним постачальником як умову для формування податкового кредиту платника податку. Аналіз господарської діяльності платника податку повинен здійснюватися на підставі даних його податкового, бухгалтерського обліку та відповідності їх дійсному економічному змісту операцій.
Вищий адміністративний суд України в листі №1112/11/13-10 від 20.07.2010р. «Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби» роз'яснив, що не є підставою для відмові у праві на податковий кредит з податку на додану вартість порушення податкової дисципліни, вчинені контрагентом платника податку. З огляду на це, і відповідно до статті 61 Конституції України, виконання одним платником податків своїх зобов'язань перед бюджетом не ставиться у залежність від виконання зазначених зобов'язань будь-яким іншим платником податків.
Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що господарська операція - це дія або подія, що викликає зміни у структурі активів і зобов'язань, власному капіталі підприємства. Із положень ч. 1, 3 ст. 9 вказаного Закону вбачається, що бухгалтерський облік полягає, зокрема, у складанні та прийнятті до обліку первинних документів, які фіксують факти здійснення господарських операцій, складенні на їх підставі зведених облікових документів, систематизація інформації первинних документів на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов'язаних рахунках бухгалтерського обліку. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Відтак, господарські операції повинні підтверджуватися належними первинними документами і лише ті документи, які відповідають зазначеним вище вимогам, можуть бути визнані допустимими засобами доказування відповідної господарської операції.
При вирішенні спору суд виходить з наступних мотивів:
Податковий кредит за грудень 2010 року на суму 13812 грн. позивач сформував на підставі податкових накладних від ПП «МКМ - Сервіс» встановленої форми та змісту, отриманих за наслідками господарських операцій щодо надання бухгалтерських послуг, а також поставки товарів. Зазначені операції відображено у первинних документах (акті здачі-приймання робіт, копіями податкової звітності за рік, фінансового звіту за підсумками року, звітності перед Фондами загальнообов'язкового державного соцстрахування, які долучено у якості результатів наданих бухгалтерських послуг; видаткових накладних, відомостях бухгалтерського обліку щодо оприбуткування товару на підприємстві) що в цілому дають достатньо інформації про зміст господарських операцій з названим контрагентом.
Щодо податкового кредиту за червень 2012 року на суму 25218 грн., то такий сформовано на підставі належно оформлених та заповнених податкових накладних від ТОВ «Сана Прим», виданих за наслідками поставок товарів (різних видів упаковок). Господарські операції з цим Продавцем також відображено у видаткових накладних, згідно з якими товар постачався, а також актах наступного списання товару у зв'язку з його використанням у господарській діяльності ПП «Торговий дім «Електро-Кабель» про що зазначено вище. Таким чином, господарські операції ПП «Торговий дім «Електро-Кабель» з цим контрагентом також підтверджено належними первинними документами.
Відповідно до ч. 4 ст. 70 КАС України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.
Суд вважає, що позивач належними та допустимими доказами довів реальність господарських операцій з придбання в грудні 2010 року та в червні 2012 року послуг та товарів у ПП «МКМ - Сервіс» та ТОВ «Сана Прим».
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності, відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України, покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Попри свій обов'язок, відповідач не довів суду неможливості здійснення ПП «Торговий дім «Електро-Кабель», ПП «МКМ - Сервіс» та ТОВ «Сана Прим» господарської діяльності, як це зазначено в акті перевірки від 20.03.2013 року. Висновки ДПІ у Залізничному районі м. Львова про завищення податкового кредиту за наслідками господарських операцій позивача з названими контрагентами, по суті, ґрунтуються на результатах перевірок ПП «МКМ - Сервіс» та ТОВ «Сана Прим», які проводили ДПІ у Печерському районі м. Києва та ДПІ у Галицькому районі м. Львова, про фіктивність правочинів, укладених названими підприємствами.
З приводу такого підходу відповідача до перевірки правомірності декларування платником сум податку на додану вартість, варто зазначити наступне.
Відповідно до частини 2 статті 161 КАС України при виборі правової норми, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин, суд зобов'язаний враховувати висновки Верховного Суду України, викладені у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 цього Кодексу. У даному випадку суд взяв до уваги висновки Верховного Суду України, викладені у постанові від 31.01.2011 року в справі № 21-47а10 наступного змісту. Чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, зокрема, тим, який не був постачальником товарів (послуг), на вартість яких нарахований ПДВ, що включений платником податку до податкового кредиту. Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.
У п. 6 розділу І Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства затверджено наказом Державної податкової адміністрації України від 22.12.2010 р. № 984 передбачено, що у висновку акта документальної перевірки зазначається опис виявлених перевіркою порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, з посиланням на підпункти, пункти, статті законодавчих актів або загальний висновок щодо відсутності таких порушень. Відповідно до п. 6 розділу ІІ цього Порядку факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів. Відповідно до ст.83 Податкового кодексу України для посадових осіб органів державної податкової служби під час проведення перевірок підставами для висновків є: документи, визначені цим Кодексом; податкова інформація;. експертні висновки; судові рішення; інші матеріали, отримані в порядку та у спосіб, передбачені цим Кодексом або іншими законами, контроль за дотриманням яких покладений на органи державної податкової служби (пп. 83.1.1. 83.1.2. 83.1.383.1.4. 83.1.6. п. 81.3 ст. 83 ПК України).
Всупереч наведеній нормі, орган ДПС досліджував дійсність правочинів, тобто фактично контролював дотримання платником податків цивільного законодавства. Проте, висновки про порушення позивачем вимог ст.ст. 203, 215, 216, 228 ЦК України відповідач зробив з перевищенням компетенції органів державної податкової служби, оскільки ані Податковий кодекс України, ані Закон України «Про державну податкову службу України» не надають податковим органам повноважень на встановлення фактів порушення платниками податків норм цивільного або господарського законодавства. Податкові органи не наділено компетенцією на встановлення фактів порушення платниками податків норм актів цивільного або господарського законодавства та не мають повноважень визнавати правочини нікчемними або такими, що не відповідають закону. Встановивши, що правочин має ознаки фіктивного, податковий орган, діючи в межах своїх повноважень, повинен звернутися до суду з позовом про визнання цього правочину недійсним. До набрання рішенням суду законної сили правочин вважається дійсним, оскільки саме це є змістом презумпції, яку наведено у ст. 204 ЦК України. До цього часу податковий орган не може застосовувати наслідки недійсності правочину, зокрема, корегувати податкові зобов'язання, навіть якщо у нього і були б відповідні переконання.
За змістом статті 228 ЦК України у редакції, яка діє з 01 січня 2011 року, правочини, які були укладені з метою, суперечною інтересам держави та суспільства, належать до оспорюваних. Таким чином, повноваження на встановлення законності правочинів, вчинених позивачем за тими критеріями ознак, що містяться в складеному відповідачем акті, належать виключно до компетенції судових органів.
З цього приводу слід також додати, що відповідно до п. 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», щоб вважати правочин нікчемним необхідні виключно законом передбачені для цього підстави, але встановлення цього факту не входить до компетенції органу ДПС.
Висновки податкового органу прямо суперечать не лише нормам Податкового кодексу України, а й практиці Європейського Суду з прав людини, яка відповідно до вимог ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» застосовується національними судами як джерело права. Так, Європейський Суд у рішенні від 22 січня 2009 року у справі «БУЛВЕС АД проти Болгарії»(заява № 3991/03) зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати податок на додану вартість другий раз, а також сплачувати пеню. На думку суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.
На основі наведено вище суд дійшов до висновку, що прийняті на основі висновків акта перевірки від 20.03.2013 року податкове повідомлення-рішення №0002661520 від 08.04.2013 року не відповідає критеріям, які наведено у ч. 3 ст. 2 КАС України, оскільки його прийнято необґрунтовано, без урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії) та непропорційно. Поряд з тим, позивач довів обґрунтованість позовних вимог належними та допустимими доказами. Виходячи з положень пункту 1 частини другої статті 162 КАС України суд вважає, що таке податкове повідомлення-рішення слід скасувати як протиправне.
На підставі норми статті 94 КАС України суд присуджує понесені позивачем судові витрати (судовий збір) з державного бюджету України.
Керуючись ст.ст. 17-19, 71, 94, 158, 160-163 КАС України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
адміністративний позов задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова Львівської області ДПС №0002661520 від 08.04.2013 року.
Стягнути з державного бюджету України на користь приватного підприємства «Торговий дім Електро-Кабель» судовий збір, сплачений за подання даного позову в сумі 487 (чотириста вісімдесят сім) гривень 87 копійок.
Апеляційну скаргу на постанову суду першої інстанції може бути подано протягом десяти днів з дня отримання копії постанови, виготовленої в повному обсязі. Апеляційна скарга подається до Львівського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Повний текст постанови виготовлено 25 червня 2013 року.
Суддя Москаль Р.М.
Судове рішення № 32002489, Львівський окружний адміністративний суд було прийнято 20.06.2013. Форма судочинства - Адміністративне, форма рішення - Постанова. На цій сторінці ви зможете знайти ключові дані про це судове рішення. Ми надаємо зручний та швидкий доступ до актуальних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі останніх судових прецедентів. Наша база даних охоплює повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам легко знаходити ключові дані.
Це рішення відноситься до справи № 813/3833/13-а. Юридичні особи, які зазначені в тексті цього судового документа: