Ухвала суду № 31989141, 21.03.2011, Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

2011 року березня 21 дня Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська, одноособово, під головуванням судді Чулініна Д. Г.,

за секретаря Майної Г. Є.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпропетровськ в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Сферастрой-Інвест»про стягнення заборгованості із заробітної плати, припинення трудового договору і відшкодування моральної шкоди,

встановив:

Відповідач, ТОВ "Сферастрой-Інвест" (код ЄДРПОУ 33421124, м. Дніпропетровськ), позов не визнав, заперечуючи відсутністю підстав для нарахування заробітної плати через відсутність звітів про виконану роботу та даних табелю обліку робочого часу про явку на роботу, а так само відсутністю строкового контракту. Будучи належним чином повідомленим про час і місце розгляду справи, відповідач в судове засідання не зявився, свого представника до суду не направив, про розгляд справи в його відсутність не клопотав та про причини неявки не повідомив, на підставі чого з урахуванням письмової згоди позивача відповідно до ст. 224 ЦПК України справа підлягає розглядові судом з ухваленням цього рішення заочно.

Позивач в судове засідання не зявився, свого представника не направив, але подав до суду заяву про розгляд справи в його відсутність з урахуванням збільшення розміру стягнення, підтримуючи предявлені у лютому 2009 року через суд вимоги про виплату заборгованості із заробітної плати за період з грудня 2007 року до вересня 2009 року і про припинення трудового договору з підстав грубого порушення відповідачем трудового законодавства у формі прострочення виплати йому заробітної плати за відпрацьований період. У звязку з цим порушив питання про зобовязання відповідача видати наказ про звільнення позивача 20 серпня 2010 року за угодою сторін, про стягнення 49 500 гривень заборгованості із зарплати з нарахованою компенсацією за прострочення у виплаті і оплатою вимушеного прогулу, а також 10 000 гривень відшкодування спричиненої невиплатою заробітної плати моральної шкоди.

Відповідач у письмових запереченнях посилався на прийняття позивача 03.09.2007 на роботу за безстроковим трудовим договором згідно наказу № 176К на підставі особистої заяви позивача від 27.08.2007 на посаду директора регіонального представництва АР Крим з окладом згідно з штатним розкладом у розмірі 1 200 гривень. Не визнав укладення контракту з позивачем, виправдовуючи складним та нестабільним фінансовим становищем наявну заборгованість із заробітної плати станом на квітень 2009 року на суму 4 593 гривні 40 коп., яку надіслав позивачу поштою 24.03.2010. Наполягав, що він письмово повідомляв позивачу про строки виплати заробітної плати, а з 01.06.2008 позивач відсутній на роботі, про причини своєї відсутності не повідомляє і жодних звітів про виконання своїх трудових обов'язків не надав, а тому заробітна плата йому не нараховується.

Суд, дослідивши зібрані письмові докази, дійшов висновку про часткове задоволення позову, виходячи з встановлених у судовому засіданні наступних обставин.

ОСОБА_1 на підставі особистої заяви від 27.08.2007 прийнятий на умовах безстрокового трудового договору з 03.09.2007 (а.с. 28) на роботу до ТОВ «Сферастрой-Інвест»на посаду директора регіонального представництва АР Крим в м. Євпаторія з посадовим окладом згідно штатного розкладу, про що виданий наказом № 176К (а.с. 28а).

З цим наказом Голови ради засновників ТОВ «Сферастрой-Інвест»ознайомлений ОСОБА_1 під розписку в день його видання 03.09.2007 без застережень. Штатним розкладом ТОВ "Сферастрой-Інвест", затвердженим директором товариства, введений посадовий оклад для позивача з 01.10.2007 в розмірі 1 200 гривень (а.с. 28г-29).

Суд згідно з ст. 59 ЦПК України не бере до уваги посилання позивача на контракт, за допомогою якого в силу ч. 3 ст. 21 КЗпП України доказування встановлених для позивача особливих умов праці не допускається, оскільки контракт, як особлива форма трудового договору, застосовується при найманні на роботу тих категорій працівників, які прямо визначені Законом. А саме, за ч. 4 ст. 65 ГК України за контрактом допускається до роботи керівник субєкта господарювання, а не його структурного підрозділу, що не виключає, за інших рівних умов, оцінювати наданий контракт як письмову форму трудового договору, дотриману відповідно до ч. 1 ст. 24 КЗпП України. Проте, оцінивши наданий контракт, який не містить терміну його укладання і підписання, маючи застереження про його укладення на чотири місяці (а.с. 4-6), в сукупності з наказом № 176К від 03.09.2007, яким оформлено укладення трудового договору відповідно до ч. 3 ст. 24 КЗпП України, належить згідно з ст. 212 ЦПК України за стійким внутрішнім переконанням відхилити такий письмовий трудовий договір (контракт) як такий, що на момент працевлаштування сторонами спору не визнавався підставою для зарахування працівника на роботу. Крім того, п.п. 1.4, 1.7 такого контракту про строк формування штату і чисельності працівників утворюваного відокремлюваного структурного підрозділу (регіонального представництва) та про початок його роботи з 01.10.2007 у тісному звязку з подальшим затвердженням штатного розкладу з 01.10.2007 свідчать про встановлення на договірній основі внутрішньогосподарських відносин відповідно до ч. 7 ст. 3 і ст.ст. 64-65 ГК України, у звязку з якими позивач не міг бути, не ознайомлений з умовами про оплату праці.

Позивачу у 2008-2009 рр. жодної виплати заробітної плати не виконав, проте протягом 2008 року відповідач нараховував заробітну плату виходячи з посадового окладу в 1 200 гривень на місяць, а в листопаді-грудні 1 000 гривень, що зясовано під час перевірки Головним державним інспектором праці у Дніпропетровській області, на підтвердження чого наданий позивачем лист № 321 від 23.02.2009. З даними цієї перевірки повністю узгоджуються відомості звітування до Пенсійного фонду (а.с. 97-98, 100-102), за якими відповідач, як працедавець, нараховував в 2007-2008 рр. заробітну плату позивачу згідно із штатним розкладом за затвердженим посадовим окладом на суму 1 200 гривень щомісячно, а в листопаді-грудні 2008 року на суму 1 000 гривень.

Суд критично відноситься до наданих відповідачем табелів обліку робочого часу з липня 2008 року (а.с. 103-108), оцінивши їх на достатність разом з добутими відомостями звітності відповідача, і, приймаючи до уваги походження табеля як внутрішнього документа обліку, відхиляє їх як не достовірні: складені відповідачем для виправдання наданих до суду довідок про заробітну плату позивача, за якими заробітна плата позивачу не нараховувалася з липня 2008 року. Звідси, за браком доказів відповідно до ст.ст. 27, 60 ЦПК України суд відкидає, як невстановлені, факти прогулу роботи позивачем з червня 2008 року, притягнення до дисциплінарної відповідальності за такий прогул чи за невиконання ним трудових обов'язків.

Доводи відповідача на свій захист щодо невиплати заробітної плати з липня 2008 року, які зводяться до посилань на недоведеність позивачем виконання обумовленої угодою роботи та на відсутність звітів про виконану роботу, неспроможні з точки зору змісту трудового договору за ст.ст. 21, 139 КЗпП України, за яким позивач виконує трудову функцію, а не доручення, про результати виконання якого має звітувати відповідно до норм цивільного права про договір представництва чи інший поіменовий договір з надання послуг.

Разом з тим, від часу ознайомлення з умовами праці згідно з ст. 29 КЗпП України під розписку у наказі про прийом на роботу у спірний період позивач не заявляв будь-яких заяв, скарг ані на адресу роботодавця, ані Пенсійного фонду з приводу заниження бази оподаткування при визначенні відрахувань до Пенсійного фонду, що свідчить про порушення відповідачем умов оплати праці всупереч ст. 103 КЗпП України зі зменшенням нарахувань посадового окладу в листопаді-грудні 2008 року до 1 000 гривень.

Зясовані обставини переконують суд у невиплаті відповідачем заробітної плати позивачу, починаючи з січня 2008 року та зменшення в односторонньому порядку посадового окладу з погіршенням умов праці з листопада 2008 року, що за визначенням ст. 2 КЗпП України має визнаватися грубим порушенням приписів ст.ст. 103, 115 цього Кодексу.

Відповідно, за наявності до того підстав, позивач 10.09.2009 подав через оператора поштового звязку відповідачу заяву про своє звільнення за власним бажанням, визначивши згідно з ч. 3 ст. 38 КЗпП України строк розірвання трудового договору 30.09.2009 (а.с. 88), і така заява вручена відповідачу, про що наявне у справі поштове повідомлення (а.с. 89).

Суд за браком доказів відповідно до ст.ст. 27, 60 ЦПК України відкидає, як невстановлені, факти видання наказу (розпорядження) про звільнення, оформлення й видачі позивачу трудової книжки з проведеним повним розрахунком, як того вимагають ст.ст. 47, 116 КЗпП України.

Розвязуючи спір, суд виходить з того, що до відносин сторін спору згідно з ст. 9 ЦК України застосовуються норми Кодексу законів про працю України, а якщо ним не визначені права і обовязки та підстави для їх виникнення чи припинення, способи захисту, то відповідні положення ЦК України.

За п. 4 ч. 1 ст. 36 КЗпП України до підстав припинення трудового договору віднесене розірвання трудового договору з ініціативи працівника з передбачених ст. 38 КЗпП України підстав, що за визначенням ст.ст. 651 ч. 3, 653 ч. 2 ЦК України кваліфікується односторонньою відмовою від договору в повному обсязі, що тягне припинення зобовязань з такого договору в установленому порядку трудових відносин між сторонами спору у цій справі. Оскільки право на розірвання в односторонньому порядку працівником трудового договору за власним бажанням передбачене ч. 3 ст. 38 КЗпП України з визначенням працівником на власний розсуд строку розірвання, то подану позивачем заяву належить визнати нічим іншим, як письмовим попередженням відповідача про односторонню відмову позивача від трудового договору.

Враховуючи, що сторони не заперечували відсутність позивача на роботі після визначеного ним терміну 30.09.2009, трудовий договір згідно з п. 4 ч. 1 ст. 36 КЗпП України припинений незалежно від дня вручення поштою відомої заяви у визначений позивачем день, який згідно з ст. 47 цього Кодексу є останнім днем роботи, протягом якого роботодавець мав провести розрахунок і видати працівнику трудову книжку, без якої працівник не має змоги працевлаштуватися з укладенням нового трудового договору. Несвоєчасність вручення поштою заяви має значення для вирішення питання про відповідальність за прострочення у виконанні такого обовязку. Порушення роботодавцем своїх обовязків за ст. 47 КЗпП України, хоч би він і був не згодний з підставою звільнення, на яку вказав працівник, створює перешкоди для вирішення судом спору про оспорювання позивачем наказу (розпорядження) уповноваженого роботодавцем органу відповідно до ч. 3 ст. 235 КЗпП України, за гіпотезою якої можливе розвязання спору про законність звільнення за обставин, коли це не тягне поновлення працівника на роботі, а формулювання роботодавцем причини звільнення визнається неправильним або таким, що не відповідає чинному законодавству.

За змістом ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод на національному рівні має бути гарантований правовий захист, коли держава має певну свободу розсуду щодо форм засобів захисту, але, у всякому випадку, забезпечує їх ефективність як на практиці, так і за законом: можливість розглянути вимогу за суттю і надати захист в сенсі запобігання чи припинення подальшого тривання стверджуваного порушення (зокрема, рішення ЄСПЛ від 26.10.2000 у справі «Кудла проти Польщі»).

За таких обставин, встановивши бездіяльність відповідача через відсутність наказу про звільнення з формулюванням його причин, що порушує конституційне право позивача на працю, відповідно до ч. 2 ст. 16 ЦК України, визначаючи спосіб захисту порушених прав позивача з огляду на природу правовідносин, суду належить застосувати до відносин сторін згідно з ч. 1 ст. 8 ЦК України за аналогією ч. 3 ст. 235 КЗпП України, ухваливши рішення про визначення формулювання причини звільнення, вказавши її у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства та з посиланням на відповідну статтю (пункт) закону, що цілком відповідатиме у цій справі вимогам ст. 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод щодо ефективності способу правового захисту.

Таким чином, за період з першого січня 2008 року до 30 вересня 2009 року з розрахунку 1 200 гривень заробітної плати щомісяця та прострочення в оплаті за відпрацьовані 21 місяць і 13 днів заборгованість відповідача складає 25 935 гривень 80 коп., що підлягає стягненню на користь позивача без обмеження строком згідно з ст. 233 КЗпП України, за вирахуванням визнаної позивачем суми 4 593 гривні 40 коп., отриманої ним від відповідача в березні 2010 року.

Оскільки судом встановлений факт порушення відповідачем строків виплати заробітної плати позивачу, відповідач в обов'язковому порядку має нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини заробітної плати у зв'язку із порушенням строків її виплати, що відповідатиме ст. 34 Закону України «Про оплату праці»та ст. 1 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати».

Сума компенсації обчислюється щодо простроченої суми за кожен місяць окремо як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів), який за даними довідки про заробітну плату позивача складає 918 гривень 68 коп. (а.с. 47), і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції), який припадає на відповідний місяць у періоді з лютого 2008 року до лютого 2011 року включно, у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100. Індекс споживчих цін для визначення суми компенсації обчислюється шляхом множення місячних індексів споживчих цін за період невиплати грошового доходу.

Відповідно, за прострочення у виплаті заробітної плати з відповідача на користь позивача підлягає стягненню помісячно компенсація втрат заробітку від прострочення:

з лютого 2008 року 448 гривень 82 коп.,

з березня 2008 року 409 гривень 00 коп.,

з квітня 2008 року 360 гривень 40 коп.,

з травня 2008 року 321 гривня 91 коп.,

з червня 2008 року 306 гривень 01 коп.,

з липня 2008 року 296 гривень 27 коп.,

з серпня 2008 року 302 гривні 34 коп.,

з вересня 2008 року 303 гривні 62 коп.,

з жовтня 2008 року 290 гривень 30 коп.,

з листопада 2008 року 270 гривень 09 коп.,

з грудня 2008 року 252 гривні 55 коп.,

з січня 2009 року 228 гривень 38 коп.,

з лютого 2009 року 196 гривень 14 коп.,

з березня 2009 року 179 гривень 60 коп.,

з квітня 2009 року 164 гривні 44 коп.,

з травня 2009 року 154 гривні 80 коп.,

з червня 2009 року 149 гривень 47 коп.,

з липня 2009 року 137 гривень 80 коп.,

з серпня 2009 року 138 гривень 90 коп.,

з вересня 2009 року 141 гривня 02 коп.,

з жовтня 2009 року 132 гривні 57 коп.,

з листопада 2009 року 123 гривні 19 коп.,

з грудня 2009 року 111 гривень 90 коп.,

з січня 2010 року 1020 гривні 71 коп.,

з лютого 2010 року 84 гривні 61 коп.,

з березня 2010 року 65 гривень 96 коп.,

з квітня 2010 року 57 гривень 14 коп.,

з травня 2010 року 60 гривень 08 коп.,

з червня 2010 року 65 гривень 96 коп.,

з липня 2010 року 69 гривень 91 коп.,

з серпня 2010 року 71 гривня 93 коп.,

з вересня 2010 року 60 гривень 17 коп.,

з жовтня 2010 року 32 гривні 61 коп.,

з листопада 2010 року 27 гривень 84 коп.,

з грудня 2010 року 24 гривні 99 коп.,

з січня 2011 року 17 гривень 55 коп.,

з лютого 2011 року вісім гривень 27 коп., що разом складає 6 169 гривень 25 коп.

Безсумнівно, що вимоги про стягнення середнього заробітку за весь час прострочення відповідача зі звільненням позивача 30.09.2009 ґрунтуються на встановленому факті 369 днів вимушеного прогулу останнього у період з першого жовтня 2009 року до 20 березня 2011 року внаслідок протиправного винного утримання відповідачем трудової книжки позивача, оскільки іншого відповідачем не доведено, а тому з урахуванням ухилення відповідача від отримання поштової кореспонденції та уникнення спілкування з позивачем напряму згідно з ст.ст. 117, 235 КЗпП України підлягає виплаті на користь позивача за весь час вимушеного прогулу 20 885 гривень 40 коп. з розрахунку 56 гривень 60 коп. середньоденного заробітку за даними довідки про заробітну плату (а.с. 47).

Таким чином, відповідач винен позивачу 52 990 гривень 45 коп., з яких в межах заявлених вимог згідно з ст. 11 ЦПК України підлягають присудженню за цим рішенням 49 500 гривень.

Крім того, діями відповідача позивачу спричинена моральна шкода, яка виразилася у переживаннях позивача, втраті ним нормальних життєвих зв'язків, що вимагало від нього додаткових зусиль для організації життя, у зв'язку з протиправною поведінкою по відношенню до позивача з боку відповідача, і порушення його трудових прав, що прямо спричинило настання обставин, які неминуче призвели до душевних страждань позивача. Таким чином у позивача виникло право, а у відповідача обовязок за ст. 2371 КЗпПУ на виплату грошової суми за моральну шкоду, як про це відзначав Пленум Верховного Суду України в п.п. 6, 13 постанови № 4 від 31.03.1995 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди».

Проте, сума відшкодування має бути способом захисту прав позивача, а не карою, що не властиво приватноправовим відносинам, через що сума відшкодування, зазначена позивачем в позовній заяві, не відповідає засадам цивільного законодавства за ст. 3 ЦК України, а саме справедливості, добросовісності та розумності, через явне її завищення. Таким чином, виходячи з тривалості душевних страждань, їх глибини та суті, з тим, що б позивач мав можливість відчути допомогу адекватну немайновим втратам, понесеним у звязку із невиплатою заробітної плати та неможливість звільнитися, що відіграла відому роль у самоствердженні його особистості та в усвідомленні свого місця в суспільстві, що в цій справі має істотне значення, а тому суд вважає доведеною суму в 500 гривень, яка справедлива настільки, наскільки досягається рівновага інтересів позивача та відповідача.

Враховуючи, що з позивачем припинені трудові відносини, які не поновлюються судом з визначенням формулювання причин звільнення, а позивач інших джерел доходу протягом часу до ухвалення рішення не мав, належить при присудженні оплати вимушеного прогулу згідно з ч. 2 ст. 367 ЦПК України допустити до негайного виконання стягнення боргу у всій сумі.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України судові витрати відносяться на рахунок відповідача, який винний на користь держави справити судовий збір та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду цієї справи.

Керуючись ст.ст. 214, 226, 367 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Вважати ОСОБА_1 звільненим 30 вересня 2009 року з посади директора регіонального представництва АР Крим (м. Євпаторія) Товариства з обмеженою відповідальністю «Сферастрой-Інвест»за власним бажанням у звязку з не виконанням власником законодавства про працю згідно з ч. 3 ст. 38 КЗпП України.

Зобовязати Товариства з обмеженою відповідальністю «Сферастрой-Інвест»(код ЄДРПОУ 33421124, м. Дніпропетровськ) видати ОСОБА_1 оформлену трудову книжку.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Сферастрой-Інвест»(код ЄДРПОУ 33421124, м. Дніпропетровськ) на користь ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1) 49 500 гривень боргу із заробітної плати, компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати і оплати вимушеного прогулу, 500 гривень відшкодування моральної шкоди, а разом 50 000 гривень.

ОСОБА_1 в іншій частині вимог до Товариства з обмеженою відповідальністю «Сферастрой-Інвест»(код ЄДРПОУ 33421124, м. Дніпропетровськ) відмовити.

Допустити до негайного виконання стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Сферастрой-Інвест»(код ЄДРПОУ 33421124, м. Дніпропетровськ) на користь ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1) 49 500 гривень боргу з оплати праці.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Сферастрой-Інвест»(код ЄДРПОУ 33421124, м. Дніпропетровськ) на користь держави 503 гривень 50 коп. судового збору і 120 гривень витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Сферастрой-Інвест»вправі подати до Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська письмову заяву про перегляд цього заочного рішення протягом десяти днів, починаючи з наступного за днем отримання його копії.

Рішення підлягає оскарженню до Судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області шляхом подання через Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська апеляційної скарги позивачем протягом десяти днів, починаючи з наступного за днем вручення його копії, а така само відповідачем з наступного за днем постановлення ухвали про залишення без задоволення заяви про перегляд заочного рішення.

Суддя