Ухвала суду № 31988384, 10.06.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"10" червня 2013 р. м. Київ К/800/15960/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:головуючого суддіБорисенко І.В.суддів Кошіля В.В. Моторного О.А.за участю секретаряГончар Н.О.та представників сторін: від позивача не з'явивсявід відповідачаВолощенко О.Л.розглянувши у відкритому судовому засіданнікасаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю «Чернігіввовна-плюс»на постановуКиївського апеляційного адміністративного суду від 21.02.2013у справі №2а/2570/3672/2012за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Чернігіввовна-плюс» доДержавної податкової інспекції у м. Чернігові Державної податкової службипровизнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,- ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Чернігіввовна-плюс» звернулося до суду із адміністративним позовом (з урахуванням заяви про зміну предмету позову), у якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Чернігові Державної податкової служби №0006892320 від 28.11.2011.

Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 18.12.2012 вказаний позов задоволено повністю, визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Чернігові Державної податкової служби №0006892320 від 28.11.2011.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 21.02.2013 постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 18.12.2012 у дані справі було скасовано та прийнято нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 21.02.2013 та залишити в силі постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 18.12.2012, оскільки вважає, що постанову суду апеляційної інстанції було прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

У письмовому запереченні на касаційну скаргу відповідач, посилаючись на те, що вимоги касаційної скарги є необґрунтованими, просить у задоволенні касаційної скарги відмовити, а постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, заслухавши пояснення представника відповідача, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про наявність підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що:

- актом перевірки № 1554/22/32818144 від 23.08.2012 відповідачем встановлено порушення позивачем пунктів 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 ст.198, пунктів 200.1, 200.2 ст.200 ПК України, а саме - заниження суми ПДВ, що підлягає сплаті до бюджету за період, що перевірявся, на загальну суму 544 730,00 грн. (в тому числі: за березень 2011 - в сумі 84 667,00 грн., за травень 2011 - в сумі 42 500,00 грн., за червень 2011 - в сумі 37 968,00 грн., за серпень 2011 - в сумі 32 864,00 грн., за вересень 2011 - в сумі 27 500,00 грн., за жовтень 2011 - в сумі 50 530,00 грн., за листопад 2011 - в сумі 122 855,00 грн., за грудень 2011 - в сумі 77 190,00 грн., за січень 2012 - в сумі 17 825,00 грн., за лютий 2012 - в сумі 50 831,00 грн.) по взаємовідносинах з ТОВ «Фінансова акваторія», ТОВ «Солайс Трейдінг Юкрейн», ТОВ ВП «Укртерммаш» та ТОВ «Бентобудсервіс» з огляду на ознаки нікчемності операцій з даними контрагентами відповідно до п.п.1, 2 ст.215, п.п. 1,5 ст.203 ЦК України, що свідчить про укладання договорів без настання реальних наслідків;

- на підставі акту перевірки та за результатами адміністративного оскарження відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №0006892320 від 28.11.2011, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на суму 544 730,00 грн. та застосовано штрафні санкції у розмірі 94 898,75 грн.

Суд першої інстанції, задовольняючи позов, визнав необґрунтованим донарахування позивачу податкового зобов'язання та застосування штрафних санкцій контролюючим органом у зв'язку з відсутністю з боку позивача порушень податкового законодавства, та встановленням судом факту реальності спірних господарських операцій.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи постанову суду першої інстанції та відмовляючи у позові, дійшов висновку про те, відповідач, як суб'єкт владних повноважень, довів правомірність прийнятого податкового повідомлення-рішення, прийнятого внаслідок виявленого порушення позивачем податкового законодавства, а позивачем не доведено факту здійснення господарських операцій з його контрагентами та настання правових наслідків для обох сторін.

Суд касаційної інстанції не погоджується з такими висновками суду апеляційної інстанції. При цьому колегія суддів виходить з наступного.

Пунктом 15.1 ст.15 ПК України платника податку визначено як особу, на яку згідно із цим Кодексом, покладено обов'язок із сплати податків та зборів.

Одночасно, пунктом 36.5 ст.36 ПК України передбачено, що відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов'язку несе платник податків, крім випадків, визначених Податковим кодексом або законами з питань митної справи.

Податкові зобов'язання з ПДВ у відповідності до п.200.1 ст.200 ПК України визначаються сальдовим методом, який передбачає необхідність врахування як надходжень сум податку разом із вартістю товарів (послуг), що поставляються платником податку, так і витрат цього платника на сплату сум ПДВ у складі ціни товарів (послуг), що придбані ним з метою використання у господарській діяльності.

Згідно пп.14.1.181 п.14.1 ст.14 ПК України податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно п.198.3 ст.198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п.198.6 ст.198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Із наведеного випливає, що позивач, як платник податку, самостійно несе відповідальність за достовірність і своєчасність обчислення та внесення ним податку до бюджету відповідно до законодавства України і не може нести відповідальність за несплату податків контрагентом-продавцем товарів та порушення ним правил здійснення господарської діяльності, а визначальним фактором для формування податкового кредиту платником ПДВ є рух товарів (послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності такої особи - платника податку та наявність у платника податків виданої йому продавцем товару податкової накладної, оформленої з дотриманням вимог чинного законодавства та як підтверджує сплату податку на додану вартість у складі ціни товару.

Статтею 204 ЦК України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно ч.2 ст.215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Отже, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним, та є нікчемним, якщо його недійсність встановлена законом.

У відповідності до ч.2 ст.228 ЦК України нікчемним є правочин, який порушує публічний порядок.

Необхідною умовою для визнання угоди нікчемною в силу вимог ст. 228 ЦК України є її укладання з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства та наявність умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних протиправних наслідків.

При кваліфікації правочину за ст.228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однієї зі сторін.

Проте, у даному випадку, існування названих обставин податковим органом не доведено.

Водночас, судом першої інстанції були досліджені наявні первинні документи та встановлено реальність господарських операцій з вказаними контрагентами та дотримання позивачем спеціальних вимог законодавства щодо документального підтвердження сум податкового кредиту. Крім того, реальність спірних господарських операцій підтверджується матеріалами справи, зокрема, податковими та видатковими накладними, виписками банку про оплату товару, рахунками-фактури, оборотно-сальдовими відомостями, довідками про подачу сировини у виробництво тощо.

При цьому, придбання продукції здійснювалось позивачем у межах його господарської діяльності.

Судова колегія звертає увагу на те, що суд апеляційної інстанції, скасовуючи постанову суду першої інстанції та приймаючи нове судове рішення, в своїй постанові, зокрема, послався на докази, які були подані відповідачем до суду апеляційної інстанції та не були предметом дослідження суду першої інстанції (а саме - лист Миколаївської регіональної державної лабораторії ветмедицини від 30.11.2012 та лист Управління ветмедицини у м. Миколаєві від 14.11.2012 щодо відсутності відповідних звернень та отримання спеціальних дозволів контрагентами позивача).

Відповідно до ч.2 ст.195 КАС України суд апеляційної інстанції може дослідити докази, які не досліджувалися у суді першої інстанції, з власної ініціативи або за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо визнає обґрунтованим ненадання їх до суду першої інстанції або необґрунтованим відхилення їх судом першої інстанції. Суд апеляційної інстанції може дослідити також докази, які досліджувалися судом першої інстанції з порушенням вимог цього Кодексу.

Отже, у разі дослідження судом апеляційної інстанції доказів, які не досліджувалися в суді першої інстанції, апеляційний суд повинен зазначити у своєму рішенні поважні причини, з яких такі докази не могли бути надані стороною до суду першої інстанції. Наведене стосується також і доказів, які були витребувані судом першої інстанції, але не були надані позивачем або відповідачем.

Як вбачається з матеріалів справи, суд апеляційної інстанції у своєму рішенні послався на докази, які не були предметом дослідження судом першої інстанції. При цьому, з матеріалів справи вбачається, що зазначені докази (враховуючи дати штампів вхідної кореспонденції) були в наявності у відповідача станом на момент винесення постанови суду першої інстанції. Проте, ненадання їх відповідачем суду першої інстанції судом апеляційної інстанції не було визнано обґрунтованим. А відтак, дослідження вказаних доказів здійснено судом апеляційної інстанції з порушенням меж перегляду справи, встановлених статтею 195 КАС України.

Крім того, чинне законодавство не ставить умовою дійсності правочинів, а також виникнення податкових зобов'язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації та наявності чи відсутності основних фондів або спеціальних дозволів у останніх. Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх зобов'язань, адже, поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а саме, платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов'язань. А відтак, за умови не встановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників для одержання товариством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

На підставі викладеного, суд першої інстанції, з врахуванням встановлених обставин справи, дійшов правильного висновку про те, що позивачем підтверджено факт реальності спірних операцій з його контрагентами та правомірність формування ним податкового кредиту з ПДВ.

Таким чином, з врахуванням встановлених у даній справі обставин, судова колегія вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що спірне податкове повідомлення-рішення № №0006892320 від 28.11.2011 є таким, що не ґрунтується на нормах закону, а тому воно підлягає скасуванню.

Відповідно до ст.226 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

Зважаючи на викладене, постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню, а помилково скасована постанова суду першої інстанції - залишенню в силі.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 160, 221, 223, 226, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Чернігіввовна-плюс» задовольнити.

2. Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 21.02.2013 скасувати та залишити в силі постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 18.12.2012 по справі № 2а/2570/3672/2012.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя І.В. Борисенко СуддіВ.В. Кошіль О.А. Моторний