Ухвала суду № 31988188, 30.05.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"30" травня 2013 р. м. Київ К-35884/10

№ К-35884/10

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Усенко Є.А.,

суддів: Костенка М.І., Рибченка А.О.,

розглянувши у порядку письмового провадження

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова

на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 10.11.2009

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 25.10.2010

у справі № 2а-41083/09/2070 Харківського окружного адміністративного суду

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ІТЕР»

до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова

про визнання податкових повідомлень-рішень недійсними,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 10.11.2009, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 25.10.2010, позов задоволено: скасовані податкові повідомлення-рішення ДПІ у Київському районі м. Харкова від 09.06.2009 №№ 0002072302/0, 0002082302/0, від 11.06.2009 № 0002761702/0; від 09.07.2009 №№ 0002072302/1, 0002082302/1, 0002761702/1, від 13.08.2009 №№ 0002072302/2, 0002082302/2, 0002761702/2.

Судові рішення вмотивовані висновками судів першої та апеляційної інстанції про те, що позивач правомірно відніс до валових витрат вартість придбаного у ПП «Різнороб 2006» товару (промислового обладнання) та включив до податкового кредиту суми ПДВ, нараховані у ціні придбання товару, оскільки ці суми підтверджуються податковими та видатковими накладними, виписаними ПП «Різнороб 2006», фактом сплати позивачем придбаного у цього постачальника товару та вказаний контрагент був належним чином зареєстрований як платника податку на додану вартість.

У касаційній скарзі ДПІ у Київському районі м. Харкова просить скасувати ухвалені у справі судові рішення та постановити нове рішення про відмову в позові, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Заперечуючи проти касаційної скарги, позивач просить залишити її без задоволення як безпідставну.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Фактичною підставою для донарахування ТОВ «ІТЕР» податкових зобов`язань з податку на прибуток, податку на додану вартість, податку з доходів фізичних осіб та застосування штрафних (фінансових) санкцій згідно з податковими повідомленнями-рішеннями, з приводу правомірності яких виник спір, стали висновки контролюючого органу, викладені в акті перевірки від 27.05.2009 № 3609/23-5/33122033, про порушення позивачем норм підпункту 5.3.9 пункту 5.3 ст.5 Закону «Про оподаткування прибутку підприємств» (Закон № 334/94-ВР), підпункту 7.4.1 пункту 7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» (Закон № 168/97-ВР), а саме: завищення валових витрат на загальну суму 1896067,00 грн. за ІІ, ІІІ, ІV квартали 2008 року, у результаті чого занижено податкові зобов'язання з податку на прибуток на 474017,00 грн. та завищення податкового кредиту за 2008 рік на загальну суму 380880,00 грн. за господарськими операціями з придбання промислового обладнання у ПП «Різнороб 2006». Крім того, за висновками ДПІ, позивачем порушено норми пункту «г» підпункту 4.2.9 пункту 4.2 ст.4 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» (Закон № 889-IV) щодо виплати додаткового доходу працівнику, внаслідок чого донараховано податок з доходів фізичних осіб у сумі 60765,82 грн.

За результатами перевірки та адміністративного оскарження ДПІ прийняті податкові повідомлення-рішення від 09.06.2009 № 0002082302/0, від 09.07.2009 № 0002082302/1, від 13.08.2009 № 0002082302/2 про визначення податкового зобов`язання з податку на прибуток у сумі 596740,40 грн.( у т.ч. 474017,00 грн. - основний платіж, 122723,40 грн. - штрафні (фінансові) санкції); від 09.06.2009 № 0002072302/0, від 09.07.2009 № 0002072302/1, від 13.08.2009 № 0002072302/2 про визначення податкового зобов`язання з податку на додану вартість у сумі 571320,00 грн.( у т.ч. 380880,00 грн. - основний платіж, 190440,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції); від 11.06.2009 № 0002761702/0; від 09.07.2009 № 0002761702/1, від 13.08.2009 № 0002761702/2 про визначення податкового зобов`язання з податку з доходів фізичних осіб у сумі 182297,00 грн.( у т.ч. 60765,00 грн. - основний платіж, 121531,64 грн. - штрафні (фінансові) санкції).

У судовому процесі встановлено, що за наслідками господарських операцій позивача (покупець) та ПП «Різнороб 2006» (продавець) щодо поставки промислового обладнання на загальну суму 2275280,17 грн., останній виписав позивачу податкові накладні, а позивач здійснив оплату такого обладнання шляхом: взаємозаліку зустрічних однорідних вимог на загальну суму 198557,95 грн., про що складені акти заліку зустрічних однорідних вимог від 30.05.2008 та від 30.12.2008; емісії та передачі простих векселів від 30.12.2008 серії АА 1302166 на суму 630000,00 грн. та АА 1302167 на суму 680363,61 грн., про що складено акти передачі приймання векселів від 30.12.2008 та від 31.12.2008; передачі готівкових коштів 776565,50 грн. За наслідками вказаних документів суму витрат позивач відніс до складу валових витрат, а ПДВ у ціні товарів до складу податкового кредиту відповідного податкового періоду. Разом з тим, перевіркою встановлено, що готівкові кошти, згідно квитанцій до прибуткових касових ордерів, сплачені особистими коштами директора позивача та на підставі авансових звітів були повернуті останньому у сумі 405105,44 грн.

У подальшому отримане від ПП «Різнороб 2006» промислове обладнання позивач поставив, зокрема, КП «Промхіммонтаж», ДП НВК «Прогрес», ТОВ «ТРІЗ ЛТД».

Відповідно до пункту 5.1 ст.5 Закону № 334/94-ВР валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

До складу валових витрат, згідно підпункту 5.2.1 вказаної статті, включаються: суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Підпунктом 5.3.9 пункту 5.3 ст.5 цього Закону визначено. що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Абзацами першим, другим підпункту 7.4.1 пункту 7.4 ст. 7 Закону № 168/97-ВР (втратив чинність з 1 січня 2011 року) встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону № 168/97-ВР) (абзац перший підпункту 7.4.5 пункту 7.4 цієї статті).

При цьому законодавцем, безумовно, презумується реальність оподатковуваних операцій та витрат платника податку, достовірність документів податкового обліку.

За змістом наведених норм право платника податку на включення сум податку до податкового кредиту обумовлено юридичним складом, до якого входять такі юридичні факти, як придбання платником податку у інших платників цього податку товарів (послуг) або основних фондів, призначених для використання в оподатковуваних операціях, що відповідають цілям господарської діяльності платника податку; підтвердження податковою накладною, виписаною постачальником - платником податку, митною декларацією (іншими подібними документами, перелік яких встановлений підпунктом 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону № 168/97-ВР) суми нарахованого (сплаченого) податку в ціні придбання товару (послуг).

Ці обставини відповідно до частини 1 ст. 138 КАС України входять до предмета доказування при розгляді судом адміністративного позову стосовно правомірності рішення контролюючого органу про донарахування сум податкових зобов'язань з ПДВ та/або зменшення сум бюджетного відшкодування з цього податку.

Обов'язкове встановлення факту поставки як підстави для включення сум ПДВ, вказаних в податкових деклараціях, до податкового кредиту відповідає правовій позиції Верховного Суду України по такій категорії спорів, висловленій, зокрема в постанові від 22.10.2010 у справі за позовом Приватного підприємства «Балтімор» до ДПІ у Кіровоградській області, Головного управління Державного казначейства України у Кіровоградській області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення та стягнення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість.

Згідно зі статтею 244-2 КАС України рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

Разом з тим, факт поставки позивачу ПП «Різнороб 2006» товару (промислового обладнання), витрати на оплату якого позивач відніс до валових витрат у податковому обліку за ІІ, ІІІ, ІV квартали 2008 року, а суми ПДВ у ціні товару включив до податкового кредиту в податкових деклараціях за 2008 рік, не може вважатися встановленим з огляду на те, що оцінка доказів у справі зроблена судом без дотримання вимог статті 86 КАС України. Згідно з цією статтею суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Частиною 1 ст. 69 цього Кодексу встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів (частина 2 цієї статті).

Заперечуючи проти позову та доводячи правомірність зменшення в податковому обліку позивача сум валових витрат, податкового кредиту та донарахування податкових зобов`язань з податку з доходів фізичних осіб, ДПІ у судовому процесі звертала увагу на пояснення ОСОБА_2, який значився засновником та директором ПП «Різнороб 2006» та від імені підприємства підписував податкові накладні, щодо його непричетності до діяльності та реєстрації вказаного товариства.

На підтвердження цих обставин ДПІ надала суду письмові пояснення громадянина ОСОБА_2 від 20.05.2009, які приєднані до справи, в яких він свідчить про відсутність відношення до господарської діяльності ПП «Різнороб 2006» та реєстрацію вказаного товариства за винагороду (а.с. 121-123, т. 1), яким однак, ні судом першої, ані судом апеляційної інстанції в порушення вимог статті 86 КАС України не було дано належної оцінки.

Наведеним доводам ДПІ на підтвердження відсутності реального характеру господарських операцій між позивачем та ПП «Різнороб 2006» суди попередніх інстанцій оцінки не дали, тоді як обставини, на які посилається податковий орган входять до предмету доказування у справі.

Відповідно до пункту 18 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженої наказом Державної податкової адміністрації України від 30 травня 1997 року № 165, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 23 червня 1997 року за № 233/2037, усі складені примірники податкової накладної підписуються особою, уповноваженою платником податку здійснювати поставку товарів (послуг), та скріплюються печаткою такого платника податку - продавця.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною в постанові від 21.01.2011 у справі за позовом ТОВ «СІБ» до ДПІ у Жовтневому районі м. Луганська про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, неналежним чином оформлена (підписана не уповноваженою особою) податкова накладна не може бути підставою для нарахування податкового кредиту за наявності фактів, що ставлять під сумнів реальність наданої послуги.

Разом з тим, поза увагою суду залишились доводи податкового органу щодо порушення постановою слідчого СВ Комінтернівського РВ ХГУ УМВС України у Харківській області від 15.05.2009 кримінальної справи по факту підроблення документів ПП. «Різнороб 2006» за ознаками злочину, передбаченого частиною 1 ст. 358 Кримінального кодексу України.

Висновки судів попередніх інстанцій щодо неналежності пояснень ОСОБА_2 від 20.05.2009, з огляду на відсутність у них попередження про кримінальну відповідальність є помилковими та зроблені з порушенням норм КАС України.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування (частина 1 ст. 70 КАС України).

Частиною 3 ст. 71 цього Кодексу встановлено, що в разі якщо особа, яка бере участь у справі, не може самостійно надати докази, то вона повинна зазначити причини, через які ці докази не можуть бути надані, та повідомити, де вони знаходяться чи можуть знаходитися. Суд сприяє в реалізації цього обов'язку і витребовує необхідні докази. Про витребування доказів або про відмову у витребуванні доказів суд постановляє ухвалу. Ухвала суду про відмову у витребуванні доказів окремо не оскаржується. Заперечення проти неї може бути включене до апеляційної чи касаційної скарги на рішення суду, прийняте за наслідками розгляду справи.

Частина 5 цієї статті уповноважує суд також збирати докази з власної ініціативи.

З наявної у справі копії пояснень громадянина ОСОБА_2 від 20.05.2009, вбачається, що ці пояснення, які дійсно містять інформацію стосовно ререєстрації та діяльності ПП «Різнороб 2006», а отже можуть бути належним доказом у справі, У зв'язку з цим в разі виникнення сумніву щодо достовірності цих пояснень суд мав можливість витребувати відповідні матеріали з органу, який проводив опитування Крім того, для перевірки обставини щодо надання цим громадянином пояснень такого змісту суд мав право викликати його в судове засідання і допитати як свідка з приводу викладених в поясненнях від його імені фактів, зважаючи на зазначення в поясненнях адреси його місця проживання.

Згідно з правилами оцінки доказів, встановлених статтею 86 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Ці правила, однак, судами попередніх інстанцій не були дотримані.

Неправомірними є також висновки судів щодо природи виплаченого директору позивача доходу, з огляду на відсутність встановлення факту поставки товару за господарськими операціями позивача з ПП «Різнороб 2006».

Відтак, доводи ДПІ підлягали ретельній перевірці з дослідженням всіх обставин, які стосуються факту поставки.

Презумпція добросовісності платника податків означає, що подані платником контролюючому органу документи податкової звітності є дійсними, повно та об'єктивно відтворюють господарські операції, що є об'єктом оподаткування та/або фінансові показники яких впливають на податковий обов'язок платника податків, якщо інше не буде доведено контролюючим органом. У площині процесуального регулювання презумпції добросовісності платника податків відповідає обов'язок доведення контролюючим органом правомірності прийнятого рішення в судовому процесі, порушеному за позовом платника податків про скасування рішення як неправомірного (частина 2 ст. 71 КАС України). У разі надання контролюючим органом доказів, які спростовують дійсність чи повноту даних поданої платником податків податкової звітності, платник податків відповідно до встановленого частиною 1 ст. 71 КАС України обов'язку кожної сторони довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення (крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу), повинен довести наявність законних підстав, для врахування задекларованих в податковому обліку даних при визначені суми його податкового обов'язку.

Обов'язок суду встановити дійсні обставини справи при розгляді адміністративного позову безвідносно до позиції сторін випливає з офіційного з'ясування обставин справи як принципу адміністративного судочинства, закріпленого нормами статті 7, частин 4 та 5 ст. 11 КАС України.

Допущені судами попередніх інстанцій порушення норм процесуального права унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, а отже відповідно до частини 2 ст. 227 КАС України є підставою для скасування ухвалених у справі судових рішень та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду слід взяти до уваги викладене в цій ухвалі, перевірити належним чином доводи сторін щодо фактичної поставки позивачу товару (електрообладнання), витрати на оплату яких позивач відніс до валових витрат у податковому обліку за ІІ, ІІІ, ІV квартали 2008 року, а суми ПДВ у ціні товару включив до податкового кредиту за 2008 рік, для чого, в разі необхідності, зобов'язати сторони надати докази, яких не буде вистачати для з'ясування цієї обставини, або ж витребувати такі докази у інших осіб, в яких вони можуть знаходитися; дати правильну юридичну оцінку встановленим обставинам та постановити рішення відповідно до вимог статті 159 КАС України.

Керуючись ст.ст. 220, 222, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова задовольнити частково, скасувати ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 25.10.2010 та постанову Харківського окружного адміністративного суду від 10.11.2009, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі.

Головуючий суддя: підписЄ.А. УсенкоСудді: підписМ.І. Костенко підписА.О. Рибченко