Постанова № 31986514, 18.06.2013, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 червня 2013 року Справа № 5015/4234/12 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Плюшка I.A. - головуючого,

Кочерової Н.О.,

Самусенко С.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну

скаргу Приватного підприємства "ОККО-Бізнес"

на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 22 квітня 2013 року

у справі № 5015/4234/12

господарського суду Львівської області

за позовом Приватного підприємства "ОККО-Бізнес"

до ДТГО "Львівська залізниця"

про стягнення 350425,41 грн.

за участю представників

позивача - Немоловська-Хмара З.П.

відповідача - не з'явились

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2012 року приватне підприємство "ОККО-Бізнес" звернулось до господарського суду Львівської області з позовом до Державного територіально-галузевого об'єднання "Львівська залізниця" про стягнення 350425,41 грн.

Рішенням господарського суду Львівської області від 25 грудня 2012 року (суддя Мороз Н.) у справі №5015/4234/12 позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з ДТГО "Львівська залізниця" на користь ПП "ОККО-Бізнес" - 294993,20 грн. та 5899,86 грн. судового збору. В частині решти вимог у позові відмовлено.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 22 квітня 2013 року (судді: Зварич О.В., Краєвська М.В., Якімець Г.Г.) рішення господарського суду Львівської області від 25.12.2012р. скасовано в частині стягнення з Державного територіально-галузевого об'єднання "Львівська залізниця" 294 993,20 грн. та 5 899,86 грн. судового збору та прийнято у цій частині нове рішення, яким відмовлено позивачу у позові. В решті частині рішення суду першої інстанції залишено без змін, а також вирішено питання про розподіл судових витрат.

Не погоджуючись з вищезазначеною постановою, приватне підприємство "ОККО-Бізнес" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою в якій просить постанову Львівського апеляційного господарського суду від 22.04.2013р. скасувати та залишити в силі рішення господарського суду Львівської області від 25.12.2012р.

В обґрунтування зазначених вимог заявник касаційної скарги посилається на неправильне застосування судом попередньої інстанції норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 28.10.2010 р. між приватним підприємством "ОККО-Бізнес" (замовник) та ДТГО "Львівська залізниця" (перевізник) укладено договір №608-10 про організацію перевезень вантажів та проведення розрахунків за перевезення та надані залізницею послуги. На виконання цього договору, 30.04.2012 р. зі станції Коростень до станції Підзамче за накладною №33241480 від 30.04.2012 р. позивачу був відправлений вантаж дизпалива в складі 4-х вагоно-цистерн №№74952904, 74031006, 51629244, 73059560 загальною масою 235100 кг., що належав позивачу на підставі контракту №ТТ-0102/12/GO від 03.04.2012 р.

Проте на станцію призначення доставлено лише 101350 кг. вантажу відповідно до відмітки станції у накладній №33241480 та акту загальної форми №1013 від 04.05.2012 р., відповідно до якого комісійним заміром вантажу у цих цистернах було виявлено нестачу 133750 кг дизпалива, що як вбачається з матеріалів справи, було визнано відповідачем у повному обсязі.

05.05.2012 р. відповідач надав для підписання позивачу комерційні акти №№061954/7, 061955/8, 061956/9, 061957/10 що підтверджують обсяг нестачі.

Посилаючись на заподіяння позивачу збитків у розмірі 1431107,11 грн., що включає акцизний збір 486,21 грн./т, екологічний збір - 0,36 грн./т, екологічний податок 16,34 грн./т, залізничний тариф за міжнародне перевезення -76,83 грн./т та 61,15 грн./т (цистерна №51629244) ПДВ -1786,08 грн./т та 1775,86 грн./т (цистерна №51629244) та природні втрати 0,007% т. у відповідності до Інструкції нарахування та списання нестач у межах норм природних втрат, затвердженої постановою Держпостачу СРСР №40 від 26.03.1986 р. "Про затвердження норм природного убутку нафтопродуктів при прийомі, зберіганні, відпуску та транспортуванні", останній надіслав на адресу відповідача претензію №625, яку ДТГО "Львівська залізниця" визнало частково у сумі 1080280,33 грн., відмовившись визнати в складі збитків податок на додану вартість, акцизний збір, тариф за міждержавні перевезення, екологічний податок та екологічний збір та зменшивши суму на 2% норм природної втрати та граничного розходження маси нетто.

Таким чином, неповернутими залишились 350425,41 грн., стягнення яких і є предметом спору у даній справі.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позивач здійснив оплату зазначених податків не у зв'язку з виконанням господарських зобов`язань, пов'язаних з перевезенням вантажів залізницею, а у зв`язку з виникненням податкових зобов`язань на підставі митного та податкового законодавства, а відтак, його позовні вимоги є необгрунтованими.

Проте колегія суддів касаційної інстанції не погоджується з таким висновком суду попередньої інстанції оскільки вважає його помилковим та таким, що здійснений внаслідок невірного застосування норм права з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідносини, у яких одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші), чи утриматися від виконання певних дій, а інша сторона має право вимагати виконання такого обов'язку.

За змістом ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України, яка містить аналогічні положення, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Цими ж статтями передбачено також, що одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.

Положеннями ст.599 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання. У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема відшкодування збитків та моральної шкоди (п.4 ч.1 ст.611 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч.1 ст.224 Господарського кодексу України, яка кореспондується зі ст.22 Цивільного кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Згідно ст. 113 Статуту залізниць України, за незбереження (втрату, нестачу, псування і пошкодження) прийнятого до перевезення вантажу, багажу, вантажобагажу залізниці несуть відповідальність у розмірі фактично заподіяної шкоди, якщо не доведуть, що втрата, нестача, псування, пошкодження виникли з незалежних від них причин.

Положеннями ст.920 Цивільного кодексу України визначено, що у разі порушення зобов'язань, що випливають із договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено цим кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами). Згідно ст.924 Цивільного кодексу України перевізник відповідає за збереження вантажу, багажу, пошти з моменту прийняття їх до перевезення та до видачі одержувачеві, якщо не доведе, що втрата, нестача, псування або пошкодження вантажу, багажу, пошти сталися внаслідок обставин, яким перевізник не міг запобігти та усунення яких від нього не залежало.

Відповідно до п.115 Статуту залізниць України вартість вантажу визначається на підставі загальної суми рахунка або іншого документа відправника, який підтверджує кількість і вартість відправленого вантажу.

Таким чином, колегія суддів погоджується з обгрунтованим висновком суду першої інстанції стосовно того, що відповідач безпідставно не прийняв до відшкодування суми податків та зборів, із необхідністю понесених позивачем, та які в сумі з цифрою інвойсу становлять вартість вантажу на дату передачі його для перевезення відповідачеві. Натомість, протилежний висновок суду апеляційної інстанції є помилковим та таким, що не ґрунтується на нормах права.

З урахуванням наведених вище обставин, колегія суддів дійшла висновку, що господарський суд Луганської області під час прийняття рішення у справі №17н/5014/2550/2012 повно та всебічно з'ясував обставини, які мають значення для справи, правильно застосував норми матеріального та процесуального права.

У відповідності зі статтею 4 Господарського процесуального кодексу України рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленою господарським судом. Проте постанова суду апеляційної інстанції зазначеним вимогам не відповідає, тому підлягає скасуванню, а рішення господарського суду Львівської області від 25 грудня 2012 року - залишенню без змін.

На підставі зазначеного та керуючись ст. ст. 53, 93, 106, 111-5, 111-7, 111-9 - 111-11 Господарського процесуального кодексу України,

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу приватного підприємства "Окко-Бізнес" задовольнити.

2. Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 22 квітня 2013 року скасувати.

3. Рішення господарського суду Львівської області від 25.12.2012р. зі справи №5015/4234/12 залишити без змін.

Головуючий суддя І. А. Плюшко

Судді Н. О. Кочерова

С. С. Самусенко