Постанова № 31986478, 19.06.2013, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 червня 2013 року Справа № 5015/3556/12 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Божок В.С.- головуючого, Костенко Т.Ф., Сибіги О.М.перевіривши матеріали касаційної скаргитовариства з обмеженою відповідальністю "ЛьвівСтильБуд" на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 08.04.2013у справігосподарського суду Львівської областіза позовомфізичної особи-підприємця ОСОБА_4дотовариства з обмеженою відповідальністю "ЛьвівСтильБуд"простягнення 101 839, 72 грн.в судовому засіданні взяли участь представники:від позивача:не з'явились;від відповідача:не з'явились;

ВСТАНОВИВ:

Рішенням від 10.10.2012 господарського суду Львівської області (суддя Артимович В.М.) уточнені позовні вимоги задоволено. Стягнено з ТОВ "ЛьвівСтильБуд" на користь ФОП ОСОБА_4 99 819, 38 грн. основного боргу, 10 000, 00 грн. витрат на правову допомогу та 1996,39 грн. судового збору.

Постановою від 08.04.2013 Львівського апеляційного господарського суду (судді: Зварич О.В. - головуючий, Якімець Г.Г., Гриців В.М.) рішення від 10.10.2012 господарського суду Львівської області змінено в частині стягнення з ТОВ "ЛьвівСтильБуд" на користь ФОП ОСОБА_4 10 000,00 грн. витрат на правову допомогу та в цій частині прийнято нове рішення.

Стягнено з ТОВ "ЛьвівСтильБуд" на користь ФОП ОСОБА_4 5000,00 грн. витрат на правову допомогу.

Судові рішення мотивовані тим, що відповідач порушив свої зобов'язання щодо оплати послуг. Згідно ст.526 Цивільного кодексу України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином згідно умов договору та вимогами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Не погоджуючись з постановою апеляційної інстанції ТОВ "ЛьвівСтильБуд" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою і просить її скасувати, посилаючись на те, що судами порушені норми матеріального та процесуального права, зокрема, ст.ст. 261, 267, 692 Цивільного кодексу України та ст.ст. 22, 42, 107, 1119 Господарського процесуального кодексу України.

Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального і процесуального права при винесенні оспорюваного судового акта, знаходить необхідним у задоволенні касаційної скарги відмовити.

Господарськими судами встановлено, що 15.02.2012 ФОП ОСОБА_4 (перевізник) та ТОВ "ЛьвівСтильБуд" (замовник) уклали договір № 8 на надання транспортних послуг, за умовами якого перевізник зобов'язався надавати послуги з перевезення вантажів своїм автотранспортом та надавати будівельні матеріали. Замовник зобов'язався прийняти дані послуги та оплатити їх за умовами даного договору.

Пунктом 3.1 договору сторони обумовили, що за порушення умов даного договору винна сторона несе відповідальність згідно чинного законодавства України.

За пунктами 5.1-5.2 договір набирає чинності з моменту підписання сторонами і діє до 31 грудня 2008 року. Після закінчення строку дії договору, якщо немає письмових заперечень, він автоматично пролонгується на наступний період.

Як встановлено господарськими судами, в період з березня по грудень 2008 року (включно) позивач продав відповідачу будівельні матеріали та надав послуги з їх перевезення за вищевказаним договором на загальну суму 437 319,38 грн.

Відповідач частково оплатив отримані будівельні матеріали та надані йому послуги з перевезення вантажів в сумі 337 500,00 грн., що підтверджується банківськими виписками.

За актом звірки взаємних розрахунків № 2, підписаного сторонами та скріпленого печатками, станом на 01.02.2012 сума боргу відповідача перед позивачем склала 99 819,38 грн.

Відповідач не надав суду доказів належного виконання договірних зобов'язань щодо оплати отриманих будівельних матеріалів та наданих йому послуг за договором на надання транспортних послуг № 8 від 15.02.2008.

Згідно ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договори та інші правочини.

Господарські суди дійшли висновку, що за своєю правовою природою укладений між сторонами договір № 8 від 15.02.2008 є договором про надання транспортних послуг. Поряд з тим, між сторонами виникли правовідносини на підставі укладеного у спрощений спосіб договору купівлі-продажу, за яким сторони не визначили строк здійснення відповідачем оплати за отримані будівельні матеріали. Відтак, видаткові накладні, за якими відповідач отримав будматеріали, є самостійними підставами виникнення обов'язку у відповідача здійснити розрахунки за отриманий товар.

Частиною 1 ст.901 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

У відповідності зі ст.629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

За ст.193 Господарського кодексу України, яка кореспондується зі ст.526 Цивільного кодексу України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно ст.692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Стосовно посилання ТОВ "ЛьвівСтильБуд" на те, що господарський суд не забезпечив йому можливості реалізувати процесуальні права, оскільки розглянув справу за відсутності повноваженого представника, то як встановлено судом апеляційної інстанції процесуальні документи, зокрема, ухвала від 23.08.2012, ухвала від 26.09.2012, господарським судом надсилались відповідачу, рекомендованим листом, на адресу: 79021, м. Львів, вул. Кульпарківська, 172, кв.36, яка вказана у витягах з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців, станом на 23.08.2012 та 17.09.2012. Однак, поштова кореспонденція поверталась в господарський суд з відміткою: "За закінченням терміну зберігання".

Згідно ст. 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" місцезнаходження юридичної особи або місце проживання фізичної особи - підприємця визначається на підставі відомостей, внесених до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

Статтею 64 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що ухвала про порушення провадження у справі надсилається зазначеним особам за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

Отже, до повноважень господарських судів не віднесено з'ясування фактичного місцезнаходження юридичних осіб, або місце проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій.

Тому, господарські суди дійшли обґрунтованого висновку про те, що відповідач був належно повідомлений про дату, час і місце розгляду справи.

В силу положень ст.264 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Господарські суди встановили, що факт переривання строку позовної давності в даних правовідносинах підтверджується наявним в матеріалах справи актом звірки взаєморозрахунків № 1, за яким відповідач визнав заборгованість перед позивачем, станом на 08.08.2011 в розмірі 138 319,38 грн., на підставі чого господарські суди дійшли висновку, що позивач звернувся до господарського суду з даним позовом в межах трирічного строку позовної давності, встановленого ст.257 Цивільного кодексу України.

Пунктом 3 ст.267 Цивільного кодексу України передбачено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Відповідно до приписів ч. 1 ст. 44 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Частиною 3 ст.48 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України "Про адвокатуру".

Статтею 26 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" встановлено, що адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

За приписами ч.3 ст. 48 та ч.5 ст.49 Господарського процесуального кодексу України можливе покладення на сторони у справі як судових витрат тільки тих сум, які були сплачені стороною за отримання послуг саме адвоката (у розумінні п. 1 ст. 1 та ч. 1 ст. 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").

Суд апеляційної інстанції надавши оцінку договору про надання правової допомоги № 08/08/12 від 08.08.2012, довіреності б/н від 08.08.2012, якими позивач уповноважив адвоката ОСОБА_7 здійснювати представництво його інтересів у судах усіх інстанцій, свідоцтву на право на заняття адвокатською діяльністю ОСОБА_7 за НОМЕР_1, платіжному дорученню № 247 від 13.08.2012 про сплату позивачем 10 000,00 грн. за надання правової допомоги за договором №08/08/12 від 08.08.2012, з урахуванням особливостей щодо співрозмірності заявленої до стягнення суми витрат на правову допомогу з фактичним обсягом наданих послуг, складністю справи та ціною позову, дійшов висновку про задоволення вимоги про стягнення витрат на правову допомогу в розмірі 5 000,00 грн.

Відповідно ст.ст.111-5, 111-7 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція на підставі вже встановлених фактичних обставин справи перевіряє рішення місцевого господарського суду чи постанови апеляційного суду виключно на предмет правильності застосування згаданими судами норм матеріального чи процесуального права, тобто в межах юридичної оцінки фактичних обставин справи; касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Зважаючи на викладене, колегія суддів вважає, що Львівським апеляційним господарським судом дана правильна юридична оцінка обставинам справи, тому постанова суду відповідає чинному законодавству України та обставинам справи і підстав для її скасування немає.

На підставі викладеного, керуючись ст. 1115, п.1 ст. 1119, ст.11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ :

В задоволенні касаційної скарги відмовити.

Постанову від 08.04.2013 Львівського апеляційного господарського суду зі справи №5015/3556/12 залишити без змін.

Головуючий В.С. Божок

Судді Т.Ф. Костенко

О.М. Сибіга