Постанова № 31985345, 17.06.2013, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2; e-mail: inbox@adm.lv.court.gov.ua; тел.: (032)-261-58-10 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 червня 2013 року № 813/3039/13-а

м.Львів

Львівський окружний адміністративний суд в складі:

Головуючого - судді Сасевича О.М.

за участю секретаря судового засідання Чижук М.М.,

за участю сторін:

представників позивача Тяллєвої Т.А., Глод І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Приватного акціонерного товариства «Авікос» до Державної податкової інспекції у Залізничному районі м.Львова Львівської області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0002411520 від 04.04.2013 року, -

В С Т А Н О В И В:

Приватне акціонерне товариство «Авікос» (надалі-ПрАТ «Авікос») звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Залізничному районі м.Львова Львівської області Державної податкової служби (надалі-ДПІ у Залізничному районі м.Львова Львівської області ДПС), в якому просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0002411520 від 04.04.2013 року.

В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що при проведенні перевірки податковим органом та при оформленні її результатів мало місце недотримання вимог податкового законодавства, висновки акту перевірки базуються на припущеннях і не підтверджуються об'єктивними даними, а оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийняте з порушенням норм діючого законодавства України, що є підставою для його скасування.

Згідно ухвали судді від 18.04.2013 року, провадження у даній адміністративній справі відкрито.

Представники позивача позов підтримали з підстав, зазначених у позовній заяві, додатково надали суду письмові пояснення у справі, просили позов задовольнити у повному обсязі.

Відповідач явки уповноваженого представника в судове засідання не забезпечив, хоча належним чином був повідомлений про дату, час та місце його проведення. Заяв про відкладення розгляду справи чи проведення розгляду справи у відсутності представника на адресу суду від відповідача не надходило. Однак, представником відповідача в ході судового розгляду справи були надані усні пояснення по суті спору і письмове заперечення на позов, в якому, зокрема, зазначив, що господарські операції позивача із ТзОВ «Віктор Ко» та ТзОВ «Іртас» не могли відбутись з огляду на те, що вказані контрагенти не здійснювали господарської діяльності, а даний факт підтверджується постановою Сихівського районного суду м.Львова від 29.12.2011 року у справі №1-104/11, якою посадових осіб вказаних підприємств звільнено від покарання на підставі Закону України «Про амністію у 2011 році». Просив також суд відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог за безпідставністю.

Судом було ухвалено розглянути справу за наявними у ній доказами без участі представника відповідача (ст.ст.71, 128 КАС України).

Заслухавши пояснення сторін, розглянувши і дослідивши подані документи та матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позов підлягає до задоволення з наступних підстав.

Судом встановлено, що згідно Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (Серія АЖ №918873), ПрАТ «Авікос» зареєстровано 28.05.1998 року Виконавчим комітетом Львівської міської ради (місцезнаходження: 79018, м.Львів, Залізничний район, вул.Стороженка, буд. №32), основними видами діяльності якого є за даними КВЕД: 32.30.1 - виробництво апаратури для приймання, запису та відтворення звуку і зображення; 73.10.2 - дослідження і розробкив галузі технічних наук; 52.72.1 - ремонт радіотелевізійної аудіо- та відеоапаратури.

Позивача взято на податковий облік в органах ДПС 05.08.1998 року і на період здійснення перевірки ПрАТ «Авікос» перебувало на обліку в ДПІ у Залізничному районі Львівської області ДПС.

Як вбачається із матеріалів справи, у період проведення перевірки позивач був платником податку на додану вартість відповідно до Свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість від 05.07.2006 року №17745881.

Матеріалами справи підтверджено, що відповідно до наказу ДПІ у Залізничному районі м.Львова Львівської області ДПС від 27.02.2013 року №172 «Про проведення позапланової невиїзної документальної перевірки ПрАТ «Авікос» (код ЄДРПОУ 14308405)» та повідомлення від 27.02.2013 року за №42/15-20, виданого ДПІ у Залізничному районі м.Львова Львівської області ДПС, головним державним податковим інспектором відділу адміністрування податку на додану вартість та акцизного податку управління оподаткування юридичних осіб ДПІ у Залізничному районі м.Львова Львівської області ДПС Калимон Лідією Романівною 13.03.2013 року було проведено позапланову невиїзну документальну перевірку ПрАТ «Авікос» з питань підтвердження відображення у податковій декларації з податку на додану вартість податкового зобов'язання та податкового кредиту по взаємовідносинах із ТзОВ «Іртас» за період з 01.04.2010 року по 30.04.2010 року, по взаємовідносинах із ТзОВ «Віктор Ко» за період з 01.07.2010 року по 31.07.2010 року.

За наслідками перевірки було складено акт від 15.03.2013 року №629/15-20/14308405 (надалі-акт перевірки від 15.03.2013 року).

В даному акті перевірки зафіксовано:

-порушення позивачем ведення податкового обліку;

-не підтвердження реальності здійснення господарських відносин із ТзОВ «Іртас» (код ЄДРПОУ 34419121) за період з 01.04.2010 року по 30.04.2010 року, ТзОВ «Віктор Ко» (код ЄДРПОУ 20799703) за період з 01.07.2010 року по 31.07.2010 року, у зв'язку із порушенням п.п.7.4.1, 7.4.5 п.7.4, п.п.7.5.1 п.7.5, п.п.7.7.1 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 року №168/97-ВР із змінами та доповненнями, ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 року №996-XIV (із змінами та доповненнями), Наказу Міністерства фінансів України «Про затвердження Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку» від 24.05.1995 року №88;

-завищення суми податкового кредиту в Деклараціях з ПДВ за звітні (податкові) періоди з 01.04.2010 року по 30.04.2010 року, за період з 01.07.2010 року по 31.07.2010 року в сумі 18 018,00 грн., що призвело до заниження суми податку на додану вартість, яка підлягає нарахуванню та сплаті в бюджет за підсумками поточного звітного (податкового) періоду з урахуванням залишку від'ємного значення попереднього звітного періоду на загальну суму 18 018,00 грн., у тому числі: за квітень 2010 року на суму 5 653,00 грн., липень 2010 року на суму 12 365,00 грн., у зв'язку із порушенням п.п.7.4.1, 7.4.5 п.7.4, п.п.7.5.1 п.7.5, п.п.7.7.1 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 року №168/97-ВР із змінами та доповненнями, ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 року №996-XIV (із змінами та доповненнями), Наказу Міністерства фінансів України «Про затвердження Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку» від 24.05.1995 року №88.

За наслідками вказаного акту перевірки відповідачем було прийнято податкове повідомлення-рішення від 04.04.2013 року №0002411520, згідно із яким ПрАТ «Авікос» збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 22 522,50 грн. (за основним платежем 18 018,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 4 504,5 грн.).

Не погоджуючись з прийнятим податковим повідомленням-рішенням, позивач оскаржив останнє в судовому порядку.

Перевіряючи вказані висновки відповідача і прийняте на їх підставі спірне податкове повідомлення-рішення на відповідність вимогам ч.3 ст.2 КАС України, суд виходить з наступного.

Із акта перевірки вбачається, що до висновків про заниження грошових зобов'язань відповідач дійшов за результатами аналізу актів інших органів державної податкової служби, а саме: акта перевірки ДПІ у Сихівському районі м.Львова №117/23-2/34419121 від 17.02.2011 року «Про результати позапланової виїзної документальної перевірки ТзОВ «Іртас» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2009 року по 04.11.2010 року» та акта перевірки ДПІ у Залізничному районі м.Львова №3282/23-2/20799703 від 30.12.2010 року «Про результати позапланової виїзної перевірки ТзОВ «Віктор КО» ЄДРПОУ 20799703 з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2009 року по 04.11.2010 року», які, на його, вказують те, що дані контрагенти не мають матеріально-технічної бази та трудових ресурсів, необхідних для здійснення господарської діяльності, тому всі укладені з ними правочини не мали на меті настання правових наслідків та спрямовані на надання податкової вигоди третім особам. На основі таких висновків відповідач вирішив, що оскільки господарських операцій насправді не було, то й правових наслідків такі взаємовідносини позивача з ТзОВ «Віктор Ко», ТзОВ «Іртас» не спричинили. Тому первинні документи, про які зазначив позивач, не мають доказового значення і не можуть бути підставою для формування показників податкового обліку (кредиту).

Проте з такими висновками ДПІ суд не погоджується та вважає їх помилковими з огляду на таке.

Судом встановлено, що у періоді, за який здійснювалась перевірка позивача, останній мав взаємовідносини із ТзОВ «Іртас» і ТзОВ «Віктор Ко».

Так, 23.03.2010 року між ТзОВ «Іртас» (Підрядник) та ЗАТ СКБ «Авікос» (Замовник) укладено Договір підряду №03/47. Відповідно до п.1.1. даного Договору, Підрядник зобов'язується виконати ремонтно-будівельні роботи балконів і внутрішнього двору приміщення ЗАТ СКБ «Авікос», а Замовник, у свою чергу зобов'язується надати Підрядникові будівельний майданчик, прийняти закінчені будівельні роботи та оплатити їх.

Про фактичне виконання ремонтних робіт за договором підряду від 23.03.2010 року №03/47 сторони погодили та підписали наступні документи: довідку про вартість виконаних будівельних робіт за квітень 2010 року (кошторис) на суму 33 920,40 грн.; акт здачі-приймання робіт від 30.04.2010 року. На виконання умов договору від 23.03.2010 року позивач отримав від ТзОВ «Іртас» податкову накладну №0603 від 30.04.2010 року на загальну суму 33 920,40 грн., у т.ч. ПДВ в сумі 5 653,40 грн.

Окрім того, із матеріалів справи також вбачається, що 28 червня 2010 року ТзОВ «Віктор Ко» (Підрядник) укладений з ПрАТ «Авікос» (Замовник) Договір підряду №2010-07, на підставі якого Підрядник зобов'язується виконати ремонт даху приміщення ЗАТ СКБ «Авікос», а Замовним зобов'язується надати Підрядникові будівельний майданчик (фронт робіт), прийняти закінчені будівельні роботи та оплатити їх.

Про виконання ремонтних робіт за Договором підряду від 28.06.2010 року №2010/07 сторонами підписано відповідні документи, а саме: кошторис на виконання ремонту даху приміщення ЗАТ СКБ «Авікос» на суму 53 763,00 грн.; акт здачі-приймання робіт від 30.07.2010 року.

По факту виконання за Договором від 28.06.2010 року позивач отримав від ТзОВ «Віктор Ко» податкові накладні: №0715 від 30.07.2010 року на загальну суму 20 425,09 грн., у т.ч. ПДВ в сумі 3 404,18 грн., №716 від 30.07.2010 року на загальну суму 53 763,00 грн., у т.ч. ПДВ в сумі 8 960,50 грн.

Представники позивача у судовому засіданні пояснили, що ПрАТ «Авікос» було здійснено оплату за виконані підприємствами ремонтно-будівельні роботи у повному обсязі.

Як з'ясовано судом і підтверджується матеріалами справи, вказані податкові накладні відображено ПрАТ «Авікос» у Розділі ІІ Реєстру виданих та отриманих податкових накладних за звітний (податковий) період квітень 2010 року, а також липень 2010 року, що міститься в базі даних АРМ «Бест-Звіт» ДПІ у Залізничному районі м.Львова Львівської області ДПС.

Суми податку на додану вартість за податковими накладними включено до податкового кредиту відповідного періоду (рядок 17 Декларації з ПДВ за квітень 2010 року і за липень 2010 року).

Правила обрахування розміру податкового кредиту з податку на додану вартість визначені п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», де вказано, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.4.4. п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» передбачено, що якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Згідно з підпунктом 7.4.5 цього пункту, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Підпунктом 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону №168/97-ВР передбачено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

Підпунктом 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 Закону №168/97-ВР визначено, що податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).

Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг). У разі коли частка товару (робіт, послуг) не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом державної податкової служби України, та враховується у визначенні загальних податкових зобов'язань.

Обов'язкові реквізити податкової накладної визначені в п.п.7.2.1 п.7.2 ст.7 Закону №168/97-ВР.

Абзацом 1 підпункту 7.2.4 пункту 7.2 статті 7 Закону №168/97-ВР передбачено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Згідно з п.2 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженої Наказом Державної податкової адміністрації України 21 грудня 2010 року №969, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 29 грудня 2010 року за №1401/18696, (який набрав чинності 10 січня 2011 року та втратив чинність 16 грудня 2011 року) (надалі - Порядок) податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі та якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

Пунктом 4 Порядку встановлено, що сплачена (нарахована) сума податку на додану вартість у податковій накладній повинна відповідати сумі податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг продавця у реєстрі виданих та отриманих податкових накладних.

В силу п.5 Порядку податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення іншою особою, ніж зазначена у пункті 2 цього Порядку.

Податкова накладна є підставою на віднесення до податкового кредиту витрат по сплаті податку на додану вартість у покупця, зареєстрованого як платник податку (п. 6.2 Порядку).

Аналогічні положення також містились в Порядку заповнення податкової накладної, затвердженої наказом Державної податкової адміністрації України від 30.05.1997 року за № 165, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 23 червня 1997 року за № 233/2037 (який діяв до 10 січня 2011 року).

Отже, виходячи з аналізу наведених норм в їх сукупності, встановлено окремі випадки, за яких неможливе формування податкового кредиту, зокрема це відсутність зв'язку з господарською діяльністю, фіктивність операцій (відсутність поставок), відсутність податкової правосуб'єктності, відсутність на момент перевірки податкових накладних або видача їх особою, яка не є платником ПДВ. Таким чином, із зазначеного вище також випливає те, що при дослідженні факту здійснення господарської операції, оцінці підлягають відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Відповідно до ч.2 ст.3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 року №996-ХІV (в редакції на момент спірних правовідносин), який визначає правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні, бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

В розумінні Закону №996-ХІV, первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно з ч.1 ст.9 Закону №996-ХІV, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (ч. 2 ст. 9 Закону № 996-ХІV).

Відповідно до п.2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року №88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05 червня 1995 року за №168/704 (в редакції на момент спірних правовідносин) (надалі - Положення), яке встановлює порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської звітності підприємствами, їх об'єднаннями та госпрозрахунковими організаціями (крім банків) незалежно від форм власності (підприємства), установ та організацій, основна діяльність яких фінансується за рахунок коштів бюджету (установи), первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення. При реалізації товарів за готівку допускається складання первинного документа не рідше одного разу на день на підставі даних касових апаратів, чеків тощо. (п.2.2 Положення).

В силу п.2.4 Положення первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Аналіз викладених норм свідчить про те, що витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків, що також було зазначено в Листі Вищого адміністративного суду України від 02 червня 2011 року №742/11/13-11.

Отже, за результатами дослідження вище перелічених первинних документів суд дійшов висновку, що вони оформлені у відповідності до вимог Закону №996-ХІV та вказаного Положення, що не заперечив у судовому засіданні сам представник відповідача. А як встановлено судом, господарські операції позивача з контрагентами мали місце, тому помилковим є висновок відповідача про те, що позивач не підтвердив своє право на податковий кредит.

В підтвердження обставин реальності господарських операцій суд приймає до уваги і посилання ПрАТ «Авікос» на висновок експертизи з питань охорони праці та промислової безпеки (Технічне обстеження) №7037.08.46./10820 ДП «Західний експертно-технічний центр національного науково-дослідного інституту промислової безпеки та охорони праці», що супроводжується фотокопіями, як на доказ необхідності проведення капітальних ремонтних робіт.

За змістом частини 1 статті 228 Цивільного кодексу України, правочин спрямований на незаконне заволодіння майном держави, вважається таким, що порушує публічний порядок, а отже, згідно з частиною 2 згаданої статті є нікчемним.

Як зазначено у частині 2 статті 215 ЦК України, визнання судами нікчемних правочинів недійсними не вимагається. Відповідно до ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім пов'язаних з його недійсністю.

Щодо посилання відповідача на постанову Сихівського районного суду м.Львова від 29.12.2011 року у кримінальній справі №1-104/11, то вказане судове рішення є рішенням про звільнення підсудних від кримінальної відповідальності у зв'язку із застосуванням амністії та закриття кримінальної справи.

Частиною 4 статті 72 КАС України (підстави для звільнення від доказування) встановлено, що, вирок суду в кримінальній справ або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Відповідно до ст.61 Конституції України, юридична відповідальність особи має індивідуальний характер. Законодавством України не передбачена відповідальність юридичної особи за зобов'язаннями іншої юридичної особи, в тому числі за податковими зобов'язаннями.

Суд зауважує, що наведена постанова не містить посилання на розглядувані господарські операції між позивачем та ТзОВ «Віктор і Ко», ТзОВ «Іртас». Будь-яких доказів, які б свідчили про необґрунтованість формування ПрАТ «Авікос» податкового кредиту за охоплений перевіркою період по відносинах з контрагентами відповідач не надав і не назвав.

Окрім цього, суд вважає, що позивачем вжито належних заходів щодо обізнаності з відомостями про контрагентів, оскільки, із пояснень представника позивача, наданих у судовому засіданні, з'ясовано, що під час здійснення господарських операцій ПрАТ «Авікос» із ТзОВ «Іртас» і ТзОВ «Віктор Ко» на сайті ДПС України перевірялася наявність в останніх Свідоцтва платника ПДВ та стан розрахунків платників податків перед бюджетом.

Необхідним є зазначити, що чинним податковим законодавством не передбачено право відповідача при складанні акту перевірки одного платника податків приймати за основу акти перевірки інших платників податків, як підставу для висновку про наявність порушень з боку першого, що мало місце в даному випадку всупереч положенням чинного законодавства.

Відповідно до ст.8 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

З огляду на це, суд при вирішенні даної справи враховує існуючу практику Європейського Суду з прав людини щодо зобов'язань зі сплати ПДВ.

Позбавлення платника податку права на формування податкового кредиту, сформування податкового зобов'язання у зв'язку з невиконанням своїх обов'язків його контрагентами (або контрагентами контрагентів позивача), в тому числі - несплата податкових зобов'язань останніми, порушує право особи мирно володіти своїм майном, про що вказано у Першому Протоколі до Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини від 20.03.1952 року (надалі-Протокол 1 до Конвенції), яка є частиною національного законодавства в розумінні ст.9 Конституції України.

Зокрема, ст.1 Протоколу до Конвенції так визначаються підстави, за яких особа може бути позбавлена свого майна: «Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права».

Роз'яснення цієї норми містяться в рішеннях Європейського суду з прав людини (надалі-ЄСПЛ), які згідно з ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 року №3477, мають в Україні значення джерела права.

В рішенні у справі «Щокін проти України» (п.49) ЄСПЛ вказав, що збільшення податковим органом зобов'язання особи з податку безперечно є втручанням до майнових прав заявника, гарантованих ст.1 Протоколу 1 до Конвенції. Таке втручання за Конвенцією може бути визнано тільки, якщо здійснене на умовах, передбачених законом.

Таким чином, будь-які дії, спрямовані на позбавлення особи її майна є незаконними, якщо контролюючі органи діють не у відповідності до закону.

Неприпустимість притягнення до відповідальності однієї компанії у випадку неправомірних дій іншої компанії підтверджується численними рішеннями Європейського суду з прав людини. Так, п.71 рішення у справі «Булвес проти Болгарії» ЄСПЛ дійшов такого висновку: «...Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності».

Вищенаведений висновок ЄСПЛ повторно підтвердив у рішенні в справі «Бізнес Сепорт Сентре проти Болгарії». У п.23 даного рішення ЄСПЛ наголосив, що у разі виявлення податковими органами невиконання постачальником своїх обов'язків як платника ПДВ, вони могли б розпочати податкову перевірку цього постачальника з тим, щоб стягнути з нього належні платежі та штрафні санкції. Утім, як зазначив суд, прямого впливу на оподаткування організації-заявника (Бізнес Сепорт Сентре) це не мало б. Отже, Європейський суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення з боку його контрагента.

Право на податковий кредит особи зі статусом платника податку, яка здійснює такі операції, не може залежати від факту недійсності попередньої або наступної операції у низці поставок, в яку входять ці операції, через шахрайство з ПДВ, про яке платник податку не знав і не міг знати.

Таким чином, з урахуванням вищевикладеного, порушення вимог чинного податкового законодавства будь-яким суб'єктом господарювання по ланцюгу постачання при здійсненні господарських операцій не повинно тягти за собою відповідальність іншого учасника господарських взаємовідносин. Тобто, один суб'єкт господарювання не відповідає за дії (бездіяльність) іншого у разі порушення останнім норм відповідного законодавства.

Щодо інших допущених позивачем порушень вимог податкового законодавства, на які маються посилання відповідача, то вони спростовуються вищезазначеними обставинами.

Таким чином, твердження представника відповідача в обґрунтування висновків акта перевірки не можуть бути прийняті судом до уваги та підтверджувати відповідні обставини.

Частиною 2 ст.19 Конституції України та ч.3 ст.2 КАС України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У відповідності до вимог ст.71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Суд вважає, що відповідач як суб'єкт владних повноважень не надав суду достатніх та беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і не довів правомірності прийнятого ним рішення. Оскільки судом не встановлено порушень позивачем податкового законодавства, то відсутні підстави застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафів).

Аналізуючи чинне законодавство та обставини справи, суд приходить до висновку, що суб'єкт владних повноважень прийнявши оскаржуване податкове повідомлення-рішення не дотримався принципу верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, вимог чинного податкового законодавства та передбачених ст.2 КАС України принципів, що дає суду підстави задовольнити позовні вимоги.

Відповідно до ч.1 ст.94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Керуючись ст.ст.7-14, 18, 19, 69-72, 86, 94, 128, 143, 158, 160-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

П О С Т А Н О В И В :

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Залізничному районі м.Львова Львівської області Державної податкової служби від 04.04.2013 року №0002411520.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Приватного акціонерного товариства «Авікос» сплачений судовий збір у сумі 225 (двісті двадцять п'ять) грн. 23 коп.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі у відповідності до ч.3 ст.160 цього Кодексу, апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішення за наслідками апеляційного провадження.

Суддя Сасевич О.М.

Повний текст постанови виготовлено та підписано 21 червня 2013 року.