Постанова № 31983208, 18.06.2013, Севастопольський апеляційний господарський суд

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 червня 2013 року Справа № 919/200/13-гСевастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Волкова К.В.,

суддів Балюкової К.Г.,

Дмитрієва В.Є.,

за участю представників сторін:

позивача: Кукса Сергій Анатольйович (повноваження перевірені), витяг з ЄДРЮОФОП 635099 від 17.06.13, керівник, товариство з обмеженою відповідальністю "Тонус Плюс";

позивача: Зінченко Сніжана Ігорівна, довіреність №10 від 05.02.13, товариство з обмеженою відповідальністю "Тонус Плюс";

відповідач: Піменова Вікторія Олександрівна, паспорт АР466230 від 05.10.12, фізична особа-підприємець Піменова (Капустьянова) Вікторія Олександрівна;

третьої особи: Чеботарьова Наталя Олегівна, довіреність №125/11.5.2 від 13.02.13, публічне акціонерне товариство "ВТБ Банк";

розглянувши апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця Піменової (Капустьянової) Вікторії Олександрівни на рішення господарського суду місто Севастополь (суддя Харченко І.А.) від 18 лютого 2013 року у справі №919/200/13-г

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Тонус Плюс" (вул. Очаківців, буд. 26 кв. 1, м. Севастополь, 99011)

до фізичної особи-підприємця Піменової (Капустьянової) Вікторії Олександрівни (вул. Михайлівська, 5, кв.161, м. Севастополь, 99002)

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача публічне акціонерне товариство "ВТБ Банк" (бул.Т.Шевченка/вул.Пушкінська, 8/26, місто Київ, 01004)

про зобов'язання звільнити та повернути приміщення

ВСТАНОВИВ:

Позивач, товариство з обмеженою відповідальністю „Тонус Плюс", звернувся до господарського суду міста Севастополя із позовом до відповідача, фізичної особи-підприємця Піменової (Капустьянової) Вікторії Олександрівни про зобов'язання звільнення та повернення нежитлові приміщення, що належить йому на праві приватної власності.

Рішенням господарського суду міста Севастополя (суддя І.А. Харченко) від 18 лютого 2013 року у справі №919/200/13-г позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю „Тонус Плюс" задоволені.

Зобов'язано фізичну особу-підприємця Піменову (Капустьянову) Вікторію Олександрівну у триденний строк з дня набрання рішенням законної сили звільнити комплекс гостевих номерів з приміщеннями обслуговування, а саме: нежитлові приміщення №IV-1, №IV-2, №IV-3, №IV-3а першого поверху, з №IV-4 по №IV-9, з №IV-11 по №ІV-34 другого поверху, з №ІV-35 по №IV-66 третього поверху, з №IV-67 по №IV-87 четвертого поверху, загальною площею - 923,00 кв.м, в літ. „А" суспільно-торговельного комплексу обслуговування, розташованого за адресою: міста Севастополь, пр. Жовтневої Революції, 44 та повернути шляхом передачі даного майна за актом приймання-передачі товариству з обмеженою відповідальністю „Тонус Плюс".

Задовольняючи позовні вимоги, господарський суд першої інстанції дійшов висновку про те, що договори оренди від 04 січня 2010 року є припиненими, отже Орендодавець зобов'язаний звільнити приміщення, передавши його за актом приймання-передачі. Одночасно місцевим господарським судом вказано й на те, що договір оренди від 29 червня 2012 року є неукладеним.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, фізична особа-підприємець Піменова (Капустьянова) Вікторія Олександрівна звернулась з апеляційною скаргою до Севастопольського апеляційного господарського суду, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати, прийняти нове рішення про відмову у позові.

Доводи апеляційної скарги обґрунтовані порушенням місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, а також не повним дослідженням обставин, які мають значення для справи.

Зокрема, заявник апеляційної скарги вказує на те, що господарський суд першої інстанції при прийнятті рішення дійшов помилкового висновку щодо неукладеності договору оренди від 29 червня 2012 року.

Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 18 березня 2013 року (колегія суддів у складі: головуючий суддя Черткова І.В., судді Сотула В.В., Голик В.С.) у вказаній справі апеляційну скаргу фізичної особи - підприємця Піменової (Капустьянової) Вікторії Олександрівни залишено без задоволення, а рішення господарського суду міста Севастополя від 18 лютого 2013 року залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, зокрема, виходив з того, що договір оренди нерухомого майна від 29 червня 2012 року розірвано додатковою угодою від 25 жовтня 2012 року укладеною між товариством з обмеженою відповідальністю „Тонус Плюс" та фізичною особою - підприємцем Піменовою (Капустьяновою) Вікторією Олександрівною.

Постановою Вищого господарського суду України від 15 травня 2013 року у справі №919/200/13-г (колегія суддів у складі: головуючий суддя Черкащанко М.М., судді Жукова Л.В., Студенець В.І.) касаційну скаргу фізичної особи - підприємця Піменової (Капустьянової) Вікторії Олександрівни задоволено, постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 18 березня 2013 року у вказаній справі скасовано, а справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Так, колегія суддів Вищого господарського суду України зазначила, що суд апеляційної інстанції переглядаючи справу в апеляційному порядку прийняв додаткові докази подані товариством з обмеженою відповідальністю „Тонус Плюс", а саме: додаткову угоду від 25 жовтня 2012 року про розірвання договору оренди від 29 червня 2012 року та акт прийому-передачі (повернення) майна від 02 березня 2013 року до договору оренди від 01 січня 2013 року. Разом з тим, суд апеляційної інстанції в порушення статті 101 Господарського процесуального кодексу України не з'ясував причини неподання додаткових доказів з урахуванням конкретних обставин справи, об'єктивно не оцінив поважність цих причин і прийнявши до розгляду додаткові докази суд в постанові не зазначив підстави такого прийняття.

Ухвалою Севастопольського апеляційного господарського суду від 30 травня 2013 року у справ №919/200/13-г апеляційну скаргу фізичної особи - підприємця Піменової (Капустьянової) Вікторії Олександрівни прийнято до провадження та призначено розгляд справи на 11 червня 2013 року.

Розпорядженням секретаря судової палати Севастопольського апеляційного господарського суду Видашенко Т.С. від 11 червня 2013 року у зв'язку з поважних причин судді Гонтаря В.І. та відпусткою судді Борисової Ю.В. у складі колегії їх було замінено на суддю Балкову К.Г. та суддю Дмитрієва В.Є.

У судовому засіданні, призначеному на 11 червня 2013 року, відповідач та її представник підтримали доводи апеляційної скарги та наполягали на її задоволенні, представник позивача з зазначеними доводами не погодився та заперечував проти їх задоволення, представник третьої особи також підтримав позицію позивача. У справі було оголошено перерву до 18 червня 2013 року.

11 червня 2013 року у судовому засіданні від фізичної особи - підприємця Піменової (Капустьянової) Вікторії Олександрівни надійшло клопотання про призначення по справі судової технічної експертизи документів.

Відповідно до статті 42 Господарського процесуального кодексу України, висновок судового експерта для господарського суду не є обов'язковим і оцінюється господарським судом за правилами, встановленими статтею 43 цього Кодексу.

Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим (стаття 43 Господарського процесуального кодексу України).

Керуючись вищевказаними правовими нормами та дослідивши вищевказані документи по справі, колегія суддів вважає недоцільним проведення такої експертизи, у зв'язку з чим відмовляє у задоволенні клопотання про її проведення.

18 червня 2013 року до початку судового засідання від директора товариства з обмеженою відповідальністю „Тонус Плюс" надійшли додаткові пояснення по справі, якими він просить не приймати у якості доказів по справі наданих представником товариства Зінченко С.І. (довіреність якого скасовано) документи, а саме: додаткову угоду від 25 жовтня 2012 року про розірвання договору оренди від 29 червня 2012 року та акт прийому-передачі (повернення) майна від 02 березня 2013 року до договору оренди від 01 січня 2013 року.

18 червня 2013 року у судове засідання також з'явились всі представники сторін та наполягали на заявленому раніше.

Також, директор товариства з обмеженою відповідальністю „Тонус Плюс" надав суду заяву-рішення, якою скасував довіреності від імені товариства видану Зінченко С.І. у відповідності до статті 249 Цивільного кодексу України, а також згідно з цією статтею дії Зінченко С.І. з використання скасованої довіреності не мають для товариства будь-яких юридичних наслідків.

Повторно розглянувши матеріали справи в порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія встановила наступне.

04 січня 2010 року між товариством з обмеженою відповідальністю „Тонус плюс" та фізичною особою-підприємцем Капустьяновою Вікторією Олександрівною був укладений договір оренди комплексу гостевих номерів з приміщеннями обслуговування загальною площею - 845,80 кв.м у літ. „А" суспільно-торговельного комплексу обслуговування, розташованого за адресою: місто Севастополь, пр. Жовтневої Революції, 44 (а.с. 11-15) та договір оренди приміщень загальною площею 77,60 кв.м, розташованих на другому поверсі у літ. „А" суспільно-торговельного комплексу обслуговування, розташованого за адресою: місто Севастополь, пр. Жовтневої Революції, 44 (а.с. 18-21).

Пунктом 1.1 договору (а.с. 11-15) передбачено, що товариство з обмеженою відповідальністю „Тонус плюс" передає, а фізична особа-підприємець Капустьянова В.О. приймає у термінове платне користування комплекс гостевих номерів з приміщеннями обслуговування: №IV-1, №IV-2, №IV-3, №IV-3а на першому поверсі, з №IV-4 по №IV-8, з №IV-18 по №ІV-34 на другому поверсі, з №ІV-35 по №IV-66 на третьому поверсі, з №IV-67 по №IV-87 на четвертому поверсі, загальною площею - 845,80 кв.м, у літ. „А" суспільно-торговельного комплексу обслуговування, розташованого за адресою: місто Севастополь, пр. Жовтневої Революції, 44, для надання готельних і супутніх послуг.

Предметом договору (а.с. 18-21) є передача в термінове платне користування приміщень №IV-9, с №ІV-11 по №ІV-17, загальною площею 77,60 кв.м, розташованих на другому поверсі у літ. „А" суспільно-торговельного комплексу обслуговування, розташованого за адресою: місто Севастополь, пр. Жовтневої Революції, 44, для курсів іноземних мов (пункт 1.1).

Згідно з пунктом 2.1 зазначених договорів строк оренди встановлюється з 04 січня 2010 року по 03 січня 2013 року.

04 січня 2010 року між сторонами були підписані акти прийому-передачі приміщень, згідно яких товариство з обмеженою відповідальністю „Тонус плюс" передало, а фізична особа-підприємець Капустьянова В.О. прийняла приміщення за адресою: місто Севастополь, пр. Жовтневої Революції, 44, а також комплекти ключів від вхідних дверей (а.с.17, 24).

Пунктом 6.3 договорів передбачено, зокрема, що договір оренди припиняється у разі закінчення строку оренди. У разі закінчення терміну дії договору, розірвання або припинення договору, відповідач зобов'язаний в триденний строк провести остаточний розрахунок по орендній платні та іншим зобов'язанням з позивачем і в цей же термін звільнити приміщення, передавши його за актом приймання-передачі (п.п. 3.3.10, 7.4 договорів).

04 січня 2010 року до договорів від 04 січня 2010 року були укладені додаткові угоди, якими встановлені розміри орендної плати у сумі 6000,00 грн. та 2000,00 грн. відповідно (а.с. 15, 22).

Пунктом 1 цих додаткових угод передбачено, що відповідач повинен вносити орендну плату щомісяця не пізніше 20-го числа.

Орендна плата виплачується щомісячно (за місяць вперед), починаючи з моменту підписання акта приймання - передачі. Розмір орендної плати не залежить від результатів господарської діяльності відповідача (п. 2 додаткових угод).

За кожний день прострочення платежу відповідач сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу (п. 3 додаткових угод).

30 червня 2010 року до договорів від 04 січня 2010 року були укладені додаткові угоди №2, якими пункти 7.1 та 7.2 договорів викладені в наступній редакції:

„пункт 7.1. в момент підписання цього договору відповідач повідомлений про те, що об'єкт оренди переданий в іпотеку відкритому акціонерному товариству „ВТБ Банк" (далі - Іпотекодержатель), згідно з договором іпотеки №1183 від 02 липня 2008 року відповідач повністю усвідомлює можливі правові наслідки щодо прав Іпотекодержателя на об'єкт оренди, які передбачені договором іпотеки;

пункт 7.2. у разі звернення стягнення на майно, яке є предметом застави (об'єкт оренди) згідно з умовами договору іпотеки №1183 від 02 липня 2008 року та переходу права власності на предмет застави (об'єкт оренди) до третіх осіб, договір оренди припиняє свою дію".

Пункти 7.3 договорів доповнено абзацом такого змісту:

„Всі зміни в договір оренди сторони вправі вносити за умови їх погодження з юридичною службою і кредитним підрозділом відділення „Севастопольська регіональна дирекція відкритого акціонерного товариства „ВТБ Банк".

Відповідно до відомостей, що містяться у свідоцтві про шлюб від 28 вересня 2012 року серія І-АС №035265 та Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 08 лютого 2013 року Капустьянова Вікторія Олександрівна змінила прізвище на Піменову (а.с. 54, 57-58).

29 червня 2012 року між товариством з обмеженою відповідальністю „Тонус плюс" і фізичною особою-підприємцем Капустьяновою Вікторією Олександрівною був укладений договір оренди нежилих приміщень під офіси і готельні номери, що розташовані за адресою: місто Севастополь, пр. Жовтневої Революції, 44 загальною площею 845,80 кв.м (а.с. 43-47).

Строк оренди майна за цим договором триває по 01 червня 2015 року (включно), починаючи з дати фактичного прийняття майна (пункт 1.5 договору).

01 липня 2012 року між сторонами був підписаний акт прийому-передачі приміщень, згідно якого товариство з обмеженою відповідальністю „Тонус плюс" передало, а фізична особа-підприємець Капустьянова В.О. прийняла приміщення за адресою: місто Севастополь, пр. Жовтневої Революції, 44, загальною площею 845,80 кв.м та комплекти ключів від вхідних дверей (а.с. 48).

01 липня 2012 року до договору від 29 червня 2012 року була укладена додаткова угода, якою встановлений розмір орендної плати у сумі 6 000,00 грн. (а.с. 15, 22).

Пунктом 2 додаткової угоди від 01 липня 2012 року внесений пункт 1.6 до договору оренди від 29 червня 2012 року у наступній редакції:

„пункт 1.6 орендоване приміщення знаходиться в іпотеці у відкриогого акціонерного товариства „ВТБ „Банк". Договір оренди об'єкта нерухомості від 29 червня 2012 року підлягає достроковому розірванню у разі звернення стягнення на об'єкт оренди відкритого акціонерного товариства „ВТБ „Банк"", який є іпотекодержателем об'єкта оренди".

Повідомленням №2 від 24 січня 2013 року за договором №1 та повідомленням №3 за договором №2 від 25 січня 13 року позивачем були надіслані кур'єрською службою доставки на адресу відповідача листи щодо припинення договорів оренди від 04 січня 2010 року у зв'язку із закінченням строку та зобов'язання повернути майно за актами приймання-передачі.

Вказані повідомлення були отримані відповідачем 24 січня 2013 року та 25 січня 2013 року, про що свідчать акти №3229683, №3229683 від 24 січня 2013 року, акт №4577599 від 25 січня 2013 року про отримання повідомлень та підпис останнього.

Вказуючи на те, що незважаючи на припинення договорів оренди від 04 січня 2010 року, відповідачем обов'язок щодо повернення майна за актами приймання-передачі не виконаний, товариство з обмеженою відповідальністю „Тонус плюс" звернулось до господарського суду міста Севастополя з даним позовом.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, відповідність висновків суду обставинам справи, судова колегія не погоджується з доводами апеляційної скарги, у зв'язку з чим дійшла висновку про відмову у її задоволенні, виходячи з наступного.

Оскільки спірні правовідносини виниклі з приводу оренди майна, вони регулюються положеннями § 1 глави 58 Цивільного кодексу України та § 5 глави 30 Господарського кодексу України .

Стаття 509 Цивільного кодексу України та стаття 173 Господарського кодексу України визначають зобов'язання (в тому числі господарське зобов'язання) як правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити кошти тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України та статтею 174 Господарського кодексу України, зокрема, з договорів та інших правочинів (угод).

Згідно з частиною 1 статті 175 Господарського кодексу України, визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

З наведеною нормою узгоджується стаття 283 Господарського кодексу України, згідно з якою за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ).

Частиною 6 статті 283 Господарського кодексу України встановлено, що до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Згідно зі статтею 759 Цивільного кодексу України, одна особа (наймодавець) передає або зобов'язується передати іншій особі (наймачеві) майно у користування за плату на певний строк за договором найму (оренди).

Відповідно до частини 1 статті 760 Цивільного кодексу України, предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ).

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічне положення стосовно господарських зобов'язань міститься в частині 1 статті 193 Господарського кодексу України, якою визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі статтею 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статей 526 Цивільного кодексу України та 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частина 7 статті 193 Господарського кодексу України передбачено, що не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Згідно статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

З матеріалів справи вбачається, що між сторонами були укладені договори оренди не житлових приміщень від 04 січня 2010 року (а.с. 11-14, 18-21).

Судами було встановлено, що об'єкт оренди належить позивачу на праві приватної власності згідно зі свідоцтвом про право власності від 27 грудня 2005 року, виданого на підставі розпорядження Севастопольської міської державної адміністрації від 17 листопада 2003 року №1801-р та наказу начальника Управління з питань майна комунальної власності від 27 грудня 2005 року №1007.

Частиною 1 статті 763 Цивільного кодексу України передбачено, що договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Відповідно до частини 2 статті 291 Господарського кодексу України, договір оренди припиняється у разі закінчення терміну, на який він був укладений.

Статтею 764 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

Як вбачається із матеріалів справи 24 січня 2013 року та 25 січня 2013 року позивачем було надіслане кур'єрською службою доставки на адресу відповідача повідомлення №2 (за Договором - 1) та №3 (за Договором - 2) щодо припинення договорів оренди від 04 січня 2010 року у зв'язку із закінченням строку та зобов'язання повернути майно за актами приймання-передачі.

Вказані повідомлення були отримані відповідачем 24 січня 2013 року та 25 січня 2013 року, про що свідчать акти №3229683, №3229683 від 24 січня 2013 року, акт №4577599 від 25 січня 2013 року про отримання повідомлень та підпис Піменової В.А. (а.с. 38-40).

У разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі (частина перша статті 785 Господарського кодексу України).

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 610 Цивільного кодексу України).

Факт і дата приймання-передачі майна при поверненні його Орендарем Орендодавцю повинні підтверджуватися документами, що мають юридичну силу.

Відповідно до положень частини 2 статті 795 Цивільного кодексу України повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту договір найму припиняється.

Проте, заявником апеляційної скарги, на час звернення позивача з вказаним позовом, не повернуто орендоване ним майно, на підставі того, що він вважає спірні нежитлові приміщення знаходяться у його користуванні на законних підставах.

Але, надаючи оцінку доводам заявника апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного.

Так, заявник апеляційної скарги посилається на те, що спірні нежитлові приміщення знаходяться у його користуванні на законних підставах, а саме відповідно до договору оренди від 29 червня 2012 року, який укладено між товариством з обмеженою відповідальністю „Тонус-Плюс" та фізичною особою-підприємцем Капустьяновой (Піменовой) Вікторією Олександрівною (а.с. 43-47).

Відповідно до пункту 1.1 Договору в термінове платне користування орендаря передані нежитлові приміщення під офіси і готельні номери, які розташовані за адресою: місто Севастополь, проспект Жовтневої Революції, 44, загальною площею - 845,80 кв.м.

Пунктом 1.3 Договору передбачена ринкова вартість майна - 1 413 700,00 гривен.

Відповідно до частини першої статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони у належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору оренди, згідно з приписами частини першої статті 284 Господарського кодексу України, є: об'єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації); строк, на який укладається договір оренди; орендна плата з урахуванням її індексації; порядок використання амортизаційних відрахувань; відновлення орендованого майна та умови його повернення або викупу.

До даних, що дозволяють безперечно встановити майно, предмет передачі в якості об'єкту оренди, відносяться відомості, що містять ознаки, характеристики, що індивідуалізують (що ідентифікують) об'єкт оренди. Як випливає зі свідоцтва про право власності у будівлі комплексу гостьових номерів з приміщеннями обслуговування і підтверджується інвентарною справою комінального підприємства „Бюро технічної інвентаризації і ДРОНМ", знаходиться 87 приміщень загальною площею - 923,40 кв.м, чотириповерхової будівлі.

Яких-небудь додатків до договору або акту у вигляді плану, схеми, іншої документації, що містить ознаки, характеристики об'єкту оренди і що дозволяє індивідуалізувати (ідентифікувати) передане за договором майно до договору не було надано суду першої інстанції.

Виходячи з договору оренди від 29 червня 2012 року неможливо визначити склад переданого в оренду майна.

Також відсутня у Договорі і вартість майна з урахуванням його індексації, у пункті 1.3 вказана лише ринкова вартість майна, без урахування індексації. При цьому немає обґрунтування позначеної договором ринкової вартості майна - 1 413 700, 00 гривен, методу її розрахунку і висновку експерта.

Згідно із довідкою товариства з обмеженою відповідальністю „Тонус Плюс" від 15 лютого 2013 року №8 балансова вартість комплексу гостевих номерів з приміщеннями обслуговування загальною площею - 923,40 кв.м, в літ. „А" суспільно-торговельного комплексу розташованого за адресою: міста Севастополь, пр. Жовтневій Революції, 44, станом на 29 червня 2012 року складала - 1 337 237,65 гривен (а.с. 55).

Відповідно математичного розрахунку, балансова вартість площі приміщень - 845,80 кв.м має бути вказана у договорі - 1 224 859,87 грн. (1 337 237,65 грн./923,40 кв.м) х 845,80 кв.м = 1 224 859,87 грн.).

Оцінка об'єкту оренди здійснюється за відновною вартістю з вказівкою вартості з урахуванням її індексації (стаття 284 Господарського кодексу України).

Таким чином, неможливо безперечно встановити майно, передане в якості об'єкту оренди фізичній особі-підприємцю Капустьяновій (Піменовій) В.А. за договором оренди від 29 червня 2012 року, тому колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції стосовно того, що договір оренди від 29 червня 2012 року є неукладеним.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Отже, заявником апеляційної скарги не було представлено суду першої інстанції належних доказів користування спірними нежитловими приміщеннями на законних підставах.

Стосовно додаткових доказів наданих товариством з обмеженою відповідальністю „Тонус Плюс", а саме: додаткової угоди від 25 жовтня 2012 року про розірвання договору оренди від 29 червня 2012 року та акту прийому-передачі (повернення) майна від 02 березня 2013 року до договору оренди від 01 січня 2013 року колегія суддів не приймає їх у якості належних та допустимих доказів по справі, у зв'язку з тим, що позивачем не було наведено причин неподання вказаних доказів суду першої інстанції.

Також, директором товариства з обмеженою відповідальністю „Тонус Плюс" надані були суду апеляційної інстанції додаткові пояснення по справі, якими він просив не приймати у якості доказів по справі наданих представником товариства Зінченко С.І. (довіреність якого скасовано) документів вказаних вище.

Частиною 1 статті 43 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Крім того, у пункті 1.6. договору оренди від 29 червня 2012 року зазначено, що орендоване приміщення знаходиться в іпотеці у відкритого акціонерного товариства „ВТБ Банк".

Отже, договір підлягає достроковому розірванню у разі звернення стягнення на об'єкт оренди відкритого акціонерного товариства „ВТБ Банк", який є іпотекодержателем об'єкта оренди (а.с. 49).

Так, 20 серпня 2012 року постановою Державної виконавчої служби України відкрито виконавче провадження щодо звернення стягнення на комплекс гостевих номерів з приміщеннями обслуговування, а саме: нежитлові приміщення №IV-1, №IV-2, №IV-3, №IV-3а першого поверху, з №IV-4 по №IV-9, з №IV-11 по №ІV-34 другого поверху, з №ІV-35 по №IV-66 третього поверху, з №IV-67 по №IV-87 четвертого поверху, загальною площею - 923,40 кв.м, в літ. „А" суспільно-торговельного комплексу обслуговування, розташованого за адресою: місто Севастополь, пр. Жовтневої Революції, 44 (а.с.35).

Таким чином посилання заявника апеляційної скарги на вказаний договір, як діючий є безпідставним.

Враховуючи те, що повернення наданого в оренду майна є одним з основних обов'язків відповідача, належне виконання якого вимагається законом та договором, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог щодо зобов'язання відповідача звільнити та повернути одержане від позивача в оренду майно за актом приймання-передачі.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає доводи заявника апеляційної скарги неспроможними, з огляду на вимоги статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якими кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Так, суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення у відповідності до норм матеріального та процесуального права, з дослідженням всіх обставин у справі, у зв'язку з чим підстави для скасування судового рішення відсутні.

Керуючись статтею 101, пунктом 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця Піменової (Капустьянової) Вікторії Олександрівни залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду місто Севастополь від 18 лютого 2013 року у справі №919/200/13-г залишити без змін.

Головуючий суддя К.В. Волков

Судді К.Г. Балюкова

В.Є. Дмитрієв

Розсилка:

1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Тонус Плюс" (вул. Очаковців, буд. 26 кв. 1, м. Севастополь, 99011) нарочним

2. Фізична особа-підприємець Піменова (Капустьянова) Вікторія Олександрівна (вул. Михайлівська, буд. 5 кв. 161, м.Севастополь, 99002) нарочним

3. Публічне акціонерне товариство "ВТБ Банк" (бульвар Тараса Шевченко / вул. Пушкінська, 8/26, м. Київ, 01004)

4. Господарський суд міста Севастополя