Рішення № 31975433, 18.06.2013, Голосіївський районний суд міста Києва

Справа № 2601/16519/12

Провадження №: 2/752/426/13

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 червня 2013 року Голосіївський районний суд м. Києва у складі:

головуючого - судді Пасинок В.С.,

при секретарі - Тасенко О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом публічного акціонерного товариства «Правекс-Банк» до ОСОБА_1, третя особа: ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «Правекс-Банк» про визнання недійсним договору іпотеки та припиненим договору поруки,-

в с т а н о в и в:

у серпні 2012 року позивач звернувся до суду з вказаним позовом.

Свої вимоги мотивував тим, що третьою особою у справі ОСОБА_2 неналежним чином виконуються умови договору про відкриття кредитної лінії № 1-030/07Ф від 05 жовтня 2007 року, за яким останній було надано кредитну лінію в національній валюті для споживчих цілей, а також з метою сплати страхових платежів строком до 05 жовтня 2012 року зі сплатою: з 05 жовтня 2007 року до 20 червня 2008 року 16,49% річних, 20 червня 2008 року до 05 жовтня 2012 року 18,5% річних.

Через неналежне виконання ОСОБА_2 своїх зобов'язань, заборгованість останньої перед банком станом на 02 квітня 2012 року становить 4 108 207,88 грн.

Оскільки кредитний договір про відкриття кредитної лінії № 1-030/07Ф від 05 жовтня 2007 року був забезпечений порукою згідно договору № 1-030/07Ф від 10 жовтня 2007 року та іпотекою згідно договору № 1-030/07Ф від 10 жовтня 2007 року, предметом якої є належні на праві власності відповідачу - поручителю ОСОБА_1 нежилі приміщення (підвал) НОМЕР_2 загальною площею 138,70 кв. м, що становить 45/100 частини від нежилих приміщень або 6/100 від площі домоволодіння, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_2 зважаючи на умови вказаних договорів, положення ЦК України та Закону України «Про іпотеку», просив суд в рахунок погашення заборгованості за кредитним про відкриття кредитної лінії № 1-030/07Ф від 05 жовтня 2007 року в розмірі 4 108 207,88 грн. звернути стягнення на нерухоме майно - нежилі приміщення (підвал) НОМЕР_2 загальною площею 138,70 кв. м, що становить 45/100 частини від нежилих приміщень або 6/100 від площі домоволодіння, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_2 та належні на праві власності ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 10 грудня 2001 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3 за реєстровим № 2129 та зареєстрованого в Київському бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна 18 серпня 2005 року в реєстровій книзі № 18П-34 за реєстровим № 2549-П, шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України «Про виконавче провадження», з дотриманням вимог Закону України «Про іпотеку», а також стягнути з ОСОБА_1 судовий збір.

До початку розгляду справи по суті відповідачем ОСОБА_1 було пред'явлено зустрічний позов до ПАТ «Правекс-Банк», в якому просив визнати недійсним договір іпотеки № 1-030/07Ф від 10 жовтня 2007 року, припиненим договір поруки № 1-030/07Ф від 10 жовтня 2007 року, а також виключити з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна запис про державну реєстрацію заборони відчуження та з Державного реєстру іпотек запис про обтяження іпотекою нежилих приміщень (підвал) НОМЕР_2 загальною площею 138,70 кв. м, що становить 45/100 частини від нежилих приміщень або 6/100 від площі домоволодіння, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_2 належні йому на праві власності на підставі договору купівлі-продажу від 10 грудня 2001 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3 за реєстровим № 2129 та зареєстрованого в Київському бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна 18 серпня 2005 року в реєстровій книзі № 18П-34 за реєстровим № 2549-П.

Останній вмотивовано в частині недійсності договору іпотеки порушенням положень ч. 3 ст. 5 Закону України «Про іпотеку», оскільки належна йому частина нерухомого майна не виділена в натурі та не зареєстрована як окремий об'єкт нерухомості, в частині недійсності договору поруки - наявністю підстав, визначених ч. 1 ст. 559 ЦК України (а.с. 67-71).

Представник позивача за первісним позовом - ПАТ «Правекс-Банк» та відповідача за зустрічним позовом в ході розгляду позовні вимоги первісного позову підтримав в повному обсязі та просив суд його задовольнити з обставин, викладених в позовній заяві. Проти задоволення зустрічного позову заперечував, посилаючись на його безпідставність та необґрунтованість (а.с. 91-94).

Представник позивача за зустрічним позовом просила суд задовольнити останній з обставин, викладених в зустрічній позовній заяві, та відмовити у задоволенні первісного позову ПАТ «Правекс-Банк» за його безпідставністю.

Представники третьої особи за первісним позовом проти задоволення вимог ПАТ «Правекс-Банк» заперечував, просив суд відмовити у їх задоволенні. Вимоги зустрічного позову підтримав в повному обсязі та просив суд їх задовольнити.

Заслухавши сторін, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази у їх сукупності, суд встановив наступне.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк зобов'язується надати грошові кошти позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно п. 21 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» № 5 від 30 березня 2012 року договір про відкриття кредитної лінії є одним із видів кредитного договору, а кредитна лінія - однією із форм її кредитування, в якій у межах встановленого ліміту здійснюється видача і погашення кредиту кількома частинами (траншами). Оскільки в цьому договорі передбачено всі істотні умови, необхідні для кредитного договору, то зобов'язання з надання кредиту є дійсним із моменту укладення кредитного договору - договору про відкриття кредитної лінії.

Так, судом встановлено, що між АКБ «Правекс-Банк», правонаступником якого є ПАТ «Правекс-Банк», та ОСОБА_2 05 жовтня 2007 року було укладено договір про відкриття кредитної лінії № 1-030/07Ф від 05 жовтня 2007 року, за умовами якого останній було надано кредитну лінію в національній валюті для споживчих цілей, а також з метою сплати страхових платежів строком до 05 жовтня 2012 року зі сплатою: з 05 жовтня 2007 року до 20 червня 2008 року 16,49% річних, 20 червня 2008 року до 05 жовтня 2012 року 18,5% річних, до якого сторонами 24 березня 2010 року були внесені відповідні зміни та доповнення (а.с. 6-24).

Дійсність вказаного договору та договору про внесення змін та доповнень до нього сторонами у справі, зокрема, третьою особою за первісним позовом - ОСОБА_2, не заперечувалась.

В ході розгляду справи встановлено, що ПАТ «Правекс-Банк» повністю виконав умови договору.

Доказів на підтвердження зворотного в розпорядження суду не надано.

Також, в ході розгляду справи встановлено, що ОСОБА_2, в свою чергу, не виконує належним чином зобов'язання за укладеним договором, не здійснює щомісячне погашення кредиту та не сплачує відсотки у розмірах та у строки, визначені договором та доповненнями до нього, що, як наслідок, призводить до збільшення суми боргу.

Станом на 02 квітня 2012 року загальна сума боргу ОСОБА_2 становить 4 108 207,88 грн. (а.с. 40-41).

Вказане також з боку ОСОБА_2 не заперечувалось.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори.

Згідно зі ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ст. 1049 Цивільного кодексу України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилась, та сплати процентів, належних йому (ч. 2 ст. 1050 ЦК України).

Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно з ст. ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами.

Згідно ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання (ст. 550 ЦК України).

Сплата (передання) неустойки не звільняє боржника від виконання свого обов'язку в натурі. Сплата (передання) неустойки не позбавляє кредитора права

на відшкодування збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання (ст. 552 ЦК України).

Відповідно до положень ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

ОСОБА_2 порушила умови договору в частині неповернення кредиту та несплати відсотків за його користування та не виконує взяті на себе зобов'язання.

ОСОБА_2, не сплачуючи у вказаний договорі строк кредит, порушила вимоги ст. 530 ЦК України, відповідно до якої якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк, тобто згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку про те, що доводи позивача - ПАТ «Правекс-Банк» щодо наявності у ОСОБА_2 заборгованості за договором про відкриття кредитної лінії № 1-030/07Ф від 05 жовтня 2007 року є доведеними в ході розгляду справи, щодо розміру заборгованості - обґрунтованими, а тому вважає за можливе прийняти до уваги розрахунок останньої, здійснений позивачем за первісним позовом, та покласти його в основу судового рішення.

Крім того, судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що кредитний договір про відкриття кредитної лінії № 1-030/07Ф від 05 жовтня 2007 року був забезпечений порукою згідно договору № 1-030/07Ф від 10 жовтня 2007 року та іпотекою згідно договору № 1-030/07Ф від 10 жовтня 2007 року, предметом якої є належні на праві власності відповідачу - поручителю ОСОБА_1 нежилі приміщення (підвал) НОМЕР_2 загальною площею 138,70 кв. м, що становить 45/100 частини від нежилих приміщень або 6/100 від площі домоволодіння, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_2 (а.с. 25-39).

Згідно з ст. 575 ЦК України заставою нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи, є іпотека.

Відповідно до п. 7.1.5. договору про відкриття кредитної лінії № 1-030/07Ф від 05 жовтня 2007 року та п. 2.1.6. договору іпотеки № 1-030/07Ф від 10 жовтня 2007 року банк як іпотекодержатель має право звернути стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання іпотекодавцем основного зобов'язання повністю або частково (а.с. 20, 30).

Відповідно до ч. ч. 1, 2, 6 ст. З Закону України «Про іпотеку» від 05 червня 2003 року № 898-IV іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. Взаємні права і обов'язки іпотекодавця та іпотекодержателя за іпотечним договором виникають з моменту його нотаріального посвідчення. У разі порушення боржником основного зобов'язання відповідно до іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами, права чи вимоги яких на передане в іпотеку нерухоме майно не зареєстровані у встановленому законом порядку або зареєстровані після державної реєстрації іпотеки.

Згідно ст. 11 вказаного закону майновий поручитель несе відповідальність перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов'язання виключно в межах вартості предмета іпотеки. У разі задоволення вимог іпотекодержателя за рахунок предмета іпотеки майновий поручитель набуває права кредитора за основним зобов'язанням.

Частиною 1 ст. 12 Закону України «Про іпотеку» встановлено, що у разі порушення іпотекодавцем обов'язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов'язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки.

Згідно зі ст. 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

У ч. 3 ст. 33 закону визначені способи звернення стягнення на предмет іпотеки: на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя (тобто шляхом позасудового врегулювання). При цьому правовою підставою для передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання є договір про задоволення вимог іпотеко держателя (або відсутність застереження в іпотечному договорі).

Статтею 35 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору, іпотеко держатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі не виконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотеко держатель вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем за первісним позовом ПАТ «Правекс-Банк» 09 квітня 2012 року на адресу іпотекодавця - відповідача за первісним позовом ОСОБА_1 була направлена письмова вимога за № 13657/95 про усунення порушення зобов'язань (а.с. 42-43).

Вказане з боку відповідача за первісним позовом не заперечувалось.

Згідно п. 9 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» № 5 від 30 березня 2012 року право вибору способу судового захисту, передбаченого законом або договором (дострокове стягнення кредиту, стягнення заборгованості, у тому числі шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки/застави, одночасне заявлення відповідних вимог у разі, якщо позичальник є відмінною від особи іпотекодавця (майновий поручитель), одночасне заявлення вимог про стягнення заборгованості з позичальника з вимогами про стягнення заборгованості шляхом звернення стягнення на предмет застави/іпотеки, належні іпотекодавцю, який не є позичальником, розірвання кредитного договору, набуття права власності на предмет іпотеки тощо) належить виключно позивачеві (ч. 1 ст. 20 ЦК України, ст. ст. 3 і 4 ЦПК України).

Задоволення позову кредитора про звернення стягнення на предмет іпотеки/застави не є перешкодою для пред'явлення позову про стягнення заборгованості з поручителя за тим самим договором кредиту у разі, якщо на час розгляду справи заборгованість за кредитом не погашена. Задоволення позову кредитора про стягнення заборгованості з поручителя не є перешкодою для пред'явлення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки/застави з метою погашення заборгованості за тим самим договором кредиту у разі, якщо на час розгляду спору заборгованість за кредитом не погашена.

Беручи до уваги викладені обставини, а також те, що банком була дотримана процедура досудового врегулювання спору щодо звернення стягнення на предмет іпотеки, що визначена ст. ст. 33, 35 Закону України «Про іпотеку», суд приходить до висновку про те, що вимога позивача за первісним позовом щодо звернення стягнення на предмет іпотеки знайшла своє ствердження в ході розгляду справи, а тому, вважає, що вона підлягає задоволенню.

Розглядаючи вимоги за зустрічним позовом ОСОБА_1 недійсним договір іпотеки № 1-030/07Ф від 10 жовтня 2007 року, припиненим договір поруки № 1-030/07Ф від 10 жовтня 2007 року, а також виключити з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна запис про державну реєстрацію заборони відчуження та з Державного реєстру іпотек запис про обтяження іпотекою нежилих приміщень (підвал) НОМЕР_2 загальною площею 138,70 кв. м, що становить 45/100 частини від нежилих приміщень або 6/100 від площі домоволодіння, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_2 належні йому на праві власності на підставі договору купівлі-продажу від 10 грудня 2001 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3 за реєстровим № 2129 та зареєстрованого в Київському бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна 18 серпня 2005 року в реєстровій книзі № 18П-34 за реєстровим № 2549-П, суд приходить до висновку про те, що останні не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Так, звертаючись з вимогою про визнання припиненим договору поруки № 1-030/07Ф від 10 жовтня 2007 року за ч. 1 ст. 559 ЦК України позивач за зустрічним позовом посилався на те, що ПАТ «Правекс-Банк», зазначивши у п. 1.3. договору іпотеки про його згоду як поручителя на збільшення розміру забезпеченого порукою за даним договором зобов'язання позичальника, що може виникнути в майбутньому, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності, у випадку внесення позичальником та кредитором змін та доповнень до кредитного договору або у випадку внесення змін до кредитного договору та/або до даного договору кредитором в односторонньому порядку, в порушення положень ст. 27 ЦК України обмежив його можливість мати незаборонені законом цивільні права і обов'язки.

Разом з тим, суд критично ставиться до вказаних тверджень позивача за зустрічним позовом.

Згідно ч. 1 ст. 27 ЦК України правочин, що обмежує можливість фізичної особи мати не заборонені законом цивільні права та обов'язки, є нікчемним.

Так, здатність людини мати цивільні права і обов'язки - це правоздатність фізичної особи.

Цивільна правоздатність є необхідною передумовою виникнення цивільних прав та обов'язків. Отже, правоздатність - це лише загальна, абстрактна можливість мати права чи обов'язки. Натомість конкретні права й обов'язки виникають з підстав, передбачених законом - юридичних фактів.

Юридичний факт - це конкретна життєва обставина, з якою норми права пов'язують виникнення, припинення або зміну правових відносин.

Згідно ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Водночас за ст. 202 ЦК України, договір є дво- чи багатостороннім правочином, який, у свою чергу, визначається як дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Інакше кажучи, слід виходити з того, що в цьому випадку домовленість і дія є тотожними поняттями.

Отже, можна зробити висновок про те, що договір - це узгоджений вольовий акт двох або більше осіб, спрямований на встановлення, зміну чи припинення цивільних прав та обов'язків.

Так, в ході розгляду справи представником позивача за зустрічним позовом ОСОБА_1 не заперечувався факт укладення договору поруки від 10 жовтня 2007 року. Тобто, вказане дає підставу суду для висновку про те, що сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору: про предмет договору, про умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди.

Отже, уклавши договір поруки на умовах, викладених в останньому, та підписавши його, на думку суду, ОСОБА_1 підтвердив своє бажання укласти правочин, і що зовнішній вираз його волі відповідає внутрішньому.

З огляду на викладене, думка позивача за зустрічним позовом ОСОБА_1 про порушення банком вимог ст. 27 ЦК України є хибно, оскільки вимоги останньої, виходячи з того, що правоздатність є природною категорією, яка є невіддільною від особи та невідчужуваною, через що особа не може відмовитись від неї або обмежити її навіть за власною волею, на підставі правочину, стосується випадків включення до договору умову про те, що при невиконанні своїх обов'язків одна зі сторін другій зобов'язується не скористатись наданим їй законодавством правом.

Визначення у п. 1.3. договору поруки сторонами меж відповідальності за неналежне виконання кредитного договору є погодженою умовою останнього, а не обмеженням прав сторони.

Крім того, оскільки на момент розгляду справи договір поруки № 1-030/07Ф від 10 жовтня 2007 року в установленому законодавством порядку недійсним не визнаний, а доказів на підтвердження зворотного відповідно до вимог ст. 60 ЦПК України не надано, то суд приходить до висновку про те, що посилання позивача та його представника за зустрічним позовом на обмеження його прав через його згоду на збільшення розміру забезпеченого порукою зобов'язання є безпідставними, а посилання на положення ч. 1 ст. 559 ЦК України - недоречними.

До того ж, на думку суду, слід звернути увагу на те, що припинення поруки, про яке йде мова у ч. 1 ст. 559 ЦК України, означає, що припиняє існування зобов'язання поручителя перед кредитором. Проте, виходячи із загальних положень про поруку, оскільки порука належить до категорії додаткових зобов'язань, то вона покликана забезпечити належне виконання боржником основного зобов'язання. Як така, порука може забезпечувати лише дійсну цивільно-правову вимогу. Однак, не є таким, що суперечить законодавству України укладення договору поруки з метою забезпечення виконання такого зобов'язання, яке на момент укладення договору поруки ще не виникло, якщо тільки таке забезпечувальне зобов'язання буде належно індивідуалізоване в договорі поруки, що, на думку суду, має місце в договорі поруки, укладеного між ОСОБА_1 та ПАТ «Правекс-Банк».

З приводу недійсності договору іпотеки № 1-030/07Ф від 10 жовтня 2007 року через порушенням положень ч. 3 ст. 5 Закону України «Про іпотеку», оскільки належна йому частина нерухомого майна не виділена в натурі та не зареєстрована як окремий об'єкт нерухомості, про яку зазначає позивач ОСОБА_1 у своїй зустрічній позовній заяві, то, на думку суду, вказане твердження підлягає критичній оцінці з огляду на наступне.

По-перше, законодавством України чітко врегульовані питання щодо недійсності угод (ст. 215-216 ЦК України).

Зокрема, відповідно до ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу.

Обставин, визначених частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст. 203 ЦК України при розгляді даної справи судом не встановлено.

По-друге, згідно ст. ст. 355, 356 ЦК України вбачається, що майно, яке знаходиться у власності двох або більше осіб - співвласників, належить їм на праві спільної власності і є їх спільним майном. Власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві спільної власності є спільною частковою власністю, а без визначення часток - спільною сумісною власністю (ч. 1 ст. 356, ч. 1 ст. 368 ЦК України). Ознакою права спільної власності є множинність суб'єкта та єдність об'єкта (ч. 1 ст. 355 ЦК України).

Суб'єктами права спільної часткової власності можуть бути фізичні особи, юридичні особи, держава, територіальні громади (ч. 2 ст. 356 ЦК України).

Тобто, право власності має абсолютний характер, зміст якого становлять правомочності власника з володіння, користування і розпорядження належним йому майном. Забезпечуючи всім власникам рівні умови здійснення своїх прав, держава гарантує власнику захист від порушень його права власності з боку будь-яких осіб.

Право власності на об'єкти нерухомості (житлові будинки, квартири, будівлі, споруди, приміщення - частини внутрішнього об'єму житлових будинків, будівель, квартир, обмежені будівельними елементами), у тому числі право спільної власності, підлягають державній реєстрації.

Судом встановлено, що на момент укладення договору іпотеки нежилі приміщення (підвал) НОМЕР_2 загальною площею 138,70 кв. м, що становить 45/100 частини від нежилих приміщень або 6/100 від площі домоволодіння, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_2 були належні на праві власності ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 10 грудня 2001 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3 за реєстровим № 2129 та зареєстрованого в Київському бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна 18 серпня 2005 року в реєстровій книзі № 18П-34 за реєстровим № 2549-П.

Вказане сторонами у справі не заперечувалось.

За загальним правилом власник самостійно розпоряджається своїм майном (ч. 1 ст. 316, ч. 1 ст. 319 ЦК України).

Тобто власник майна, виходячи з положень ст. ст. 316, 319, ч. 2 ст. 583 ЦК України, так і на абз. 3 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про іпотеку», відповідно до якого предметом іпотеки може бути нерухоме майно, зареєстроване в установленому порядку як окремий виділений у натурі об'єкт права власності, якщо інше не встановлено цим законом; частина об'єкта нерухомого майна може бути предметом іпотеки лише після її виділення в натурі і реєстрації права власності на неї як на окремий об'єкт нерухомості (ч. 3 ст. 5 Закону України «Про іпотеку»), має право самостійно вирішити питання про передачу цього майна в іпотеку, отримання згоди від будь-якої особи на розпорядження своєю власністю в такий спосіб законом не вимагається.

Однак, згідно зі ст. 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їх згодою.

Як ст. 578 ЦК України, так і спеціальна норма - ч. 2 ст. 6 Закону України «Про іпотеку», передбачають, що майно, що є у спільній власності, може бути передане в іпотеку лише за нотаріально посвідченою згодою всіх співвласників. Умовою передачі співвласником нерухомого майна в іпотеку своєї частки в спільному майні без згоди інших співвласників є виділення її в натурі та реєстрація права власності на неї як на окремий об'єкт нерухомості.

Якщо майно, яке є спільною частковою власністю, передано в іпотеку без згоди інших співвласників, то наявність таких обставин свідчить про невідповідність договору іпотеки актам цивільного законодавства, що є підставою для визнання такого правочину недійсним відповідно до положень ч. 1 ст. 203, ч. 1 ст. 205 ЦК України.

Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, співвласниками нежитлового приміщення по АДРЕСА_2 були надані згоди на передачу частки ОСОБА_1 останнім в іпотеку (а.с. 95, 96).

З огляду на викладене, зустрічний позов ОСОБА_1 не підлягає задоволенню і в цій частині.

Як наслідок, не підлягають задоволенню й похідні вимоги про виключення з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна запис про державну реєстрацію заборони відчуження та з Державного реєстру іпотек запис про обтяження іпотекою нежилих приміщень (підвал) НОМЕР_2 загальною площею 138,70 кв. м, що становить 45/100 частини від нежилих приміщень або 6/100 від площі домоволодіння, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_2 належні ОСОБА_1 на праві власності на підставі договору купівлі-продажу від 10 грудня 2001 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3 за реєстровим № 2129 та зареєстрованого в Київському бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна 18 серпня 2005 року в реєстровій книзі № 18П-34 за реєстровим № 2549-П.

Відповідно до ст. 39 Закону України «Про іпотеку» у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки в рішенні суду зазначаються і спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення публічних торгів або із застосуванням процедури продажу, встановленою ч. 1 ст. 38 цього закону, яка передбачає право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки будь-якій особі -покупцеві.

Питання судових витрат слід вирішити на підставі ст. 88 ЦПК України.

З огляду на викладене, на підставі ст. ст. 11, 202, 203, 355, 356, 358, 368, 509, 525, 526, 536, 549, 575, 559, 611, 625, 1050, 1054 ЦК України, ст. ст. 3, 5, 6 Закону України »Про іпотеку» від 05 червня 2003 року № 898-IV, п. п. 9, 21 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» № 5 від 30 березня 2012 року, керуючись ст. ст. 10, 11, 15, 58, 60, 61, 88, 208-209, 212-215, 224-226 ЦПК України, суд, -

в и р і ш и в:

позов публічного акціонерного товариства «Правекс-Банк» до ОСОБА_1, третя особа: ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки - задовольнити.

В рахунок погашення заборгованості за договором про відкриття кредитної лінії № 1-030/07Ф від 05 жовтня 2007 року в розмірі 4 108 207 (чотири мільйони сто вісім тисяч двісті сім) грн. 88 коп. звернути стягнення на нерухоме майно - нежилі приміщення (підвал) НОМЕР_2 загальною площею 138,70 кв. м, що становить 45/100 частини від нежилих приміщень або 6/100 від площі домоволодіння, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_2 та належні на праві власності ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 10 грудня 2001 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3 за реєстровим № 2129 та зареєстрованого в Київському бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна 18 серпня 2005 року в реєстровій книзі № 18П-34 за реєстровим № 2549-П, шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України «Про виконавче провадження», з дотриманням вимог Закону України «Про іпотеку».

Стягнути з ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Горький Російської Федерації, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, зареєстрованого в АДРЕСА_1, на користь публічного акціонерного товариства «Правекс-Банк» (01021 м. Київ, Кловський узвіз, 9/2, р/р 290981202011 в ПАТКБ «Правекс-Банк», МФО 380838, код ЄДРПОУ 14360920) судовий збір у розмірі 3 219(три тисячі двісті дев'ятнадцять) грн. 00 коп.

В задоволенні позову ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «Правекс-Банк» про визнання недійсним договору іпотеки та припиненим договору поруки - відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду м. Києва шляхом подання через Голосіївський районний суд м. Києва апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення.

Суддя В.С. Пасинок