Постанова № 31965044, 12.06.2013, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

12 червня 2013 року № 826/4381/13-а

Окружний адміністративний суд міста Києва в складі головуючого судді Качура І.А., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Приватного підприємства «МГ Лайн» до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва ДПС України про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень.

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду м. Києва звернулось Приватне підприємство «МГ Лайн» (далі по тексту також - позивач) до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва ДПС України (надалі також - відповідач) про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень - рішень №№0001902220, 0001912220 від 12.11.2012р.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що спірні податкові повідомлення - рішення прийняті з численними порушеннями норм податкового законодавства України, що завдає шкоди охоронюваним правам та інтересам позивача, а відтак підлягають скасуванню.

Відповідач проти задоволення позову заперечував з мотивів необґрунтованості та безпідставності. 05.06.2013р. в судовому засіданні за згодою сторін ухвалено про продовження вирішення справи у письмовому провадженні відповідно до ч. 4 ст. 122 КАС України.

Розглянувши документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про те, що позов задоволенню не підлягає з огляду про наступне.

Матеріалами справи встановлено, що відповідачем згідно з пп.78.1.1 п.78.1 ст.78 Податкового кодексу України (далі Податковий кодекс) на підставі наказу від 16.10.2012р. №1578 проведено позапланову виїзну перевірку позивача за період з 01.11.2009р. по 31.12.2010р. по взаємовідносинах з ТОВ «Леміш Груп».

За результатами перевірки складено Акт №3864/22-222-34806413 від 29.10.2012р. (далі Акт), яким встановлені порушення пп.7.2.1, 7.2.3, 7.2.4 п.7.2, пп.7.4.1 та пп.7.4.5 п.7.4, пп.7.5.1 п.7.5, пп.7.7.1 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997р. №168/97-ВР (далі Закон №168/97-ВР) та п.5.1, пп.5.2.1 п.5.2, пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

На підставі акту перевірки відповідачем 12.11.2012р. винесено податкові повідомлення-рішення форми «Р» №0001902220, яким донараховано суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 95 343,00грн., з яких за основним платежем на суму 76 275,00грн. та штрафні санкції в розмірі 19 068,00грн. та №00001912220 яким донараховано суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 76 275,00грн., з яких за основним платежем на суму 61020,00грн. та штрафні санкції в розмірі 15 255,00грн.

Вирішуючи питання щодо правомірності податкових повідомлень - рішень форми «Р» №0001902220, №00001912220 суд, керуючись чинним податковим законодавством, частиною 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, якою встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, виходить з того, що оскільки позивачем як спосіб захисту порушеного права обрано оскарження рішення суб'єкта владних повноважень, Окружний адміністративний суд міста Києва досліджуючи надані сторонами докази повинен встановити відповідність змісту спірних податкових повідомлень - рішень чинному законодавству та законність процедури їх прийняття.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Так, відповідно до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Зазначені критерії є вимогами для суб'єкта владних повноважень, який приймає відповідне рішення, вчиняє дії чи допускається бездіяльності. Перевіркою встановлено, що позивач з листопада 2009р. по лютий 2010р. мав фінансово-господарські взаємовідносини з ТОВ «Леміш Груп».

Так, матеріалами справи підтверджено, що між ПП «МГ ЛАЙН» (Замовник) та ТОВ «Леміш груп» (Підрядник) були укладені наступні договори:

- договір від 27.10.09р. за №27/10/09, предметом якого є надання в оренду послуг каналів передачі даних. Так, Оператор зобов'язується здійснити підключення споживача та встановити необхідне телекомунікаційне устаткування. Строк дії в договорі не зазначено. Згідно додатку №1 до договору №27/10/2009 від 27.10.09р. вартість організації послуг становить 85800,00 грн. (ПДВ 13400,00 грн.), щомісячна абонентська плата за місяць становить 10800,00 грн. (ПДВ 1800,00 грн.).

При цьому, відповідно до актів виконаних робіт:

- від 28.02.2010р. сума наданих послуг по оренді каналу передачі даних: швидкість 100 Мбіт/с, інтерфейс Ethernet за лютий 2010р. складає 10800,00 грн.. в т.ч. ПДВ 1800,00 грн. Крім того, ПП «МГ ЛАЙН» сформувало податковий кредит по податковій накладній від 28.02.10р. за №03 на суму ПДВ 1800,00 грн. за лютий 2010р.;

- від 31.12.2009р. сума наданих послуг по оренді каналу передачі даних : швидкість 100 Мбіт/с, інтерфейс Ethernet за і рудень 2010р. складає 10800,00 грн., в т.ч. ПДВ 1800,00 грн., абонентська плата за грудень становить 60000,00 грн. (ПДВ 10000,00 грн.).

Крім того, ПП «МГ ЛАЙН» сформувало податковий кредит по податковій накладній від 02.12.09р. за №10 на суму ПДВ 1800,00 грн. за грудень 2009р. та по від 31.12.09р. по податковій накладній від 25.12.09р. за №124 на суму ПДВ 10000,00 грн. за грудень 2010р.;

- від 31.01.2010р. сума наданих послуг по оренді каналу передачі даних: швидкість 100 Мбіт/с, інтерфейс Ethernet за січень 2010р. складає 10800,00 грн., в т. ч. ПДВ 1800,00 грн. Крім того, позивачем сформовано податковий кредит по податковій накладній від 31.01.10р. за №04 на суму ПДВ 1800,00 грн. за лютий 2010р.;

- від 09.11.09р. сума наданих послуг по оренді каналу передачі даних : швидкість 100 Мбіт/с, інтерфейс Ethernet (вул. Леонтовича, 9, вул. Автозоводська, 63, вул. Бакинська. 37-Г, вул. Княжий Затон, 21) складає 85800,00 грн., в т.ч. ПДВ 14300,00 грн.

Крім того, позивачем сформовано податковий кредит по податковій накладній від 28.10.09р. за №22 на суму ПДВ 14300,00 грн. за листопад 2009р.

- від 30.11.09р. сума наданих послуг по оренді каналу передачі даних: швидкість 100 Мбіт/с, інтерфейс Ethernet за листопад 2010р. складає 7920,00 грн., в т.ч. ПДВ 1320,00 грн. Крім того, позивачем сформовано податковий кредит по податковій накладній від 30.11.09р. за №144 на суму ПДВ 1320,00 грн. за грудень 2010р.

- від 28.02.10р. сума наданих послуг по оренді каналу передачі даних : швидкість 100 Мбіт/с, інтерфейс Ethernet за лютий 2010р. складає 10800,00 грн., в т.ч. ПДВ 1800,00 грн., абонентська плата за грудень становить 60000,00 грн. (ПДВ 10000.00 грн.). Крім того, позивачем сформовано податковий кредит по податковій накладній від 28.02.2010р. за №02 на суму ПДВ 1800,00 грн. за лютий 2010р.

01.11.2009р. позивачем укладено з ТОВ «Леміш груп» договір №01/11/09, предметом якого було надання послуг по доступу до мережі Інтернет. Згідно додатку №1 до договору №01/11/2009 від 01.11.09р. вартість щомісячної абонентської плати становить 60 000,00 грн. (ПДВ 10000,00 грн.). Так, відповідно до актів виконаних робіт:

- від 30.11.09р. сума абонентської плати за листопад становить 60000,00 грн. (ПДВ 10000,00 грн.). Крім того, позивачем сформовано податковий кредит по податковій накладній від 05.11.09р. за №05 на суму ПДВ 10000,00 грн. за грудень 2009р.

- від 31.01.10р. сума абонентської плати за січень становить 60000,00 грн. (ПДВ 10000,00 грн.). Крім того, позивачем сформовано податковий кредит по податковій накладній від 31.01.10р. за №03 на суму ПДВ 10000,00 грн. за січень 2010р.

Розрахунки між позивачем та його контрагентом здійснені в безготівковій згідно банківських виписок від 04.03.2010 р. на суму 10800,00 грн. та 60000,00 грн., від 05.02.2010р. на суму 10800,00 грн. та 60000,00 грн., від 25.12.2009р. на суму 60000,00 грн., 02.12.2009р. на суму 18720,00 грн., 05.11.2009р. на суму 60000,00 грн., 28.10.2009р. на суму 28600,00 грн. та 57200,00 грн.

Водночас, згідно звітів по комунальному податку за 4 кв.2009р. та 1 кв. 2010р. на ТОВ «Леміш груп» працює 1 чоловік.

Відповідно до декларацій з прибутку підприємства у ТОВ «Леміш груп» відсутні основні фонди.

Згідно програмного забезпечення «Система автоматизованого співставлення податкових зобов'язань і податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України» встановлено, що ТОВ «Леміш груп» не декларувало взаємовідносини з Позивачем за листопад 2009р. - лютий 2010р. в результаті чого виникли розбіжності.

Всі первинні документи, які були надані відповідачу до перевірки з боку ТОВ «Леміш груп» підписані ОСОБА_1

Водночас, Шевченківським районним судом міста Києва встановлено, що підсудний ОСОБА_1, 22 травня 2009р. домовившись з особою (відносно якої виділені в окреме провадження), який запропонував підсудному за грошову винагороду придбати на своє ім'я суб'єкт підприємницької діяльності - ТОВ «Леміш Груп» та в подальшому внести відповідні зміни в органах державної влади, повідомивши при цьому підсудного, що підприємство слід придбати з метою прикриття незаконної діяльності третіх осіб і до фінансово-господарської діяльності ТОВ «Леміш Груп» підсудний не буде мати ніякого відношення прибув до станції «Палац Спорту», після чого разом з ним на його автомобілі та направились до приватного нотаріуса ОСОБА_2 за адресою АДРЕСА_1.

Усвідомлюючи протиправний характер запропонованих йому невстановленою особою дій, достовірно знаючи, що підприємство буде реєструватися на його ім'я з метою прикриття незаконної діяльності невстановлених осіб, ОСОБА_1 з корисливих мотивів погодився на таку пропозицію.

Внаслідок злочинних дій ОСОБА_1 було придбане фіктивне підприємство ТОВ «Леміш Груп» з метою прикриття незаконної діяльності.

Так, згідно вироку Шевченківського районного суду міста Києва від 22.05.2012р. у справі №2610/9798/2012 ОСОБА_1 засуджено та визнано винним у скоєні злочину, передбаченого ч.2 ст.205 Кримінального кодексу України.

Таким чином правочини позивача з ТОВ «ЛЕМІШ ГРУП» не відповідають вимогам закону, не спричиняють реального настання правових наслідків та являються нікчемними.

Відповідно до ст. 92 Цивільного кодексу України, юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.

При цьому, підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про підприємництво», підприємництво - це безпосередня самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність по виробництв) продукції, виконанню робіт, наданню послуг з метою отриманню прибутку, яка здійснюється фізичними та юридичними особами, зареєстрованими як суб'єкти підприємницької діяльності у порядку, встановленому законодавством).

Статтею 55 Господарського кодексу України, суб'єктами господарювання визначаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків передбачених законодавством.

Суб'єктами господарювання є господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку.

Водночас, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ст. 202 ЦКУ).

Ст. 626, 629 ЦКУ передбачено, що договором (угодою) є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. При цьому договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно з ч. 1 ст. 628 ЦКУ зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно ст.655 ЦКУ за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому (ст.656 ЦКУ).

Відповідно до ст.658 ЦКУ право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару. Якщо продавець товару не є його власником, покупець набуває право власності лише у випадку, якщо власник не має права вимагати його повернення.

За ст.662 ЦКУ продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та піддягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

Моментом виконання обов'язку продавця щодо передачі товару згідно ст.664 ЦКУ є: вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Враховуючи вищевикладене, правочини укладені між позивачем з ТОВ «ЛЕМІШ ГРУП» (код ЄДРПОУ 36521019) не спричинили реального настання юридичних наслідків, виходячи із наступного.

Як підтверджено матеріалами справи, відповідачем відповідно до баз даних ДПС податкової, звітності та інших джерел інформації, одержаних в ході проведення перевірки, встановлено укладання цивільно-правових відносин та проведення безтоварних операцій, спрямованих на надання податкової вигоди для третіх осіб з метою штучного формування податкового кредиту.

Стаття 203 Цивільного кодексу України визначає загальні вимоги, додержання яких і необхідними для чинності правочину, зокрема: - зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; - особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Дієздатність юридичних осіб може обмежуватися законом або засновниками юридичних осіб відповідно до установчих документів. Відсутність в учасника правочину достатньої дієздатності перешкоджає настанню за правочином очікуваного правового результату, в тому числі зумовлених його недійсність); - волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; - правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; - правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Вимоги закону щодо необхідності вчинення правочинів у певній формі спрямовані сприяти фіксації волевиявлення суб'єкта правочину з метою забезпечення доказовості реального існування між сторонами відповідного правовідношення та дійсність їх взаємних обов'язків та вимог.

Спеціальні вимоги встановлені статтею 207 Цивільного кодексу для письмових правочинів юридичних осіб, а саме вони мають бути підписані особами, уповноваженими на це установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, закріплені печаткою.

Підставою недійсності правочину згідно з частиною першою ст. 215 ЦК є недодержання на момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, установлених частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має бути спрямованим на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною в постанові від вересня 2006 року №06/53, правочин, який вчинено з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, а тому згідно з ч. 1 ст.203, ч.2 ст.215 ЦК України є нікчемним, і визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Поняття "інтереси держави" полягає в дотриманні суб'єктами господарювання правових актів, які визначають соціально-економічні основи Держави та суспільства (рішення Конституційного Суду України по справі №1-1/99 від 8 квітня 1999 року). Пунктом 13 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про деякі питання застосування законодавства про відповідальність за ухилення від сплати податків, зборів, інших обов'язкових платежів» від 08.10.2004 року №15 визначено, що ухилення від сплати податків, зборів, інших обов'язкових платежів може бути вчинене як шляхом неподання документів, обчисленням та сплатою до бюджетів чи державних цільових фондів (податкових декларацій, розрахунків, бухгалтерських звітів і балансів тощо), так і шляхом приховування об'єктів оподаткування, а також шляхом заниження об'єктів оподаткування та іншими способами.

Пунктом 1 статті 216 ЦК визначено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Відповідно ст.9 Закону України від 16.07.1999р. №996-ХІІ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та згідно з п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 р. № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 5 червня 1995 р. за № 168/704, первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Як встановлено пп.7.2.4 п.7.2 ст.7 Закону «Про оподаткування прибутку підприємств» (надалі Закон №168/97-ВР) (чинного на момент виникнення спірних правовідносин), право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку.

Згідно пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону №168/97-ВР податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

При цьому, не підлягають включенню до податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами).

Враховуючи вищевикладене, виходячи із меж заявленого позову, системного аналізу норм чинного на момент виникнення спірних правовідносин законодавства, суд прийшов до висновку про те, що податкові накладні яких стали підставою для формування Приватного підприємства «МГ Лайн» податкового кредиту за від імені особи, яка заперечує свою участь у створенні та діяльності ТОВ «Леміш Груп», зокрема й у підписанні будь-яких первинних документів, отже, виписані від його імені податкові накладні не можна вважати належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум ПДВ до податкового кредиту є безпідставним.

Таким чином, наявність податкових накладних, виписаних від імені контрагента позивача не є достатньою підставою для включення сум ПДВ до податкового кредиту.

Така позиція суду повністю узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 05.03.2012р. у справі №21-421а11.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд прийшов до висновку про те, що відповідачем доведено правомірність спірного рішення, доводи позивача спростовані імперативними приписами чинного законодавства та матеріалами справи, що свідчить про необґрунтованість позовних вимог та відсутність правових підстав для задоволення позову.

Відповідно до ст. 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративній справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін.

Згідно ч.4 ст. 70 КАС України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Відповідно до ч. 1 статті 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 71 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи викладене, керуючись статями 9, 69, 70, 71, 128, 158 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

У задоволенні позову Приватного підприємства «МГ Лайн» до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва ДПС України про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень №№0001902220, 0001912220 від 12.11.2012р., - відмовити повністю.

Постанова набирає законної сили згідно ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст. ст. 185 -187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя І.А. Качур