Ухвала суду № 31964539, 11.06.2013, Апеляційний суд Донецької області (м. Бахмут)

Головуючий в 1 інстанції Вірченко О.М.

Доповідач Пономарьова О.М.

Категорія 27

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 червня 2013 року Апеляційний суд Донецької області в складі:

головуючого судді Пономарьової О.М.,

суддів Биліни Т.І., Соломахи Л.І.,

при секретарі Мишко Д.О.,

за участю:

представника позивача Черепухи А.В.,

відповідача ОСОБА_2,

представника відповідача ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Донецьку апеляційну скаргу відповідача за основним позовом ОСОБА_4 на рішення Шахтарського міськрайонного суду Донецької області від 21 березня 2013 року по цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства «УкрСибБанк» до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення боргу за кредитним договором та за зустрічним позовом ОСОБА_4 до Публічного акціонерного товариства «УкрСибБанк», третя особа ОСОБА_5, про захист прав споживачів та визнання недійсним кредитного договору, -

в с т а н о в и в:

В лютому 2012 року ПАТ «УкрСиббанк» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення боргу за кредитним договором від 28 серпня 2007 року № 11204547000 на суму 210413,31 швейцарських франків, який укладений на строк до 28 серпня 2018 року. З метою забезпечення повернення кредиту відповідачка ОСОБА_5 добровільно взяла на себе зобов'язання перед позивачем відповідати в повному обсязі по зобов'язанням відповідача ОСОБА_4 Однак, на теперішній час відповідачі свої зобов'язання не виконали в повному обсязі і заборгованість по договору складає 176135,45 швейцарських франків, з яких 15940 швейцарських франків - заборгованість за простроченим кредитом, 11809,20 швейцарських франків - заборгованість по процентам за користування кредитом, 146653,31 швейцарських франків - заборгованість за строковим кредитом, 1075,46 швейцарських франків - пеня за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом, 657,48 швейцарських франків - пеня за несвоєчасне погашення заборгованості по процентам за користування кредитом. Під час розгляду справи представник позивача збільшив позовні вимоги, просив стягнути солідарно з відповідачів заборгованість за договором в розмірі 201992,54 швейцарських франків та судовий збір в розмірі 3219 грн.

В зустрічному позові ОСОБА_4 про захист прав споживачів зазначав, що підписання кредитного договору № 11204547000 від 28 серпня 2007 року стало наслідком чисельних порушень норм чинного законодавства та прав позивача як споживача кредитної послуги, що є підставою для визнання недійсним кредитного договору, договір містить несправедливі умови, щодо права банку змінювати відсоткову ставку, розкривати банківську таємницю у власних комерційних інтересах, нав'язування банком страхової компанії, у договорі відсутній детальний розпис загальної вартості кредиту для споживача тощо.

Рішенням Шахтарського міськрайонного суду Донецької області від 21 березня 2013 року задоволено позов Публічного акціонерного товариства (далі ПАТ) «УкрСиббанк» і стягнуто солідарно з ОСОБА_4, ОСОБА_5 на користь ПАТ «УкрСиббанк» суму боргу за кредитним договором 201992,54 швейцарських франків, суму судового збору в розмірі 3219 грн. В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4 до ПАТ «УкрСиббанк», третя особа ОСОБА_5, про захист прав споживачів та визнання недійсним кредитного договору відмовлено.

В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_4 ставить питання про скасування судового рішення та ухвалення нового про відмову у задоволенні позову ПАТ «УкрСибБанк» в повному обсязі та задоволенні зустрічного позову. Апелянт посилається на те, що при укладені кредитного договору допущені порушення закону, банком не виконана переддоговірна робота з відповідачем, при здійсненні розрахунків в іноземній валюті банк не мав індивідуальної ліцензії, кредит йому видано в національній валюті, приймати оплату по кредиту у швейцарських франках позивач відмовляється, а через постійне коливання валютного курсу гривні відносно швейцарських франків йому доводилось сплачувати дуже великі суми за кредитом.

В судовому засіданні апеляційної інстанції відповідач ОСОБА_2 та його представник ОСОБА_3 підтримали доводи апеляційної скарги та просили її задовольнити, скасувати рішення суду та задовольнити зустрічні позовні вимоги і відмовити в задоволенні вимог банку.

Представник позивача Черепуха А.В. заперечував проти доводів апеляційної скарги і просив рішення суду залишити без змін.

Третя особа ОСОБА_5 в судове засідання апеляційної інстанції не з'явилася, про час та місце судового розгляду повідомлена належним чином.

Апеляційний суд вважає можливим розглядати справу у відсутність третьої особи, оскільки відповідно до вимог ст. 305 ч. 2 ЦПК України неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення представника позивача, відповідача та його представника, дослідивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.

Відповідно до ч.1 ст.303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Перевіряючи справу в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд виходить з наступного.

Задовольняючи вимоги банку про стягнення з відповідачів заборгованості за кредитним договором, та відмовляючи в задоволенні вимог ОСОБА_4 про визнання кредитного договору недійсним, суд першої інстанції виходив з того, що права позивача порушені з вини відповідачів і підлягають судовому захисту шляхом стягнення з останніх солідарно на його користь суми за кредитним договором 201992,54 швейцарських франків, підстави для задоволення позовних вимог про розірвання кредитного договору відсутні, оскільки при укладенні оспорюваного договору дотримані вимоги закону, а відповідачем не доведено наявності умов, необхідних для визнання кредитного договору недійсним.

Такий висновок суду є правильним, відповідає встановленим в судовому засіданні обставинам та вимогам закону.

Відповідності до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

За змістом ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав зобов'язання у строк, встановлений договором.

Ст. 611 ЦК України передбачає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором, або розірвання договору, оплата неустойки.

Згідно із ст. 615 ЦК України у разі порушення зобов'язання однією стороною друга сторона має право частково або в повному обсязі відмовитися від зобов'язання, одностороння відмова від зобов'язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов'язання.

Судом першої інстанції встановлено і це вбачається з матеріалів справи, що відповідно до кредитного договору № 11204547000 від 28 серпня 2007 року відповідач ОСОБА_4 повинен повернути позивачу 210413,31 швейцарських франків в строк до 28 серпня 2018 року, та щомісячно сплачувати проценти за користування кредитом.

Відповідачка ОСОБА_5 за договором поруки добровільно взяла на себе зобов'язання перед позивачем відповідати в повному обсязі по зобов'язанням відповідача ОСОБА_4

Проте відповідачі свої зобов'язання за договором не виконали, сума боргу за договором складає 201992,54 швейцарських франків, яку суд обґрунтовано стягнув з відповідачів.

Перевіряючи зустрічні позовні вимоги ОСОБА_4, суд першої інстанції правильно виходив з того, що відповідно до ст. 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня. При цьому Основний закон не встановлює заборони щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.

У відповідності до меморіального ордеру № 0606262601 від 20 серпня 2007 року на розрахунковий рахунок ОСОБА_4 на підставі кредитного договору № 11204547000 від 28 серпня 2007 року перераховано 210413,31 швейцарських франків.

Відповідно до ч. 2 ст. 192 та ч. З ст. 533 ЦК України використання іноземної валюти, в тому числі при здійснені розрахунків на території України за зобов'язаннями, допускається у випадках, в порядку та на умовах, встановлених законом. Тобто, відповідно до законодавства гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.

Згідно зі ст. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» кошти - це гроші у національній або іноземній валюті.

Ст.ст. 47, 49 цього Закону визначають операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується. Вказані операції здійснюються на підставі банківської ліцензії.

Законодавчим актом, який регулює правовідносини у сфері валютного регулювання і валютного контролю, є Декрет Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю».

Відповідно до ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій Національного банку України. Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі письмового дозволу (генеральної ліцензії) на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до п. 2 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю».

Доводи апелянта про відсутність у позивача індивідуальної ліцензії на здійснення операцій з валютними цінностями є необгрунтованими, оскільки вимога про отримання індивідуальної ліцензії встановлена п. в ч. 4 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», якщо терміни і суми кредитів перевищують встановлені законодавством межі. Проте та теперішній час такі терміни і суми кредитів в іноземній валюті законодавцем не визначено.

Згідно з п. 1.5 Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 14 жовтня 2004 року № 483 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 9 листопада 2004 року за № 1429/10028, використання іноземної валюти як засобу платежу без індивідуальної ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк України видав йому ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями).

Таким чином, за відсутності нормативних умов для застосування індивідуального ліцензування щодо вказаних операцій єдиною правовою підставою для здійснення банками кредитів в іноземній валюті згідно зі ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» є наявність у банку генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій, отриманої у встановленому порядку.

Суд першої інстанції встановив, що 28 жовтня 1991 року НБУ видано АТ «УкрСиббанк», правонаступником якого є ПАТ «УкрСиббанк», банківську ліцензію N 75 на право здійснювати банківські операції, в тому числі щодо розміщення залучених коштів від свого імені на власних умовах та на власний ризик та дозвіл № 75-2 від 24 грудня 2001 року на право здійснення операцій з валютними цінностями.

Як роз'яснив Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ п. 13 постанови № 5 від 30 березня 2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» відповідно до абз. З ч. 1 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» надання (отримання) споживчих кредитів у іноземній валюті на території України забороняється. У зв'язку із зазначеним суди повинні виходити з того, що договір, предметом якого є споживчий кредит в іноземній валюті, укладений після набрання чинності Законом України від 22 вересня 2011 року № 3795-УІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг», за позовом заінтересованої особи може бути визнаний судом недійсним.

Оскаржуваний договір укладено 28 серпня 2007 року, а тому вищевказані вимоги до нього не можуть бути застосовані.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 ЦК України правочин визнається судом недійсним, якщо одна сторона навмисно замовчує існування обставин, які мають істотне значення і можуть перешкодити вчиненню правочину. Істотними умовами кредитного договору відповідно до змісту ч. 1 ст. 638 та ст. 1054 ЦК України є умови про мету, суму і строк кредиту, умови і порядок його видачі і погашення, розмір, порядок нарахування та виплата процентів, відповідальність сторін.

Відмовляючи в задоволенні зустрічних вимог про визнання кредитного договору недійсним, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що відповідачем не доведено наявність обставин, передбачених ст. 230 ЦК України.

Відповідно до п. З ст. З та ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договорів та визначенні умов з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, вимог розумності та справедливості, а п. 3.8 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 та зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 25 травня 2007 року за № 541/13808 встановлює, що у разі надання кредиту в іноземній валюті банки зобов'язані під час укладення кредитного договору попередити споживача, що валютні ризики під час виконання зобов'язань за кредитним договором несе споживач. Така норма запроваджена на виконання Закону України «Про захист прав споживачів» виконана банком перед укладенням оспорюваного кредитного договору .

Згідно з текстом укладеного сторонами кредитного договору такі умови договором передбачено.

Укладаючи кредитний договір, ОСОБА_4 ознайомлений з його умовами та погодився з ними, у тому числі і з положеннями договору, якими передбачена відповідальність позичальника за невиконання взятих на себе зобов'язань.

Як роз'яснено у п. 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину.

Наявність умислу у діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману.

Доводи апелянта, що при укладенні кредитного договору його не було повідомлено про всі істотні умови цього договору не є доведеними і зазначені обставини не свідчать про наявність умислу в діях ПАТ «УкрСиббанк» на введення ОСОБА_4 в оману щодо істотних обставин, що мали значення для укладення договору.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання і відсутність у боржника необхідних коштів не є підставою звільнення його від відповідальності за порушення зобов'язання (ст. 617 ЦК України).

Відповідно до роз'яснень, викладених в п. 12 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», у разі якщо кредит правомірно наданий в іноземній валюті та кредитодавець (позивач) просить стягнути кошти в іноземній валюті, суд у резолютивній частині рішення зазначає про стягнення таких коштів саме в іноземній валюті, що відповідає вимогам ч. 3 ст. 533 ЦК.

Тому суд першої інстанції, враховуючи наведене, стягнув суму заборгованості в швейцарських франках.

Апеляційний суд визнає, що наведені в апеляційній скарзі доводи є необґрунтованими і не належать до тих підстав, із якими процесуальне законодавство пов'язує можливість прийняття рішення щодо скасування або зміни оскаржуваного рішення.

Згідно із статтею 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки апеляційним судом не встановлено порушень судом першої інстанції при розгляді справи вимог матеріального чи процесуального законів або неправильної оцінки досліджених по справі доказів, то підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування судового рішення апеляційний суд не вбачає.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313-315 ЦПК України, апеляційний суд Донецької області,-

у х в а л и в :

Апеляційну скаргу відповідача за основним позовом ОСОБА_4 відхилити.

Рішення Шахтарського міськрайонного суду Донецької області від 21 березня 2013 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення.

Ухвала може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий О.М. Пономарьова

Судді Т.І. Биліна

Л.І. Соломаха