Рішення № 31964069, 06.06.2013, Апеляційний суд Донецької області (м. Бахмут)

Категорія 34 Головуючий в I інстанції: Цукуров В.П.

Суддя доповідач: Тимченко О.О.

____________

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 червня 2013 року Апеляційний суд Донецької області в складі:

головуючого судді: Жданової В.С.,

суддів: Принцевської В.П., Тимченко О.О.,

при секретарі Маханько В.Г.,

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Донецьку апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ВУСО» на рішення Ворошиловського районного суду м. Донецька від 30 січня 2013 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ВУСО», третя особа - Публічне акціонерне товариство «Альфа-Банк», про захист прав споживачів, стягнення страхового відшкодування, пені та витрат на сплату експертних послуг, -

ВСТАНОВИВ:

Позивачка звернулась до суду з зазначеним позовом, в обґрунтування якого послалась на те, що 10 квітня 2009 року між нею та ПрАТ «Страхова компанія «ВУСО» був укладений договір добровільного страхування наземного транспорту №059182-02-10-01.

В період дії вказаного договору мали місце дві страхові події: 22.11.2009 року пошкодження застрахованого транспортного засобу марки FORD FIESTA, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 із визначенням суми страхового відшкодування в суму 7 640,77 грн. та 08.08.2010 року із визначенням суми страхового відшкодування в суму 27 184,57 грн.

22.11.2009 року повідомила відповідача по телефону про факт дорожньо-транспортної пригоди, 23.11.2009 року подала письмову заяву на виплату страхового відшкодування, а 25.11.2009 року надала транспортний засіб для проведення огляду, тобто до 16.03.2010 року подала всі необхідні документи для прийняття рішення про виплату страхового відшкодування.

08.04.2010 року відповідач визнав пошкодження транспортного засобу від 22.11.2009 року страховою подією, але страхове відшкодування виплатив частково в сумі 3 966,38 грн., про те вона не погодилась із виплаченою сумою та замовила повторну автотоварознавчу експертиз, згідно якого вартість відновлювального ремонту становить 7 640,77 грн. Також нею було сплачено експертні послуги у розмірі 380,00 грн.

01.06.2010 року подала заяву з вимогою здійснити доплату страхового відшкодування за страховим випадком від 22.11.2009 року та здійснила відновлювальний ремонт транспортного засобу FORD FIESTA державний реєстраційний номер НОМЕР_1. Вважає, що розмір страхового відшкодування, за вирахуванням 650,00 грн. франшизи та має становити 7260,77 грн.

Після другої дорожньо-транспортної пригоди 08.02.2010 року повідомила відповідача про настання страхового випадку та 10.02.2010 року подала письмову заяву на виплату страхового відшкодування, 19.02.2010 року надала транспортний засіб для проведення огляду та надала все необхідні документи для виплати страхового відшкодування. З метою встановлення дійсного розміру вартості відновлюваного ремонту вона самостійно замовила автотоварознавчу експертизу, згідно якої вартість відновлювального ремонту становить 27 184,57 грн. та оплатила вартість експертного дослідження.

Крім того, самостійно оплатила вартість експертних послуг зі складання звіту про оцінку автомобіля в сумі 380,00 грн.

Вважає, що розмір страхового відшкодування, що належить до виплати за страховою подією від 08.02.2010 року за вирахуванням 650,00 грн. - франшизи, становить 26 534,57 грн., відновлювальний ремонт автомобіля проводила за власні кошти.

А тому відповідач зобов'язаний здійснити на її користь доплату страхового відшкодування на загальну суму 19 916,22 грн. та компенсувати витрати на оплату експертних послуг у розмірі 760,00 грн.

Просила суд стягнути з відповідача на її користь страхове відшкодування у розмірі 19 916,22 грн., пеню за несвоєчасну виплату страхового відшкодування у сумі 5 331,40 грн., витрати на оплату експертних послуг в сумі 760, 00 грн., та судові витрати.

Рішенням Ворошиловського районного суду м. Донецька від 30 січня 2013 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково: стягнуто з відповідача на користь позивача страхове відшкодування в розмірі 19 157,88 грн., пеня у розмірі 5 326,94 грн., витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в розмірі 120 гривень, а загалом 24 604,82 грн. Стягнуто з відповідача у дохід держави судовий збір у розмірі 244,85грн. В решті позову відмовлено.

При визначенні суми страхового відшкодування суд першої інстанції виходив із розміру фактичних витрат позивачки, витрачених нею на проведення відновлювального ремонту автомобіля.

З зазначеним рішенням не погодився відповідач ПрАТ «Страхова компанія «ВУСО», приніс апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду, ухвалити нове про відмову в задоволені позову, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначив, що суд проігнорував їх пояснення, викладені в запереченнях до позову, не звернув уваги на п.10.7.1. договору, де зазначено, що сума страхового відшкодування проводиться з урахуванням фізичного ізнову транспортного засобу, під час укладання договору сторони здійснили огляд транспортного засобу та виявили пошкодження кузовних деталей, про що було складено відповідний акт, що надає їм можливість в даному випаду застосувати положення п. 10.7.1. Також суд безпідставно при розрахунку суми страхового відшкодування виходив із фактичних витрат позивачки.

Представник відповідача ПАТ «Страхова компанія «ВУСО» в судовому засіданні доводи апеляційної скарги підтримав, просив її задовольнити.

Позивачка в судовому засіданні проти доводів апеляційної скарги заперечувала, просила їх відхилити.

Представник третої особи- ПАТ "Альфа-Банк" у судове засідання не з'явився про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, від ньго надішла заява про розглд справи за його відстуності.( а.с.30 т.2)

Апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення зміні з наступних підстав.

Згідно п. 3 і п. 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України, підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є: невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

Судом першої інстанції встановлено, що 10 квітня 2009 року між позивачкою та ПрАТ «Страхова компанія «ВУСО» був укладений договір добровільного страхування наземного транспорту №059182-02-10-01, предметом якого є страхування майнових інтересів позивачки, пов'язаних з володінням, використанням і розпорядженням автомобілем FORD FIESTA, державний реєстраційний номер НОМЕР_1. Страхова сума складає 65 000,00 гривень. (а.с. 10-13 Т.1).

Під час дії договору страхування, 22.11.2009 року в м. Києві по вул. Козицького, 7 відбулась дорожньо-транспортна пригода, в якій застрахований автомобіль отримав механічні пошкодження у вигляді: тріщини вітрового скла, вм'ятини та подряпини переднього лівого крила, вм'ятини та подряпини на задній лівій боковині. (а.с. 20 Т.1). Позивачка належним чином про дану обставину повідомила страховина, а 23.11.2009 року подала письмову заяву на виплату страхового відшкодування (а.с. 16-19 Т.1).

Відповідачем визнано пошкодження транспортного засобу від 22.11.2009 року страховою подією за договором страхування та згідно акту № 367/1 про оцінку майна від 03.12.2009 року з вирахуванням франшизи позивачці сплачено страхове відшкодування у розмірі 3 966,38 грн. (а.с. 256 Т.1).

Не погодившись із виплаченою сумою позивачка замовила повторну автотоварознавчу експертизу, згідно якої вартість відновлювального ремонту становить 7 640,77 грн (а.с. 28-44 Т.1). Також позивачкою сплачено вартість експертних послуг у розмірі 380,00 грн. (а.с. 82 Т.1).

В подальшому під час дії договору страхування, 08.02.2010 року, о 19 год. 15 хв. на 255 км + 340 м. автодороги М-025 Київ-Одеса знов сталася дорожньо-транспортна пригода, за участю автомобіля FORD FIESTA, державний реєстраційний номер НОМЕР_1, під керування позивачки, в наслідок чого автомобіль отримав механічні пошкодження (а.с. 26-27 Т.1). 08.02.2010 року про зазначену обставину позивачка належним чином повідомила страховика, а 10.02.2010 року подала заяву на виплату страхового відшкодування. Відповідачем визнано пошкодження транспортного засобу від 08.02.2010 року страховою подією та згідно звіту № 621 про оцінку майна від 01.03.2010 року з вирахуванням франшизи у розмірі 650 грн. та суми у розмірі 2 495,42 грн., яку відповідач вважав надмірно сплаченим страховим відшкодуванням за першим страховим випадком, позивачці було сплачено страхове відшкодування у розмірі 9 912,74 грн. (а.с. 255 Т.1).

Не погодившись із виплаченою сумою позивачка знов замовила повторну автотоварознавчу експертизу.

Відповідно до звіту від 15.04.2010 року № 1880/04/10, вартість відновлювального ремонту становить 27 184,57 грн. (а.с. 54-71 Т.1), також позивачкою сплачено вартість експертного дослідження в сумі 380,00 грн. (а.с. 82 Т.1).

За власні кошти позивачка відремонтувала свій автомобіль, сплативши згідно рахунку -фактурі 34 337,00 грн. (а.с. 85-86, 89, 90 Т.1).

Позивачкою було сплачено грошові кошти у розмірі 34 337,00 грн. на користь ПП «Піпле - Сервіс» за здійснення відновлювального ремонту, що підтверджується квитанцією №72 від 09.09.2010 року та квитанцією №74 від 21.09.2010 року (а.с. 89, 90 Т.1).

Відповідно до ч.1 ст.303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до п. 15 постанови Пленум Верховного Суду України від 24.10.2008 року № 12 «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку», у разі якщо апеляційна скарга подана на рішення щодо частини вирішених вимог, суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновків щодо неоскарженої частини ні в мотивувальній, ні в резолютивній частині судового рішення, а в описовій частині повинен зазначити, в якій частині вимог судове рішення не оскаржується.

Перевіряючи справу в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд виходить з наступного.

Задовольняючи частково позовні вимог, суд першої інстанції виходив з того, що страхова компанія не у повному обсязі сплатила страхове відшкодування, а тому різниця між сплаченою сумою страхового відшкодування та фактичними витратами позивачки на відновлюваний ремонт автомобіля підлягає стягненню зі страхової компанії.

Але з таким у повній мірі з таким висновком суду погодитись на можливо з наступних підстав.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 988 ЦК України страховик у разі настання страхового випадку зобов'язаний здійснити страхову виплату у строк, встановлений договором.

Судом встановлено, що всі необхідні документи позивачкою своєчасно були надані відповідачу.

Відповідно до п. 10.7 договору страхування страхове відшкодування визначається в сумі спричинених збитків, що складаються з вартості запасних частин, деталей, матеріалів (з урахуванням чи без урахування зносу згідно п. 5.1 і 10.7.1 договору) і ремонтних робіт, робіт з дефектовки, тобто з вартості відновлювального ремонту транспортного засобу.

Відповідно до п. 7.1.3 договору страхування відповідач протягом 10 робочих днів з моменту збору всіх документів приймає рішення по справі та складає страховий акт, а за п. 7.1.4 протягом 5 робочих днів з дати складання страхового акту здійснює виплату страхового відшкодування.

Суд першої інстанції пришов обґрунтованого висновку, що страхова компанія у повному обсязі не виконала свої зобов'язання за договором страхування, але невірно розрахував суму, що підлягає стягненою з відповідача.

Відповідно до 5.1. статті 5 «Істотні умов страхування» договору страхування сторони домовились про те, що розмір страхового відшкодування визначається «без урахування амортизаційного зносу запасних частин, деталей, матеріалів».

Згідно п.5.2. договору підставою для страхового відшкодування є висновок авто товарознавчої експертизи .

На виконання вимог п.5.2. Договору відповідачем було замовлено проведення оцінки у суб'єкта оціночної діяльності фізичної особи -підприємця ОСОБА_3, звіт № 376/1 від 03.12.2009 року, згідно якого вартість матеріальних збитків складає 4 616,3 грн. та 621 від 01.03.2010 року, згідно якого вартість матеріальних збитків складає 13 893,51 грн. (а.с. 240)

Не погодившись із зазначеними звітами і згідно із п. договору страхування 10.9 позивачка 15.04.2010 року замовила звіт № 189/04/10, згідно якого матеріальні збитки, завдані автомобілю складають 6 259,36 грн. та звіт № 1880/04/10 , згідно якого вартість матеріальних збитків за другим страховим випадком складає 19 209,02 грн.

Тобто з урахуванням сплаченої суми та суми франшизи, стягненню з відповідача на користь позивача підлягає 25 468,38 грн. (6 259,36 +19 209,02) - 1 300( 650*2) - 13 979,12 (9212,74+ 3966,38) = 10 289,23 грн.

Висновок суду першої інстанції про те, що страховик повинен виплатити страхувальникові суму понесених фактичних витрат є помилковим.

Згідно ст. 37 Закону України від 01.07.2004 року № 1961-IV «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» виплата страхового відшкодування здійснюється протягом одного місяця з дня отримання страховиком визначених у статті 35 цього Закону документів або в строки та в обсягах, визначених рішенням суду.

За кожен день прострочення виплати страхового відшкодування з вини страховика або МТСБУ особі, яка має право на отримання такого відшкодування, сплачується пеня з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє у період, за який нараховується пеня.

Відповідно до п. 12.1 договору страхування, страховик несе майнову відповідальність за несвоєчасне здійснення виплати страхового відшкодування шляхом сплати страхувальнику пені у розмірі 0,1% від суми невчасно виплаченого страхового відшкодування за кожний календарний день прострочки виплати.

В позовній заяві позивач просив стягнути з відповідача пеню за прострочення виплати страхового відшкодування, за першим страховим випадком починаючи з 22.06.2010 року по 20.04.2011 року, за другим страховим випадком починаючи з 02.08.10 року по 20.04.2011 року. Тому апеляційний суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача пеню за перший страховий випадок 2 292,98 х (0,1/100) х 302 = 692,48 грн.; за другим страховим випадком 9 296,28 х (0,1/100) х261 = 2426,33 грн., тобто загалом 3 114,35 грн. (692,48 + 2 426,33 - 4,46)

Доводи апеляційної скарги про те, що при виплаті страхового відшкодування страхова компанія мала всі підстави застосувати до спірних правовідносин п.10.7.1. та сплатити страхову відшкодування з урахуванням зносу, не заслуговують на увагу, оскільки згідно п. 5.5.1 розмір страхового відшкодування визначається без урахування амортизаційного зносу запасних частин, деталей матеріалів в судовому засіданні сторони цій факт не заперечували.

Інші доводи апеляційної скарги були предметом дослідження суду першої інстанції, висновки суду вони не спростовують.

Відповідно до ч.5 ст.88 ЦПК України, якщо суд апеляційної інстанції змінює рішення або ухвалює нове рішення, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Виходячи із вищенаведеного, з відповідача на користь держави необхідно стягнути судовий збір у розмірі 229, 40 грн.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 316 ЦПК України, апеляційний суд, -

ВИРІШИВ:

Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ВУСО» - задовольнити часто.

Рішення Ворошиловського районного суду м. Донецька від 30 січня 2013 року в частині стягнутих із відповідача сум страхового відшкодування, пені та судового збору змінити.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ВУСО» на користь ОСОБА_1 страхове відшкодування у розмірі 10 289 (десять тисяч двісті вісімдесят дев'ять) гривень 26 копійок, пеню у розмірі 3 114 (три тисячі сто чотирнадцять) гривень 35 копійок, а всього 13 403 (тринадцять тисяч чотириста три) гривні 61 копійка.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ВУСО» у дохід держави судовий збір у розмірі 229 (двісті двадцять дев'ять) гривень 40 копійок.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий: Судді: