Постанова № 31959589, 19.06.2013, Рівненський апеляційний господарський суд

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 червня 2013 року Справа № 906/89/13-г

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Василишин А.Р., суддя Крейбух О.Г. , суддя Юрчук М.І.

при секретарі Макаревич В.М.

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1, ОСОБА_2;

від відповідача: не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу позивача Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 на рішення господарського суду Житомирської області від 2 квітня 2013 року в справі №906/89/13-г (суддя Вельмакіна Т.М.)

за позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4

до відповідача Фізичної особи-підприємця ОСОБА_5

про стягнення в сумі 104746 грн. 32 коп..

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_4 (Надалі - Позивач) звернувся в господарський суд Житомирської області із позовною заявою (а.с. 2-7) до Фізичної особи підприємця (надалі - Відповідач) про стягнення боргу в сумі 100 650 грн. 30 коп., 3 995 грн. 67 коп. річних та 100 грн. 65 коп. інфляційних втрат. Також, Позивач просив покласти на Відповідача судові витрати в розмірі 2 094 грн. 93 коп..

Водночас, Позивачем до прийняття рішення по справі було подано заяву про збільшення розміру позовних вимог (а.с. 48-50), з урахуванням якої Позивач просив стягнути з Відповідача борг в сумі 109 650 грн., три відсотки річних в розмірі 4 677 грн. 40 коп., та інфляційні в розмірі 219 грн. 30 коп..

Рішенням господарського суду Житомирської області від 2 квітня 2013 року (а.с. 131-134) з підстав, вказаних у цьому рішенні, в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із винесеним рішенням господарського суду Позивач, звернувся з апеляційною скаргою (а.с. 140-143) до Рівненського апеляційного господарського суду, в якій, з підстав, вказаних у цій апеляційній скарзі, просить рішення господарського суду Житомирської області від 2 квітня 2013 року в даній справі скасувати, а позов задоволити повністю.

Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення суду прийняте з неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права. Крім того, Позивач як на підставу скасування рішення суду першої інстанції, посилається на те, що договір суборенди був укладений між сторонами для регулювання їхніх господарських відносин, а не особистих майнових та Відповідач набув статусу суб'єкта підприємницької діяльності з 26 травня 2011 року саме перед виникненням заборгованості, з метою ведення господарської діяльності.

Відповідач не скористався правом подачі письмового відзиву на апеляційну скаргу, що у відповідності частини 2 статті 96 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду рішення суду.

Представник Відповідача в судове засідання від 19 червня 2013 року не з'явився. Про дату, час та місце розгляду справи Відповідач належним чином повідомлений, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с. 149). Причини неявки своїх представників Відповідач не повідомив. Жодних клопотань від Відповідача щодо відкладення розгляду справи до господарського суду апеляційної інстанції не надходило. В той же час, в ухвалі про прийняття апеляційної скарги до провадження відсутні вимоги щодо обов'язкової явки представників сторін.

Враховуючи вищеописане та приписи статті 101, частини 2 статті 102 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів визнала за можливе здійснити розгляд апеляційної скарги за відсутності представника Відповідача, за наявними у справі матеріалами.

Ухвалою апеляційного господарського суду від 17 травня 2013 року (а.с. 139), апеляційну скаргу було прийнято до провадження та призначено до розгляду на 19 квітня 2013 року об 15 годині 30 хвилин .

Представники Позивача в судовому засіданні від 19 червня 2013 року підтримали доводи апеляційної скарги, з підстав, висвітлених в апеляційній скарзі.

Рівненський апеляційний господарський суд, заслухавши пояснення, представників Позивача, розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши наявні матеріали справи, перевіривши повноту встановлення обставин справи та їх юридичну оцінку, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційну скаргу Позивача слід задоволити, рішення господарського суду першої інстанції скасувати, прийняти нове рішення яким задоволити позовні вимоги, виходячи з наступного.

Рівненським апеляційним господарським судом встановлено, що 22 жовтня 2009 року між Позивачем та Відповідачем було укладено договір № 22.10-2009/7 суборенди нежитлового приміщення (далі - Договір; а.с. 12-15), згідно пункту 1.1 якого Позивач передав, а Відповідач прийняв в оперативну суборенду нежитлові приміщення для розміщення продовольчого магазину, площею 215,00 кв.м., в стані, що дозволяє його нормальну експлуатацію, що підтверджується Актом прийому-передачі приміщення, що є невід'ємною частиною даного Договору і сплачує суборендну плату на умовах, передбачених Договором. Позивач передає Відповідачу в користування дане приміщення на строк з 1 грудня 2009 року по 30 листопада 2012 року.

1 грудня 2009 року сторонами було підписано Акт прийому-передачі приміщення (а.с. 24), згідно якого Позивач передав, а Відповідач прийняв нежитлове приміщення.

Строк укладення Договору не перевищує строку договору оренди № А 22.10-2009/7 від 22 жовтня 2009 року (а.с. 27-29), укладеного між товариством з обмеженою відповідальністю "Вагра" та Позивачем. При цьому, вищезазначені нежитлові приміщення були зареєстровані на праві приватної власності за товариством з обмеженою відповідальністю "Вагра".

Згідно статті 11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

За статтями 6, 627 Цивільного кодексу України визначено, що: сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України: договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Апеляційний господарський суд зауважує, що підставою звернення Позивача до суду стало неналежне виконання Відповідачем зобов'язання по сплаті орендної плати за Договором (а.с. 12-15).

Водночас, Відповідач як на підставу відмови у задоволенні позову посилається на той факт, що даний Договір було підписано та укладено з Відповідачем, як з фізичною особою.

Поряд з тим, проаналізувавши Договір, колегія суду зауважує, що з пунктів 1.1, 1.2 ,2.2.1 Договору вбачається, що: приміщення надавалось для розміщення продовольчого магазину та Відповідач зобов'язався його використовувати у відповідності до своєї діяльності.

При цьому, матеріалами справи підтверджено обґрунтованість тверджень Позивача щодо визначених ним розмірів сум орендних платежів, які підлягали сплаті за період з липня по вересень 2011 року за Договором. Також належними доказами підтверджено і факт проведення в повному обсязі розрахунків Відповідачем за вказаним Договором по червень 2011 року включно.

Крім того, з наданих до матеріалів справи квитанцій до прибуткових касових ордерів (а.с. 66-91) також вбачається, що орендні платежі за Договором з початку дії останнього та по червень 2011 року включно здійснювалися Відповідачем належним чином та в повному обсязі.

При цьому, Рівненський апеляційний господарський суд звертає увагу на те, що заборгованість, котра є предметом позовних вимог виникла під час виконання Відповідачем (як підприємцем) своєї господарської діяльності. При цьому, період в якій виникла заборгованість співпадає з періодом, коли Відповідач був зареєстрований, саме як фізична особа-підприємець.

Згідно спільного листа Верховного Суду України та Вищого арбітражного суду України від 20 липня 1995 року № 1-8/518а "Щодо визначення підвідомчості цивільних справ та господарських спорів", за загальним правилом підвідомчість цивільних справ та господарських спорів визначається законодавчими актами України; однак у випадках, коли в законодавчих актах підвідомчість спорів визначена нечітко, слід виходити із суб'єктного складу учасників спору.

У пункті 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 24 жовтня 2011 року N 10 "Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам", зазначено, що з огляду на приписи частини третьої статті 22 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", згідно з якими місцеві господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають з господарських правовідносин, а також інші справи, віднесені процесуальним законом до їх підсудності, та на вимоги статей 1, 41, 12 Господарського процесуального кодексу України - господарські суди розглядають справи в порядку позовного провадження, коли склад учасників спору відповідає приписам статті 1 Господарського процесуального кодексу України, а правовідносини, з яких виник спір, мають господарський характер.

Згідно пункту 3.1 Пленуму Вищого господарського суду України від 24 жовтня 2011 року N 10 "Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам", господарський спір підвідомчий господарському суду, зокрема, за таких умов: участь у спорі суб'єкта господарювання; наявність між сторонами, по-перше, господарських відносин, врегульованих Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і, по-друге, спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.

Так, у відповідності до статті 1 Господарського процесуального кодексу України, за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації).

За частиною 1 статті 3 Господарського кодексу України, під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність; господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями; майнові та інші відносини, що виникають між суб'єктами господарювання при безпосередньому здійсненні господарської діяльності, є господарсько-виробничими відносинами.

Частиною 2 статті 55 Господарського кодексу України, передбачено, що суб'єктами господарювання є: господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку; громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці.

Відповідно до частини 1 статті 128 Господарського кодексу України: громадянин визнається суб'єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу.

Частина 2 статті 50 Цивільного кодексу України визначено, що: фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом.

Дослідивши Довідки та Витягів з Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб-підприємців (а.с. 101-104, 112), колегія суду зауважує, дійсно первинна реєстрація Відповідача, як суб'єкта підприємницької діяльності, була проведена 11 вересня 1996 року, після чого діяльність фізичної особи-підприємця було припинено 11 вересня 2008 року, а 26 травня 2011 року Позивача знову було зареєстровано як суб'єкта підприємницької діяльності. В той же час, як вказано вище у даній судовій постанові, Позивач звернувся з позовом до суду про стягнення з Відповідача заборгованості по сплаті орендної плати за період з 1 липня 2011 року по 30 вересня 2011 року (за період, після набуття Відповідачем статуту фізичної особи-підприємця). Тобто, у цей період в суборенді приміщення за Договором перебувало саме у Відповідача (як підприємця). При цьому, з огляду на предмет суборенди (нежитлові приміщення дане розміщення продовольчого магазину), дані приміщення могли використовуватися ОСОБА_5 лише, як Відповідачем у своїй господарській діяльності, адже законодавством України не передбачена можливість здійснення діяльності щодо торгівлі в продовольчому магазині фізичною особою (громадянином) без відповідної реєстрації, як підприємця. При цьому, в силу дії пункту 1.2 Договору, приміщення не могло використовуватися в інших цілях, аніж ті, що визначені в пункті 1.1 Договору.

Все вищевказане призводить апеляційний господарський суд до висновку, що дане приміщення було надано Відповідачу саме для розміщення в ньому продовольчого магазину, тобто має комерційне використання, в зв'язку з чим правовідносини, пов'язані з його використання є господарськими, а тому спір у даній справі підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства. Крім того, правовий статус фізичної особи-підприємця не впливає на правовий режим майна, що перебуває у суборенді Відповідача. Тому Позивач, звернувся до суду з позовом про виконання майнового господарського зобов'язання (за час господарської діяльності сторін) щодо сплати орендної плати за користування приміщення наданого для здійснення підприємницької діяльності.

Як вбачається зі змісту пункту 3.2 Договору, Відповідач сплачує Позивачу суборендну плату по Договору, котра визначається за формулою: суборендна плата дорівнює - площа орендованого приміщення умножена на суборендну ставку. При цьому, сторони Догоовру визначили, що суборендна ставка по Договору - 170 грн. 00 коп. за один квадратний метр.

З огляду на те, що в силу дії пункту 1.1 Договору площа суборендованого приміщення складає 215 метрів квадратних, то сума суборендної плати за місяць складає 36 550 грн. 00 коп. в місяць (215 м.кв. умножено на 170 грн.).

Як вбачається з акту прийому-передачі приміщення (а.с. 24), суборендоване приміщення передано Позивачем Відповідачу.

Сторонами укладалися додаткові угоди № 1 від 7 вересня 2010 року (а.с. 25) та № 2 від 31 грудня 2010 року (а.с. 26), якими внесли відповідні зміни до пунктів 2.6, 3.1 та 3.2 Договору. При вчинені змін сторони не змінили формулу та ціну суборендної ставки (за один квадратний метр), проте прив'язали ціну суборендної ставки до курсу долара США до гривні (визначивши, що ставка 170 грн. застосовується при середньому курсі комерційних банків 8 грн. 00 коп. за один долар США).

Згідно пункту 3.3 Договору: оплата проводиться щомісячно шляхом перерахування суборендної плати, визначеної пунктом 3.2 Договору, з розрахункового рахунку Відповідача на розрахунковий рахунок Позивача, або шляхом сплати грошових коштів Відповідачем в касу Позивача авансом не пізніше п'ятого числа кожного місяця.

Статтею 193 Господарського кодексу України визначено, що: суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору. Також кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до статтей 526, 525 Цивільного кодексу України: зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Нормами статті 611 передбачено, що: у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.

Рівненський апеляційний господарський суд констатує, що з наявних у матеріалах справи доказів вбачається, що відповідач не сплатив Позивачу суборендну плату за період з липня по вересень місяці 2011 року включно, в зв'язку з чим у Відповідача виникла заборгованість перед Позивачем по Договору в сумі 109 650 грн. 00 коп..

Доказів погашення даної суми заборгованості Відповідач суду не надав.

З урахуванням усього вищевказаного, згідно пунктів 2.2.5, 3.2, 3.3 Договору, статті 193 Господарського кодексу України та статтей 629,625,611 Цивільного кодексу України позовні вимоги Позивача про стягнення з Відповідача боргу по Договору в сумі 109 650 грн. 00 коп., підлягають до задоволення в повному обсязі. Відповідно, приймаючи таке рішення Рівненський апеляційний господарський суд скасовує рішення місцевого господарського суду в цій частині.

Поряд з тим, Позивачем було заявлено вимогу про стягнення з Відповідача річних за період з 6 вересня 2011 року по 5 лютого 2013 року в розмірі 4677 грн. 40 коп. та інфляційних за період з 6 вересня 2011 року по 31 грудня 2012 року в сумі 219 грн. 93 коп..

Згідно статті 625 Цивільного кодексу України: боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно, вищенаведене не позбавляє Позивача права на отримання коштів, передбачених частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України.

Судом проведено перерахунок суми річних та інфляційних за період визначений Позивачем. Здійснивши даний перерахунок апеляційний господарський суд констатує той факт, що сума нарахованих Позивачем інфляційних та річних за вищевказані періоди не перевищує реальної суми інфляційних та річних, котрі можуть бути нараховані Позивачем.

Відповідно, Рівненський апеляційний господарський суд задовольняє позовні вимоги в цій частині та стягує з Відповідача на користь Позивача три відсотки річних в розмірі 4677 грн. 40 коп. та інфляційні втрати в розмірі 219 грн. 30 коп.. Відповідно, суд скасовує судове рішення господарського суду Житомирської області в цій частині.

Враховуючи усе вищевказане в даній судовій постанові Рівненський апеляційний господарський суд констатує неповне з'ясування місцевим господарським судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків дійсним обставинам справи та як наслідок невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду обставинам справи. Дане, в свою чергу, в силу дії пунктів 1, 3 частини 1 статті 104 Господарського процесуального кодексу України є підставою для скасування даного судового рішення.

Враховуючи усе вищевказане у даній судовій постанові, Рівненський апеляційний господарський суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід задоволити, а оскаржуване рішення скасувати. При цьому, апеляційний господарський суд приймає нове рішення, яким позов задовольняє повністю.

Судові витрати, у відповідності до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, суд покладає на Відповідача.

Керуючись статтями 49, 99, 101, 103 - 105 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 - задоволити.

2. Рішення господарського суду Житомирської області від 02 квітня 2013 року в справі №906/89/13-г - скасувати.

3. Прийняти нове рішення, яким позов задоволити.

4. Стягнути з підприємця ОСОБА_5 (АДРЕСА_2, код НОМЕР_1) на користь підприємця ОСОБА_4 (АДРЕСА_1, код НОМЕР_2) заборгованість в сумі 100 650 грн. 00 коп., річні в розмірі 3 995 грн. 67 коп. інфляційні в розмірі 100 грн. 65 коп., судовий збір за розгляд позовної заяви в розмірі 2 094 грн. 93 коп. та судовий збір за розгляд апеляційної скарги в розмірі 1 145 грн. 48 коп..

5. Доручити господарському суду Житомирської області відповідний наказ.

6. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

7. Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

8. Справу №906/89/13-г повернути господарському суду Житомирської області.

Головуючий суддя Василишин А.Р.

Суддя Крейбух О.Г.

Суддя Юрчук М.І.