Ухвала суду № 31958786, 13.06.2013, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 червня 2013 р.Справа № 1570/6294/2012

Категорія: 8.2.1 Головуючий в 1 інстанції: Єфіменко К. С.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

доповідача - судді Стас Л.В.

суддів- Турецької І.О, Косцової І.П.

розглянувши у письмовому провадженні справу за апеляційною скаргою Ізмаїльської об'єднаної державної податкової інспекції Одеської області Державної податкової служби на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 14 лютого 2013 року по справі за позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 до Ізмаїльської об'єднаної державної податкової інспекції Одеської області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення

ВСТАНОВИВ:

Позивач - ФОП ОСОБА_2 звернулася з позовом до Ізмаїльської об'єднаної державної податкової інспекції Одеської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення від 15.06.2012 року №0000851700 щодо нарахування податку на додану вартість в розмірі 11 976 грв. та штрафних санкцій - 2191 грв., посилаючись на те, що позивач правомірно сформував податковий кредит з ПДВ відповідних податкових періодів за товарними операціями з контрагентами, які є платниками ПДВ, які фактично поставили товари, роботи (послуги), а позивач оплатив суму ПДВ у складі їх вартості та отримав відповідні податкові накладні.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 14 лютого 2013 року - позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Ізмаїльської об'єднаної державної податкової інспекції Одеської області Державної податкової служби від 15.06.2012 року №0000851700 на суму донарахованого ПДВ в сумі 11 124,00 грн. та штрафних санкцій на суму 2 190,00 грн. В задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.

В апеляційній скарзі, Ізмаїльська ОДПІ, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, просить постанову суду від 14.02.2013 року -скасувати, прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Колегія суддів, заслухавши доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість постанови суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що на підставі направлення від 11.05.2012 року №200 посадовимиособами відповідача, згідно п.1 ст.11 Закону України від 04.12.1990 року №509-ХІІ «Про державну податкову службу в Україні», в період з 14.05.2012 року по 25.05.2012 року була проведена планова виїзна документальна перевірка позивача з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2010 року по 31.12.2011 року.

За результатами зазначеної перевірки був складений акт № 207/17-01/НОМЕР_1 від 08.06.2012 року (а.с.10-29), яким були встановлені порушення позивачем за перевірений період п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.97 року №168/97-ВР (зі змінами та доповненнями), п.187.1 ст.187, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України.

На підставі цього акту перевірки відповідачем 15.06.2012 року було прийняте податкове повідомлення-рішення №0000851700 (а.с.30) щодо нарахування податку на додану вартість в розмірі 11976,00 грн., штрафних санкцій 2191,00 грн.

Як вбачається з акту перевірки, позивач зазначив, що оскільки зазначені позивачем суми не відносяться до основного виду діяльності підприємства, ці витрати не підтверджені належними первинними документами бухгалтерського обліку, а суми податкового кредиту з ПДВ сформовані по взаємовідносинах з контрагентами, які на час проведення перевірки не могли виконувати укладені ними договори поставки товарів, робіт (послуг), в зв'язку із чим, вказані угоди в силу ст. 228 ЦК України є нікчемними, а тому позивач не мав права відносити сплачені ним суми вартості цих товарів, робіт (послуг) та ПДВ у їх складі до податкового кредиту у зазначених податкових періодах.

Однак з таким висновком відповідача погодитись неможливо з наступних підстав.

Згідно з частиною 1 статті 204 Цивільного кодексу України (далі -ЦК України) правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаним судом недійсним (презумпція правомірності).

Головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не Актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в Акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

У зв'язку з цим слід зазначити, що одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Зазначена норма недійсність господарського зобов'язання пов'язує з наступним: невідповідністю його змісту вимогам закону; наявністю мети, що за відомо суперечить інтересам держави і суспільства; укладенням учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності).

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст. 204 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У складі цивільного правопорушення, передбаченого ст. 228 ЦК України міститься обов'язкова ознака -специфічна мета -порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов'язковому доведенню.

Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника -фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Слід зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції ст. 228 ЦК України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину.

Такі обставини можуть бути доведені лише обвинувальним вироком.

Відповідачем не надано доказів фактів порушення конституційних прав чи свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконного володіння ним внаслідок укладання та виконання позивачем та його контрагентами правочинів.

Таким чином, відповідачем не доведено наявності мети, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства, а також існування умислу у позивача чи його контрагента, як обов'язкової ознаки для визнання правочину недійсним та застосування адміністративно-господарських санкцій. Хоча факт порушення публічного порядку повинен бути доведеним певними засобами доказування.

Інший підхід потенційно надасть можливість посадовим особам державних органів на власний розсуд оголошувати будь-який правочин недійсним (нікчемним) без звернення до суду, що не є правильним виходячи з загальних засад судочинства.

Відповідачем також не було обґрунтовано належним чином і доведено у встановленому законом порядку, що угоди порушують публічний порядок, суперечать моральним засадам суспільства та спрямовані на заволодіння майном держави.

Відповідачем лише зазначено, без відповідних доказів, про відсутність реальності поставок товарів (робіт, послуг) які економічно необхідні для виконання такого постачання або здійснення діяльності тощо, що може свідчити про відсутність необхідних умов для здійснення відповідної господарської, економічної діяльності як позивачем, так і його контрагентом -є тільки припущенням.

Крім того, посилання відповідача на частини 1, 5 статтю 203, частини 1,2 статті 215, статтю 216 ЦК України є безпідставним, так як зазначені норми можуть використовуватися лише при визнанні правочинів недійсними в судовому порядку.

Вказані висновки підтверджуються і ст. 20 Податкового кодексу України, відповідно до якої органам державної податкової служби України не надано повноважень щодо визнання тих чи інших угод (правочинів) недійсними та/або нікчемними.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем надані під час перевірки первинні документи бухгалтерського обліку, які підтверджують фактичне виконання умов договору постачання з постачальниками: видаткові накладні від Концерну «АЛМІ» від 25.11.2010 року, від 14.10.2010 року, від 09.09.2010 року, від 23.09.2010 року, 30.09.2010 року, від 19.08.2010 року, 13.01.2011 року, 29.07.2010 року, 06.01.2011 року; від ТОВ «ДЖЕРЕЛО» від 27.10.2010 року, від 03.11.2011 року; від ТОВ «ВІНЗАВОД «ПІВДЕННІ ВІКНА» від 26.08.2010 року, від 09.09.2010 року, від 07.10.2010 року, від 21.10.2010 року, від 28.10.2010 року; від ТТПП «МегаТТеП» товарно-транспортна накладна від 13.08.2010 року.

У зв'язку із проведенням оплати відвантажених товарів позивачем, на його адресу були виписані податкові накладні (а.с.110-125), на підставі яких позивачем був сформований придатковий кредит з ПДВ відповідних податкових періодів.

При проведенні перевірки позивача податковим органом був зроблений висновок про нікчемність укладених позивачем угод з ТОВ «ВІНЗАВОД «ПІВДЕННІ ВІКНА», виходячи із взаємовідносин цього постачальника товарів з 01.01.2009 року 31.122011 року на підставі акту перевірки ДПІ у Приморському районі м.Одеси від 28.02.2012 року №620/23-4/36155407.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 09.11.2011 року по справі №1570/1885/2012 визнані протиправними дії ДПІ у Приморському районі м.Одеси з проведення перевірки ТОВ «ВІНЗАВОД «ПІВДЕННІ ВІКНА» та зазначенні в акті перевірки від 28.02.2012 року №620/23-4/36155407 про нікчемність укладених цим підприємством угод за період з 01.01.2009 року 31.12.2011 року (а.с.64-69).

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 21.06.2012 року по справі №1570/1885/2012 (а.с.132-133) постанова суду першої інстанції була скасована та прийняте нове рішення, яким визнано протиправними дії ДПІ у Приморському районі м.Одеси щодо проведення документальної позапланової перевірки ТОВ «ВІНЗАВОД «ПІВДЕННІ ВІКНА» 28.02.2012 року за період з 01.01.2009 року по 31.12.2011 року.

Пукнтом 198.6 ст.198 Податкового кодексу України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону. У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати виписки податкової накладної.

Зазначені вище документи первинного бухгалтерського та податкового обліку складені у відповідності до приписів діючого законодавства, мають всі необхідні для цього реквізити, а тому відповідають критеріям належного доказу, визначеного ст.70 КАС України.

З огляду на наведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив всі обставини справи, прийняв постанову з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ч. 1 ст. 195, п.1 ч. 1 ст. 198, ст. 200, п. 1 ч. 1 ст. 205, ст. 254 КАС України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Ізмаїльської об'єднаної державної податкової інспекції Одеської області Державної податкової служби - залишити без задоволення.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 14 лютого 2013 року по справі за позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 до Ізмаїльської об'єднаної державної податкової інспекції Одеської області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає чинності негайно, однак може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом 20 днів з моменту виготовлення її в повному обсязі.

Головуючий:

Судді: