Постанова № 31956463, 17.06.2013, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Харків

17.06.2013 р. справа № 820/4176/13-а

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Сліденко А.В.,

за участю:

секретаря судового засідання - Алексєєнко О.В.,

представників:

позивача - Голощапова Л.Л.,

відповідача - Озацька О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Харківського окружного адміністративного суду в порядку письмового провадження адміністративну справуза позовомТОВ "Скорпіон-РП"до СДПІ по РВПП у м. Харкові ДПСпро скасування рішення, -встановив:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Скорпіон-РП», звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому (з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог) просив скасувати податкове повідомлення-рішення відповідача, Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові Державної податкової служби, №0000680854 від 27.05.2011 р. в частині основного платежу в розмірі - 220.660,00грн., в частині штрафу в розмірі - 55.165,00грн.

В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначив, що не вчиняв податкових правопорушень у взаємовідносинах з ТОВ «Спецтрубомонтаж», про які згадується в акті №1521/23106/23317544 від 27.05.2011 р., викладені в акті судження податкового органу є помилковими, адже не відповідають положенням закону та не узгоджуються з дійсними фактичними обставинами проведених господарських операцій. Платник податків пояснював, що ПДВ у спірних правовідносинах обчислював правильно, господарські взаємовідносини з контрагентам - ТОВ «Спецтрубомонтаж» - відбувались за правочинами, котрі повністю відповідають вимогам закону, господарські операції за цими правочинами проведені реально, спричинили зміни у стані та структурі активів сторін, первинні документи оформлені у відповідності до закону, зобов'язання за спірним правочином виконані, зокрема, вартість отриманих робіт оплачена ТОВ шляхом перерахування безготівкових грошових коштів. За таких обставин, позивач вважав, що спірне податкове повідомлення - рішення у частині збільшення грошового зобов'язання з ПДВ на 275.825,00 грн. суперечить ч.3 ст.2 КАС України, оскільки за відсутності визначених законом підстав покладає на платника податків додатковий обов'язок по оплаті грошового зобов'язання на користь Державного бюджету України. У судовому засіданні представник позивача підтримав вимоги і доводи заявленого позову, просив суд прийняти рішення про задоволення позову.

Відповідач, СДПІ по РВПП у м. Харкові ДПС, з поданим позовом не погодився.

В обґрунтування заперечень проти позову відповідач зазначив, що викладені в акті №1521/23106/23317544 від 27.05.2011 р. судження СДПІ про вчинення платником податків податкових правопорушень є правильними та вірними. Так, податковий орган пояснював, що отримав матеріали податкової перевірки контрагента платника податків - ТОВ «Спецтрубомонтаж», де відображені судження про відсутність у даного ТОВ ресурсів, необхідних для ведення господарської діяльності, у звязку з чим всі вчинені даним суб"єктом господарювання правочини є нікчемними. На думку СДПІ, вказаного висновку іншого податкового органу цілком достатньо для судження про порушення позивачем ст.7 Закону України «Про ПДВ». У судовому засіданні представник відповідача підтримав доводи і вимоги заперечень проти позову, просив суд ухвалити рішення про відмову в задоволенні позову.

Суд, вивчивши доводи позову та заперечень проти позову, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.

З 26.04.2011 р. по 26.05.2011 р. СДПІ була проведена виїзна планова перевірка ТОВ «Скорпіон-РП» (ідентифікаційний код - 23317544) з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2009 р. по 31.12.2010 р., валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2009 р. по 31.12.2010 р.

Результати перевірки оформлені актом №1521/23106/23317544 від 27.05.2011 р., в якому викладені судження податкового органу про вчинення платником податків податкового правопорушення - недодержання положень ст. 7 Закону України «Про ПДВ», а саме: безпідставне включення до складу податкового кредиту з ПДВ податкових накладних, складених контрагентами за господарськими операціями, що в дійсності не відбулись, тобто мають ознаки нікчемних, що зумовило завищення податкового кредиту з ПДВ на 362.349,00 грн. і як, наслідок, заниження ПДВ до оплати в бюджет на 362.349,00 грн., у тому числі по взаємовідносинам з ТОВ «Спецтрубомонтаж» - на 220.660,00 грн.

27.05.2011 р. з посиланням на даний акт СДПІ було винесено податкове повідомлення-рішення №0000680854 про збільшення грошового зобов'язання з податку на додану вартість в загальному розмірі 452.936,25 грн. (основний платіж - 362.349,00 грн., штраф - 90.587,25 грн.).

Як з'ясовано судом, фактичною підставою для винесення спірного рішення слугувало відображене в акті №1521/23106/23317544 від 27.05.2011 р. судження суб'єкта владних повноважень про порушення платником податків п.п. 7.4.1, п.п. 7.4.4. п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про ПДВ», а саме: відображення в податковому обліку з ПДВ показників первинних документів, котрі складені в межах нікчемних правочинів, за господарськими операціями, котрі в дійсності не відбулись.

При цьому, суд відмічає, що єдиним мотивом, на підставі якого суб'єкт владних повноважень дійшов такого судження при прийнятті рішення у спірній частині, є виключно висновок складеного ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова акту перевірки діяльності контрагента позивача - ТОВ «Спецтрубомонтаж» №1212/1800/31939034 від 15.04.2011 р. з питань перевірки правильності та повноти обчислення податку на додану вартість з 01.03.2010 р. по 30.04.1010 р. та з 01.10.2010 р. по 31.12.2010 р.

Жодних інших мотивів суб'єктом владних повноважень в основу спірного рішення не покладено.

Суд зазначає, що з огляду на зміст заявлених позовних вимог, судовій перевірці у межах розгляду даної адміністративної справи підлягають виключно ті мотиви суб'єкта владних повноважень, котрі слугували підставою для прийняття рішення у спірній частині.

Перевіряючи юридичну та фактичну обґрунтованість мотивів, покладених суб'єктом владних повноважень в основу спірного рішення, а також суджень, відображених суб'єктом владних повноважень в акті №1521/23106/23317544 від 27.05.2011 р., на відповідність вимогам ч.3 ст.2 КАС України, суд встановив, що спір склався з приводу правильності формування платником податків податкового кредиту з ПДВ у період до 31.12.2010р. (листопад - грудень 2010р.), коли правовідносини з приводу справляння податку на додану вартість були унормовані приписами Закону України «Про ПДВ».

Так, за визначенням п. 1.7 ст. 1 означеного закону податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про ПДВ» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду. Якщо у подальшому такі товари (послуги) починають використовуватися в операціях, які не є об'єктом оподаткування згідно зі статтею 3 цього Закону або звільняються від оподаткування згідно зі статтею 5 цього Закону, чи основні фонди переводяться до складу невиробничих фондів, то з метою оподаткування такі товари (послуги), основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає початок такого використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання (виготовлення, будівництва, спорудження).

У силу встановленого приписами п.п. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про ПДВ» України застереження, якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). (п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 5 згаданого Закону).

Аналізуючи положення наведених норм закону в кореспонденції з приписами ст.ст.215, 216, 228 Цивільного кодексу України, ст.ст.207, 208 Господарського кодексу України, суд доходить висновку, що платник податків має право на збільшення податкового кредиту з ПДВ у разі одночасного існування сукупності таких обставин як: 1) реальне здійснення платником податків господарської операції, котра визначена законодавцем як об'єкт оподаткування ПДВ; 2) проведення платником податків господарської операції в умовах звичайної господарської діяльності, яка здійснюється з дотриманням засад розумності, виваженості, добросовісності, сумлінності та спрямована на отримання позитивного економічного результату; 3) відсутність наміру на безпідставне одержання податкової вигоди; 4) виконання зобов'язань за господарською операцією з метою подальшого використання придбаного товару (робіт, послуг) в оподатковуваних ПДВ операціях у межах господарської діяльності платника податку; 5) отримання від контрагента податкової накладної як первинного та розрахункового документу, котрий належно оформлений за змістом та формою; 6) наявність у контрагента статусу платника податку на додану вартість.

Як випливає з добутих доказів, 08.10.2010 р. між позивачем, ТОВ «Скорпіон-РП» (в якості замовника), та ТОВ «Спецтрубомонтаж» (в якості підрядника) було укладено договір підряду №08/10-2010, предметом якого є виконання комплексу робіт із благоустрою території на Полтавському олійноекстракційному заводі та комплексу робіт із благоустрою території на Бандурському олійноекстракційному заводі.

18.11.2010 р. між позивачем, ТОВ «Скорпіон-РП» (в якості замовника), та ТОВ «Спецтрубомонтаж» (в якості підрядника) було укладено договір підряду №18/11-2010, предметом якого є виконання комплексу робіт на Бандурському олійноекстракційному заводі.

Також, 22.11.2010 р. між позивачем, ТОВ «Скорпіон-РП» (в якості замовника), та ТОВ «Спецтрубомонтаж» (в якості підрядника) було укладено договір підряду №22/11-2010, предметом якого є виконання облаштування огорожі і установка воріт з оцинкованих металоконструкцій на Бандурському олійноекстракційному заводі.

Оглянувши зміст перелічених правочинів, суд відзначає, що предметом даних правочинів є виконання будівельно-монтажних робіт, тобто здійснення господарської діяльності, яка в силу норм Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності», Закону України «Про архітектурну діяльність», Закону України «Про основи містобудування» підлягала ліцензуванню.

На вимогу суду позивачем надано до матеріалів справи ліцензію серії АВ № 490043, згідно з якою ТОВ «Спецтрубомонтаж» має право на проведення господарської діяльності, пов'язаної зі створенням об'єктів архітектури.

За правилами Порядку ліцензування певних видів господарської діяльності у будівництві (затверджено постановою КМУ від 05.12.2007р. №1396; далі за текстом -Порядок №1396), чинного на момент виникнення спірних правовідносин, Ліцензійних умов провадження господарської діяльності у будівництві, пов'язаної із створенням об'єктів архітектури (затверджено наказом Міністерства регіонального розвитку та будівництва України від 27.01.2009р. №47, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 11.03.2009р. за №226/16242; далі за текстом - Ліцензійні умови №47) моменту видачі суб'єкту господарювання ліцензії на провадження господарської діяльності у сфері будівництва передує процедура перевірки відповідним суб'єктом владних повноважень -органом ліцензування відповідності такого суб'єкта господарювання визначеним законодавством організаційним, кваліфікаційним, технологічним умовам.

До суду відповідачем не подано жодних доказів незаконності отримання ТОВ «Спецтрубомонтаж» ліцензії на здійснення господарської діяльності у сфері будівництва. Жодних доказів встановлення компетентним суб'єктом права, яким у спірних правовідносинах щодо будівельної діяльності є органи державної архітектурно-будівельної інспекції, фактів невідповідності ТОВ «Спецтрубомонтаж» організаційним, кваліфікаційним, технологічним умовам відповідачем до суду не подано. Відповідачем до суду також не подано жодних фактичних даних, які б засвідчували відсутність в дійсності об'єктів, на яких здійснювались спірні господарські операції або відсутність результатів таких господарських операцій.

Оцінивши згадані вище правочини за правилами ст.86 КАС України, суд відзначає, що спірні правочини були укладені між правоздатними і дієздатними юридичними особами, за формою та змістом спірні правочини не суперечать закону, предметом спірних правочинів не є речі, що обмежені в цивільному чи господарському обороті, сторони спірних правочинів мають правовий статус платників ПДВ.

Таким чином, спірні договори визнаються судом належними та допустимими доказами наявності між позивачем та контрагентом позивача факту вчинення правочину в розумінні ст.202 Цивільного кодексу України.

На підтвердження доводу про реальність господарських операцій, що були проведені в межах спірних правочинів, позивачем подані до суду виписані ТОВ «Спецтрубомонтаж» податкові накладні №721 від 30.11.2010 р. на суму 225.000,00 грн. (у т.ч. ПДВ - 37.500,00 грн.), №722 від 30.11.2010 р. на суму 818.370,00 грн. (у т.ч. ПДВ - 136.395,00 грн.), №992 від 30.12.2010 р. на суму 169.770,00 грн. (у т.ч. ПДВ - 28.295,00 грн.), №993 від 30.12.2010 р. на суму 110.820,00 грн. (у т.ч. ПДВ - 18.470,00 грн.)

Також на вимогу суду позивачем до матеріалів справи були надані копії проектно-кошторисної документації, а саме: відомості ресурсів, довідки про вартість виконаних робіт, актів приймання виконаних будівельних робіт, актів на витрачені при виконанні робіт матеріали.

Вирішуючи спір, суд бере до уваги, що вимоги до оформлення первинних документів визначені нормами Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", відповідно до ч.2 ст.9 якого первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та деталізовані приписами Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за №168/704; далі за текстом - Положення №88), згідно з п.2.4 якого первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Оцінивши перелічені первинні документи за правилами ст.86 КАС України, суд відмічає, що зміст оглянутих документів містить назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; особистий підпис особи, яка брала участь у здійсненні господарської операції; первинні документи виписані реально існуючими суб'єктами права.

За таких обставин, суд доходить висновку, що оглянуті документи не мають дефектів форми, змісту або походження, котрі в силу ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», ст. 7 Закону України «Про ПДВ», п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за №168/704; далі за текстом - Положення №88) спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості, призвели до зміни в структурі активів платника податків, а відтак сприймаються судом як належні та допустимі докази реальності вчинення господарських операцій.

При цьому, суд зважає, що в ході розгляду справи відповідачем за правилами ч.2 ст.71 КАС України не спростовано достовірності відомостей перелічених вище первинних документів.

Витребувані судом на виконання вимог ст. 11 КАС України та приєднані до справи документи, а саме: платіжні доручення №2648 від 16.12.2010 р на суму 19.950,00 грн., №18 від 17.01.2011 р. на суму 155.420,00 грн., №2653 від 17.12.2010 р. на суму 268.000,00 грн., №2610 від 09.12.2010 р. на суму 600.000,00 грн., №19 від 17.01.2011 р. на суму 169.770,00 грн., №273 від 15.03.2011 р. на суму 47.800,00 грн., №262 від 20.05.2011 р. на суму 22.000,00 грн., №20 від 17.01.2011 р. на суму 21.020,00 грн. засвідчують факт виконання позивачем зобов'язань за спірними правочинами шляхом перерахування безготівкових грошових коштів, що означає втрату позивачем права власності на ці кошти. Доказів повернення цих коштів до позивача, наявності у позивача та його контрагента спільного інтересу щодо їх отримання останнім (що могло б мати місце в разі пов'язаності цих осіб), до матеріалів справи суб'єктом владних повноважень до матеріалів справи не подано. За правилами Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» операція по списанню коштів з банківських рахунків платника податку призводить до зміни стану та структури активів і зобов'язань такого платника. Отже, приєднані до справи документи про оплату послуг визнаються судом належними та допустимими доказами реальності вчинених між позивачем та контрагентом позивача господарських операцій.

У ході розгляду справи судом встановлено, що жодних зауважень чи претензій до правоздатності і дієздатності юридичних осіб, які є сторонами спірного правочину, до правового статусу сторін договору як платників ПДВ, відповідності спірних правочинам вимогам закону, належності складання первинних документів за спірними правочинами СДПІ ані при проведенні перевірки, ані в ході судового розгляду не має.

Судом також достеменно встановлено, що мотиви фізичної відсутності об'єктів будівництва у спірних правовідносинах, вартісних показників виконаних будівельних робіт, способу, порядку та стану розрахунків не були покладені суб'єктом владних повноважень в основу спірних рішень.

Відтак, з огляду на приписи ст.ст.6 і 8 Конституції України, ст.2 і 11 КАС України суд не вбачає підстав для дослідження в ході розгляду справи цих обставин, позаяк зміна судом як фактичних, так і юридичних мотивів прийняття суб'єктом владних повноважень спірного правового акту індивідуальної дії чинним процесуальним законодавством не передбачена.

Розглянувши матеріали справи, суд відмічає, що викладене в акті судження суб'єкта владних повноважень про нікчемність спірних правочинів ґрунтується виключно на мотивах складеного ДПІ у Дзержинському районі міста Харкова акту перевірки діяльності контрагента позивача - ТОВ «Спецтрубомонтаж» - №1212/1800/31939034 від 15.04.2011 р. з питань перевірки правильності та повноти обчислення податку на додану вартість з 01.03.2010 р. по 30.04.1010 р. та з 01.10.2010 р. по 31.12.2010 р.

З цього приводу суд відзначає, що належними та допустимими в розумінні ст.124 Конституції України, ст.70 КАС України доказами факту вчинення платником податків нікчемного правочину або факту відображення в обліку показників господарських операцій, які в дійсності не відбулись, можуть бути або обвинувальний вирок суду по кримінальній справі (бо діяння платника податків по протиправному заволодінню майном іншої особи або ухиленню від сплати податків, тобто вчинення нікчемного правочину, є об'єктивною стороною злочинів, передбачених ст.191 КК України та ст.212 КК України, а діяння по відображенню в документах обов'язкової податкової звітності, тобто в офіційних документах завідомо недостовірних відомостей, є об'єктивною стороною злочину, передбаченого ст.366 КК України), або рішення суду у справі про стягнення одержаного за нікчемним правочином (бо наслідком вчинення платником податків нікчемного правочину відповідно до ст.ст.207, 208, 250 Господарського кодексу України є застосування конфіскаційного заходу у вигляді стягнення одержаного за нікчемним правочином), або рішення суду про визнання правочину недійсним (бо відповідно до ч.3 ст.228 Цивільного кодексу України вчинення платником податків правочину, котрий суперечить інтересам держави і суспільства, є підставою для звернення до суду з вимогою про визнання такого правочину недійсним).

Між тим, у ході розгляду справи відповідачем не подано до суду жодних доказів порушення кримінального провадження відносно посадових (службових) осіб платника податків або за викладеними в акті фактами діяльності платника податків, доказів наявності обвинувального вироку суду, рішення суду про стягнення одержаного за нікчемним правочином чи рішення суду про визнання правочину недійсним суб'єктом владних повноважень до суду також не подано.

З приводу судження суб'єкта владних повноважень про нікчемність спірного правочину суд також відмічає, що в силу положень Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» позивач та його контрагенти є окремими суб'єктами права зі статусом юридичної особи, а відтак за змістом норм Закону України «Про ПДВ», Податкового кодексу України позивач та контрагенти позивача є окремими платниками податку на додану вартість.

За таких обставин, межі юридичної відповідальності кожного платника ПДВ, яка (слід розуміти - відповідальність) відповідно до ст.61 Конституції України має індивідуальний характер, поширюються на діяння, що визнаються законом протиправними та були вчинені або саме цим платником, або у змові з іншими платниками. Проте, притягнення суб'єкта права до юридичної відповідальності за діяння, що було вчинено іншою особою, згідно з законом є неможливим.

Слушність наведеного висновку окружного адміністративного суду підтверджується правозастосовчою практикою Європейського Суду з прав людини (рішення від 22.01.2009р. у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03), а також правозастосовчою практикою Верховного Суду України (постанова від 09.09.2008р. у справі №21-500во08, постанова від 01.06.2010р. у справі № 21-573во10, постанова від 31.01.2011р. у справі за позовом ЗАТ "Мукачівський лісокомбінат" до Мукачівської ОДПІ про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, постанова від 31.01.2011р. у справі за позовом ТОВ "Фірма "ВІК" до ДПІ у м. Херсоні про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень), врахування якої при відправленні правосуддя є обов'язковим в силу приписів ст.244-2 КАС України.

З наявних у справі документів слідує, що суб'єкт владних повноважень не заперечує та не спростовує факт використання позивачем придбаних за спірним правочином товарів у власній господарській діяльності. При цьому, фактів проведення платником податків з придбаними роботами збиткових операцій суб'єктом владних повноважень не виявлено, доказом чого є акт перевірки, котрий не містить відповідних суджень.

Статтею 86 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні (ч.1 ст.86); ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили (ч.2 ст.86); суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності (ч.3 ст.86).

Згідно з ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Керуючись приписами наведених норм процесуального закону, оцінивши добуті докази в їх сукупності, суд встановив, що відповідач за правилами ч.2 ст.71 КАС України не спростував достовірності відомостей первинних та розрахункових документів, наданих платником податків на підтвердження факту реальності здійснення господарських операцій за спірними правочинами; відповідачем не доведено неможливості проведення господарських операцій за спірними правочинами; відповідачем не подано доказів відсутності зміни стану та структури активів, зобов'язань чи власного капіталу сторін спірного правочину, доказів отримання майнової вигоди чи права на таку вигоду будь-кого з учасників операції виключно шляхом зменшення бази оподаткування з певного податку та/або отримання коштів із Державного бюджету за одночасної відсутності об'єктивної можливості отримати майнову вигоду від цієї операції в інший спосіб, доказів отримання позивачем товарів (робіт, послуг) від іншої особи ніж сторона за правочином. У ході розгляду справи відповідачем не доведений факт несумісності предмету спірних правочинів з напрямом господарської діяльності позивача.

Доказів того, що у спірних правовідносинах позивач та його контрагент є пов'язаними особами, були обізнані з обставинами організації господарської діяльності один одного, діяли взаємоузгоджено та зловмисно, маючи на меті завдати шкоди інтересам Держави, мали інший матеріальний інтерес, ніж виконання зобов'язань за спірним правочином, вчинений правочин об'єктивно не був потрібний для організації господарської діяльності позивача, господарські операції за спірним правочином були відображені лише в документообігу, а фактично не відбулись і не спричинили змін у структурі і складі активів сторін спірних правочинів, відповідач до суду не подав.

Суд зауважує, що зміст складеного СДПІ акту перевірки не містить жодних добутих податковим органом у процесі реалізації владної управлінської функції належних, допустимих та достатніх даних, котрі б спростовували презумпцію добросовісності та сумлінності позивача як платника податків.

Натомість на підтвердження права на збільшення податкового кредиту з ПДВ платник податків подав до суду податкові накладні, за змістом та формою складені з дотриманням вимог закону, виписані повноважними суб'єктами права, що, за відсутності підтвердженого матеріалами справи факту нереальності господарських операцій та наміру у платника податків безпідставно одержати податкову вигоду, слід визнати достатньою підставою для формування податкового кредиту.

Таким чином, суд відзначає, що відображене в акті перевірки судження суб'єкта владних повноважень про вчинення платником податків податкового правопорушення є помилковим, оскільки не доведено належними та допустимими доказами і не підкріплено вірними доводами, базується лише на припущеннях, що суперечить вимогам ч.3 ст.2 КАС України.

Окремо суд, зазначає, що в силу приписів ч.4 ст.70 КАС України, Порядку проведення органами державної податкової служби зустрічних звірок (затверджено постановою КМУ від 27.12.2010р. №1232; далі за текстом - Порядок №1232), а також Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства (затверджено наказом ДПА України від 22.12.2010р. №984, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 12.01.2011р. за №34/18772; далі за текстом - Порядок №984) отримання податковим органом акту перевірки чи довідки зустрічної звірки, в котрих викладені висновки про вчинення контрагентом платника податків нікчемного правочину або відображення в звітності показників господарських операцій, які фактично не відбулись, не звільняє такий податковий орган від виконання обов'язку по самостійному встановленню та доведенню факту вчинення платником податків порушення закону, позаяк ані акт перевірки, ані довідка зустрічної звірки не має преюдиціального значення та не є документами, що достовірно та безсумнівно підтверджують обставини фактичної дійсності.

З огляду на положення ст.71 КАС України та беручи до уваги приписи п. 4.1 ст.4 Податкового кодексу України, котрими встановлена презумпція правомірності рішень платника податків, суд доходить висновку, що поданих суб'єктом владних повноважень доказів є явно недостатньо для висновку про правомірність спірного податкового повідомлення - рішення, а витребування судом додаткових доказів (з приводу обставин не досліджених податковим органом при проведенні перевірки, не відображених в акті перевірки та не покладених в основу спірного рішення на момент його винесення) матиме наслідком підміну мотивів, покладених суб'єктом владних повноважень в основу спірного рішення.

Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Оскільки судовим розглядом встановлено факт порушення спірним податковим повідомленням-рішенням прав та охоронюваних законом інтересів позивача у сфері публічно-правових відносин у частині збільшення грошового зобов'язання з ПДВ на 275.825,00 грн., то позов належить задовольнити.

Керуючись ст.ст. 8 і 19 Конституції України, ст.ст.7-11, ст.ст.158-163, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

постановив:

Адміністративний позов ТОВ «Скорпіон-РП» до СДПІ по РВПП у м. Харкові ДПС про скасування рішення - задовольнити.

Скасувати податкове повідомлення - рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платника податків у місті Харкові ДПС №0000680854 від 27.05.2011р. в частині основного платежу в розмірі - 220.660,00грн., в частині штрафу в розмірі - 55.165,00грн.

Постанова набирає законної сили згідно з ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме: після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова чи ухвала суду не набрала законної сили.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду згідно з ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме: шляхом подачі через Харківський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня її проголошення (у разі застосування судом ч.3 ст.160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні - з дня отримання копії постанови, у разі повідомлення суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених ч.4 ст.167 цього Кодексу, про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду) апеляційної скарги з одночасним надсиланням копії апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції.

Постанова у повному обсязі виготовлена 20.06.2013 р.

Суддя А.В. Сліденко