Рішення № 31955653, 20.06.2013, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

20.06.2013р. Справа № 905/3334/13

Суддя господарського суду Донецької області Тоцький С.В.

при помічнику судді Гатунок Н.В.

розглянув у відкритому судовому засіданні господарського суду справу

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Український рітейл», м. Донецьк

до відповідача: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м. Слов'янськ

про стягнення 8002,97грн.

за участю представників сторін:

від позивача: Архипов О.В. - за довіреністю;

від відповідача: ОСОБА_1 - за довіреністю;

По справі була оголошена перерва з 30.05.2013р. на 20.06.2013р. на 09год 00хвил.

СУТЬ СПОРУ:

Заявлено позов Товариством з обмеженою відповідальністю «Український рітейл», м. Донецьк до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м. Слов'янськ про стягнення заборгованості з орендної плати в сумі 6784,53грн., пені в сумі 1014,90грн. та 3% річних в сумі 203,54грн.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилається на те, що відповідно до умов укладеного договору оренди №б/н від 10.12.2008р., з урахуванням змін внесених додатковими угодами відповідач взяв на себе зобов'язання щодо сплати орендної плати, однак у встановлений строк його не виконав, у результаті чого за відповідачем утворилася заборгованість з орендної плати в сумі 6784,53грн., що стало підставою для нарахування пені в сумі 1014,90грн. та 3% річних в сумі 203,54грн.

Відповідач відзив на позовну заяву не надав, у судовому засіданні проти позову заперечував.

За клопотанням представників сторін справа слухалась без фіксації судового процесу технічними засобами, з боку відповідача зауважень до цього клопотання до суду не надходило.

Відповідно до статей 9, 10 Конституції України, статті 9 Європейської хартії регіональних мов або мов меншин (ратифікована Законом України від 15 травня 2003р. N802), статті 3 Декларації прав національностей України ( від 1 листопада 1991р. N1771), статті 12 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", статті 14 Закону України «Про засади державної мовної політики» (від 03 липня 2012р. №5029-VІ) за усним клопотанням сторін справа розглядалась російською мовою.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, господарський суд встановив :

Між Товариством з обмеженою відповідальністю «Український рітейл» (Орендодавець) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (Орендар) 10 грудня 2008р. був укладений договір оренди нежитлового приміщення, за умовами якого (п.1.1.) Орендодавець зобов'язався надати, а Орендар прийняти у строкове платне користування частину нежитлового приміщення за адресою: АДРЕСА_1

Пунктами 2.1.-2.2. Договору передбачено, що передача об'єкта оренди від Орендодавця к Орендарю здійснюється протягом 45 календарних днів з моменту підписання Договору уповноваженими представниками сторін та оформлюється актом приймання-передачі.

Відповідно до п.4.1. договору орендна плата складає 5195,00грн., у тому числі ПДВ 865,00грн. за місяць оренди. До складу орендної плати входить вартість комунальних та експлуатаційних послуг, в тому числі спожитої електроенергії, що надаються Орендодавцю третіми особами з метою нормального функціонування приміщення, в якому розташований Об'єкт оренди, а також вартість користування земельною ділянкою, на якій знаходиться Об'єкт оренди.

Згідно п.4.2. договору орендна плата сплачується Орендарем щомісячно (починаючи с дати підписання акту прийому передачі) до 10-го числа поточного місяця шляхом безготівкового перерахування па рахунок Орендодавця.

Пунктом 3.3.3. договору встановлений обов'язок Орендаря своєчасно сплачувати орендну плату та інші платежі, передбачені цим договором.

За умов п.4.4. договору розмір орендної плати може бути змінено за взаємною згодою сторін (згода сторін оформлюється шляхом укладання додаткової угоди до даного договору).

Згідно п.4.8. Договору Сторони домовились, що на момент підписання акту приймання-передачі, буде визначено грошовий еквівалент орендної плати відносно офіційного курсу гривні до євро та орендна плата починаючи з другого місяця тимчасовою користування об'єктом оренди буде індексуватися на коефіцієнт зміни офіційного курсу української гривні до євро на перше число місяця за який сплачується орендна плата. Індексація передбачена цим пунктом Договору не буде застосовуватись у разі, коли офіційний курс (за даними НБУ) української гривні до євро зміниться менш, ніж на 0.5 грн. відносно офіційного курсу гривні до євро. зафіксованого на момент підписання акту приймання-передачі.

Пунктом 7.2. договору оренди передбачено, що у випадку несвоєчасної або неповної сплати орендної плати Орендар сплачує Орендодавцю пеню у розмірі 0,5 % від несплаченої суми за кожен день прострочки.

Цей договір набуває чинності з дня його підписання сторонами та діє протягом 2-х років з дати підписання акту приймання-передачі, включаючи останній день користування об'єктом оренди. Договір підписаний обома сторонами.

До укладеного договору 31.12.2008р. між сторонами був складений та підписаний акт прийому-передачі частини нежитлового приміщення, відповідно до якого Орендодавець передав, а Орендар прийняв частину нежитлового приміщення за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею 33,3кв.м.

Додатковою угодою №1 від 30.01.2009р. сторонами було внесено зміни до п.4.1. договору відповідно до якого орендна плата з 01.02.2009р. складає 3896,25грн. за місяць оренди.

Додатковою угодою від 28.02.2009р. сторонами була зменшена сума орендної плати, яка з 01.03.2009р. складала 2450,00грн.

Додатковою угодою №4 від 30.04.2009р. сторонами втретє була зменшена орендна плата до 350,00грн. Всі додаткові угоди підписані обома сторонами без заперечень.

Нарахована за період дії договору оренди орендна плата у розмірі 20497,04грн. за твердженням позивача частково була сплачена відповідачем у розмірі 13712,51грн., у зв'язку із чим за період з грудня 2008р. по грудень 2010р. за відповідачем утворилася заборгованість, яка на момент звернення до суду із позовом складає 6784,53рн.

Сума заборгованості у розмірі 6784,53грн. підтверджується наданою позивачем довідкою №695 від 22.05.2013р. за підписом керівника та головного бухгалтера про наявність заборгованості.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги обґрунтовані та підлягають задоволенню частково з огляду на наступне.

Згідно вимог передбачених ст.1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд, відповідно до приписів частини 1 ст. 12 ЦК України.

Цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства, згідно вимог передбачених ст.13 ЦК України.

Згідно з положеннями ст.14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Частиною 1 статті 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Способи судового захисту цивільних прав та інтересів встановлені статтею 16 Цивільного кодексу України та статтею 20 ГК України, цими нормами встановлено, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до вимог ст.509 Цивільного кодексу України та ст.173 Господарського кодексу України , зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частиною першою статті 193 Господарського Кодексу України та статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно вимог частини 2 статті 11 ЦК України та ст.174 ГК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до вимог ч.1 ст.202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частиною 1 статті 67 Господарського кодексу України передбачено, що відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності, виконуються на підставі договорів.

В силу вимог передбачених ч.1 ст.598 ЦК України зобов'язання припиняється на підставах, встановлених договором або законом.

За відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання припиняється його виконанням, проведеним належним чином (ст.599 ЦК України).

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (частина 1 статті 530 Цивільного кодексу України).

Відповідно до вимог статті 610 Цивільного кодексу України порушення зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (стаття 612 Цивільного кодексу України).

Згідно статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно з положеннями статті 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права (ч.1 ст.761 ЦК України).

За приписами частини другої статті 762 Цивільного кодексу України та частини третьої статті 285 Господарського кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Відповідно до вимог передбачених статтею 632 ЦК України, ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.

Частиною п'ятою статті 762 Цивільного кодексу України встановлено, що плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором, що співпадає з умовами п.4.2. договору, в якому передбачено, що орендна перераховується до 10-го числа поточного місяця.

Отже, встановивши факт невиконання відповідачем зобов'язання по своєчасному і в повному обсязі по внесенню орендної плати, господарський суд дійшов ґрунтовного висновку про стягнення заборгованості по орендній платі.

Згідно вимог передбачених ст.32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень (ст.33 ГПК України).

Відповідно до приписів ст.36 ГПК України письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до вимог передбачених ст.43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Як вбачається із матеріалів справи відповідач свої зобов'язання за договором оренди нежитлових приміщень №б/н від 10.12.2008р. належним чином не виконав, орендну плату за період дії договору з грудня 2008р. по грудень 2010р. сплатив не в повному обсязі, у зв'язку із чим за відповідачем утворилася заборгованість в сумі 6784,53грн., що підтверджується матеріалами справи.

Будь-яких документів у підтвердження відсутності заборгованості відповідачем надано не було, таким чином вимоги позивача про стягнення заборгованості за оренду приміщення в сумі 6784,53грн. є доведеними, обґрунтованими матеріалами справи, а також такими, що підлягають задоволенню.

Що стосується вимог позивача про стягнення з відповідача 3% річних в сумі 203,54грн. суд виходить з наступного.

Відповідно до вимог частини 2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитору зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, вимоги позивача щодо застосування до відповідача відповідальності за порушення грошового зобов'язання у вигляді стягнення 3% річних за прострочення виконання грошових зобов'язань в сумі 203,54грн. є обґрунтованими, арифметично вірними та такими, що підлягають задоволенню.

Щодо стягнення пені в сумі 1014,90грн. на підставі умов п.7.2 договору оренди суд зазначає наступне:

Згідно з ч.2 ст.193 ГК України порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Аналогічне положення міститься у ст.611 ЦК України, відповідно до якої у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Статтею 230 ГК України передбачено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ст.ст. 546, 549 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися, в тому числі неустойкою. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

За змістом ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають наслідки, встановлені договором або законом, у тому числі -сплата неустойки, що узгоджується із ч.1 ст.550 Цивільного кодексу України. Аналогічні положення закріплені і в ст.ст.216, 217 Господарського кодексу України. При цьому, несвоєчасне виконання грошових зобов'язань є належною підставою у розумінні ст.218 Господарського кодексу України для застосування заходів господарсько-правової відповідальності.

Перевіривши розрахунок пені суд дійшов висновку, що він є арифметично невірним та необґрунтованим з огляду на наступне:

Відповідно до вимог передбачених ч.6 ст.232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Тобто спеціальним законодавством встановлено присікальний строк нарахування штрафних санкцій.

Як вбачається з матеріалів справи розрахунок пені здійснений позивачем за один рік у період з 08.05.2012р. по 07.05.2013р. Тобто позивачем невірно визначений період нарахування пені - не з першого дня прострочення відповідного платежу, яким є 11-й день поточного місяця, в якому нарахована плата відповідно до п. 4.2. договору, що відповідає приписам ч.3 ст.549 і ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України та ч.6 ст.232 Господарського кодексу України, а з 08.05.2012р. без врахування шестимісячного граничного строку нарахування пені. Відтак, при відрахування шестимісячного граничного строку нарахування пені від першого дня прострочення відповідного платежу, а не з безпідставно визначеної Позивачем дати, суд встановив, що сума пені нарахована позивачем за період вже після означеного граничного строку, що унеможливлює задоволення вимог в цій частині.

Крім того суд в ухвалі про порушення провадження у справі зобов'язав позивача надати розрахунок пені з урахуванням вимог передбачених ч. 6 ст. 232 ГК України на що позивачем були надані пояснення, щодо правомірності застосування строку нарахування пені понад 6 місяців.

Судові витрати покладаються на відповідача відповідно до ст. 49 ГПК України пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі вимог передбачених ст.ст.11-16, 202, 204, 509, 530, 546, 549, 550, 598, 599, 610-612, 625, 626, 627, 629, 632, 759, 761, 762 Цивільного кодексу України, ст.ст.20, 67, 173, 174, 193, 230, 216-218, 285 Господарського кодексу України та керуючись ст.ст.1, 2, 4-2, 4-3, 4-6, 12, 15, 20, 22, 28, 32-34, 36, 43, 49, 75, 77, 82-85 ГПК України, господарський суд, -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Український рітейл», м. Донецьк до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м. Слов'янськ про стягнення заборгованості з орендної плати в сумі 6784,53грн., пені в сумі 1014,90грн. та 3% річних в сумі 203,54грн, задовольнити частково.

Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_2., ІПН НОМЕР_1) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Український рітейл» (83058, м. Донецьк, вул. Арктики, 1-в, код ЄДРПОУ 34604386) заборгованість з орендної плати в сумі 6784,53грн. та 3% річних в сумі 203,54грн.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_2., ІПН НОМЕР_1) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Український рітейл» (83058, м. Донецьк, вул. Арктики, 1-в, код ЄДРПОУ 34604386) витрати по сплаті судового збору в сумі 1502,34грн.

Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано і може бути оскаржене через господарський суд Донецької області в апеляційному порядку протягом десяти днів з дня прийняття рішення. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення виготовлений та підписаний 21.06.2013р.

Суддя С.В. Тоцький