Постанова № 31952315, 20.06.2013, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 червня 2013 року Справа № 5013/1462/12 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючий суддяХодаківська І.П.,суддіДанилова Т.Б., Яценко О.В.перевіривши матеріали касаційної скарги Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4на постановуДніпропетровського апеляційного господарського суду від 01.04.2013 рокуу справі№ 5013/1462/12господарського судуКіровоградської області за позовомПублічного акціонерного товариства "Банк Національний кредит"доФізичної особи-підприємця ОСОБА_4простягнення 294 530, 23 грн.в судовому засіданні взяли участь представники позивача відповідача Остащенко О.М. дов. № 122 від 24.12.2012 року, ОСОБА_7 дов. № 1533 від 17.12.2012 року, ОСОБА_8 дов. № 1533 від 17.12.2012 рокуВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "Банк Національний кредит" (далі за текстом - ПАТ "Банк Національний кредит") звернулось до господарського суду Кіровоградської області з позовом (з урахуванням уточнень позовних вимог) до фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 (далі за текстом - ФОП ОСОБА_4.) про стягнення 294 530, 23 грн..

Рішенням господарського суду Кіровоградської області від 29.01.2013 року у справі № 5013/1462/12 позовні вимоги ПАТ "Банк Національний кредит" задоволено: стягнуто з ФОП ОСОБА_4 на користь ПАТ "Банк Національний кредит" - 156 725, 32 грн. боргу по кредиту, 21 656, 92 грн. боргу по відсоткам за користування кредитом, 38 851, 49 грн. пені за несвоєчасне повернення кредиту, 1 693, 11 грн. пені за несвоєчасну сплату відсотків, 319, 22 грн. 3 % річних за порушення зобов'язання зі плати відсотків за користування кредитом, 70 591, 76 грн. 42 % та 24 % річних за порушення зобов'язання з повернення кредиту, 774, 26 грн. індексу інфляції за несвоєчасне виконання зобов'язання по сплаті відсотків за користування кредитом, 3 918, 15 грн. індексу інфляції за несвоєчасне виконання зобов'язання по сплаті кредиту.

Не погодившись з рішенням місцевого господарського суду, ФОП ОСОБА_4 звернулось до Дніпропетровського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Кіровоградської області від 29.01.2013 року у справі № 5013/1462/12 частково та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити частково, в межах визнаних відповідачем сум.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 01.04.2013 року у справі № 5013/1462/12 апеляційну скаргу ФОП ОСОБА_4 залишено без задоволення, а рішення господарського суду Кіровоградської області від 29.01.2013 року - без змін.

Не погоджуючись з вказаними судовими актами, ФОП ОСОБА_4 звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Кіровоградської області від 29.01.2013 року та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 01.04.2013 року у справі № 5013/1462/12 частково, та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити частково, в межах визнаних відповідачем сум, аргументуючи порушенням норм права, зокрема, ст. 625 Цивільного кодексу України, ст. ст. 193, 230, 231, 232 Господарського кодексу України, ст. 43 Господарського процесуального кодексу України.

13.06.2013 року, на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, в судовому засіданні оголошено перерву до 20.06.2013 року, про що повідомлено присутніх представників сторін.

Учасників судового процесу відповідно до статті 1114 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Колегія суддів Вищого господарського суду України, переглянувши у касаційному порядку рішення суду першої інстанції та постанову апеляційної інстанції, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши застосування судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що 21.09.2007 року між ПАТ "Банк Національний кредит" та ФОП ОСОБА_4 укладено генеральну кредитну угоду № 236/07, згідно умов якої банк зобов'язується надати позичальнику кредитні кошти в порядку і на умовах, визначених у кредитних договорах та договорах про внесення змін до них, укладених в рамках цієї угоди і які є невід'ємними частинами.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, 22.09.2008 року між сторонами укладено кредитний договір про відкриття кредитної лінії № 238/08-236/07, яким сторони погодили, що банк, відповідно до укладеної генеральної кредитної угоди, надає позичальнику кредит шляхом відкриття відновлювальної кредитної лінії у сумі, яка не може перевищувати 210 000 грн. (ліміт кредитної лінії).

Судами попередніх інстанцій встановлено, що до вказаного Договору сторонами укладались договори про внесення змін.

Відповідно до п. 2.2. вказаного Договору дата остаточного повернення всіх отриманих в межах кредитної лінії сум кредиту - 21 вересня 2009 року. У разі несвоєчасної сплати за кредит відповідно до п.п. 3.2. цього Договору, датою остаточного повернення всіх коштів за кредитною лінією є шістдесятий календарний день від дня нарахування плати за кредит, яка несплачена у встановлений цим договором строк, але не пізніше дати остаточного повернення всіх отриманих в межах кредитної лінії сум кредиту.

Згідно п. 2.3. Договору кредит видається: на виробничі потреби.

За умовами п. 3.2. Договору відсотки за користування кредитом нараховуються банком на суму фактичного щоденного залишку заборгованості за отриманими коштами та сплачуються позичальником, виходячи із встановленої банком відсоткової ставки у розмірі 21 % річних.

Також, п. 3.3. Договору сторони погодили, що у випадку порушення позичальником строку остаточного повернення всіх отриманих сум кредиту позичальник надалі сплачує відсотки за неправомірне користування кредитом, виходячи із відсоткової ставки у розмірі 42 % річних.

Положеннями п.п. 6.1., 6.12. сторони погодили, що Договір набирає чинності з дати його підписання повноважними представниками сторін та є невід'ємною частиною генеральної кредитної угоди від 21 вересня 2007 року № 236/07.

З матеріалів справи вбачається, що Договір підписаний представниками позивача і відповідачем та посвідчений печатками.

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 ст. 1054 Цивільного кодексу України закріплено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору (ч. 2 ст. 1054 ЦК України).

Згідно положень ч. 1 ст. 1049 Цивільного кодексу України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ч. 2 ст. 1050 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Частиною 1 ст. 1048 Цивільного кодексу України закріплено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, з якими кореспондуються положення ст. 193 Господарського кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов не допускається.

За умовами ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строку (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що АБ "БРР" було належним виконано свої обов'язки за кредитним договором.

Частиною 1 ст. 625 Цивільного кодексу України закріплено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Згідно ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачем виконано умови договору і перераховано відповідачу кошти, що підтверджується випискою з банківського рахунку наданої позивачем, проте відповідач здійснив лише часткове повернення кредиту та сплати відсотків, що підтверджується випискою з рахунку.

Місцевим та апеляційним господарськими судами встановлено, що заборгованість відповідача по кредитному договору станом на 10.01.2013 року становить: 156 725, 32 грн. поточна заборгованість за кредитом, 21 656, 92 грн. поточна заборгованість за відсотками.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Пунктом 3.4. Договору сторони погодили, що у випадку, якщо банком застосована до позичальника неустойка у вигляді пені, остання нараховується Банком з дати виникнення обставин, що є підставою для застосування пені до дати припинення цих обставин включно, та сплачується Позичальником.

Таким чином, сторони Кредитного договору, за взаємною згодою збільшили строк протягом якого мають нараховуватись штрафні санкції та визначили момент з якого починає нараховуватися пеня.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що заборгованість за кредитним Договором, пеня за несвоєчасне повернення кредиту нараховані з 01.05.2010 року.

Згідно п. 2.1., викладеному в редакції від 26.02.2010 року у Договорі про внесення змін № 09/10-238/08-236/07, сторони погодили, що погашення кредиту здійснюється згідно графіку.

Так, позивач, у зв'язку з тим, що відповідачем 30.04.2010 року не погашено черговий платіж по кредиту, з 01.05.2010 року почав нараховувати пеню на черговий не сплачений платіж по кредиту.

За таких обставин, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками господарських судів попередніх інстанцій щодо необґрунтованості доводів скаржника про те, що підставою для початку нарахування пені є невиконання боржником вимоги від 04.08.2011 року про дострокове виконання зобов'язання, з огляду на те, що невиконання боржником вимоги про дострокове виконання зобов'язання є підставою для стягнення достроково всієї суми заборгованості, а підставою для початку нарахування штрафних санкцій - пені є несвоєчасна сплата сум кредиту та/або плати за кредит, та/або відсотків за неправомірне користування кредитом згідно п. 5.3. кредитного Договору.

Скаржник зазначає, що підстав для нарахування пені за несвоєчасну сплату відсотків по кредиту, 3% річних (санкція за прострочення виконання грошового зобов'язання) та інфляційних витрат за період з травня 2010 року по серпень 2010 року - немає оскільки, відсотки за користування кредитом за вищевказаний період були реструктуризовані відповідно до графіку викладеному у п. 1.3. Договору про внесення змін № 10/10 від 18.11.2010 року до Кредитного договору.

Проте, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що відповідно до п. 3.2 Кредитного договору, відсотки за користування кредитом сплачуються Позичальником щомісячно. У зв'язку з тим, що відсотки за користування кредитом не сплачувались в строк, то Позивачем на підставі п. 3.4. Кредитного договору нараховувалась пеня та на підставі ст. 625 ЦК України застосована санкція за прострочення виконання грошового зобов'язання у розмірі 3% річних від простроченої суми інфляційні витрати .

Після укладення Договору про внесення змін № 10/10 від 18.11.2010 року до Кредитного договору, відсотки за період з травня 2010 р. по серпень 2010 р. були реструктуризовані, а пеня, санкція за прострочення виконання грошового зобов'язання у розмірі 3 % річних від простроченої суми та інфляційні витрати - залишились.

Також необґрунтованими є доводи скаржник щодо відсутності підстав для стягнення інфляційних витрат за період з 18.08.2011 р. по 31.08.2012 р., оскільки інфляція за даний період склала 99, 6% з огляду на наступне.

Відповідно до даних Державного комітету статистики України, інфляція за вищезазначений період коливалась від 98, 7 % до 100, 3 %, показники якої застосовані при розрахунках.

Крім того, скаржник зазначає про безпідставне застосування санкції у розмірі 42%, яка на його погляд не передбачена ні Кредитним договором, ні ст. 625 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сторони Договору визначили інший розмір процентів ніж той що встановлений ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, виклавши його в п. 3.3. Договору у розмірі 42 % річних, який Договором про внесення змін № 11/11 від 01.11.2011 року до кредитного Договору, зменшено до 24 % річних і передбачили підставу для їх застосування - порушення встановленого п. 2.2. Кредитного договору строку остаточного повернення всіх отриманих сум кредиту.

Пунктом 2.2. Договору, встановлено дату остаточного повернення всіх сум кредиту. У разі несвоєчасної сплати плати за кредит відповідно до п. 3.2. Договору, датою останнього повернення всіх коштів за кредитною лінією є шістдесятий календарний день від дня нарахування плати за кредит, яка не сплачена у встановлений Кредитним договором строк.

Відповідно до п. 3.3. Договору, відсотки за неправомірне користування кредитом нараховуються та сплачуються згідно п. 3.2. Кредитного договору.

Частиною 1 ст. 1049 Цивільного кодексу України передбачено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

За змістом ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Таким чином, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що під час розгляду справи судами попередніх інстанцій фактичні обставини справи встановлено на основі повного, всебічного і об'єктивного дослідження поданих доказів, місцевим та апеляційним господарськими судами вірно застосовані норми матеріального права, а доводи скаржника не спростовують законності прийнятих у справі рішень.

Відповідно до п. 1 ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення.

Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що рішення місцевого та постанова апеляційного господарських судів прийняті з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, з'ясуванням всіх обставин, які мають значення для правильного вирішення спору.

За таких обставин, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками місцевого та апеляційного господарського суду, які відповідають матеріалам справи та чинному законодавству, у зв'язку з чим підстав для скасування чи зміни оскаржуваних судових актів не вбачається.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119 - 11111 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 01.04.2013 року у справі № 5013/1462/12 залишити без задоволення.

2. Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 01.04.2013 року у справі № 5013/1462/12 залишити без змін.

Головуючий суддяІ.П. ХодаківськаСуддіТ.Б. Данилова О.В. Яценко