Постанова № 31952281, 20.06.2013, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 червня 2013 року Справа № 922/660/13-г

Вищий господарський суд України в складі колегії суддів: Дерепи В.І.- головуючого (доповідача), Грека Б.М, Палія В.В.,

за участю повноважних представників сторін:

позивача - Закаблукова А.С.

відповідача - Мандригеля Р.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" на рішення господарського суду Харківської області від 11.03.2013 року та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 29.04.2013 року у справі за позовом Харківського обласного Комунального підприємства "Дирекція розвитку інфраструктури території" до Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" про визнання договору укладеним,

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2013 року позивач звернувся до господарського суду Харківської області з позовом до відповідача про визнання укладеним договору реструктуризації заборгованості, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що відповідно до ст.2.6. Закону України "Про деякі питання заборгованості за спожитий природній газ та електричну енергію" від 12.05.2011 року сторони реструктуризують заборгованість за природній газ, яка утворилась на 1 січня 2011 року і не сплачена на дату набрання чинності цим Законом, відповідно до чинного законодавства.

Рішенням господарського суду Харківської області від 11.03.2013 року (суддя Френдій Н.А.) позов задоволено. Постановлено визнати укладеним договір між Дочірньою компанією "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" та Харківським обласним Комунальним підприємством "Дирекція розвитку інфраструктури території" по реструктуризації заборгованості за спожитий природній газ за договором №06/10-1482БО-31 від 23.09.2009 року в сумі 12473219,97 грн. на умовах викладених в проекті договору Харківського обласного Комунального підприємства "Дирекція розвитку інфраструктури території" від 22.05.2012 року.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 29.04.2013 року пункт 2 резолютивної частини рішення господарського суду Харківської області змінено та викладено повний текст проекту договору.

В іншій частині рішення залишено без змін.

У касаційній скарзі відповідач просить вказані судові рішення скасувати, як прийняті з порушенням норм матеріального і процесуального права, та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволені позовних вимог.

Відзив на касаційну скаргу від позивача до суду не надходив.

Заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи та на підставі встановлених в ній фактичних обставин, проаналізувавши правильність застосування господарськими судами попередніх інстанцій при прийнятті оскаржуваних судових рішень норм матеріального і процесуального права, суд вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, між Харківським обласним Комунальним підприємством "Дирекція розвитку інфраструктури території" (Покупець) та дочірньою компанією "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (Постачальник) 23.09.2009 року укладено договір поставки природного газу для вироблення теплової енергії для потреб установ та організацій, що фінансуються з державного та місцевих бюджетів, а також інших суб'єктів господарювання №06/09-1482БО-31 (а.с. 10-16), відповідно до п.1.1. якого Постачальник згідно з цим договором зобов'язався передати у власність Покупцю природний газ, за наявності його обсягів, а Покупець зобов'язався прийняти від Постачальника та оплатити природний газ в обсязі зазначеному в ст. 2 цього Договору, згідно п.2.1. якої Постачальник передає Покупцю в період з 01 жовтня 2009 року по 31 грудня 2009 року газ в обсязі до 5220,0тис.куб.м., в тому числі по місяцях: жовтень - 780,0тис.куб.м., листопад - 2030,0тис.куб.м., грудень 2410,0тис.куб.м. В подальшому, сторонами укладені додаткові угоди №1 та №2 до Договору поставки природного газу №06/09-1482БО-31 від 23.09.2009р. (а.с.17, 18) - 21.12.2009р. та 09.04.2010р., відповідно, що відповідає умовам п.10.3. та п.10.4. Договору від 23.09.2009р., згідно умов яких було доповнено п.2.1. Договору підпунктом 2.1.1. в наступній редакції : Постачальник передає Покупцю в період з 01 січня 2010 року по 30 квітня 2010 року газ в обсязі до 8650,0тис.куб.м., в тому числі по місяцях: січень - 2960,0тис.куб.м., лютий - 2580,0тис.куб.м., березень - 2350,0тис.куб.м., квітень - 760,0тис.куб.м., та підпунктом 2.1.2. в наступній редакції: Постачальник передає Покупцю в період з 01 травня 2010 року по 30 вересня 2010 року газ в обсязі до 25,0тис.куб.м., в тому числі по місяцях: травень - 5,0тис.куб.м., червень - 0,0тис.куб.м., липень - 0,0тис.куб.м., серпень - 10,0тис.куб.м., вересень - 10,0тис.куб.м.

Сторонами у статті 5 Договору №06/09-1482БО-31 від 23.09.2009р. (Ціна газу та тариф на його транспортування) було встановлено ціну за 1000,0куб.м. природного газу та тариф на його транспортування, з подальшими змінами, внесеними Додатковими угодами №3 та №4 від 30.04.2010р. та від 05.08.2010р. (а.с.19, 20).

Як свідчать матеріали справи, на виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором, відповідачем за період жовтень - грудень 2009 року та січень-травень 2010 року поставлено позивачу природний газ на загальну суму 31428331,77грн. (Акти передачі-приймання природного газу для вироблення теплової енергії для бюджетних установ та організацій та інших споживачів, складені сторонами у відповідності до п.4.4. Договору від 23.09.2009р., а.с.21-35).

В порушення п.6.1. Договору №06/09-1482БО-31 від 23.09.2009р., згідно з яким оплата вартості газу згідно п.5.1. проводиться грошовими коштами у наступному порядку : перша оплата в розмірі 34 відсотки від вартості запланованих місячних обсягів газу проводиться не пізніше 10 числа поточного місяця; подальші оплати проводяться плановими платежами по 33 відсотки від вартості запланованих місячних обсягів газу до 20 та 30 (31) числа поточного місяця; остаточний розрахунок за фактично спожиті обсяги газу здійснюється на підставі акта приймання-передачі газу до 10 числа, наступного за місяцем поставки газу, - вартість спожитого газу в повному обсязі відповідачу не сплатив, розрахувавшись лише частково - в сумі 18955111,80грн., внаслідок чого у позивача перед відповідачем утворилась заборгованість в сумі 12473219,97грн., що зокрема підтверджується Актом звіряння розрахунків від 31.12.2011р., підписаним сторонами та скріпленим печатками (а.с. 36) та Актом звіряння розрахунків від 26.11.2012р. також підписаним сторонами та скріпленим печатками (а.с.37).

На виконання положень Закону України "Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію" позивач 22.05.2012 року направив відповідачу два примірника договору про реструктуризацію заборгованості у сумі 12473219,97 грн. (а.с.40-46), проте відповідач не повернув позивачу підписаний примірник угоди, тим самим не погодив запропоновані ним умови угоди, також не направив протоколу розбіжностей, у зв'язку з чим позивач звернувся до суду з даним позовом.

Приймаючи рішення про задоволення позову та визнання укладеним договору реструктуризації заборгованості за спожитий природній газ, господарський суд, з яким погодилась апеляційна інстанція, виходив з того, що реструктуризація заборгованості за спожитий газ за договором №06/10-1482БО-31 передбачена Законом України "Про деякі питання заборгованості за спожитий природній газ та електроенергію" від 12.05.2011 року.

Оскільки до закінчення строку дії Закону позивач звертався до відповідача з пропозицією щодо укладення договору на реструктуризацію заборгованості за природній газ з наданням проекту договору, але звернення позивача залишились без відповіді і протоколу розбіжностей відповідач не направив, а згідно ст.187 Господарського кодексу України, спори, що виникають при укладенні господарських договорів, укладення яких є обов'язковим на підставі закону та в інших випадках, встановлених законом, розглядаються судом, то господарські суди вважали, що обраний позивачем спосіб захисту шляхом визнання договору укладеним, коли обов'язковість його укладення витікає із закону, не суперечить вимогам діючого законодавства.

Проте, з вказаними висновками господарських судів попередніх інстанцій погодитись не можна враховуючи наступне.

Відповідно до ст. 2.6. Закону України "Про деякі питання заборгованості за спожитий природній газ та електричну енергію" від 12.05.2011 року, суб'єкти господарювання, визначені у статті 1 цього Закону, реструктуризують заборгованість за природний газ та електричну енергію, яка утворилася станом на 1 січня 2011 року і не сплачена на дату набрання чинності цим Законом, відповідно до чинного законодавства.

Розглядаючи даний спір господарські суди не звернули уваги на ті обставини, що зазначеною статтею Закону передбачено право сторін на реструктуризацію заборгованості на природній газ, проте вказаним Законом не передбачено обов'язкове зобов'язання сторін на укладення договору.

Порядок та виконання вимог зазначеної статті Закону не визначено також і в прийнятій на виконання вказаного Закону постанові Кабінету Міністрів України від 8 серпня 2011 року №894 "Про затвердження Порядку списання заборгованості за природній газ та електричну енергію".

За вказаних обставин висновки господарських судів в тому, що ст.2.6. Закону встановлено обов'язковість укладання договору про реструктуризацію заборгованості за природній газ визнати законними і обґрунтованими не можна.

Поряд з цим господарські суди не врахували вимог ч.8 ст. 181 Господарського кодексу України, що у разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, зокрема неодержання на оферту акцепту, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся).

При цьому господарські суди також не врахували, що якщо одна із сторін ухиляється від укладення договору, то вказаний спір може бути вирішено відповідно до вимог ст. 187 Господарського кодексу України і предметом такого спору може бути зобов'язання сторони до укладання договору. Проте спонукання до укладання договору можливе тоді, коли хоча б одна із сторін є зобов'язаною його укласти через пряму вказівку закону, або на підставі обов'язкового для виконання акта планування (у тому числі державного замовлення) який видано компетентним органом.

У разі ухилення суб'єкта господарювання від оформлення договору, що ґрунтується на державному замовленні або укладення якого є для нього обов'язковим через пряму вказівку закону, господарський суд за позовом іншої сторони виносить рішення про спонукання до укладення договору чи про його укладення на певних умовах.

У тому випадку, коли договір, що укладається, не ґрунтується на обов'язковому для суб'єктів господарювання державному замовленні або не є обов'язковим для укладення через пряму вказівку закону, спір про укладення договору чи з умов договору може бути розглянутий господарським судом тільки за взаємною згодою сторін або якщо сторони зв'язані зобов'язанням укласти договір на підставі існуючого між ними попереднього договору (в межах річного строку, визначеного ч.1 ст.182 Господарського кодексу України).

Поряд з цим, відповідно до ст. 84 Господарського процесуального кодексу України у спорі, що виник при укладанні договору, в резолютивній частині вказується рішення з кожної спірної умови договору, а у спорі про спонукання укласти договір - умови, на яких сторони зобов'язані укласти договір, з посиланням на поданий позивачем проект договору.

Суди також не врахували, що статтею 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Крім цього, згідно приписів статті 14 Цивільного кодексу України цивільні обов'язки виконуються у встановлених договором або актом цивільного законодавства межах, особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї.

Враховуючи зазначене суд вважає, що рішення господарського суду та постанова апеляційної інстанції як прийняті з порушенням норм матеріального і процесуального права не можуть залишатись без змін і підлягають скасуванню.

При новому розгляді справи господарському суду необхідно врахувати наведене, більш повно та всебічно з'ясувати обставини справи, суть позовних вимог і заперечень, їх обґрунтованість, зібраним доказам дати правову оцінку і відповідно до вимог закону вирішити спір.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11110, 11111 ГПК України Вищий господарський суд України,

ПОСТАНОВИВ:

Рішення господарського суду Харківської області від 11.03.2013 року та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 29.04.2013 року скасувати, частково задовольнивши касаційну скаргу.

Справу передати на новий розгляд до господарського суду Харківської області в іншому складі суду.

Головуючий суддя В.І.Дерепа

Судді Б.М.Грек

В.В.Палій