Постанова № 31952214, 19.06.2013, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 червня 2013 року Справа № 916/53/13-г

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Дунаєвської Н.Г. - головуючого,

Мележик Н.І.,

Подоляк О.А.,

розглянувши касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 18 квітня 2013 року у справі № 916/53/13-г Господарського суду Одеської області за позовом Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", м. Київ, до Публічного акціонерного товариства "Одесагаз", м. Одеса, про стягнення 198 547,64 грн.,

за участю представників сторін:

позивача - Гусак Б.М. (дов. № 14-5 від 08.01.13);

відповідача - Блонський О.Ю. (дов. № 21/17-4 від 02.01.13),

ВСТАНОВИВ:

У січні 2013 року позивач ПАТ "НАК "Нафтогаз України" пред'явив у господарському суді позов до відповідача ПАТ "Одесагаз" про стягнення 198 547,64 грн.

Вказував, що 16.11.10 між ним (продавцем) та відповідачем (покупцем) був укладений договір № 14/1183/10 купівлі-продажу природного газу, згідно якого він зобов'язався у 2011 році передати у власність покупцю імпортований природний газ у обсязі до 45 000 куб.м., а покупець - прийняти та оплатити отриманий газ на умовах, визначених договором.

Посилаючись на порушенням відповідачем умов договору в частині вчасної оплати отриманого природного газу, позивач просив стягнути з відповідача 83 404,56 грн. інфляційних втрат, 18 992,75 грн. - 3 % річних та 96 150,33 грн. пені, а всього - 198 547,64 грн.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 04 березня 2013 року (суддя Цісельський О.В.) позов задоволено частково.

Постановлено стягнути з ПАТ "Одесагаз" на користь ПАТ "НАК "Нафтогаз України" 60 675,36 грн. інфляційних втрат, 14 648,72 грн. - 3 % річних, 5 150,33 грн. пені та 3 429,53 грн. витрат по сплаті судового збору.

В іншій частині позову відмовлено.

Рішення в частині часткового задоволення вимог про стягнення інфляційних втрат та 3 % річних мотивоване посиланнями на порушення відповідачем встановлених умовами договору строків оплати отриманого природного газу, що є підставою для їх стягнення з врахуванням їх правильного розрахунку.

Рішення в частині часткового задоволення вимог про стягнення пені обґрунтоване посиланнями на надмірно великий розмір пені, фінансовий стан обох сторін та встановлене ст. 233 ГК України право суду на зменшення її розміру.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 18 квітня 2013 року (колегія суддів у складі: Разюк Г.П. - головуючий, Колоколова С.І., Петрова М.С.) рішення частково скасовано.

Постановлено стягнути з ПАТ "Одесагаз" на користь ПАТ "НАК "Нафтогаз України" 18 992,75 грн. - 3 % річних та 381,22 грн. витрат по сплаті судового збору.

В решті позову відмовлено.

Постанова мотивована посиланнями на неправильний розрахунок інфляційних втрат та 3 % річних, а також тим, що судом першої інстанції не правильно визначено період встановлений сторонами п. 7.7 договору для звернення з вимогами про стягнення пені.

У касаційній скарзі ПАТ "НАК "Нафтогаз України", посилаючись на порушення та неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, а саме: ст. 233 ГК України, ст. 625 ЦК України та ст. 83 ГПК України, просить скасувати постановлені у справі судові акти в частині відмови в задоволенні його вимог та постановити в цій частині нове рішення про задоволення його вимог в повному обсязі.

Розглянувши матеріали справи і доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права у вирішенні даного спору, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з таких підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, 16.11.10 між позивачем (продавцем) та відповідачем (покупцем) був укладений договір № 14/1183/10 купівлі-продажу природного газу, згідно якого продавець зобов'язався у 2011 році передати у власність покупцю імпортований природний газ у обсязі до 45 000 куб.м., а покупець - прийняти та оплатити отриманий газ на умовах, визначених договором.

Пунктом 3.5 договору сторони погодили, що кількість газу, поставленого покупцю, закріплюється щомісячними актами приймання-передачі газу, які підписуються продавцем і покупцем.

Оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100 % оплати вартості обсягів газу в термін до 14 числа місяця, наступного за місяцем поставки газу (п. 6.1 договору).

Відповідно до ст.ст. 11, 629 ЦК України договір є однією з підстав виникнення зобов'язань та є обов'язковим для виконання сторонами.

За приписами ст. 526 ЦК України та ст. 193 ГК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно п. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Судами встановлено, що на виконання умов договору № 14/1183/10 позивачем у січні 2011 року - березні 2012 року було здійснено поставку відповідачу природного газу на загальну суму 113 179 705,95 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи актами приймання-передачі, який сплачувався відповідачем з порушенням строків встановлених п. 6.1 договору.

Приписами ч. 2 ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи викладене, задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення 3 % річних, суд апеляційної інстанції правильно встановив та виходив з того, що порушення відповідачем договірного зобов'язання в частині своєчасної оплати отриманого природного газу є підставою до покладення на останнього обов'язку по сплаті 3 % річних з врахуванням їх правильного розрахунку.

Скасовуючи рішення місцевого суду та відмовляючи в задоволенні вимог про стягнення інфляційних втрат, суд апеляційної інстанції дійшов правильних висновків про невідповідність розрахунку позивача роз'ясненням, що містяться в листі Верховного Суду України № 62-97р від 03.04.97.

Крім того, п. 7.2 договору визначено, що у разі невиконання покупцем умов п. 6.1 договору, покупець сплачує на користь продавця пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення.

Неустойка нараховується продавцем протягом шести місяців, що передують моменту звернення з вимогою, претензією, позовом (п. 7.7 договору).

В силу ст. 611 ЦК України та ст. 230 ГК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Частиною шостою статті 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Апеляційним судом встановлено, що позивачем пред'явлено позов 27.12.12, а нарахування пені здійснено за період з 01.01.11 по 3.05.12, тоді як згідно п. 7.7 договору позивач може заявляти вимоги про стягнення пені лише за період з 27.06.12 по 27.12.12, проте в означений період основний борг вже не існував.

Зазначені обставини стали обґрунтованою підставою для скасування судом апеляційної інстанції рішення місцевого суду в означеній частині вимог та постановлення в цій частині нового рішення про відмову в задоволенні вимог про стягнення пені.

Суд першої інстанції на зазначені норми матеріального права та умови п. 7.7 договору не зважив та дійшов помилкових висновків про наявність правових підстав для стягнення інфляційних втрат та пені.

З огляду на викладене, судом апеляційної інстанції на підставі встановлених фактичних обставин справи, з'ясовано дійсні права і обов'язки сторін та правильно застосовано матеріальний закон, що регулює спірні правовідносини.

Доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції викладених в оскаржуваній постанові не спростовують та зводяться до незгоди з вказаним судовим актом, тому їх слід залишити поза увагою суду, як необґрунтовані та безпідставні.

Суд дав оцінку наявним у справі доказам за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, що відповідає вимогам ст. 43 ГПК України, переоцінка доказів, відповідно до ст. 1117 ГПК України, не входить до повноважень суду касаційної інстанції.

Постанова апеляційного господарського суду прийнята з дотриманням норм матеріального та процесуального законодавства, доводи касаційної скарги правильності викладених у ній висновків не спростовують, в зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового акту колегія суддів не вбачає.

На підставі наведеного та керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України -

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" залишити без задоволення.

2. Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 18 квітня 2013 року у справі № 916/53/13-г залишити без змін.

Головуючий суддя: Н.Г. Дунаєвська

Судді: Н.І. Мележик

О.А. Подоляк