Постанова № 31948341, 22.05.2013, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

копія ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 травня 2013 р. Справа № 804/5536/13-а Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючий суддя Ляшко О.Б., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Стройпрогрес» до Нікопольської об'єднаної державної податкової інспекції Дніпропетровської області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Стройпрогрес» (далі - ТОВ «Стройпрогрес») 19 квітня 2013 року звернулось до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Нікопольської об'єднаної державної податкової інспекції Дніпропетровської області Державної податкової служби (далі - Нікопольська ОДПІ), в якому просило суд:

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Нікопольської ОДПІ № 0000082210 від 21.12.2012 на загальну суму 57293,75 грн. за платежем ПДВ;

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Нікопольської ОДПІ № 0000072210 від 21.12.2012 на загальну суму 115962,90 грн. за платежем податок на прибуток.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на те, що з 21 листопада 2012 року по 27 листопада 2012 року Нікопольською ОДПІ проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «Стройпрогрес», за результатами якої складено Акт перевірки.

Зі змісту Акта перевірки вбачається, що позивачем у перевіряємий період порушено податкове законодавство, що полягає у формуванні податкового кредиту від підприємства ПП «Флоксіс», фінансово-господарські взаємовідносини з яким відбувались протягом 2011 року. При цьому відповідачем із посиланням на норми Цивільного Кодексу робиться висновок про нікчемність укладеного правочину із вказаним суб'єктом господарювання. Зокрема, податковий орган посилається на те, що згідно Акта про результати документальної позапланової невиїзної перевірки підприємства-контрагента ПП «Флоксіс» встановлено порушення вимог ст. 185 Податкового кодексу України в частині оподаткування податком на додану вартість безтоварних операцій по ланцюгу постачання товарів.

Проте, позивач наголошує, що зі змісту Акта перевірки не вбачається більше жодних підстав для формування висновків про нікчемність укладеного позивачем правочину.

Крім того, як додатково зазначив позивач, в акті перевірки вказано, що в ході перевірки встановлено відсутність поставок товарів та укладання угод з метою настання реальних наслідків. Однак, на думку позивача, зміна його майнового стану в результаті фінансово-господарських взаємовідносин з ПП «Флоксіс» реально відбувалась, придбаний товар доставлений, оплачений та використаний в господарській діяльності підприємства, що підтверджується відповідними первинними документами.

Відповідач через канцелярію суду 14.05.2013 надав письмові заперечення проти адміністративного позову № 12826/10/10-21 від 08.05.2013. Відповідно до змісту поданих заперечень представник податкової інспекції просить суд відмовити ТОВ «Стройпрогрес» у задоволенні позову.

В обґрунтування заперечень представник відповідача посилається на те, що при проведенні перевірки Нікопольською ОДПІ отримано від ДПІ у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська Довідку № 106 від 18.04.2012 про результати зустрічної звірки ПП «Флоксіс» щодо не підтвердження реальності здійснення господарських відносин з контрагентами за вересень, грудень 2011 року та повноти їх відображення в податковому обліку. Крім того, не підтверджено взаємовідносини з контрагентами, за рахунок яких ПП «Флоксіс» сформовано податковий кредит за вересень та грудень 2011 року. Таким чином, на думку відповідача, документи, надані ПП «Флоксіс» не можуть вважатись достовірними та такими, що відповідають вимогам первинної документації та бути, відповідно, підтвердженням здійснення господарської діяльності між суб'єктами господарювання-контрагентами.

Також відповідач зазначає, що матеріалами перевірки встановлено використання позивачем у своїй власній діяльності товарно-матеріальних цінностей, придбання яких документально оформлено на підставі правочинів, укладених з ПП «Флоксіс», однак, фактично господарські операції не здійснювались. З урахуванням цього, фактично товар отриманий від невстановлених осіб без укладання будь-яких угод та за відсутності документального підтвердження оплати за нього. Таким чином, відповідач вважає, що Нікопольською ОДПІ правомірно визначено заниження ТОВ «Стройпрогрес» валового доходу.

Представник позивача 22 травня 2013 року подав до канцелярії суду клопотання про розгляд справи без його участі в порядку письмового провадження. Відповідно до змісту поданого клопотання позовні вимоги підтримує у повному обсязі.

Представник відповідача 22 травня 2013 року подав до канцелярії суду витребувані судом докази та клопотання про розгляд справи без його участі, в якому в задоволенні позову просив відмовити, посилаючись на письмові заперечення № 12826/10/10-21 від 08.05.2013.

Згідно п. 10 ч. 1 ст. 3 КАС України визначено, що письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без виклику осіб, які беруть участь у справі, та проведення судового засідання на основі наявних у суду матеріалів у випадках, встановлених цим Кодексом.

Частиною 4 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі особи, які беруть участь у справі, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до ч. 6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

У зв'язку з тим, що від всіх осіб, які беруть участь у справі, надійшли клопотання про розгляд справи за їх відсутності, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній матеріалами.

Дослідивши матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги позову, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.

З матеріалів справи вбачається, що ТОВ «Стройпрогрес» (ЄДРПОУ 31277192) зареєстроване 01.06.2001 Виконавчим комітетом Орджонікідзевської міської ради Дніпропетровської області в якості юридичної особи, що підтверджується Свідоцтвом про державну реєстрацію та Довідкою з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України.

Судом встановлено, що в період з 21.11.2012 по 27.11.2012 співробітниками Нікопольської ОДПІ проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «Стройпрогрес», за результатами якої складено акт № 2466/221/31277192 від 04.12.2012 «Про результати документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «Стройпрогрес» (реєстраційний номер облікової справи платника податку 31277192) з питань правильності формування податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість за період з 01.09.2011 по 30.09.2011 та правильності визначення об'єкта оподаткування з податку на прибуток за 3 квартал 2011 року по взаємовідносинам з ПП «Флоксіс» (реєстраційний номер облікової справи платника податку 202916443).

Зі змісту даного акту судом встановлено, що при проведенні перевірки використано наступні документи:

- видаткові накладні;

- податкові накладні;

- рахунок-фактура;

- банківські документи;

- договір;

- товарно-транспортні накладні;

- ліцензія;

- матеріальний звіт;

- інформація комп'ютерних автоматизованих інформаційних систем податкового органу: АІС «Облік податків та платежів», АІС «Облік платників», АІС «Податки», АРМ «БЕСТ - ЗВІТ», система обробки податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів;

- довідка про результати зустрічної звірки ПП «Флоксіс» (код за ЄДРПОУ 20291643) щодо не підтвердження реальності здійснення господарських відносин з контрагентами за вересень, грудень 2011 року та повноти їх відображення в податковому обліку № 106 від 18.04.2012.

Відповідно до висновків акту перевірки № 548/221/34734428 від 11 березня 2013 року, позаплановою виїзною перевіркою встановлено:

1) у відповідності до ч. 1,5 ст.203, п. 1, 2 ст. 215, ст. 228 Цивільного Кодексу України (далі - ЦК України) фінансово-господарські операції з поставки товарів між ТОВ «Стройпрогрес» та ПП «Флоксіс» є нікчемними, нікчемний правочин є недійсним в силу закону, такий правочин не створює інших юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. В даному випадку відсутні як база, так і об'єкт оподаткування податком на прибуток та податком на додану вартість, які підпадають під визначення ст.ст. 135, 137, 138, 185, 188 Податкового кодексу України (далі - ПК України), в редакції, що діяла на момент вчинення правопорушення;

2) порушення пп.14.1.27 п.14.1 ст.14, п.135.1, пп.135.5.4 п.135.5 ст.135, п.137.1 ст.137, п.138.1, 138.2, 138.4 ст.138, пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України, в результаті чого занижено податок на прибуток всього в сумі 115962,9 грн. за 2-3 квартал 2011 року;

3) порушення ст.185, ст.188, п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198, ст.201 ПК України, в результаті чого встановлено заниження податку на додану вартість за перевіряє мий період у сумі 45835,00 грн.

З матеріалів справи вбачається, що 21.12.2012 Нікопольською ОДПІ винесено відносно ТОВ «Стройпрогрес» податкові повідомлення-рішення форми «Р»:

- № 0000082210 щодо збільшення суми грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів за основним платежем + 45835,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) 11458,75 грн.;

- № 0000072210 щодо збільшення суми грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств за основним платежем + 115962,90 грн.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Водночас статтею 1 Закону України від 16.07.1999 № 996-ХІV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена підпунктом 1.2 пункту 1, підпункту 2.1 пункту 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95 р. № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.95 р. за № 168/704, первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення. статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.99 р. № 996-ХІУ, із змінами та доповненнями, встановлені вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку.

Згідно з даною нормою, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95 р. № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.95 р. за № 168/704 первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити; назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа. Відповідно до пунктів 2.15, п.2.16 вищевказаного Положення забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 16.07.1999 № 996-ХІV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України.

Так, п. 135.1 ст.135 Податкового кодексу України від 02.12.2010р. №2755-VI зазначено, що доходи, що враховуються при обчислені об'єкта оподаткування, включаються до доходів звітного періоду за датою, визначеною відповідно до статті 137, на підставі документів, зазначених у пункті 135.2, та складаються з: доходу від операційної діяльності та інших доходів, які визначаються відповідно до п. 135.5, за винятком доходів, визначених у пункті 135.4 та у статті 136.

Відповідно п.137.1 ст.137 Податкового кодексу України від 02.12.2010р. №2755-VI дохід від реалізації товарів визначається за датою переходу покупцеві права власності на такий товар. Дохід від надання послуг та виконання робіт визначається за датою складання акта або іншого документа, оформленого відповідно до вимог чинного законодавства, який підтверджує виконання робіт або надання послуг.

П.135.2 ст.135 Податкового кодексу України від 02.12.2010р. №2755-VI передбачено, що доходи визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують отримання платником податку доходів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено ведення бухгалтерського обліку, та інших документів;

Згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

При цьому відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Водночас відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Тобто необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, витрати для цілей визначення податкового кредиту з податку на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі, якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Аналізуючи питання порушення позивачем ч. 1,5 ст.203, п. 1, 2 ст. 215, ст. 228 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними (п. 5 ст. 203 ЦК України) по правочинах, здійснених по ланцюгу ТОВ «Стройпрогрес» при придбанні та наступному продажу товарів, здійснення операцій пов'язаних з наданням податкової вигоди для третіх осіб, а також пп.14.1.27 п.14.1 ст.14, п.135.1, пп.135.5.4 п.135.5 ст.135, п.137.1 ст.137, п.138.1, 138.2, 138.4 ст.138, пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України, в результаті чого занижено податок на прибуток всього в сумі 115962,9 грн. за 2-3 квартал 2011 року, та ст.185, ст.188, п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198, ст.201 ПК України, в результаті чого встановлено заниження податку на додану вартість за перевіряємий період у сумі 45835,00 грн., то суд прийшов до таких висновків.

Як вбачається з матеріалів справи, між ТОВ «Стройпрогрес» та ПП «Флоксіс» укладено договір постачання №00024 від 04 квітня 2011 року. На виконання умов вказаного договору на підставі бухгалтерських та податкових документів, наданих контролюючому органу під час перевірки та суду під час судового розгляду, встановлено, що ТОВ «Стройпрогрес» за перевіряємий період отримало від ПП «Флоксіс» щебінь фр.10-20 у кількості 800 тон та 2550 одиниць стовпчиків залізобетонних ЖС-35 на загальну суму 229175 грн., у тому числі ПДВ 45835 грн., що підтверджується податковою накладною №94 від 07.09.2011, видатковими накладними № 69 від 12.09.2011, № 70, 71, 72 від 20.09.2011. Доставка товару здійснювалась транспортом згідно товарно-транспортних накладних №б/н від 01.09.2011, 02.09.2011, 05.09.2011, 05,06.09.2011. Розрахунки між контрагентами проведено шляхом перерахування відповідних сум на банківський рахунок, що підтверджується відповідними банківськими виписками по особовому рахунку ТОВ «Стройпрогрес», долученими до матеріалів справи.

Відповідно до ст. 202 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) правочнном є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

У статті 203 ЦК України наведено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину:

Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Законом закріплено презумпцію правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 ЦК). З наведеного випливає, що правочин (договір) є правомірним, а отже й дійсним. Неправомірність (недійсність) правочину повинна бути прямо передбачена законом або встановлена рішенням суду, що набрало законної сили.

Відповідно до Пленуму Верховного суду України від 06 листопада 2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» встановлений перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК:

1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина;

2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Акт оскаржуваної перевірки не тільки не містить таких посилань, а й не доводить умислу ТОВ «Стройпрогрес» щодо порушення публічного порядку, не містить посилання і на те, в чому таке порушення полягає.

Згідно частин 2, 3 статті 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Визнання правочину недійсним судом не вимагається лише у тому випадку, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Згідно статті 228 ЦК України правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. Правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Недійсними правочини можуть вважатися лише за умови доведеності фактів, що свідчать про нікчемність даного правочину.

Як вбачається зі змісту Акту перевірки висновок відповідача про нікчемність правочинів є необгрунтованим, оскільки ним не наведено жодної підстави та не надано належних доказів вважати укладені позивачем угоди - нікчемними правочинами.

Відповідно до частин 1, 5 статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства та має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Правочини, зазначені в Акті оскаржуваної перевірки, до теперішнього часу не визнані недійсними у судовому порядку. Згідно статті 216 ЦК України до моменту визнання правочину недійсним або нікчемним правові наслідки, а саме те, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю - не настають.

Відповідно до ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.

У п. 24 Постанови Пленуму від 06.11.2009 № 9 Верховний Суд України відзначив, що для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

Частиною 1 статті 207 Господарського кодексу України (далі - ГК України) встановлено, що господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Частиною 2 статті 207 ГК України встановлено, що недійсною може бути визнано також нікчемну умову господарського зобов'язання, яка самостійно або в поєднанні з іншими умовами зобов'язання порушує права та законні інтереси другої сторони або третіх осіб. Нікчемними визнаються, зокрема, такі умови типових договорів і договорів приєднання, що: виключають або обмежують відповідальність виробника продукції, виконавця робіт (послуг) або взагалі не покладають на зобов'язану сторону певних обов'язків; допускають односторонню відмову від зобов'язання з боку виконавця або односторонню зміну виконавцем його умов; вимагають від одержувача товару (послуги) сплати непропорційно великого розміру санкцій у разі відмови його від договору і не встановлюють аналогічної санкції для виконавця.

Суд вважає за необхідне зазначити, що умовою для визнання недійсним правочину, який суперечить інтересам держави та суспільства, є встановлення умислу в діях осіб, що уклали такий правочин. При цьому носіями протиправного умислу юридичних осіб-сторін такого правочину є посадові особи цих юридичних осіб.

При цьому обов'язковість установлення умислу поширюється лише на визнання недійсними правочинів, вчинених із метою, що суперечить інтересам держави та суспільства (частина третя статті 228 Цивільного кодексу України).

Під час перевірки податковий орган не встановив обставин, які б свідчили про умисел ТОВ «Стройпрогрес» на укладення договорів з іншими контрагентами (та їх умислу) без наміру створити наслідки, які передбачені договорами.

Відтак, протиправного умислу сторін, зокрема позивача, на укладення фіктивного правочину не встановлено, що виключає його кваліфікацію як недійсного. З огляду на відсутність доказів умислу сторін, вищезгадані правочини не можуть вважатися нікчемними як такі, що порушують публічний порядок за ст. 228 ЦК України.

Викладені в акті перевірки судження перевіряючого про порушення платником податків вимог статей 203, 215, 216, 228 ЦК України не підтверджуються дослідженими судом доказами.

Листом Вищого Адміністративного Суду України від 02.06.2011 №742/11/13-11 надано роз'яснення, шо з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати, зокрема, такі обставини.

1. Рух активів у процесі здійснення господарської операції.

2. Установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції.

3. Установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Під час судового розгляду справи позивачем доведено наявість фізичних, технічних та технологічних можливостеї ТОВ «Стройпрогрес» для вчинення правочинів з ПП «Флоксіс», що становлять зміст господарської операції. Зазначені обставини підтверджуються первинною документацією ТОВ Стройпрогрес, яка була надана представником позивача та міститься в матеріалах справи.

Крім того, суд звертає увагу на те, що в обґрунтування своєї позиції відповідач в акті перевірки посилається на відсутність у ПП «Флоксіс» (постачальника позивача) необхідних умов для господарської діяльності, відсутність основних фондів, технічного персоналу в необхідній кількості, власних виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів, на підставі чого робить висновок про відсутність факту реального здійснення господарської діяльності такого підприємства. Підставою для таких висновків слугувала лише податкова звітність цих підприємств та результати заходів ВПМ ДПІ у Бабушкінському районі.

На думку суду, подана до податкового органу податкова звітність не може бути беззаперечним доказом відсутності на підприємстві основних фондів та трудових ресурсів, оскільки підтвердженням наявності або відсутності у підприємства основних фондів (власних, орендованих) та трудових ресурсів є не документи податкового обліку, а відповідні документи бухгалтерського обліку.

Крім того, судом критично оцінюються посилання відповідача на відсутність під час проведення перевірки дорожніх листів, що, на його думку, свідчить про неможливість з'ясувати факт реальності транспортування придбаного ТОВ «Стройпрогрес» товару, оскільки податковим органом не надано достатніх та належних доказів на обґрунтування зазначеної обставини.

Так, безтоварність операцій не може підтверджуватися тільки відсутністю товарно-транспортних накладних або дорожнього листа. В ухвалі суду від 26.06.2012г. по справі № К/9991/16335/12 Вищий адміністративний суд України вказав, що за наявності документів, які підтверджують фактичне одержання товару і його використання у власній господарській діяльності, ненадання такого документа, як товарно-транспортна накладна, не може бути єдиною підставою для висновку про відсутність підтвердження реальності здійснення господарських операцій з придбання товарно-матеріальних цінностей, оскільки відповідною транспортною документацією підтверджується надання послуг з перевезення вантажів, а не факт придбання товару.

Згідно п. 11.1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, які затверджені Наказом Міністерства транспорту України від 14 жовтня 1997 року №363, основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля. Пунктом 1 вказаних Правил визначено, що єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи є товарно-транспортна накладна, а ніяк не дорожній лист, який в свою чергу слугує лише для обліку вантажних автомобільних перевезень, що всебічно характеризує роботу автомобіля і водія з моменту їх виїзду з автотранспортного підприємства і до повернення на підприємство.

Засади організації та діяльності автомобільного транспорту в Україні визначені Законом України «Про автомобільний транспорт» №2344-ІІІ від 05 квітня 2001 року. Разом з тим, 05 липня 2011 року вступив в дію Закон України «про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо усунення надмірного державного регулювання у сфері автомобільних перевезень» №3565-VI. В результаті внесених змін до законодавства зі ст..48 Закону України «Про автомобільний транспорт» взагалі виключено поняття подорожнього (дорожнього) листа як документа, на підставі якого здійснюються вантажні перевезення. Відповідно до ст.8 Конституції України та ст.2 Прикінцевих положень Закону України «Про автомобільний транспорт» нормативно-правові акти України застосовуються в частині, що не суперечить цьому закону.

З огляду на це, посилання відповідача на Правила перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні в частині необхідності складання і надання для перевірки дорожніх листів є безпідставним і не приймається судом до уваги.

Таким чином, висновки відповідача про недійсність та нереальність спірних угод були зроблені на підставі необґрунтованих та недоведених припущень. Відповідачем не надано суду достовірних доказів, якими б спростовувався рух активів у процесі здійснення вказаних господарських операцій, відсутність спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарських операцій та відсутність зв'язку між фактом придбання товарів та господарською діяльністю позивача.

Натомість судом були досліджені первинні документи, надані позивачем в обґрунтування правомірності формування у перевіряємому періоді податкового кредиту та складу витрат, що враховуються при визначенні об'єкту оподаткування податком на прибуток.

Надані позивачем і досліджені судом первинні документи не викликають сумнівів щодо реального отримання ТОВ «Стройпрогрес» товарів, зазначених у видаткових та податкових накладних, і повністю спростовують висновок відповідача щодо нікчемності спірних правочинів. Натомість відповідач під час розгляду справи не навів суду жодних обставин та доказів, які б свідчили про невідповідність господарських операцій цілям та завданням статутної діяльності сторін цих операцій, незвичності цих операцій для цих осіб, про незвичність цін за спірними операціями або про їх збитковість, або інших обставин, які б в сукупності могли свідчити про фіктивність вчинених операцій, відсутність факту поставки товарів, а також того, що вчинення зазначених операцій не було обумовлено розумними економічними причинами (цілями ділового характеру), а дії позивача та його контрагентів були спрямовані на отримання необґрунтованої податкової вигоди.

Враховуючи, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними конкретними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування, суд прийшов до висновку, що в позовній заяві наведені обставини, які підтверджуються достатніми доказами, які свідчать про обґрунтованість позовних вимог про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Статтею 124 Конституції України передбачено, що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі, водночас частиною 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади (до яких належать органи державної податкової служби) та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України зазначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Згідно частини 1 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 11, 14, 35, 70, 71, 86, 94, 122, 128, 159-163, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Стройпрогрес» до Нікопольської об'єднаної державної податкової інспекції Дніпропетровської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень № 0000072210 та № 0000082210 від 21 грудня 2012 року - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Нікопольської об'єднаної державної податкової інспекції Дніпропетровської області Державної податкової служби № 0000072210 від 21 грудня 2012 року на загальну суму 115962,90 грн. за платежем податок на прибуток приватних підприємств.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Нікопольської об'єднаної державної податкової інспекції Дніпропетровської області Державної податкової служби № 0000082210 від 21 грудня 2012 року на загальну суму 57293,75 грн. за платежем податок на додану вартість.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Стройпрогрес» (код ЄДРПОУ 31277192) судові витрати по сплаті судового збору в сумі 1732,57 грн. (одна тисяча сімсот тридцять дві гривні 57 копійок).

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії повного тексту постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова суду, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Суддя (підпис) З оригіналом згідно. Постанова не набрала законної сили 22.05.2013 р. СуддяО.Б. Ляшко О.Б. Ляшко