Постанова № 31947255, 17.06.2013, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" червня 2013 р. Справа № 917/283/13-г

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Здоровко Л.М., судді Плахов О.В., Шутенко І.А.

при секретарі Міракові Г.А.

за участю представників сторін:

позивача - Мельник В.В.

відповідача - Гречко С.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", м. Київ (вх. №1407П/2-5) на рішення господарського суду Полтавської області від 09.04.2013 року по справі №917/283/13 -г

за позовом Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", м. Київ

до Публічного акціонерного товариства "Полтавагаз", м. Полтава

про стягнення 1339778,56 грн., -

ВСТАНОВИЛА:

Позивач - Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", м. Київ звернувся до господарського суду з позовною заявою в якій просить суд стягнути з відповідача - Публічного акціонерного товариства "Полтавагаз", м. Полтава грошові кошти в сумі 1 339 778,59 грн., з яких 958 868,56 грн. - пеня, 192 816,37 грн. - інфляційні та 188 093,65 грн. - 3% річні.

Рішенням господарського суду Полтавської області (суддя Киричук О.А.) від 09.04.2013 р. по справі № 917/283/13-г позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 453581,31 грн. - пені, 164819,46 грн. - інфляційних, 182483,15 грн. - 3 % річних та 25 089,30 грн. судового збору. В іншій частині вимог відмовлено.

Позивач з рішенням господарського суду частково не погоджується, вважає його в певній частині незаконним та необґрунтованим, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення господарського суду Полтавської області від 26.03.13 у справі №917/283/13-г в частині відмови у стягненні 505 287,25 грн. - пені, 5610,50 грн. - 3% річних та 27 996,91 грн. - інфляційних втрат; в оскарженій частині прийняти нове рішення, яким стягнути з відповідача на користь позивача 505287,25 грн. - пені, 5610,50 грн. - 3% річних та 27996,91 грн. - інфляційних втрат, у стягненні яких було відмовлено; судові витрати покласти на відповідача.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на безпідставність висновків господарського суду про зменшення розміру пені на 50% від заявленої суми, зазначаючи що такі висновки суперечать вимогам ст. 83 ГПК України, ст. 551 ЦК України, ст. 233 ГК України, та вказівкам, які містить п. 3.17.4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», та порушує права та інтереси позивача, оскільки сприяє понесенню ним додаткових збитків та дозволяє відповідачу в подальшому безкарно порушувати договірні зобов'язання.

Також позивач наполягає на тому, що висновки, викладені в оскаржуваному рішенні, суперечать висновками Вищого господарського суду України, здійсненими під час розгляду останнім аналогічних справ.

Позивач також зазначає про правильність нарахування сум інфляційних та річних, а також про помилковість висновків суду щодо часткового задоволення позовних вимог у відповідній частині.

В запереченнях на апеляційну скаргу відповідач просить суд оскаржуване рішення господарського суду від 09.04.2013 р. залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. В обґрунтування своїх доводів відповідач зазначає про правомірність застосування судом першої інстанції до спірних правовідносин положень ст. 83 ГПК України, ст. ст. 251, 253, 267, 530, 551, 625 ЦК України, ст. 233 ГК України, тощо.

В судове засідання 17.06.2013 р. з'явилися представники позивача та відповідача.

Представник позивача підтримав позицію, викладену в апеляційній скарзі, просить її задовольнити.

Представник відповідача, з посиланням на доводи, викладені в апеляційній скарзі, просить суд оскаржуване рішення господарського суду від 09.04.2013 р. залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Перевіривши матеріали справи, оцінивши надані суду докази та доводи, судова колегія приходить до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги та зміну прийнятого по даній справі, виходячи з наступного:

Як свідчать матеріали справи, та правомірно встановлено судом першої інстанції, 30 вересня 2011 року між позивачем (продавець) та відповідачем (покупець) укладено договір купівлі-продажу природного газу № 14/2132/11.

Відповідно до розділу 1 договору продавець зобов'язується передати у власність покупцю у IV кварталі 2011 році та у 2012 році природний газ, надалі - газ, для подальшої реалізації установам та організаціям, що фінансуються з державного та місцевих бюджетів, а покупець зобов'язується прийняти і оплатити газ на умовах цього договору.

Пунктом 2.1 договору встановлено, що продавець передає покупцеві з 01 жовтня 2011 року по 31 грудня 2012 року газ в обсязі до 62270 (шістдесят два мільйони двісті сімдесят тисяч) куб. м.

На виконання п. 2.1 договору позивач поставив протягом жовтня 2011 року - лютого 2012 року, а відповідач прийняв природний газ на загальну суму 128 359 585,46 грн., що підтверджуються актами приймання - передачі природного газу від 31.10.11 № 10, від 30.11.11 № 11, від 31.12.11 № 12, від 31.01.12 № 1 та від 29.02.12 № 2 (копії в матеріалах справи).

Пунктом 6.1. договору встановлено, що оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100 % поточної оплати протягом місяця поставки. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 10-го числа, наступного за місяцем поставки газу.

Позивач своїх зобов'язання щодо передачі відповідачу природного газу виконав. В свою чергу відповідач свої зобов'язання за договором щодо оплати природного газу також виконав повністю, однак при цьому відповідач порушив строки оплати, встановлені пунктом 6.1 договору.

Зазначене підтверджується бухгалтерською випискою з балансового рахунку по підприємству та випискою по операціях (а.с. 20-25). Суми та дати здійснення проплат за природний газ також співпадають за даними розрахунку відповідача та ним не заперечуються.

Згідно з п. 7.2 договору, у разі невиконання умов пункту 6.1. та 6.2 цього договору, покупець зобов'язується (крім суми заборгованості) сплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу, за кожний день прострочення платежу.

За прострочення оплати природного газу позивач нарахував відповідачу та заявив до стягнення пеню у розмірі 958868,56 грн., 192816,37 грн. інфляційних, 3 % річних від простроченої суми у розмірі 188093,65 грн.

З підстав їх стягнення позивач звернувся до господарського суду з позовом по даній справі.

З матеріалів справи також вбачається, що господарський суд приймаючи оскаржуване рішення про часткове задоволення позову, крім іншого, виходив з того, що відповідач прострочив взяті на себе зобов'язання щодо сплати на користь позивача суми заборгованості за отриманий природний газ. При цьому, частково відмовляючи в позові про стягнення пені, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, суд посилався на ст. 267 ЦК України, та зазначив про пропуск позивачем позовної давності за певний період, за який останнім така пеня була нарахована. Крім того, суд також зменшив розмір пені, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, з посиланням на п. 3 ст. 83 ГПК України, ст. 233 ГК України та на скрутний фінансовий стан підприємства відповідача. Також суд частково відмовив в позові в частині стягнення інфляційних та річних, посилаючись на невірно здійснений позивачем розрахунок зазначених санкцій.

Однак, викладені вище висновки господарського суду, на думку колегії суддів, не повністю відповідають фактичним обставинам спору та матеріалам справи, і хоча судом спірним правовідносинам в цілому була надана належна правова оцінка, проте суд безпідставно частково відмовив в задоволенні позовних вимог в частині стягнення пені, в зв'язку з чим, прийняте по даній справі рішення підлягає зміні.

Відповідно до статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно зі статтею 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до вимог ст. ст. 32, 34 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно зі ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно зі ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 631 ЦК України, строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права та виконати обов'язки відповідно до договору.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відмові, до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором не встановлено інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Стаття 611 ЦК України передбачає, що у разі порушення зобов'язань настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Згідно зі ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Як вже було зазначено вище, в зв'язку з простроченням виконання відповідачем своїх зобов'язань зі сплати отриманого природного газу, позивачем нараховано до стягнення з останнього пеню за період 09.12.2011 р. по 23.05.2012 р. в сумі 958868,56 грн.

За змістом ст. 256 ЦК України, позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

За змістом п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України щодо вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) передбачено спеціальну позовну давність в один рік.

Господарський суд зазначаючи про пропуск позивачем при зверненні до суду позовної давності щодо стягнення пені за період 09.12.2011р. по 08.02.2012 р. при цьому проігнорував той факт, що згідно з п. 3 ст. 267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. При цьому, матеріали справи, крім посилань відповідача на положення ЦК України, які регулюють порядок застосування позовної давності (зокрема у відзиві на позов а. с. 51-52, на який безпідставно посилається суд першої інстанції), не містять заяви про застосування судом до спірних правовідносин позовної давності. Про такі заяви представників відповідача також не йдеться в протоколах судових засідань суду першої інстанції під час розгляду ним даної справи.

Зазначене свідчить про безпідставність застосування господарським судом до правовідносин щодо стягнення пені позовної давності.

Також безпідставно суд першої інстанції дійшов висновку про необхідність зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, з посиланням на п. 3 ст. 83 ГПК України, ст. 233 ЦК України.

Відповідно до ст. 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Відповідно до п. 3 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

В пункті 3.17.4 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» вказано, що вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо. Ця процесуальна норма може застосовуватись виключно у взаємозв'язку (сукупності) з нормою права матеріального, яка передбачає можливість зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), а саме частиною третьою статті 551 Цивільного кодексу України і статтею 233 Господарського кодексу України

Як свідчать матеріали справи, відповідач у відзиві (вхід. № 5014 від 09.04.13р.) просить зменшити розмір пені до 1000 грн., у зв'язку з відсутністю джерел оплати боргу та збитковістю підприємства.

Господарський суд, зазначаючи в обґрунтування необхідності зменшення пені про скрутне фінансове становище відповідача, (що, на думку суду, підтверджується звітом про фінансові результати за 2012 р.) не врахував майнові інтереси позивача, господарська діяльність якого також має збитковий характер, що підтверджується наданим ним звітом про фінансові результати за 1 півріччя 2012 р.

Разом з тим, Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» є підприємством, яке забезпечує галузі національної економіки і населення природним газом. Тобто, Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» є об'єктом, що має стратегічне значення для економіки і безпеки держави. Остання зазначає, що за спірним договором постачався імпортований природний газ, який Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» закуповує за зовнішньоекономічними контрактами, якими встановлені чіткі строки розрахунків за поставлений газ, а також жорсткі санкції за порушення цих строків. Бюджетом України та фінансовим планом Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України», який затверджений Кабінетом міністрів України, не передбачені фінансові можливості для кредитування споживачів природного газу.

Господарський суд також не врахував, що пеня, яку вимагає стягнути позивач, нарахована на підставі умов укладеного між сторонами договору від № 14/2132/11 від 30.09.2011 р., умови якого були погоджені в т.ч. відповідачем.

Крім того, за змістом п. 2 ст. 218 ГК України, відсутність у боржника грошових коштів не є підставою для звільнення його від господарсько-правової відповідальності.

Таким чином, зазначені відповідачем в обґрунтування необхідності зменшення розміру пені обставини не є винятковими в розумінні п. 3 ст. 83 ГПК України, а саме зменшення пені було здійснено судом без врахування всіх фактичних обставин справи.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для зменшення розміру пені, задоволення вимог, викладених в відповідній частині апеляційної скарги, зміні прийнятого по даній справі рішення, задоволення позову в частині стягнення пені в повному обсязі та її стягнення з відповідача на користь позивача в сумі 958868,56 грн.

Відповідно до п. 2 ст. 625 ЦК України, боржник який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних з простроченої суми, якщо законом або договором не встановлений інший розмір відсотків.

Як свідчать матеріали справи, позивачем заявлено до стягнення 192816,37 грн. інфляційних та 188093,65 грн. річних від простроченої суми у розмірі

Апеляційним господарським судом здійснено перерахунок розміру річних та інфляційних, стягнених за оскаржуваним рішенням господарського суду.

Господарський суд правомірно зазначив, що за період, який визначено при обрахунку інфляційних нарахувань, позивачем не взято до уваги, що в травні 2012 р. мала місце дефляція.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновками господарського суду про стягнення з відповідача на користь позивача 164819,46 грн. інфляційних за період з грудня 2012 р. по травень 2012 р., та 182483,15 грн. річних за період з 11.12.2011 р. по 28.05.2012 р. В іншій частині позовні вимоги господарським судом були правомірно відхилені.

Посилання позивача в апеляційній скарзі не невірне визначення судом розміру інфляційних та річних, які підлягають стягненню з відповідача, є такими, що позбавлені фактичного і правового обґрунтування, та спростовуються вищевикладеним.

З урахуванням вимог ст. 44, 49 ГПК України, також підлягає зміні прийняте по даній справі рішення в частині розподілу судових витрат, а саме, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню 26123,42 грн. судового збору. Крім того, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню 5052,87 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.

Таким чином, висновки, викладені в рішенні господарського суду частково відповідають вимогам чинного законодавства та фактичним обставинам справи, а мотиви заявника скарги, з яких вони оспорюють ся, можуть бути підставою для його зміни.

Керуючись ст. ст. 101, 102, п. 4 ст. 103, п. 1, 4 ч. 1 ст. 104, ст. 105 ГПК України, судова колегія -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", м. Київ задовольнити частково.

Рішення господарського суду Полтавської області від 09.04.13 р. по справі № 917/283/13-г змінити, та викласти його в наступній редакції:

« 1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Полтавагаз" (м. Полтава, вул.. Володимира Козака, 2А, код ЄДРПОУ 03351912, р/р 2600530103545 в Філії Полтавського обласного управління ПАТ "Ощадбанк", МФО 331467) на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (м. Київ, вул..Б.Хмельницького,6, код ЄДРПОУ 20077720, р/р 260053012609 в ПАТ "Промінвестбанк", МФО 300012) 958868,56 грн. - пені, 164819,46 грн. - інфляційних, 182483,15 грн. - 3 % річних та 26123,42 грн. судового збору.

Після набрання рішенням законної сили видати наказ на його виконання.

3. В іншій частині вимог відмовити.»

Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Полтавагаз" (м. Полтава, вул.. Володимира Козака, 2А, код ЄДРПОУ 03351912, р/р 2600530103545 в Філії Полтавського обласного управління ПАТ "Ощадбанк", МФО 331467) на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (м. Київ, вул..Б.Хмельницького,6, код ЄДРПОУ 20077720, р/р 260053012609 в ПАТ "Промінвестбанк", МФО 300012) 5052,87 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.

Наказ доручити видати господарському суду Полтавської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя Здоровко Л.М.

Суддя Плахов О.В.

Суддя Шутенко І.А.