Постанова № 31943787, 19.06.2013, Херсонський окружний адміністративний суд

ХЕРСОНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

73027, м. Херсон, вул. Робоча, 66, тел. 48-51-90

____________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" червня 2013 р. Справа № 821/1365/13-а Херсонський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Бездрабка О.І.,

при секретарі - Транчуковій О.С.,

за участю:

представників позивача - ОСОБА_1, ОСОБА_2,

представника відповідача - Палінічака К.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 до Державної податкової інспекції у м.Херсоні Херсонської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

встановив:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_4 (далі - позивач) звернувся з позовом до Державної податкової інспекції у м.Херсоні Херсонської області Державної податкової служби (далі - відповідач, ДПІ у м.Херсоні), в якому просить визнати неправомірними дії відповідача в частині визнання нікчемними правочинів, укладених ФОП ОСОБА_4 з ПП "Алекс ЛТД", ТОВ "Нафтотранссервіс", скасувати податкові повідомлення-рішення від 26.03.2013 р. № 0000951702, яким позивачу збільшено суму грошового зобов"язання з податку на додану вартість на 138030,75 грн., з яких за основним платежем на 110424,60 грн., за штрафними санкціями на 27606,15 грн., та № 0000961702, яким позивачу збільшено суму грошових зобов"язань з податку на доходи фізичних осіб на 32644,62 грн., з яких за основним платежем на 26115,70 грн., за штрафними санкціями на 6528,92 грн.

Свої вимоги мотивує тим, що ДПІ у м.Херсоні неправомірно визнала нікчемними правочини з придбання товарів у ПП "Алекс ЛТД", ТОВ "Нафтотранссервіс", а тому протиправно не визнала право на формування витрат та податкового кредиту за наслідками цих операцій. Факт поставки товарів підтверджується первинними бухгалтерськими документами. На думку позивача, ФОП ОСОБА_4 виконав усі вимоги Податкового кодексу України для формування витрат та податкового кредиту по операціях з ПП "Алекс ЛТД", ТОВ "Нафтотранссервіс".

У судовому засіданні представники позивача підтримали позовні вимоги, вказавши на те, що висновки акту перевірки ґрунтуються лише на припущеннях, а не на аналізі первинних бухгалтерських документів, які надавалися відповідачу у повному обсязі під час проведення перевірки. Збільшення грошових зобов'язань з податку на додану вартість та з податку на доходи фізичних осіб за результатами перевірки та за спірними податковими повідомленнями-рішеннями проведено у зв'язку з визнанням нікчемними правочинів, укладених з ПП "Алекс ЛТД", ТОВ "Нафтотранссервіс". Представники позивача вважають, що податковий орган перебільшив надані йому законодавством України повноваження, визнавши нікчемними правочини, укладені з постачальниками ПП "Алекс ЛТД", ТОВ "Нафтотранссервіс", так як це є прерогативою лише суду. Відповідно до Податкового кодексу України підставою для віднесення сум податку на додану вартість до податкового кредиту є підтвердження придбання товарів (послуг) належним чином складеними податковими накладними та використання цих товарів (послуг) з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Позивачем було отримано від постачальників податкові накладні, на підставі яких і було сформовано податковий кредит. Висновки відповідача про безтоварність операцій з ПП "Алекс ЛТД", ТОВ "Нафтотранссервіс" спростовуються первинними бухгалтерськими документами - податковими та видатковими накладними, товарно-транспортними накладними, платіжними дорученнями.

Представник відповідача заперечував проти позову, оскільки позивач протиправно формував витрати та податковий кредит по операціях з ПП "Алекс ЛТД", ТОВ "Нафтотранссервіс". За даними відповідача за цими операціями документувались безтоварні поставки товарів, а бухгалтерські та податкові документи не відображали реально здійснені господарські операції. У зв'язку з цим наявні документи не визнаються як документи, що засвідчують фактичне здійснення господарських операцій та не можуть бути прийнятими для підтвердження витрат та податкового кредиту позивача. Просить відмовити у задоволені позовних вимог.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні у справі докази, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог виходячи з наступного.

Судом встановлено, що в період з 14.02.2013 р. по 27.02.2013 р. податковою інспекцією проведено виїзну планову перевірку ФОП ОСОБА_4 з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2010 р. по 31.12.2012 р., за результатами якої складено акт перевірки від 14.03.2013 р. № 1628/17-2/НОМЕР_3.

У висновках акту перевірки зазначено, що встановлено порушення:

1. п.177.4 ст.177 розділу ІV Податкового кодексу України, а саме: заниження податку на доходи фізичних осіб з підприємницької діяльності за 2011 рік у сумі 26115,70 грн.;

2. пп."а" п.19.1 ст.19 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб", п.177.10 ст.177 розділу ІV Податкового кодексу України, Порядку ведення книги обліку доходів і витрат, яку ведуть фізичні особи-підприємці, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування, і фізичні особи, які провадять незалежну професійну діяльність, затверджений наказом ДПА України від 24.12.2010 р. № 1025, п.6 ст.128 Господарського кодексу України, а саме: неналежне ведення обліку доходів і витрат за період з 01.01.2010 р. по 31.03.2011 р.;

3. п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України, а саме: заниження податку на додану вартість на загальну суму 110424,60 грн. (в тому числі: за червень 2011 року на суму 30855,19 грн., за липень 2011 року на суму 79569,41 грн.).

На підставі акту перевірки ДПІ у м.Херсоні винесено податкові повідомлення-рішення від 26.03.2013 р.:

- № 0000951702, яким позивачу збільшено суму грошового зобов"язання з податку на додану вартість на 138030,75 грн., з яких за основним платежем на 110424,60 грн., за штрафними санкціями на 27606,15 грн.;

- № 0000961702, яким позивачу збільшено суму грошових зобов"язань з податку на доходи фізичних осіб на 32644,62 грн., з яких за основним платежем на 26115,70 грн., за штрафними санкціями на 6528,92 грн.

Висновки відповідача про заниження податку на доходи фізичних осіб та податку на додану вартість ґрунтуються на визнанні нікчемними правочинів, укладених позивачем з ПП "Алекс ЛТД", ТОВ "Нафтотранссервіс".

Під час перевірки відповідач встановив, що позивачем у червні 2011 року задокументовано отримання товару (дизельного пального) від ПП "Алекс ЛТД" на загальну суму 94134 грн., в тому числі ПДВ - 11723,25 грн., у червні 2011 року - від ТОВ "Нафтотранссервіс" на загальну суму 114791,60 грн., в тому числі ПДВ - 49468,60 грн., та у липні 2011 року на загальну суму 477416,50 грн., в тому числі ПДВ - 79614,41 грн.

Ревізорами використані акти ДПІ у м.Херсоні:

- від 19.01.2012 р. № 170/23-2/34554498345549 про неможливість підтвердження факту реального здійснення господарських операцій постачальника ПП "Алекс ЛТД" за червень 2011 року та акт від 21.12.2011 р. № 91/15-2/36672180 про неможливість підтвердження реального здійснення господарський операцій суб"єкта господарювання ТОВ "ТД "Палладіум", відповідно до якого встановлено, що у ТОВ "ТД "Палладіум" відсутні необхідні умови для ведення господарської діяльності, відсутні основні фонди, технічний персонал, виробничі активи, складські приміщення, транспортні засоби, підприємство не знаходиться за юридичною адресою, угоди укладені між постачальниками та покупцями за період з 01.10.2011 р. по 31.10.2011 р. мають ознаки нікчемності відповідно до ч.ч.1, 5 ст.203, ч.ч.1, 2 ст.215, ст.ст.216, 228 ЦК України. Товар по вказаних правочинах не був переданий в порушення ст.ст.662, 665, 656 ЦК України. Відповідачем зроблено висновок про відсутність факту реального здійснення господарської діяльності ТОВ "ТД "Палладіум", а також про декларування ПП "Алекс ЛТД" взаємовідносин з метою штучного формування валових витрат та податкового кредиту без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цими правочинами. ДПІ у м.Херсоні зазначає, що якщо не було операцій із придбання ПП "Алекс ЛТД" товару у ТОВ "ТД "Палладіум", то відповідно не було його подальшої реалізації позивачу;

- від 20.09.2011 р. № 3265/23-4/302 про результати планової виїзної перевірки ТОВ "Нафтотранссервіс" з питань дотримання вимог податкового законодавства, з використанням актів перевірок ТОВ "Югресурспостач" та ПНВКП "Атон", якими встановлено неможливість підтвердження факту реального здійснення ТОВ "Югресурспостач" господарських операцій з постачальниками, в тому числі - ПНВКП "Атон" у червні та липні 2011 року, які визначні податковим органом нікчемними та недійсними у зв"язку з відсутністю фізичних, технічних та технологічних можливостей до вчинення задекларованих господарських операцій.

На підставі вказаних висновків відповідач вважає безпідставним віднесення позивачем до витрат та податкового кредиту результатів господарської діяльності за цими операціями.

Виходячи з позицій сторін стосовно формування валових витрат та податкового кредиту позивача, суд вважає необхідним зазначити наступне.

Відповідно до пп.14.1.27 п.14.1 ст.14 ПК України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Згідно із п.177.2 ст.177 ПК України об'єктом оподаткування фізичних осіб - підприємців є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та не грошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.

Відповідно п.177.4 ст.177 ПК України до переліку витрат фізичних осіб - підприємців, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, що включаються до витрат операційної діяльності згідно з розділом ІІІ цього Кодексу ("Податок на прибуток підприємств").

Тобто норма п.177.4 ст.177 ПК України є відправною нормою, яка вказує на те, що витрати суб'єкта господарювання, який не є платником податку на прибуток, але надає звітність про доходи від заняття підприємницької діяльністю, формуються у тому ж порядку, як у платників податку на прибуток.

Положеннями п.138.1 ст.138 ПК України передбачено, що витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктом 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Приписами п.138.2 ст.138 ПК України визначено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього Кодексу.

Згідно п.п.198.2, 198.3 ст.198 ПК України податковий кредит платника ПДВ визначається виходячи із сум ПДВ сплачених (нарахованих) постачальникам товарів/послуг, підтверджених належним чином складеними податковими накладними та при умові , якщо ці товари/послуги призначені для використання в оподатковуваній господарській діяльності такого платника податку.

Відповідно до п.201.1 ст.201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Отже, з точки зору податкового законодавства України головними умовами для віднесення сплаченого при придбанні товару ПДВ до складу податкового кредиту, а понесених витрат - до валових витрат є використання придбаних товарів (робіт, послуг) у власній господарській діяльності платника податків у межах оподатковуваних операцій та належне документування сплаченого ПДВ.

Також суд вважає, що для встановлення обґрунтованості декларування податкового кредиту та валових витрат необхідно встановити також наступні обставини: реальність здійснення господарських операцій, суми за якими віднесені до податкового кредиту та валових витрат; наявність у продавців товарів, робіт (послуг), які видавали податкові накладні, спеціальної податкової правосуб'єктності; віднесення до складу податкового кредиту лише сум, сплачених (нарахованих) у зв'язку з придбанням товарів (послуг), що підлягають використанню у господарській діяльності платника податку.

Судом встановлено, що між ФОП ОСОБА_4 та ПП "Алекс ЛТД" 04.05.2011 р. було укладено договір купівлі-продажу № 21, відповідно до п.1 якого продавець зобов"язується передати у власність покупця, а покупець зобов"язується прийняти та оплатити нафтопродукти, в подальшому "товар", відповідно до вимог, якості, у строк та на умовах, вказаних у цьому договорі. Пунктом 2.2 договору визначено, що постачання товару здійснюється партіями, об"єм і порядок яких узгоджується сторонами будь-яким зручним для них чином. Партією товару вважається товар, що поставляється згідно товарно-транспортної накладної.

На виконання даного договору ПП "Алекс ЛТД" продало позивачу дизельне пальне у кількості 8085 л на загальну суму 70339,50 грн., в тому числі ПДВ - 11723,25 грн. Факт поставки дизельного пального підтверджується рахунками №№ 54, 55 від 16.06.2011 р., податковою накладною від 16.06.2011 р. № 11.

Перевезення дизельного пального здійснено ФОП ОСОБА_6 автомобілем НОМЕР_4 (водій ОСОБА_5.), відповідно до договору № 43/30 від 01.04.2011 р. на міські і міжміські перевезення вантажів автотранспортом, укладеного між ПП ОСОБА_6 та ПП "Алекс ЛТД", та підтверджується товарно-транспортною накладною від 16.06.2011 р. № А-1606-2. ФОП ОСОБА_6 має у власності транспортні засоби, про що свідчать реєстраційні талони, ліцензію № 437574 від 27.11.2008 р. на надання послуг з перевезення пасажирів і вантажів.

Також 24.06.2011 р. між ТОВ "Нафтотранссервіс" та ФОП ОСОБА_4 укладено генеральний договір поставки нафтопродуктів, відповідно до якого постачальник зобов"язується передати у власність покупця, а покупець зобов"язується прийняти і оплатити нафтопродукти, в подальшому - "товар" відповідно до умов договору і додатковими угодам. Згідно п.4 договору відвантаження товару здійснюється на підставі заявки покупця або підписаної сторонами додаткової угоди. Товар постачається покупцю партіями, в кількості і за ціною, визначеною додатковими угодами або рахунком-фактурою. Датою відвантаження вважається: при відвантаженні автомобільним чи іншим видом транспорту - дата, вказана у товарно-транспортній накладній або видатковій накладній.

На виконання вказаного договору ТОВ "Нафтотранссервіс" поставило позивачу дизельне пальне: у червні 2011 року на загальну суму 114791,60 грн., у тому числі ПДВ - 49468,60 грн., у липні 2011 року - на суму 477416,50 грн., у тому числі ПДВ - 79614,41 грн. Факт поставки нафтопродуктів підтверджується рахунками-фактурами № СФ-0563 від 24.06.2011 р., № СФ-0604 від 30.06.2011 р., № СФ-0648 від 05.07.2011 р., № СФ- 0712 від 13.07.2011 р., № СФ-0754 від 20.07.2011 р., № СФ-0796 від 26.07.2011 р., № СФ-0807 від 27.07.2011 р., видатковими накладними № РН-0659 від 24.06.2011 р., № РН-0694 від 30.06.2011 р., № РН-0744 від 05.07.2011 р., № РН-0806 від 13.07.2011 р., № РН-0859 від 20.07.2011 р., № РН-0901 від 26.07.2011 р., № РН-0913 від 27.07.2011 р., податковими накладними № 117 від 24.06.2011 р., № 151 від 30.06.2011 р., № 41 від 05.07.2011 р., № 96 від 13.07.2011 р., № 147 від 20.07.2011 р., № 188 від 26.07.2011 р., № 213 від 27.07.2011 р.

Перевезення дизельного пального здійснювалося ПП ОСОБА_7, ПП ОСОБА_4 згідно товарно-транспортних накладних від 24.06.2011 р. № 2406/4, від 05.07.2011 р. № 0507/13, від 13.07.2011 р. № 1307/10, від 20.07.2011 р. № 2007/10, від 26.07.2011 р. № 2607/8, 27.07.2011 р. № 27.07/11, актів здачі-прийняття робіт (надання послуг) № 29.6-2 від 29.06.2011 р., № 6.7-3 від 06.07.2011 р., рахунків-фактур № 24.6-1 від 24.06.2011 р., № 6.7-3 від 06.07.2011 р.

Розрахунки між ФОП ОСОБА_4 та ПП "Алекс ЛТД", ТОВ "Нафтотранссервіс" здійснено у безготівковій формі, що підтверджується виписками з банківського рахунку.

Зазначеними первинними бухгалтерськими документами підтверджено повне виконання сторонами умов договорів.

У акті перевірки не спростовується факт того, що суми податку на додану вартість були внесені позивачем до реєстру отриманих податкових накладних від вказаних контрагентів, включені до складу податкового кредиту відповідного податкового періоду, відображені у реєстрах отриманих податкових накладних, та відповідають даним податкової декларації з податку на додану вартість. А, отже, позивачем до податкового кредиту були віднесені лише витрати по сплаті податку, які підтверджені податковими накладними.

Крім того, суд зазначає, що недекларування постачальниками товарів та послуг трудового та матеріального потенціалу або орендних відносин може свідчити про заниження ними об'єктів оподаткування, що не спростоване та не з'ясоване відповідачем під час складання акту перевірки.

Контролюючим органом не надано до суду належних доказів щодо безтоварності господарських операцій за участю позивача, що інформація, яку містять документи, надані позивачем до суду на обґрунтування своїх вимог, не відповідає дійсності, що позивач діяв без належної обачності й обережності, що він отримував податкову вигоду з порушенням приписів податкового законодавства і йому мало бути відомо про порушення, які допускали його контрагенти та, що без участі покупця податкова вигода не могла бути одержана.

Суд вважає, що не може бути підставою для визначення додаткових зобов'язань позивачу порушення податкового законодавства іншими контрагентами по ланцюгу постачання.

За приписами пп.16.1.2-16.1.4 п.16.1 ст.16 Податкового кодексу України платник податків зобов'язаний вести в установленому порядку облік доходів і витрат, складати звітність, що стосується обчислення і сплати податків та зборів; подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків та зборів; сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи. Таким чином, ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку. При цьому такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.

Такої позиції дотримується і Верховний Суд України. У своєму рішенні від 31.01.2011 р. у справі № 21-47а10 Верховний Суд України зазначив: "якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту".

Крім того, рішення Верховного Суду України узгоджується з практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі "БУЛВЕС АД проти Болгарії" Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22.01.2009 р. зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником своїх зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Аналогічна позиція викладена і у рішенні Європейського Суду з прав людини "Інтерсплав проти України (заява № 803/02).

Відповідно до ст.244-2 КАС України рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України.

Згідно ст.8 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Відповідно до ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини" рішення Європейського Суду з прав людини застосовується в Україні як джерело права.

На думку суду, при здійсненні господарської операції з боку позивача обов'язковому контролю підлягають наявність у постачальника дозвільної документації на складання податкової накладної, відповідність реквізитів податкової накладної фактичним даним на момент вчинення правочину та фактична наявність товару або здійснення роботи чи послуги, отримання (надання) яких документуються сторонами господарської операції.

Суд зазначає, що на час здійснення ФОП ОСОБА_4 господарських операцій з ПП "Алекс ЛТД", ТОВ "Нафтотранссервіс", вони мали свідоцтва платників ПДВ, а тому мали право виписувати податкові накладні.

Неможливість здійснення податковим органом перевірок постачальників позивача в ланцюгах постачання не є достатньою підставою для визнання недійсними юридично значимих дій названих підприємств з іншими суб'єктами господарювання з моменту їх державної реєстрації і до моменту виключення з державного реєстру, а також не позбавляє правового значення виданих за такими господарськими операціями податкових накладних.

Відповідно до ч.1 ст.18 Закону України від 15.05.2003 р. № 755-IV "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

ДПІ у м.Херсоні не надано до суду доказів про наявність на час здійснення господарських операцій з позивачем записів у ЄДРПОУ щодо відсутності підприємств-контрагентів позивача за юридичною адресою.

Оскільки у позивача наявні належним чином оформлені податкові накладні, ним сплачено постачальникам у повному обсязі податок на додану вартість у складі вартості поставлених товарів, належним чином оформлені та здані до ДПІ у м.Херсоні податкові декларації, тобто, позивачем виконані всі вимоги податкового законодавства щодо формування податкового кредиту та валових витрат, то, відповідно, він має право на включення до податкового кредиту сплачених сум ПДВ, а понесених витрат - до валових витрат.

Крім того, вимогами п.5.2 Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 22.12.2010 р. № 984, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 12.01.2011 р. за № 34/18772 (далі - Порядок № 984), передбачено, що у разі встановлення перевіркою порушень податкового законодавства за кожним відображеним в акті фактом порушення необхідно:

- чітко викласти зміст порушення з посиланням на конкретні пункти і статті законодавчих актів, що порушені платником податків, зазначити період (місяць, квартал, рік) фінансово-господарської діяльності платника податків та господарську операцію, в результаті якої здійснено це порушення, при цьому додати до акта письмові пояснення посадових осіб платника податків або його законних представників щодо встановлених порушень;

- зазначити первинні документи, на підставі яких вчинено записи у податковому та бухгалтерському обліку, навести регістри бухгалтерського обліку, кореспонденцію рахунків операцій та інші документи, пов"язані з обчисленням і сплатою податків і зборів, та докази, що підтверджують наявність факту порушення;

- у разі відсутності первинних документів або ненадання для перевірки первинних та інших документів, що підтверджують факт порушення, зазначити перелік цих документів.

Відповідно до п.6 Порядку № 984 факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в аті документальної перевірки чітко, об"єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні документи або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

Вказаних вимог відповідачем не дотримано, оскільки у акті перевірки ФОП ОСОБА_4 ревізор виклав зміст актів контрагентів позивача, не надавши жодної оцінки первинним бухгалтерським документам позивача по господарським відносинам з ПП "Алекс ЛТД", ТОВ "Нафтотранссервіс".

Окремо слід зазначити, що стаття 215 ЦК України, на порушення якої вказує ДПІ у м.Херсоні, розрізняє нікчемні та оспорювані правочини.

Так, згідно цієї статті ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Тобто, нікчемним визнається правочин, якщо його недійсність прямо встановлена законом.

Оскільки недійсність таких правочинів визначена безпосередньо у правовій нормі, то вони вважаються недійсними з моменту їхнього укладання, незалежно від пред'явлення позову та рішення суду. Тобто, в цьому випадку визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Іншим видом недійсних правочинів є оспорювані правочини, відмінність яких від нікчемних полягає в тому, що оспорювані правочини припускаються дійсними, проте їх дійсність може бути оспорена стороною правочину або іншою зацікавленою особою.

Відповідно до ст.228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним.

З цією нормою ЦК України узгоджуються і положення ч.1 ст.207 Господарського кодексу України, за якою господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Наведені норми Цивільного та Господарського кодексів України вказують на оспорюваність правочину, укладеного з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави.

Отже, викладені в акті перевірки висновки ДПІ у м.Херсоні про нікчемність вчинених позивачем правочинів є передчасними та безпідставними, оскільки відповідні судові рішення щодо цих правочинів відсутні.

Крім того слід зазначити, що умовою для визнання правочину таким, що суперечить інтересам держави та суспільства, є встановлення умислу в діях осіб, що уклали такий правочин. При цьому носіями протиправного умислу юридичних осіб-сторін такого правочину є посадові особи цих юридичних осіб.

ДПІ у м.Херсоні не надала суду і не посилалася на наявність таких доказів, які б підтвердили наявність умислу посадових осіб позивача на укладення таких правочинів.

Також суд зазначає, що приймаючи до уваги мету, з якою відповідач здійснює свої контрольні повноваження, вбачається, що норми ст.203 та інших статей гл.16 ЦК України не відносяться ані до податкового, ані до валютного, ані до іншого законодавства, контроль за дотриманням яких покладено на органи державної податкової служби.

Вказані висновки підтверджуються і ст.20 ПК України, відповідно до якої органам державної податкової служби України не надано повноважень щодо визнання тих чи інших угод (правочинів) недійсними та/або нікчемними.

Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги ФОП ОСОБА_4 підлягають задоволенню у повному обсязі.

Керуючись ст.ст.8, 9, 12, 19, 71, 158-163, 167 КАС України, суд -

постановив:

Позов задовольнити.

Визнати протиправними дії Державної податкової інспекції у м.Херсоні Херсонської області Державної податкової служби в частині визнання нікчемними правочинів, укладених ФОП ОСОБА_4 з ТОВ "Алекс ЛТД", ТОВ "Нафтотранссервіс".

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м.Херсоні Херсонської області Державної податкової служби від 26.03.2013 р. №№ 0000951702, 0000961702.

Стягнути з Державного бюджету на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_3) судовий збір у сумі 2294 (дві тисячі двісті дев"яносто чотири) грн.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Одеського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до ст.160 КАС України чи прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Повний текст постанови виготовлений та підписаний 20 червня 2013 р.

Суддя Бездрабко О.І.

кат. 8.2.8