Рішення № 31939080, 19.06.2013, Апеляційний суд Рівненської області

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 червня 2013 року м. Рівне

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Рівненської області в складі: головуючого - судді Бондаренко Н.В.

суддів: Собіни І.М., Григоренка М.П.,

секретар судового засідання: Пиляй І.С.

з участю позивача та представників сторін

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Березнівського районного суду Рівненської області від 19 квітня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання нерухомого майна спільною сумісною власністю, визнання права власності на 1/2 частину житлового будинку,

в с т а н о в и л а :

В липні 2012року ОСОБА_1 звернувся до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що під час перебування у фактичних шлюбних відносинах з ОСОБА_2 з грудня 1979року по 20 липня 2012року ними побудований житловий будинок по АДРЕСА_1. Просив на підставі ст.17,18 Закону України «Про власність» визнати дане майно їх спільною сумісною власністю та визнати за ним право власності на ? його частину.

Рішенням Березнівського районного суду Рівненської області від 19 квітня 2013 року ОСОБА_1 в позові до ОСОБА_2 про визнання нерухомого майна спільною сумісною власністю, визнання права власності на 1/2 частину житлового будинку відмовлено.

В поданій апеляційній скарзі позивач вказує, що рішення суду є упередженим, необ'єктивним та таким, що прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, не повним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, невідповідністю висновків суду обставинам справи.

Зазначає, що оцінюючи в рішенні правомірність реєстрації КП "Березнівське районне бюро технічної інвентаризації" права власності на спірний житловий будинок суд вийшов за межі позовних вимог.

Судом не відображено в рішенні та не надано оцінки показам свідків, які підтвердили його особисту участь у будівництві будинку.

Вказує, що за свої власні кошти придбавав для будівництва житлового будинку будівельні блоки в кількості 25 м. куб., руберойд, шифер, плиту ДВП, а лісоматеріал - балки, крокви особисто сам заготовляв, особисто будував будинок.

З наведених підстав просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким його позовні вимоги задовольнити.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, що з'явилися у судове засідання, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши надані сторонами докази у справі та матеріали інвентаризаційних справ, приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

________________

Справа №1701/1885/12 Головуючий у суді І інстанції - Мельник В.Я.

Провадження № 22-ц/787/1127/2013 Доповідач - Бондаренко Н.В.

Відмовляючи в позові суд першої інстанції виходив з того, що новозбудований будинок АДРЕСА_1 не підлягає поділу, оскільки є самочинним будівництвом, не дивлячись на те, що право власності на нього зареєстровано в КП "Березнівське районне бюро технічної інвентаризації" за ОСОБА_2

Проте з таким висновком суду колегія не погоджується з наступних підстав.

Встановлено, що будинковолодіння по АДРЕСА_1 належало ОСОБА_4, батьку відповідачки ОСОБА_2, на підставі свідоцтва про право особистої власності на будівлю від 25.11.1958року. Місце проживання відповідачки зареєстровано в даному будинку з 30.07.1969р., а позивача- з грудня 1979року.

ІНФОРМАЦІЯ_1. ОСОБА_4 помер.

Із технічного паспорта на будинковолодіння, схематичного плану, складених Рівненським ОБТІ 5 травня 1988року вбачається, що за вказаною адресою значиться два житлових будинки, а саме: будинок під літерою А-1,1982-1987років забудови, загальною площею 88,6м2 та будинок під літерою Б-1, площею 72,4 м2.

Рішенням Березнівського районного суду від 6 вересня 2011року, яке є чинним на даний час, за ОСОБА_2 визнано право власності на спадкове майно, зокрема на будинок АДРЕСА_1, що належав ОСОБА_4 відповідно до свідоцтва від 25.11.1958року, за виключенням самочинно проведеної добудови, позначеної в техпаспорті на плані будинку-1-1, 1-2,1-3.

Рішенням Березнівської селищної ради №25 від 27.12.1991р. АДРЕСА_2 перейменовано на АДРЕСА_1.

1 жовтня 2012року відповідачці видано свідоцтво про право власності на будинковолодіння по АДРЕСА_1, з врахуванням проведеної узаконеної добудови, яке нею 9 жовтня 2012р. подаровано ОСОБА_5

Таким чином встановлено, що будинковолодіння АДРЕСА_1, загальною площею 84,8м2, як спадкове майно, з узаконеною згодом відповідачкою добудовою, що в техпаспорті від 5.05.1988р. значилось під літ.Б-1, подаровано відповідачкою своєму сину ОСОБА_5

Разом з тим, як встановлено судом першої інстанції сторони проживали сім'єю без реєстрації шлюбу з грудня 1979р. по 20 липня 2012року, що підтверджується чинним рішенням Березнівського районного суду від 20.07.2012року (а.с.25).

В ході розгляду справи відповідачка не заперечувала, що у зазначений вище період, вона на земельній ділянці по АДРЕСА_1 спільно з ОСОБА_1 побудувала новий житловий будинок, який в техпаспорті від 5.05.1988р. значиться під літ. А-1,1982-1987років забудови, загальною площею 88,6м2.

4 вересня 2002року ОСОБА_2 на підставі рішення виконкому Березнівської міськради від 29.08.2002року видано свідоцтво про право власності, яке БТІ зареєстровано 27 лютого 2003р.

Право власності на збудований житловий будинок виникає після прийняття його в експлуатацю, з часу його реєстрації у виконкомі місцевої ради. Таким чином право власності на новстворене майно виникло у 2002році.

Рішенням виконкому Березнівської міськради №64 від 28.02.2011року з метою впорядкування поштової адреси, будинковолодіння по АДРЕСА_1, загальною площею 88,6м2 присвоєно АДРЕСА_1.

Отже встановлено, що видане 4.09.2002р. відповідачці селищною радою свідоцтво про право власності на новостворене майно та його державна реєстрація у встановленому законом порядку ніким не оспорені, не скасовані, тобто на даний час є дійсними.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Вдавшись в оцінку правомірності реєстрації права власності на спірний житловий будинок, суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог, оскільки це не було предметом позову і на даний час як свідоцтво, так і його державна реєстрація є чинними та ніким не скасовані.

Сторонами не заперечується, що вони проживають у спірному будинку по даний час.

Нормами Кодексу про шлюб та сім'ю України, який був чинним на момент виникнення спірних правовідносин, не передбачено можливості визнання факту спільного проживання без реєстрації шлюбу як підставу для визнання набутого майна спільною сумісною власністю.

Відповідно до чинного на час виникнення спірних правовідносин законодавства спільною сумісною власністю є: майно, нажите подружжям за час шлюбу (ст. 16 Закону України «Про власність», ст.22 КпШС України)); майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім'ї чи майно, що є у власності осіб, які ведуть селянське (фермерське) господарство, якщо письмовою угодою відповідно між членами сім'ї чи членами селянського (фермерського) господарства не передбачено інше або майно, придбане внаслідок спільної праці громадян, що об'єдналися для спільної діяльності, коли укладеною між ними письмовою угодою визначено, що воно є спільною сумісною власністю (п. 1 ст. 17, ст. 18, п. 2 ст. 17 Закону України «Про власність»); квартира (будинок), кімнати в квартирах та одноквартирних будинках, передана при приватизації з державного житлового фонду за письмовою згодою членів сім'ї наймача у їх спільну сумісну власність (ст.8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду»). У інших випадках спільна власність громадян є частковою. Якщо розмір часток у такій власності не було визначено і учасники спільної власності при надбанні майна не виходили з рівності їх часток, розмір частки кожного з них визначається ступенем його участі працею й коштами у створенні спільної власності (п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України №20 від 22 грудня 1995року «Про судову практику у справах за позовами про захист права власності».

Тобто, для визнання за позивачем права власності на частку у спірному майні, він мав надати суду належні та допустимі докази про його участь у набутті цього майна працею й коштами, тобто повинен довести розмір свого вкладу в будівництві спірного будинку та наявність домовленості сторін про створення спільної сумісної власності на спірний житловий будинок.

Відповідачка в суді першої інстанції визнала, що новий будинок вона з позивачем будували разом, з метою спільного там проживання. Дана обставина сторонами не заперечується.

Разом з тим, в судовому засіданні апеляційного суду представник ОСОБА_2 -ОСОБА_6 пояснив, що його довірителька згідна на укладення мирової угоди з позивачем, на умовах визнання за ним права власності на ? частину будинковолодіння. ОСОБА_1 на такі умови мирової угоди не погодився, так як вважає, що він має право на ? його частину.

Згідно з ч.3 ст.10, ч.1 ст.60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Відповідно до ст.58 ч.1 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

В процесі розгляду справи позивачем не надано, а судом не здобуто жодних доказів того, що розмір його частки у створенні спільної власності, відповідно до понесених ним затрат при будівництві спірного будинку та вкладеної в нього особистої праці, становить ? частину будинковолодіння.

Таким чином, правові підстави для визнання за позивачем права власності на 1/2 частину спірного майна як набутого за час спільного проживання з ОСОБА_2 відсутні. Його частка у майні становить 1/4 частину.

Враховуючи, що рішення суду першої інстанції було ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, неповним з'ясуванням судом обставин, що мають значення для справи, колегія суддів прийшла до висновку, що його необхідно скасувати та ухвалити нове - про часткове задоволення позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 309, 314, 316, 317,325 ЦПК України, ст.17 Закону України «Про власність», колегія суддів,

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Березнівського районного суду Рівненської області від 19 квітня 2013 року скасувати.

Позов задовольнити частково. Визнати будинковолодіння АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на ?(одну четверту) частину будинковолодіння АДРЕСА_1.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня його проголошення.

Головуючий Бондаренко Н.В.

Судді: Григоренко М.П.

Собіна І.М.