Ухвала суду № 31939026, 12.06.2013, Апеляційний суд Луганської області

Справа № 415/876/13-ц

Провадження № 22ц/782/2042/13

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 червня 2013 року Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Луганської області у складі:

Головуючого - Сергєєвої С.В.

Суддів: Кострицького В.В., Стахової Н.В.,

при секретарі: Сидоровій А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луганську апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Лисичанськвугілля» в особі Відокремленого підрозділу шахта ім. Д.Ф.Мельникова на рішення Лисичанського міського суду Луганської області від 12 квітня 2012 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Лисичанськвугілля» в особі Відокремленого підрозділу шахта ім. Д.Ф.Мельникова про відшкодування моральної шкоди,-

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням Лисичанського міського суду Луганської області від 12 квітня 2013 року частково задоволено позов ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Лисичанськвугілля» в особі Відокремленого підрозділу шахта ім. Д.Ф.Мельникова про відшкодування моральної шкоди.

Стягнуто з Публічного акціонерного товариства «Лисичанськвугілля» в особі Відокремленого підрозділу шахта ім. Д.Ф.Мельникова на користь ОСОБА_1, 1950 року народження, ідн.НОМЕР_1 завдану моральну шкоду в сумі 5000 грн.

Стягнуто з Публічного акціонерного товариства «Лисичанськвугілля» в особі Відокремленого підрозділу шахта ім. Д.Ф.Мельникова судовий збір в сумі 229 грн. 40 коп.

Публічне акціонерне товариство «Лисичанськвугілля» в особі Відокремленого підрозділу шахта ім. Д.Ф.Мельникова не погодившись із вказаним рішенням, вважає його необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права, звернулось до суду з апеляційною скаргою, в якій просило скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні вимог у повному обсязі.

Судова колегія, заслухавши доповідь судді та пояснення учасників процесу, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає її такою, що не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Судом встановлено, що позивач працював у відповідача з 12.08.1974 року по 06.07.1994 року, з 10.10.1996 року по 02.03.1998 року, з 07.10.1999 року по 02.06.2000 року та з 22.10.2002 року по 29.04.2003 року. 29.04.2003 року його було звільнено у зв`язку з невідповідністю виконуючій роботі за станом здоров`я.

15 квітня 2009 року клінікою профзахворювань ДУ «Інститут медицини праці АМН України» під час медичного огляду при зверненні Управління охорони здоров'я Лисичанської міської ради, встановлено хронічне професійне захворювання, про що був складений акт розслідування хронічного професійного захворювання, про що був 11 травня 2009 року був складений акт розслідування хронічного професійного захворювання , затверджений Головним державний санітарним лікарем м. Лисичанська. Встановлено діагноз: пневмоконіоз ((t/t 1/1), ускладнений хронічним бронхітом 11 ст. в фазі затихаючого загострення, ЛН 1-11 ст. (один-два). Захворювання є професійним, втрата працездатності за профзахворюванням 25%. Причина захворювання: відсутність засобів індивідуального захисту, недосконалість технології, механізмів, захисних засобі, засобів індивідуального захисту, вуглепорідний пил, фізичні перевантаження

Частково задовольняючи позовні вимоги та стягуючи з відповідача на користь позивача моральну шкоду в сумі 5 000 гривень, суд виходив з наявності причинного зв'язку з обставинами праці на підприємстві, які потягли за собою захворюванням позивача, та достатності вказаної суми для відшкодування отриманої позивачем моральної шкоди, а тому на підставі положень ст..ст. 23, 1167 ЦК України суд дійшов висновку, що позивачу спричинена моральна шкода, пошкодженням здоров'я, що потребує від позивача додаткових зусиль для організації свого життя.

Судова колегія вважає зазначені висновки обґрунтованими, а доводи апеляційної скарги, такими, що не спростовують цих висновків з наступних підстав, додатково також пославшись при цьому на ст.. 237-1 КЗпП України, як на спеціальну норму при завданні моральної шкоди в межах трудових правовідносин за трудовим договором .

Так відповідно до положень ч.1 ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Пунктом 1 частини 2 даної статті зазначено, що моральна шкода полягає у фізичному болю стражданнях, які фізична особа зазнала у зв»язку з каліцтвом або іншим пошкодженням здоров»я.

Згідно ч.1 ст.1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Відповідно до п. 3 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31 березня 1995 року під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Проаналізувавши матеріали справи, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції стосовно того, що надані позивачем докази в повній мірі вказують на те, що ушкодження його здоров'я сталося при виконанні ним трудових обов'язків, що, в свою чергу, призвело як до фізичних, так і до моральних страждань. Втрата працездатності призвела до обмеження можливості позивача вести активний спосіб життя, порушила його життєві зв'язки, внаслідок чого останній був вимушений докладати додаткових зусиль для організації свого життя.

Пунктом 5 вищевказаної постанови визначено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

У відповідності до п. 9 вказаної постанови розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Це положення кореспондується з ч. 3 ст. 23 ЦК України, відповідно до якої розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, що мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

На підставі ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

На підставі вищезазначеного, судова колегія вважає зазначені висновки суду першої інстанції обґрунтованими та здійсненими на підставі правильного застосування норм матеріального та процесуального права, повного та все бічного дослідження доказів, наданих сторонами у відповідності до положень ст.. 212 ЦПК України в їх сукупності.

Посилання апелянта на те, що позивач при укладанні трудового договору був обізнаний про шкідливі умови праці, та погодився та них, а також доводи про відсутність письмової заяви позивача з вимогою про забезпечення його засобами індивідуального захисту та письмової відмови керівництва шахти у задоволенні такої вимоги, не може бути підставою для скасування рішення суду, оскільки підприємство зобов'язано застосовувати усі необхідні заходи для зменшення шкідливого впливу умов праці на здоров»я робітників, і недостатній рівень такої роботи біло встановлено Актом розслідування профзахворювання позивача. При цьому саме законодавством, застосованим судом першої інстанції з посиланням на Рішення Конституційного Суду України від 08.10.2008 року, передбачено право працівника на відшкодування моральної шкоди, спричиненої здоров»ю саме підприємством, за відсутності такої норми в спеціальному страховому законодавстві, на підставі якого позивачеві повинна відшкодовуватися шкода здоров»ю як застрахованій особі. І відсутність звернення працівника до адміністрації не є перешкодою для звернення з вказаним позовом відразу до суду, оскільки на підставі положень кожна особа має право судовий захист своїх прав та інтересів.

Відповідно до вимог ст.. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Не може бути скасовано правильне по суті та справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

За таких обставин, судова колегія приходить до висновку щодо необхідності відхилення апеляційної скарги Публічного акціонерного товариства «Лисичанськвугілля» в особі Відокремленого підрозділу шахта ім. Д.Ф.Мельникова та залишення без змін рішення Лисичанського міського суду Луганської області від 12 квітня року.

Керуючись ст.ст. 307, 308, 316, 317 ЦПК України судова колегія ,

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Лисичанськвугілля» в особі Відокремленого підрозділу шахта ім. Д.Ф.Мельникова відхилити.

Рішення Лисичанського міського суду Луганської області від 12 квітня 2013 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили негайно, може бути оскаржено до Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: