Рішення № 31934221, 18.06.2013, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 25/528 18.06.13

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергетична група»

до 1. Дочірнього підприємства «Рівненський облавтодор» Публічного акціонерного товариства «Державне акціонерна компанія «Автомобільні дороги України»

2. Публічного акціонерного товариства «Державне акціонерна компанія «Автомобільні дороги України»

про визнання недійсними договорів,-

Головуючий суддя Морозов С.М.

Судді Ломака В.С.

Митрохіна А.В.

За участю представників сторін:

від позивача: Скотинюк Я.А. (представник за довіреністю від 04.02.2013р.);

Жовнеренко Г.К. (представник за довіреністю від 04.02.2013р.);

від відповідача 1: Ковальчук І.В. (представник за довіреністю №18-12 від 03.01.2012р.);

від відповідача 2: Фрейдун О.М. (представник за довіреністю №738 від 20.06.2012р.).

Обставини справи:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Енергетична група» (надалі також - позивач) звернулось до суду з позовом про визнання недійсними Договору оренди від 13.12.2007р. та Договору оренди рухомого майна №6/09/01-08 від 01.08.2008р., укладених з Дочірнім підприємством «Рівненський облавтодор» Публічного акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» (надалі також - відповідач-1) та Публічним акціонерним товариством «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» надалі також - відповідач-2).

Під час перебування справи в провадженні позивачем було уточнено позовні вимоги та викладено їх наступним чином: - визнати недійсними Договору оренди від 13.12.2007р. та Договору оренди рухомого майна №6/09/01-08 від 01.08.2008р., укладених з відповідачами; - стягнути солідарно з відповідачів на користь позивача реальні збитки в розмірі 15 192 702,34 грн.

Позовні вимоги про визнання недійсними Договору оренди від 13.12.2007р. та Договору оренди рухомого майна №6/09/01-08 від 01.08.2008р. мотивовано тим, що оспорювані договори були укладені з порушенням норм закону та під впливом обману, а саме, відповідач-1 приховав від позивача інформацію щодо дійсного обсягу своїх прав і обов'язків по відношенню до майна, ввів в оману щодо видобутку та продажу відповідачем-1 гірничої маси за фактичною вартістю з рентабельністю у розмірі 2,5%, що в свою чергу також підтверджується також постановою Вищого господарського суду України у справі №15/67. Участь у справі відповідача-2 обґрунтовується позивачем тим, що саме відповідач-2 є власником майна за спірними договорами. Позовні вимоги в справі №25/528 щодо стягнення з відповідачів реальних збитків в розмірі 15 192 702,34 грн., мотивовані тим, що позивачем понесені додаткові витрати щодо проведення відновлювальних робіт та робіт з обслуговування об'єкту оренди, переданого позивачу відповідно до укладених між сторонами договорів.

Відповідачем-1 подано до суду заперечення на позовну заяву, в яких він проти задоволення позовних вимог в справі №25/528 заперечує в повному обсязі вважаючи їх безпідставними, необґрунтованими та такими, що не відповідають дійсності. Відповідач-1 в своїх заперечення посилається на той факт, що оспорювані правочини укладені у повній відповідності до вимог чинного законодавства і посилання позивача на замовчування відповідачем-1 певних обставин щодо об'єкту оренди спростовуються прийнятими рішеннями в справах №19/40, №15/67 та №2/53.

Відповідачем-2 надано до матеріалів справи відзив на позовну заяву в якому він проти заявлених в справі №25/528 вимог заперечує повністю посилаючись на їх необґрунтованість. Відповідачем-2 зазначено, що позивач мав всі необхідні документи, що підтверджували його право розпорядження майном - предметом договорів. Також, у відзиві зазначено, що спірні договори укладені у повній відповідності до вимог закону і також посвідчені нотаріально, що свідчить про встановлення станом на дату укладення договорів обсягу прав відповідача-1 як орендодавця.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.12.2010р. провадження в справі було порушено, справі присвоєно №25/528, розгляд призначено на 25.01.2011р. В судовому засіданні 25.01.2011р. розгляд справи було відкладено до 08.02.2011р. у зв'язку з неявкою представників позивача та відповідача-1. В судовому засіданні 08.02.2011р. в справі №25/528 було оголошено перерву до 24.02.2011р.

Ухвалою від 08.02.2011р. відповідачу-2 було відмовлено в задоволенні клопотання про призначення розгляду справи №25/528 у колегіальному складі суду.

В судовому засіданні 24.02.2011р. було оголошено перерву до 01.03.2011р.

В судовому засіданні 01.03.2011р. провадження в справі було зупинено та призначено судові будівельно-технічну та бухгалтерську експертизи.

Матеріали справи №25/528 супровідним листом №06-17/95 від 01.03.2011р. було скеровано до Київського науково-дослідного інституту судових експертиз для проведення судових будівельно-технічної та бухгалтерської експертиз.

06.07.2011р. до суду надійшов висновок судово-економічної експертизи №2257/5595/11-19 від 24.06.2011р. Однак, як виявлено судом, експертною установою не було проведено судової будівельно-технічної експертизи, призначеної ухвалою суду від 01.03.2011р. у зв'язку з чим, матеріали справи №25/528 були повторно направлені до Київського науково-дослідного інституту судових експертиз супровідним листом №06-17/273 від 07.07.2011р.

15.08.2011р. до суду надійшов лист №2256/11-15 від 25.07.2011р. про неможливість надання висновку будівельно-технічної експертизи у зв'язку з чим, ухвала суду від 01.03.2011р. в частині призначення зазначеної експертизи була залишена без виконання.

Ухвалою від 12.09.2011р. провадження в справі було поновлено та призначено до слухання на 27.09.2011р.

В судовому засіданні 27.09.2011р. було вирішено питання щодо призначення в справі колегіального розгляду справи, у зв'язку з чим, суддя Морозов С.М. звернувся до голови Господарського суду міста Києва Ємельянова А.С. з заявою про призначення в справі №25/528 колегіального розгляду.

Розпорядженням від 27.09.2011р. голови Господарського суду міста Києва Ємельянова А.С. справа №25/528 була передана на колегіальний розгляд у складі: головуючий суддя Морозов С.М., судді Котков О.В., Ломака В.С.

Ухвалою від 28.09.2011р. матеріали було прийнято до провадження колегією суддів та призначено розгляд на 11.10.2011р.

В судовому засіданні 11.10.2011р. провадження в справі було зупинено та призначено повторну судову будівельно-технічну експертизу.

11.10.2011р. з супровідним листом №06-17/357 матеріали справи було скеровано до Волинського відділення Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз.

До Господарського суду міста Києва надійшов висновок комісійної судової будівельно-технічної експертизи від 27.12.2012р.

Ухвалою суду від 19.02.2013р. провадження в справі було поновлено та призначено до слухання на 19.03.2013р.

В судовому засіданні 19.03.2013р. розгляд справи було відкладено до 02.04.2013р. для можливості надання сторонами письмових пояснень з урахуванням висновку судової будівельно-технічної експертизи.

Судове засідання 02.04.2013р. не відбулось, оскільки суддя Котков О.В. перебував у відпустці, у зв'язку з чим суддя Морозов С.М. звернувся до Голови господарського суду м. Києва Князькова В.В. з заявою про заміну складу колегії суддів.

Розпорядженням Голови господарського суду м. Києва Князькова В.В. від 02.04.2013р. у зв'язку з перебування судді Коткова О.В. у відпустці, справу №25/528 було передано до розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя Морозов С.М., судді Ломака В.С., Чинчин О.В.

Ухвалою суду від 02.04.2013р. матеріали справи №25/528 було прийнято до колегіального розгляду призначеною колегією суддів, розгляд призначено на 16.04.2013р.

Судове засідання 16.04.2013р. не відбулось у зв'язку з перебуванням судді Чинчин О.В. на лікарняному.

16.04.2013р. суддя Морозов С.М звернувся до в.о. голови господарського суду міста Києва Бойко Р.В. з заявою про зміну складу колегії суддів у зв'язку з перебуванням судді Чинчин О.В. на лікарняному.

Розпорядженням В.о. Голови господарського суду м. Києва Бойко Р.В. від 16.04.2013р. у зв'язку з перебування судді Чинчин О.В. на лікарняному, справу №25/528 було передано до розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя Морозов С.М., судді Ломака В.С., Котков О.В.

Ухвалою суду від 16.04.2013р. матеріали справи №25/528 було прийнято до колегіального розгляду призначеною колегією суддів, розгляд призначено на 21.05.2013р.

Судове засідання 21.05.2013р. не відбулось, оскільки суддя Котков О.В. перебував на лікарняному, у зв'язку з чим суддя Морозов С.М. звернувся до Голови господарського суду м. Києва Князькова В.В. з заявою про заміну складу колегії суддів.

Розпорядженням Голови господарського суду м. Києва Князькова В.В. від 21.05.2013р. у зв'язку з перебування судді Коткова О.В. на лікарняному, справу №25/528 було передано до розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя Морозов С.М., судді Ломака В.С., Митрохіна А.В.

Ухвалою суду від 21.05.2013р. матеріали справи №25/528 було прийнято до колегіального розгляду призначеною колегією суддів, розгляд призначено на 18.06.2013р.

Ухвалою від 02.04.2013р. було виправлено допущені в ухвалах суду описки в зазначенні назви відповідача-2.

В судовому засіданні 18.06.2013р. судом було поставлено на обговорення сторін заявлене раніше клопотання відповідача-2 про виклик в судове засідання старшого наукового співробітника лабораторії судово-економічних експертиз КНДІСЕ, судового експерта для дачі мотивованого висновку щодо поставлених питань та роз'яснення висновку експертизи.

Присутній в судовому засіданні 18.06.2013р. представник заявника (відповідача-2) підтримав зазначене клопотання.

Присутній в судовому засіданні представник відовідача-1 підтримав вказане клопотання відповідача-2.

Представник позивача заперечував проти задоволення вказаного клопотання.

Відповідно до ст. 31 Господарського процесуального кодексу України в судовому процесі може брати участь судовий експерт. Права, обов'язки та відповідальність судового експерта визначаються цим Кодексом та Законом України «Про судову експертизу». Судовий експерт зобов'язаний за ухвалою господарського суду з'явитись на його виклик і дати мотивований висновок щодо поставлених йому питань. Висновок робиться у письмовій формі.

Згідно з підпунктом 1 частини 1 ст. 12 Закону України «Про судову експертизу» судовий експерт зобов'язаний незалежно від виду судочинства на вимогу судді, суду дати роз'яснення щодо даного ним висновку.

Дослідивши обставини справи, пояснення сторін та зміст наявного в матеріалах справи експертного висновку, судом встановлено, що висновок судово-економічної експертизи, складений 24.06.2011р., викладений повно, з описом проведених досліджень, а висновки на поставлені судом питання надані обґрунтовані та об'єктивні.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні клопотання відповідача-2.

В судовому засіданні 18 червня 2013 року було оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

13 грудня 2007 року між Дочірнім підприємством «Рівненський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» (відповідачем-1, Орендодавець за Договором, надалі - ДП «Рівненський облавтодор») та Товариством з обмеженою відповідальністю «Енергетична група» (позивач, Орендар за Договором, надалі - ТОВ «Енергетична група») було укладено Договір оренди нерухомого майна, предметом якого є нерухоме майно комплексу технологічного обладнання «Гранітний кар'єр», що обліковується на балансі філії Рокитнівський райавтодор ДП «Рівненський облавтодор» та розміщене за адресою: Рівненська область, Рокитнівський район, с. Томашгород, вул. Зелена, 70.

01 серпня 2008 року між Дочірнім підприємством «Рівненський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» (відповідачем-1, Орендодавець за Договором) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Енергетична група» (позивач, Орендар за Договором) було укладено Договір оренди рухомого майна №6/09/01-08, предметом якого є рухоме майно, обладнання згідно Додатку №1 розташоване за адресою: Рівненська область, Рокитнівський район, с. Томашгород, вул. Зелена, 70 і знаходиться в оперативному управлінні ДП «Рівненський облавтодор».

Спір між сторонами виник на підставі того, що позивач стверджує, що відповідач-1 приховав від позивача інформацію щодо дійсного обсягу своїх прав і обов'язків по відношенню до майна, що стало об'єктом оренди за спірними договорами оренди, а саме факт оспорювання в судовому порядку права власності на орендоване майно, в результаті чого право власності на передане в оренду майно було визнано за третьою особою (ЗАТ «Яворівський гранкар'єр») та встановлено, що воно вибуло з її володіння поза її волею.

У відповідності до ст. 626 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

У відповідності до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Підставою недійсності правочину, у відповідності до ст. 215 ЦК України, є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 203 ЦК України визначаються загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Так, виходячи із вимог частини першої вказаної статті правочин не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

У відповідності до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

У відповідності до ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Відповідно до ст. 761 ЦК України право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права. Наймодавцем може бути також особа, уповноважена на укладення договору найму.

У статті 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

У відповідності до ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно із ст. 321 ЦК України право власності є непорушним, ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Статтею 328 ЦК України визначено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Так, відповідно до п.1 частини 1 ст.115 ЦК України господарське товариство є власником майна, переданого йому учасниками товариства у власність як вклад до статутного капіталу.

У відповідності до ст. 35 ГПК України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Рішенням господарського суду Рівненської області від 12 травня 2010 року по справі №15/67 було встановлено факт, що майно, що є предметом спірних договорів у цій справі, перебувало у володінні та власності ЗАТ «Ярівський гранкар'єр». Згідно пункту 8.2.3 статуту ЗАТ «Ярівський гранкар'єр» вирішення питання проведення операції по розпорядженню основними фондами товариства, віднесено до виключної компетенції загальних зборів акціонерів ЗАТ «Ярівський гранкар'єр». Однак, вказаним рішенням визнано, що вказане майно вибуло з володіння ЗАТ «Яворівський гранкар'єр» не з його волі. В рішенні суд посилається на факти, встановлені рішенням Рокитнівського районного суду Рівненської області від 27.12.2005 року, яким було встановлено що рішення зборів акціонерів ЗАТ «Ярівський гранкар'єр» від 25 травня 2003 року не відбувались, що директор ЗАТ «Ярівський гранкар'єр» в порушення Статуту та Закону України «Про господарські товариства», який одноособово, без рішення загальних зборів акціонерів здійснив відчуження майна товариства.

Судом в рішенні від 12.05.2010р. також надана належна оцінка фактам які встановлені рішенням господарського суду Рівненської області у справі №19/43 від 09.06.2008р. Зазначеним судовим рішенням було визнано недійсним оформлене Протоколом-рішенням №2 Рішення загальних зборів акціонерів ЗАТ «Ярівський гранкар'єр» від 25 травня 2003 року.

Постановою Вищого господарського суду України від 06.10.2010 по справі №15/67 визнано, що Господарський суд Рівненської області під час винесення рішення від 12.05.2010 всебічно, повно і об'єктивно дослідив обставини справи в їх сукупності, однак неправильно застосував норми матеріального права, тому Вищий господарський суд України прийняв нове рішення, яким визнав за Закритим акціонерним товариством «Ярівський гранкар'єр» право власності на цілісний майновий комплекс «Гранітний кар'єр» (об'єкти нерухомого майна, технологічні лінії та інше майно), що знаходиться за адресою: вул. Зелена, 70, смт. Томашгород, Рокитнівський район, Рівненська область та витребував від Дочірнього підприємства «Рівненський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» на користь Закритого акціонерного товариства «Ярівський гранкар'єр» вказаний цілісний майновий комплекс.

Слід зазначити про те, що справа №15/67 за позовом Дочірнього підприємства «Рівненський облавтодор» ВАТ «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Автошлях» про визнання права державної власності на об'єкти нерухомого майна, а саме: цілісний майновий комплекс «Гранітний кар'єр», що знаходиться за адресою: вул. Зелена, 70, смт. Томашгород, Рокитнівський район, Рівненська область та зустрічним позовом ЗАТ «Ярівський гранкар'єр» про визнання права власності на вказаний цілісний майновий комплекс розглядалася господарськими судами з 2006 року неодноразово. Таким чином, господарський суд виходить з того, що спір щодо права власності на цілісний майновий комплекс, що є об'єктом спірних в цій справі договорів виник ще з 2006 року. Господарськими судами неодноразово приймалися рішення у справі №15/67, однак вони не набирали законної сили, а остаточне рішення було прийняте Вищим господарським судом України 06.10.2010р.

Враховуючи зміст рішення господарського суду Рівненської області від 12 травня 2010 року по справі №15/67 та постанови Вищого господарського суду України від 06.10.2010р., керуючись ст. 35 ГПК України, господарський суд під час вирішення справи №25/528 виходить з того, що єдиним законним власником майнового комплексу «Гранітний кар'єр», що знаходиться за адресою: вул. Зелена, 70, смт. Томашгород, Рокитнівський район, Рівненська область було і є Закрите акціонерне товариство «Ярівський гранкар'єр», оскільки судами встановлено, що вказане майно вибуло з його володіння поза його волею.

З цих підстав не приймається судом до уваги посилання відповідачів на те, що на момент укладення спірних договорів власником спірного майна був відповідач-2 та майно перебувало в оперативному управлінні відповідача-1, оскільки вищевказаними рішеннями судів в справі №115/67 встановлено, що вказані особи володіли майном без законних підстав, внаслідок чого спірне майно і було витребуване від Дочірнього підприємства «Рівненський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України».

Виходячи із встановленого Конституцією України та Цивільним кодексом України принципу непорушності права власності, господарським судом оцінюються посилання відповідачів на факт наявності у них права власності на спірне майно на час укладення спірних договорів, як помилкове ототожнення інституту права власності з нормами щодо виникнення та виконання зобов'язань. Відповідачі помилково застосовують до правовідносин щодо набуття права власності наслідки недійсності правочинів, оскільки набуття Закритим акціонерним товариством «Ярівський гранкар'єр» права власності на цілісний майновий комплекс «Гранітний кар'єр», що знаходиться за адресою: вул. Зелена, 70, смт. Томашгород, Рокитнівський район, Рівненська область відбулося ще до середини 2003 року і факт володіння ним вказаним майном до часу укладення Договору купівлі-продажу від 23.06.2003р. визнаний судами у справі №15/67 та не заперечується сторонами. Вибуття ж майна з володіння особи поза її волею не позбавляє її права власності на таке майно, а є підставою для витребування цього майна з незаконного володіння.

Факт невизнання в судовому порядку недійсними договорів купівлі-продажу від 23.06.2003р. укладеного між директором ЗАТ «Ярівський гранкар'єр» та ТОВ «Галтехресурси», від 24.03.2003р., укладеного між ТОВ «Галтехресурси» та ТОВ «Автошлях» та від 25.06.2003р., укладеного між ТОВ «Автошлях» та ВАТ «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» не спростовує їх неправомірності, оскільки право на витребування власником майна з чужого незаконного володіння не потребує визнання недійсним правочину, за яким майно вибуло від законного власника, воно лише обмежене добросовісністю набувача і зберігається за власником за умови, якщо майно вибуває з володіння власника поза його волею. Факт вибуття з володіння ЗАТ «Ярівський гранкар'єр» майна цілісного майнового комплексу «Гранітний кар'єр», що знаходиться за адресою: вул. Зелена, 70, смт. Томашгород поза його волею визнаний та встановлений постановою Вищого господарського суду України від 06.10.2010р. по справі №15/67, а тому право власності на вказане майно за ним зберігалося протягом усього строку незаконного володіння інших осіб.

Відповідачі ж не були належними власниками вказаного майна і у них, відповідно, було відсутнє право передачі майна в оренду.

У відповідності до ст. 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Згідно із пунктами 2.1, 2.4 Договору оренди нерухомого майна від 13.12.2007р. та Договору оренди рухомого майна від 01.08.2008р. (спірні договори) Орендар вступає у платне користування майном не раніше дати підписання сторонами цього договору та Акту приймання - передачі вказаного майна. Орендоване майно вважається переданим в оренду з моменту підписання акта приймання-передавання.

Таким чином, момент виникнення у позивача права оренди та передання такого права відповідачем-1, спірні договори пов'язують з моментом передачі майна, визначеного договорами.

Як свідчать матеріали справи та не заперечується сторонами, фактично визначене спірними договорами майно було передане відповідачем-1 позивачу 04.07.2008р. та 01.08.2008р., що підтверджується відповідними Актами приймання-передачі. Таким чином, фактичне передання відповідачем-1 майна в оренду відбулося 04.07.2008р. (щодо нерухомого майна) та 01.08.2008р. (щодо рухомого майна).

Матеріалами справи підтверджується, що відповідачі станом на дату передачі майна в оренду були обізнані з тим, що право власності на майно цілісного майнового комплексу «Гранітний кар'єр», що знаходиться за адресою: вул. Зелена, 70, смт. Томашгород є оспорюваним. Так, рішення господарського суду Рівненської області від 15.03.2006р. по справі №15/67 про визнання права власності ДП «Рівненський облавтодор» на вказане майно (яке і було підставою видання відповідачу-1 витягів БТІ про реєстрацію права власності під час укладення спірних договорів) вже було скасовано постановою Вищого господарського суду України від 22.05.2008р. (с. 113, том. 1 справи); 1 липня 2008 року у справі №15/67 ЗАТ «Ярівський гранкар'єр» було заявлено зустрічний позов до ДП «Рівненський облавтодор» ВАТ «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» про визнання за ним права власності на вказаний майновий комплекс (с.104, том 1 справи); 22 липня 2008 року ЗАТ «Ярівський гранкар'єр» в цій справі було подано заяву про збільшення зустрічних позовних вимог та просив визнати недійсним договір купівлі-продажу №34/7 від 25.06.2003р., укладений між ТОВ «Автошлях» та ВАТ «Автомобільні дороги України» (с. 104, том 1 справи); рішення ж Господарського суду Рівненської області від 01.08.2008р., яким за державою в особі Державної служби автомобільних доріг визнано право власності на вказане вище майно та відмовлено в задоволені зустрічного позову ЗАТ «Ярівський гранкар'єр» ще не набрало законної сили (с. 112, том.1 справи). Крім того, до моменту передання майна в оренду відповідно до рішення Господарського суду Рівненської області від 09.06.2008р. по справі №19/43 було визнано недійсним рішення загальних зборів акціонерів ЗАТ «Ярівський гранкар'єр» від 25.05.2003р. щодо відчуження майна цілісного майнового комплексу, а також постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 24.04.2008р. визнано нечинним розпорядження Рівненської обласної державної адміністрації від 29.12.2007р. №642 «Про припинення права користування земельними ділянками» щодо користування ЗАТ «Ярівський гранкар'єр» земельною ділянкою площею 64,1 га на території Томашгородської сільської ради та на якій розміщене майно цілісного майнового комплексу «Гранітний кар'єр», щодо яких відповідачі могли бути обізнані із Єдиного державного реєстру судових рішень, який є загальнодоступним.

Однак, зважаючи на те, що відповідачі помилково вважали, що наявність договору купівлі - продажу майна №34/7 від 25.06.2003р., укладений між ТОВ «Автошлях» та ВАТ «Автомобільні дороги України», є достатньою підставою для законного володіння майном цілісного майнового комплексу «Гранітного кар'єру», вони в порушення приписів ст. 13 ЦК України при наявності судового спору про право власності на майно, що є предметом спірних договорів оренди недбало допустили передачу такого майна позивачу, не зважаючи на те, що це могло призвести до порушення прав та законних інтересів останнього та подальшого завдання йому збитків.

Позивачем не надано достатніх доказів того, що під час укладення спірних договорів та передачі майна в оренду відповідачі діяли з прямим умислом та навмисно вводили позивача в оману щодо дійсних прав відповідача-1 на спірне майно. Тому, позивачем не доведено підстав визнання спірних договорів недійсними у відповідності до ст. 230 ЦК України.

Однак, виходячи із аналізу наявних в матеріалах справи доказів та пояснень відповідачів, зважаючи на викладені вище обставини, господарський суд приходить до висновку, що відповідачі під час укладення спірних договорів та передачі майна цілісного майнового комплексу «Гранітний кар'єр», що знаходиться за адресою: вул. Зелена, 70, смт. Томашгород помилилися щодо обставин, що мають істотне значення, а саме щодо їх прав на передачу вказаного майна в оренду. Відповідачі, зважаючи на наявність у них договору купівлі-продажу майна №34/7 від 25.06.2003р. та існування рішень господарських судів про визнання за державою в особі відповідача-2 права власності на таке майно, які не вступили в законну силу та знаючи про наявність спору про право власності на вказане майно, в результаті власного недбальства помилково вважали, що у відповідача-1 існують права власника такого майна, який, відповідно, міг би передавати майно в оренду. При належному здійсненні своїх прав, та утриманні від дій, що змогли б порушити права позивача та завдати йому збитків, відповідачі мали б утриматись від передачі спірного майна в оренду до остаточного вирішення судами питання щодо права власності на нього та винесення рішення, що набрало законної сили.

У відповідності до ст. 229 ЦК України якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням.

Зважаючи на те, що в позовній заяві та заяві про уточнення позовних вимог від 24.01.2011р. позивач перед прохальною частиною в обґрунтування застосування відповідних правових норм посилається серед іншого на норми ст. 229 ЦК України, а також зважаючи на наявні в матеріалах справи докази та необхідність вирішення спору у відповідності до норм матеріального права, що підлягають застосуванню в даному випадку, господарський суд застосовує положення вказаної норми в якості підстави для визнання спірних договорів недійсними.

Відповідно до частини другої ст. 229 ЦК України у разі визнання правочину недійсним особа, яка помилилася в результаті її власного недбальства, зобов'язана відшкодувати другій стороні завдані їй збитки.

У відповідності до частини другої ст. 22 ЦК України збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

У відповідності до п. 1.3 Договору оренди нерухомого майна від 13.12.2007р. та п. 1.1 Договору оренди рухомого майна від 01.08.2008 майно передавалося в оренду для виробничої діяльності позивача.

Згідно із п. 4.15 Договору оренди нерухомого майна від 13.12.2007р. позивач зобов'язався інвестувати у відновлення роботи комплексу та в подальшому у розвиток виробництва щебеневої продукції 43,6 млн. грн. на протязі перших 5-ти років від дати укладення договору.

Як свідчать матеріали справи, в результаті укладення спірних договорів та приймання в оренду майна, що не належало відповідачам, позивачем були здійснені витрати, пов'язанні з поліпшенням та підтриманням стану орендованого майна.

Як вбачається з наявних в матеріалах справи рахунків-фактур, видаткових накладних, платіжних доручень, банківських виписок, актів виконаних робіт, зведеної обігової відомості з контрагентами у зв'язку з прийняттям майна, що було предметом спірних договорів позивачем здійснені витрати на загальну суму 7 984 674,12 грн., які у відповідності до частини другої ст. 229 ЦК України підлягають відшкодуванню відповідачами солідарно.

Посилання відповідачів на те, що вказані витрати не пов'язані з виконанням спірних договорів оренди не приймаються судом до уваги, оскільки з матеріалів справи вбачається, що витрати вчинені саме щодо майна, що було предметом спірних договорів та було передане позивачу не виконання цих договорів.

У відповідності до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається в обґрунтування своїх вимог та заперечень. Відповідачами не надано доказів того, що у вони були належними власниками майна, переданого в оренду у відповідності до спірних договорів.

Враховуючи викладене, позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню в частині визнання недійсними Договорів оренди від 13.12.2007 та від 01.08.2008 на підставі ст. 229 ЦК України та стягнення суми збитків в розмірі 7 984 674,12 грн.

Окрім того, згідно з п.п. 1, 2 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладенні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо господарським судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін. Якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору.

Також, відповідно до п. 5 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Отже, з урахуванням викладеного, з огляду на встановлені факти, в порядку ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, пропорційно сумі задоволених позовних вимог, підлягають стягненню з відповідачів на користь позивача та розподіляються наступним чином: з відповідача-1 підлягає стягненню державне мито в розмірі 6 785,88 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в розмірі 118,00 грн.; з відповідача-2 підлягає стягненню державне мито в розмірі 6 785,88 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в розмірі 118,00 грн.

Витрати на проведення експертизи, з огляду на вищевикладене, у відповідності до ст. 49 ГПК України, покладаються на відповідача-1.

За таких обставин, керуючись ст.ст. 1, 33, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва,-

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Визнати недійсним з моменту укладення Договір оренди нерухомого майна, укладений 13 грудня 2007 року між Дочірнім підприємством «Рівненський облавтодор» Публічного акціонерного товариства «Державне акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» (код ЄДРПОУ 31994540, адреса: 33000, м. Рівне, вул. Остафова, 7) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Енергетична група» (код ЄДРПОУ 30782182, адреса: 03115, м. Київ, вул. Львівська, 18, корпус Б).

3. Визнати недійсним з моменту укладення Договір оренди рухомого майна №6/09/01-08, укладений 01 серпня 2007 року між Дочірнім підприємством «Рівненський облавтодор» Публічного акціонерного товариства «Державне акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» (код ЄДРПОУ 31994540, адреса: 33000, м. Рівне, вул. Остафова, 7) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Енергетична група» (код ЄДРПОУ 30782182, адреса: 03115, м. Київ, вул. Львівська, 18, корпус Б).

4. Стягнути з Дочірнього підприємства «Рівненський облавтодор» Публічного акціонерного товариства «Державне акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» (код ЄДРПОУ 31994540, адреса: 33000, м. Рівне, вул. Остафова, 7) та Публічного акціонерного товариства «Державне акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» (код ЄДРПОУ 31899285, адреса: 03150, м. Київ, вул. Горького, 51) солідарно на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергетична група» (код ЄДРПОУ 30782182, адреса: 03115, м. Київ, вул. Львівська, 18, корпус Б) збитки в сумі 7 984 674,12 грн. (сім мільйонів дев'ятсот вісімдесят чотири тисячі шістсот сімдесят чотири гривні 12 копійок).

5. Стягнути з Дочірнього підприємства «Рівненський облавтодор» Публічного акціонерного товариства «Державне акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» (код ЄДРПОУ 31994540, адреса: 33000, м. Рівне, вул. Остафова, 7) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергетична група» (код ЄДРПОУ 30782182, адреса: 03115, м. Київ, вул. Львівська, 18, корпус Б) державне мито в розмірі 6 785,88 грн. (шість тисяч сімсот вісімдесят п'ять гривень 88 копійок) та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в розмірі 118,00 грн. (сто вісімнадцять гривень 00 копійок).

6. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Державне акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» (код ЄДРПОУ 31899285, адреса: 03150, м. Київ, вул. Горького, 51) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергетична група» (код ЄДРПОУ 30782182, адреса: 03115, м. Київ, вул. Львівська, 18, корпус Б) державне мито в розмірі 6 785,88 грн. (шість тисяч сімсот вісімдесят п'ять гривень 88 копійок) та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в розмірі 118,00 грн. (сто вісімнадцять гривень 00 копійок).

7. В іншій частині в позові відмовити.

8. Після вступу рішення в законну силу видати накази.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 19.06.2013р.

Головуючий суддя С.М. Морозов

Судді В.С. Ломака

А.В. Митрохіна