Постанова № 31932532, 11.06.2013, Вінницький окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м.Вінниця

11 червня 2013 р. Справа № 802/2322/13-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді: Дончика Віталія Володимировича,

за участю:

секретаря судового засідання: Павліченко Аліни Володимирівни,

позивача: ОСОБА_1,

представника позивача: ОСОБА_2,

представників відповідача: Грусевич Н.М., Яхна О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління економіки Немирівської районної державної адміністрації Вінницької області про визнання протиправним та скасування наказу від 16.04.2013 року № 11-ос, поновлення на роботі, стягнення заробітної плати та моральної шкоди

в с т а н о в и в :

В травні 2013 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Управління економіки Немирівської РДА Вінницької області про визнання протиправним та скасування наказу від 16.04.2013 року № 11-ос, поновлення на роботі, стягнення заробітної плати та моральної шкоди.

Зазначав, що наказом відповідача від 16.04.2013 року за № 11-0с його звільнено з посади головного спеціаліста розвитку підприємництва та торгівлі управління економіки Немирівської РДА, відповідно до п.5 ст.30 Закону України «Про державну службу». Підставою такого звільнення став лист прокурора Немирівського району від 26.11.2012 року, яким повідомлено, що відносно ОСОБА_1 порушено три кримінальні справи. Крім того, в наказі зазначено, що для звільнення послугувало також звернення ОСОБА_1 до Немирівського районного суду із позовною заявою до Немирівської РДА про виплату йому моральної компенсації в розмірі 20 000,00 грн. за попереднє незаконне звільнення посади.

Позивач вказує на те, що факт порушення у 1995 році кримінальних справ відносно нього не є підставою вважати, що він мав судимість на момент прийняття його на державну службу в Немирівську РДА у 2006 році. Крім того, відомостей про наявність судимості на момент прийняття на державну службу в Немирівську РДА в наказі про звільнення не міститься. Щодо другої підстави звільнення, позивач зазначав, що таке право гарантоване Конституцією України і він мав повне право реалізувати його та скористатись судовим захистом за завдану йому моральну шкоду за протиправне звільнення.

У зв'язку з чим, позивач не погоджується з такими діями відповідача, що слугували підставою для його звільнення, оскільки останій діяв не на підставі та не в спосіб, передбачений Конституцією та законами України, без урахування усіх фактичних обставин.

З огляду на зазначені обставини та наведені порушення, позивач звернувся до суду з позовом в якому просив:

1. Скасувати наказ № 11-ос від 16.04.2013 року Управління економіки Немирівської РДА про його звільнення з посади головного спеціаліста відділу розвитку підприємництва та торгівлі управління економіки Немирівської РДА;

2. Поновити на посаді головного спеціаліста відділу розвитку підприємництва та торгівлі Управління економіки Немирівської РДА;

3. Стягнути на його користь із Управління економіки Немирівської РДА середній заробіток за час вимушеного прогулу у встановленому чинним законодавством розмірі по день фактичного поновлення на роботі;

4. Допустити негайне виконання постанови суду в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі стягнення за один місяць;

5. Стягнути на його користь із Управління економіки Немирівської РДА моральну шкоду в розмірі 40 000,00 грн.

В судовому засіданні позивач та його представник, посилаючись на обставини викладені в позовній заяві позовні вимоги підтримали та просили постановити судове рішення, яким позов задовольнити повністю.

Представник відповідача в судовому засіданні позов не визнав, та просив відмовити у його задоволенні. Письмових заперечень на позовну заяву суду не надано.

Вислухавши пояснення позивача та його представника, представника відповідача, вивчивши докази, що містяться в матеріалах адміністративної справи, особової справи ОСОБА_1, оцінивши докази в обґрунтування та спростування позовних вимог в їх сукупності, суд приходить до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Пунктом 2 частини 2 статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема, спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.

Публічна служба це діяльність на державних політичних посадах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, дипломатична служба, інша державна служба, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування (пункт 15 частини 1 статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України).

Судом встановлено, що ОСОБА_1 перебував на державній службі в Немирівській РДА з 2006 року.

25.12.2006 року прийняв присягу державного службовця.

З 2007 року займав посаду державного службовця - головний спеціаліст відділу розвитку підприємництва та торгівлі Управління економіки Немирівської РДА, що підтверджується особовою карткою № 18 особової справи ОСОБА_1

16.04.2013 року Наказом № 11-ос Немирівського РДА ОСОБА_1, відповідно до п.5 ст.30 Закону України "Про дердавну службу", звільнено з посади головного спеціаліста відділу розвитку підприємництва та торгівлі Управління економіки Немирівської РДА (а.с.9).

Вважаючи дії відповідача щодо його звільнення з посади протиправними, позивач звернувся до суду, за захистом порушеного права, з даним позовом.

Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, надавши правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходив з наступного.

За загальним правилом будь-яке звільнення особи (як у відносинах публічної служби, так і у звичайних трудових відносинах) має бути обґрунтованим, тобто, мати чітко вказану підставу для звільнення, передбачену або Кодексом законів про працю України, або Законом України «Про державну службу».

Закріплений частиною 3 статті 2 КАС України принцип обґрунтованості прийнятого рішення, в тому числі і рішення про звільнення особи, тобто прийняття рішення з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення або вчинення дії, вимагає від суб'єкта владних повноважень враховувати як обставини, на обов'язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації.

Суб'єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих висновків, обґрунтованих припущеннями, а не конкретними обставинами. Несприятливе для особи рішення, в тому числі рішення про звільнення з посади, обов'язково повинно бути мотивованим.

Статтею 1 Закону України «Про державну службу» передбачено, що державна служба в Україні - це професійна діяльність осіб, які займають посади в державних органах та їх апараті щодо практичного виконання завдань і функцій держави та одержують заробітну плату за рахунок державних коштів. Ці особи є державними службовцями і мають відповідні службові повноваження.

Згідно з частиною 1 статті 30 Закону України «Про державну службу» державна служба припиняється, передусім, із загальних підстав, передбачених Кодексом законів про працю (далі - КЗпП України), а також з підстав, визначених даною статтею. Таким чином, при звільненні особи з публічної служби за загальними підставами передбаченими КЗпП України, на цю особу можуть поширюватися гарантії, передбачені цим Кодексом, якщо інше прямо не передбачено спеціальним законом.

Відповідно до статті 30 Закону державна служба припиняється у разі:

1) порушення умов реалізації права на державну службу (стаття 4 цього Закону);

2) недотримання пов'язаних із проходженням державної служби вимог, передбачених статтею 16 цього Закону;

3) досягнення державним службовцем граничного віку проходження державної служби;

4) відставки державних службовців, які займають посади першої або другої категорії;

5) виявлення або виникнення обставин, що перешкоджають перебуванню державного службовця на державній службі;

6) відмови державного службовця від прийняття або порушення Присяги, передбаченої статтею 17 цього Закону;

7) неподання або подання державним службовцем неправдивих відомостей щодо його доходів, передбачених статтею 13 цього Закону.

Як встановлено судом, позивач звільнений на підставі пункту 5 статті 30 Закону України «Про державну службу».

Як вбачається з Наказу № 11-ос від 16.04.2013 року, підставами для звільнення слугував лист прокурора Немирівського району від 26.11.2012 року, яким повідомлено про те, що відносно ОСОБА_1 було порушено 3 кримінальні справи (№95150446 за ч.2 ст.165 КК України, №97150108 за ч.1 ст.165 КК України, №03150323 за ч.2 ст.190 КК України) (а.с.27). Також, вказували на те, що в особовій справі ОСОБА_1 навмисно дані факти не зазначив. Крім того, зазначено про неповагу ОСОБА_1 до державної служби і державної установи, про що свідчить звернення позивача до Немирівського районного суду із позовною заявою до Немирівської РДА про виплату йому моральної компенсації в розмірі 20 000,00 грн. Такі дії ОСОБА_1 були розцінені як - підрив авторитету влади, що утворюють негативний суспільний резонанс. Таку поведінку останнього осуджено колективом Немирівської РДА про що зазначено в протоколі зборів трудового колективу від 26.03.2013 року (а.с.28-29).

Відповідно до статті 3 Закону України «Про державну службу» державна служба ґрунтується на принципах: служіння народу України; демократизму і законності; гуманізму і соціальної справедливості; пріоритету прав людини і громадянина; професіоналізму, компетентності, ініціативності, чесності, відданості справі; персональної відповідальності за виконання службових обов'язків і дисципліни; дотримання прав та законних інтересів органів місцевого і регіонального самоврядування; дотримання прав підприємств, установ і організацій, об'єднань громадян.

Нормою статті 5 Закону України «Про державну службу» визначено, що державний службовець повинен: сумлінно виконувати свої службові обов'язки; шанобливо ставитися до громадян, керівників і співробітників, дотримуватися високої культури спілкування; не допускати дій і вчинків, які можуть зашкодити інтересам державної служби чи негативно вплинути на репутацію державного службовця.

Положеннями статті 62 Конституції України прямо передбачено, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у встановленому законом порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Статтею 88 Кримінального кодексу України передбачено правові наслідки судимості:

1. Особа визнається такою, що має судимість, з дня набрання законної сили обвинувальним вироком і до погашення або зняття судимості;

2. Судимість має правове значення у разі вчинення нового злочину, а також в інших випадках, передбачених законами України;

3. Особи, засуджені за вироком суду без призначення покарання або із звільненням від покарання чи такі, що відбули покарання за діяння, злочинність і караність якого усунута законом, визнаються такими, що не мають судимості;

4. Особи, які були реабілітовані, визнаються такими, що не мають судимості.

З огляду на викладені вище норми, суд дослідивши матеріали справи та надані докази, критично ставиться до прийнятого Немирівською РДА Наказу № 11-ос від 16.04.2013 року "Про звільнення ОСОБА_1" з посади. Судом встановлено, що обвинувальних вироків щодо ОСОБА_1 не виносилось, про що свідчить також лист голови РДА зверненого до прокурора Немирівського району № 01-30-1034 від 12.10.2012 року. З даного листа вбачається, що голова звернувся із проханням про проведення перевірки щодо встановлення факту судимості ОСОБА_1 або можливе притягнення його до кримінальної відповідальності (а.с.71).

Відтак, суд зазначає, що станом на час розгляду даної справи жодних відомостей або будь-яких прийнятих, за наслідком проведеної прокурором перевірки, рішень не прийнято та суду не надано.

Разом з тим, суд зазначає, що нормою статті 12 Закону України «Про державну службу» передбачено обмеження, пов'язані з прийняттям на державну службу і, зокрема, зазначено, що не можуть бути обраними або призначеними на посаду в державному органі та його апараті особи, які мають судимість, що є несумісною із зайняттям посади.

Оскільки, Немирівською РДА жодних доказів наявності у ОСОБА_1 судимості на момент прийняття його на державну службу та на час перебування на ній (на займаній посаді) суду не надано, суд приходить до висновку, що видання Наказу № 11-ос від 16.04.2013 року Немирівською РДА про звільнення з посади ОСОБА_1 - є передчасним без повного з'ясування обставин, в даному випадку в частині не погашення чи наявності судимості. Лише одне посилання на лист прокурора від 26.11.2012 року не є підтвердженням існування обставин визначених в статті 12 Закону України "Про державну службу" та як наслідок його звільнення з займаної посади. Суд звертає увагу на те, що факт порушення кримінальної справи стосовно державного службовця не є фактом доведення скоєння особою вчинку, що дискредитує державного службовця. Крім того, суд вказує, що з 2012 року (з моменту отримання листа прокурора) Немирівською РДА жодних дій щодо підтвердження такого факту, як наявність судимості у їх працівника - ОСОБА_1, не вчинялось.

Щодо виявленої з боку ОСОБА_1 неповаги до Немирівської РДА, як зазначено в Наказі про звільнення останнього, суд зазначає, що дана обставина теж критично розцінюється судом, оскільки Конституцією України гарантується право кожному на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб (ст.55 Конституції України). Тому, суд вважає, що не може бути підставою для звільнення реалізація особою права гарантованого перш за все Конституцією України, як основного Закону України, а саме звернення до суду за захистом своїх прав щодо виплати компенсації за вчинену ОСОБА_1 моральну шкоду.

У відповідності до пункту 7 статті 30 Закону України «Про державну службу» підставою для припинення державної служби є притягнення державного службовця до кримінальної або адміністративної відповідальності за корупційні правопорушення, пов'язані з порушенням обмежень, передбачених Законом України «Про засади запобігання і протидії корупції».

З аналізу наведеної вище норми, вбачається, що підставою для припинення державної служби у разі притягнення державного службовця до кримінальної відповідальності є отримання органом, в якому працює державний службовець, копії відповідного судового рішення, яке набрало законної сили. Як вбачається з наведеного вище, таких підстав на час винесення Немирівською РДА Наказу № 11-ос від 26.04.2013 року «Про звільнення ОСОБА_1» не існувало.

Той факт, що Немирівська РДА звільнила ОСОБА_1 з підстави, передбаченої п.5 ст.30 Закону України «Про державну службу» свідчить про те, що відповідач діяв всупереч вимогам Закону України «Про державну службу». В даному випадку, лише вирок суду засвідчує факт того, що ОСОБА_1 будучи особою, уповноваженою на виконання функцій держави, недотримав вимоги, пов'язані із проходженням державної служби, передбачені статтею 17 Закону України «Про державну службу».

За таких обставин, суд вважає протиправним Наказ Немирівської РДА № 11-ос від 26.04.2013 року «Про звільнення ОСОБА_1», який прийнятий всупереч вимогам ч.2 ст.2 КАС України, оскільки прийнявши оскаржуваний наказ щодо позивача, діяла не на підставі та не у спосіб, передбачений законами України, необґрунтовано, тобто без урахування всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення упереджено. Тому, даний Наказ підлягає скасуванню.

Крім того, суд розглядаючи справу даної категорії, керувався нормами Постановою Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06.11.1992 року № 9 та листом Вищого адміністративного суду «Про розв'язання спорів, що виникають з відносин публічної служби» від 26.05.2010 року № 753/11/13-10.

Відповідно до частини 1 статті 235 Кодексу законів про працю України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Враховуючи висновок суду про незаконність Наказу Немирівської РДА № 11-ос від 26.04.2013 року «Про звільнення ОСОБА_1» суд, враховуючи вимоги частини 1 статті 235 Кодексу законів про працю України, приходить до висновку про необхідність поновити ОСОБА_1 на посаді головного спеціаліста відділу розвитку підприємництва та торгівлі Управління економіки Немирівської районної державної адміністрації Вінницької області.

Крім того, відповідно до частини 2 статті 235 Кодексу законів про працю України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік.

Враховуючи встановлений судом факт незаконності звільнення позивача із займаної посади, суд приходить до висновку про те, що період часу з якого він був звільнений та до моменту поновлення на посаді є періодом вимушеного прогулу позивача, а втрачений за цей час заробіток, відповідно до вимог чинного трудового законодавства України, підлягає відшкодуванню, виходячи з розміру середньорічного заробітку на день звільнення.

Згідно статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України постанови суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби та присудження заробітної плати у відносинах публічної служби у межах суми стягнення за один місяць виконуються негайно.

Щодо вимоги позивача про відшкодування йому моральної школи, суд вбачає, що остання не підлягає задоволенню, з наступних підстав. При цьому судом враховуються положення Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» розмір відшкодування моральної шкоди суд повинен визначати залежно від характеру та обсягу страждань, немайнових витрат , які зазнав позивач.

Позивач зазначає, що моральна шкода завдана йому внаслідок повторного незаконного звільнення та відсутності засобів для існування під час вимушеного прогулу. Проте, суд критично ставиться до такого твердження позивача, оскільки не можуть бути підстави для відшкодування моральної шкоди в даному випадку, з тих підстав, що відбулось не законне повторне звільнення. Разом з тим, позивач звернувся до Немирівського районного суду з вимогою про відшкодування моральної шкоди за незаконне перше звільнення. Іншою підставою для відшкодування такої шкоди позивач зазначає, відсутність засобів існування. Проте, таке твердження не може бути підставою для відшкодування моральної шкоди, оскільки під час вирішення справи про поновлення на роботі, суд вирішує питання щодо виплати працівнику середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Згідно з частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Суд звертає увагу на те, що представником відповідача, які є суб'єктом владних повноважень, не було виконано обов'язку щодо доказування правомірності рішення про звільнення позивача, як і не було надано жодних доказів на підтвердження правомірності оскаржуваного рішення.

Таким чином, сукупність зібраних та досліджених в судовому засіданні доказів дають суду підстави вважати, що оскаржуваний наказ відповідача про звільнення позивача з посади прийнято суб'єктом владних повноважень не на підставі та не у спосіб, що визначений чинним законодавством України, необґрунтовано, тобто без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, упереджено по відношенню до позивача, без дотримання рівності перед законом.

У відповідності до норм статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати стягненню не підлягають, оскільки позивач у відповідності до п.1 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору.

Керуючись статтями 70, 71, 79, 86, 94, 128, 158, 162, 163, 167, 255, 257 КАС України, суд -

п о с т а н о в и в :

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати Наказ № 11-ос від 16.04.2013 року Управління економіки Немирівської районної державної адміністрації Вінницької області про звільнення ОСОБА_1 з посади головного спеціаліста відділу розвитку підприємництва та торгівлі Управління економіки Немирівської районної державної адміністрації Вінницької області.

Поновити ОСОБА_1 на посаді головного спеціаліста відділу розвитку підприємництва та торгівлі Управління економіки Немирівської районної державної адміністрації Вінницької області.

Стягнути з Управління економіки Немирівської районної державної адміністрації Вінницької області на користь ОСОБА_1 середню заробітну плату за час вимушеного прогулу.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Постанову суду, в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу в межах суми стягнення за один місяць, допустити до негайного виконання.

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 254 КАС України.

Відповідно до ст. 186 КАС України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя: Дончик Віталій Володимирович