Рішення № 31931710, 10.06.2013, Рівненський міський суд Рівненської області

Справа № 569/3056/13-ц

2/569/574/13

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 червня 2013 року Рівненський міський суд Рівненської області

в особі - ОСОБА_1

при секретарі - Швець А.Л.

за участю представника позивача - ОСОБА_2

представника відповідача ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Рівне справу за позовом ОСОБА_4 до Рівненського державного гуманітарного університету про поновлення на роботу, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди,

встановив:

18 Лютого 2013 року в суд надійшла позовна заява ОСОБА_4 до Рівненського державного гуманітарного університету про поновлення на роботу на посаду чергової гуртожитку із 31 січня 2013 року, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди в розмірі 5 000 грн.

За змістом позову зазначено, що позивач перебував в трудових стосунках із відповідачем із вересня 1999 року. У звязку із невиплатою їй матеріальної допомоги на оздоровлення за 2012 рік вона мала конфлікт із адміністрацією, чим викликала неприязне ставлення до неї, що в подальшому призвело до звільнення її із роботи. Так, 12 січня 2013 року із 08.00 години вона згідно графіку чергувала в гуртожитку РДГУ №5 по вул. Остафова,41 м. Рівне до 08.00 години 13.01.2013 року. Із 13.00 до 14.00 години вона відлучилася із робочого місця в магазин для придбання продуктів харчування, залишивши замість себе студентку. Головний лікар санаторію-профілакторію повідомив про залишення нею робочого місця директора студмістечка, яка прибула в гуртожиток близько 16.00 години, а пізніше подала доповідну записку ректору про її відсутність на роботі, хоча безпосереднім очевидцем цього не була. З приводу відсутності на роботі вона давала усні пояснення директору студмістечка та вважала інцидент вичерпаним. 31 Січня 2013 року на засіданні профкому РДГУ прийняли рішення про дачу згоди на її звільнення із роботи за прогул, не прийнявши до уваги прояснення про те, що відлученням на 1 годину трудове законодавство не порушувала, мала право на перерву для харчування, тяжких наслідків у звязку із відсутністю не настало, тривалий час працює, до дисциплінарної відповідальності раніше не притягувалась, підстав для застосування найбільш тяжкого стягнення у виді звільнення із роботи немає. Наказом від 31 січня 2013 року звільнена із роботи за ст. 40 п.4 КЗпП України, за прогул без поважних причин, з яким не згідна, оскільки прогулу у вигляді відсутності на робочому місці без поважних причин більше трьох годин протягом робочого дня не здійснювала, вважає наказ таким, що суперечить положенням ст.ст. п.4 ст.40,66,147,149 КЗпП України. У цьому звязку вимушена звертатись до суду із позовом про поновлення на роботу та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, відповідно ст. 235 КЗпП України.

Крім того, у звязку із незаконним звільненням їй завдано моральну шкоду, яка полягає в тому, що, будучи звільненою за порушення дисципліни, вона не може влаштуватись на іншу роботу, вимушена переживати, терпіти безсоння, погіршення стану здоров»я, дискомфорт в суспільстві і спілкуванні із оточуючими, яку вона оцінює на 5 000 грн., та яка підлягає відшкодуванню згідно ст. 237-1 КЗпП України.

Згідно письмових заперечень відповідача РДГУ, позовна заява ОСОБА_4 вважається необґрунтованою та безпідставною. Посилання на упереджене відношення адміністрації є безпідставним, оскільки рішення про виплату матеріальної допомоги технічному персоналу університету приймається керівництвом лише за наявності фонду економії заробітної плати. Позиція позивача спростовується доповідною запискою головного лікаря санаторію-профілакторію, котрий зафіксував відсутність її на робочому місці в суботу 12.01.2013 року о 12.30 годині, а приїхавши в гуртожиток директор студмістечка та кастелянша гуртожитку разом із головним лікарем санаторію-профілакторію зафіксували прихід позивачки на робоче місце о 15.50 годині, про що був складений відповідний акт. Від дачі письмових пояснень з приводу відсутності на робочому місці позивачка відмовилась, про що був складений акт. Посилання позивача на ст. 66 КЗпП України є помилковим, оскільки вони не стосуються працівників, в яких встановлений підсумковий облік робочого часу. У відповідності ст.61 КЗпП України та п.2.5 Колективного договору РДГУ, для окремих категорій працівників, враховуючи характер їх роботи /чергові, швейцари, сторожі/, встановлений підсумований облік робочого часу з впровадженням графіку змінності, відповідно до якого проводиться оплата за відпрацьований час, оскільки за умовами виробництва перерву встановити не можна, та приймання їжі працівником повинно проходити без залишення робочого місця. При вирішенні питання звільнення було враховано, що до позивачки неодноразово застосовувались заходи впливу, як усні попередження, відповідно п.7 п.п. 7.1 Правил внутрішнього розпорядку РДГУ, та неодноразові скарги інших чергових і коменданта гуртожитку №5. Враховуючи тяжкість проступку та наслідки, які могли настати, звільнення позивачки за п.4 ст.40 КЗпП України відповідає чинному законодавству України.

Позивач та його представник повністю підтримали позовні вимоги в судовому засіданні. По суті позову пояснили, що повністю підтримують доводи позовної зави, а надані відповідачем докази у виді актів, заперечення відповідача та показання свідків відповідача просять оцінити такими, що не підтверджують із достовірністю прогул позивачки 12.01.2013 року, з наявними елементами припущення, складення документів, які не відповідають вимогам чинного законодавства, без пропозиції надання та зясування пояснень порушника щодо тривалості та причини дисциплінарного порушення трудової дисципліни. Звільнення із роботи проведене в порушення вимог ст.ст. 147,149 КЗпП України, оскільки до дисциплінарної відповідальності позивачка притягується вперше, а покази щодо створення конфліктних ситуацій в колективі та усних зауважень з приводу ніби допущених запізнень та інших порушень дисципліни не можуть бути прийняті до уваги, згідно закону. Просять задовольнити позовні вимоги, стягнути заробітну плату за вимушений прогул в сумі 7035,69 грн. та відшкодування моральної шкоди, моральних, нервових і психічних страждань, у звязку із неправомірними діями відповідача, в зазначеному позовом розмірі. Просять задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Представник відповідача заперечує позовні вимоги і доводи сторони позивача, повністю підтримав надані суду заперечення. Додатково пояснив, що дії адміністрації РДГУ по звільненню позивачки за вчинений нею проступок, передбачений п.4 ст. 40 КЗпП України, відповідають вимогам чинного законодавства, правомірність дій відповідача підтверджена в судовому засіданні наданими письмовими доказами та показаннями свідків. Показання свідків позивача просить оцінити критично, як заінтересованих осіб. З огляду на викладене, позовні вимоги вважає безпідставними, просить відмовити в їх задоволенні.

Оцінюючи пояснення позивача і представників сторін, дослідженні надані в справі докази, в тому числі покази свідків з боку позивача та відповідача, встановлені обставини, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення з наступних підстав.

Встановлено на підставі досліджених в справі доказів, зокрема трудової книжки позивача, що ОСОБА_4 із 18 вересня 1999 року перебувала в трудових відносинах із Рівненським державним гуманітарним університетом, працюючи на черговою гуртожитку, відповідно наказу № 19-к від 18 вересня 1999 року.

На підставі Наказу № 17-к від 31 січня 2013 року „Про звільнення ОСОБА_4В., позивачка звільнена з роботи з посади чергової гуртожитку за прогул без поважних причин /відсутність на роботі 12 січня 2013 року впродовж трьох годин двадцяти хвилин з 12.30 до 15.50 години, за п.4 ст. 40 КЗпП України. Підставою такого звільнення в наказі значаться службова записка директора студмістечка ОСОБА_5, витяг протоколу засідання профкому РДГУ №29 від 31.01.2013 року. Із наказом ознайомлена ОСОБА_4 під розписку та копію наказу вона отримала.

Не погоджуючись із вищенаведеним звільненням, 18 лютого 2013 року в порядку та строки встановлені ст.ст. 232,233 КЗпП України ОСОБА_4 звернулася в суд із даним позовом.

У відповідності до положень п.4 ч.1 ст.40 КЗпП України, трудовий договір укладений на невизначений строк а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності може бути розірваний власником або уповноваженим ним органом у випадку прогулу /в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня / без поважних причин.

У відповідності до положень ст. 43 КЗпП України, розірвання трудового договору з підстав, передбачених п.п.1,2-5,7 статті 40цього Кодексу може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу /профспілкового представника/ первинної профспілкової організації, членом якої є працівник.

Судом безпосередньо досліджені докази, які прийняті до уваги адміністрацією, як підстава звільнення позивачки за прогул.

Так, Колективним договором між адміністрацією колективом РДГУ, затвердженим конференцією трудового колективу 05.01.2011 року, в п.2.5 встановлений для окремих категорій працівників, враховуючи характер їх роботи /чергові, швейцари, сторожі/ встановлений підсумований облік робочого часу з впровадженням графіка змінності.

Службовою запискою директора студмістечка ОСОБА_5 від 13.01.2013 року /неділя/ та доповідною запискою костелянтки ОСОБА_6 від 13.01.2013 р. /неділя/, вказується, що 12 січня 2013 року чергова гуртожитку №5 ОСОБА_4 була відсутня на роботі із 12.30 до 15.50 години, про що ними за участю головного лікаря санаторію-профілакторію ОСОБА_7 був складений комісійний акт, з приводу відсутності на роботі ОСОБА_4 надати пояснення відмовилась.

Крім того, відповідачем надана в якості доказу службова записка директора студмістечка ОСОБА_5 від 14.01.2013 року, зареєстрована 15.01.2013 року, згідно якої вона просить звільнити ОСОБА_4 з роботи за прогул без покликання на конкретні визначені факти порушення трудової дисципліни працівником /у звязку із систематичною відсутністю на робочому місці без поважних причин та некоректною поведінкою із працівниками гуртожитку та профілакторію/, на якій має місце резолюція ректора від 31.01.2013 року про звільнення позивачки. Наказом про звільнення позивачки не визначено, яка із службових записок приймалась до уваги та стала підставою звільнення позивачки, що ставить під сумнів таку підставу наказу.

Згідно дослідженої наданої відповідачем доповідної ОСОБА_7 від 14.01.2013 року значиться, що 12.01.2013 року чергова на вахті була відсутня на робочому місці із 12.30 годин до 15.50 годин.

Так, акт комісії вищевказаних осіб від 12.01.2013 р. про відсутність ОСОБА_4 12.01.2013 р. з 12.30 до 15.50 години не відповідає встановленим вимогам, так як не вказане місце та години його складення, підписи зроблені перед текстом, і з таким актом не ознайомлена ОСОБА_4, відсутній її підпис, яка вже була на робочому місці, її до акту не включили та не запропонували його підписати, в акті відсутні відповідні застереження про те, що позивачці пропонували підписати вказаний акт, а вона відмовилася, що вказує на .

Також не відповідає встановленим вимогам і акт від 12.01.2013 р. про відмову ОСОБА_4 надати пояснення про відсутність на робочому місці 3 год. 20 хв., так як він не містить вказане місця та години його складення, підпису ОСОБА_4 та застереження, що вона відмовилася від підпису, а підписи членів комісії в акті зроблені перед його текстом.

Таким чином, аналізом вказаних документів не можна зробити висновку про те, де, коли і чи за погодженим членами комісії змістом були складені такі акти директором студмістечка ОСОБА_5, котра визнала складення актів власноручно її почерком, оскільки зміст актів ніким не підписувався.

Із показів допитаних в якості свідків ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_8, ОСОБА_9 вбачається, що події були в вихідний для них день, суботу.

Так, ОСОБА_7 зафіксував і показав суду, що о 12.30 годині йому повідомили, що в гуртожиток привезли обладнання /решітку/ для харчоблоку, яку залишили в фойє, по приїзду він виявив відсутність чергової, після цього він повідомив по телефону директора студмістечка Бабак та сам неодноразово приїздив в гуртожиток наглядати за матеріальними цінностями, оскільки не було чергової на місці. Коли чергова появилась, час не памятає, був ним записаний в документах, то пояснила що була в магазині та проводила родичів на зупинку, на місці було ще дві жінки, з яких знає Бабак, не памятає що саме і як саме вони писали щодо ОСОБА_4

Директор студмістечка ОСОБА_5 повідомила суду, що будучи дома, 12.01.2013 року вона отримала телефонне повідомлення ОСОБА_7 про відсутність чергової ОСОБА_4 на робочому місці, на що вона багато разів безуспішно телефонувала в гуртожиток, о 15.00 годині направила чергову гуртожитку №4 на місце, від якої отримала підтвердження про відсутність ОСОБА_4 та зняту телефонну трубку. Прибула особисто в гуртожиток №5 після ОСОБА_6, побачила, що ОСОБА_4 саме прийшла, була «мокрою» приводила себе в порядок. Усно пояснювала про відсутність протягом години, купляла собі їсти. ОСОБА_7 на цей час знаходився на другому поверсі.

Свідок ОСОБА_6 повідомила, що в суботу 12.01.2013 року близько 15.00 години виявила пропущені телефонні дзвінки ОСОБА_5 та зясувала про відсутність чергової на робочому місці. Прибула в гуртожиток №5 о 15.40 годині, коли зайшла в гуртожиток, то побачила, що ОСОБА_4 перед нею зайшла, оскільки волосся було мокре, роздягнута стояла причісувалась, приводила себе в порядок. На її питання ОСОБА_4 стала кричати і ображати, ніби говорила про відлучення за придбанням продуктів, а коли вона виходила, то побачила, що хвилин через 7-10 після неї приїхала ОСОБА_5 ОСОБА_7 вийшов із профілакторію, коли вони вже були, та склали акт.

Свідок ОСОБА_9 підтвердила в судовому засіданні, що приблизно із 14.40 годині 12.01.2013 року до неї неодноразово телефонувала директор студмістечка ОСОБА_5, просила подивитись наявність на місці чергової в гуртожитку №5, на що вона в 15.00 годині прийшла в цей гуртожиток, де на вахті не було нікого телефонна трубка була знята, в гуртожитку вона нікого не виявила, про що вона повідомила ОСОБА_5 та пішла в свій гуртожиток.

Таким чином, аналізуючи показання вказаних свідків, можна зробити висновок, що ніхто із них не був в гуртожитку протягом часу із 12.30 по 15.50 годину і не може стверджувати про відсутність позивачки ОСОБА_4на робочому місці саме впродовж всього вказаного ними часу, чи це були неодноразові короткочасні відлучення із робочого місця, крім того такі показання в певній мірі суперечні з приводу порядку приходу цих осіб в гуртожиток та часу, зокрема із показів ОСОБА_6 встановлено, що станом на 15.40 годину ОСОБА_4 вже була на робочому місці, чим ставиться під сумнів час повернення останньої на робоче місце та відсутність на роботі більше трьох годин.

За таких обставин, суд погоджується із доводами сторони позивача про те, що акт комісії від 12.01.2013 р. про відсутність ОСОБА_4 на роботі 12.01.2013 р. з 12.30 до 15.50 год. зроблений на припущеннях вказаних в акті осіб, які в цей час не були на робочому місці позивачки і зробили свій висновок заочно, оскільки о 15.50 годині ОСОБА_5 прибула на робоче місце ОСОБА_4, при цьому остання в цей час була на роботі.

Допитаний в якості свідка ОСОБА_10, голова профкому, пояснив, що 31.01.2013 року за поданням ректора на засіданні профкому, на яке була запрошена ОСОБА_4, розглянуто питання про дачу згоди на її звільнення та прийнято рішення. яке передано у відділ кадрів на наступний день.

Із показів допитаної в якості свідка ОСОБА_4 та свідків ОСОБА_11, ОСОБА_5 вбачається, що засідання профкому провадилось 31.01.2013 року після обіду, тривало приблизно до 17.00 години.

Таким чином, Наказ про звільнення №17-п від 31.01.2013 р. був виданий передчасно до отримання протоколу засідання профкому від 31.01.2013 р. № 29, в тексті наказу відсутній номер такого протоколу, а з показів голови профкому, даних ним в судовому засіданні, витяг із протоколу був наданий у відділ кадрів наступного дня, тобто 01.02.2013 р.

Допитана в судовому засіданні за правилами свідка ОСОБА_4 пояснила, що відлучилася з робочого місця приблизно з 13 до 14 години, купляти продукти харчування і залишила замість себе студенту 3-го курсу ОСОБА_12. Коли вона повернулась на робоче місце, то пообідала, а потім приїхала комендант гуртожитку ОСОБА_6, а пізніше - директор студмістечка Бабак, яка запитала її, куда та відлучалася і вона їй сказала, що її не було з 13 до 14години, черех хвили 10 вони одибві вийшла і поїхали. При цьому письмові пояснення писати їй не пропонували, ніяких акті не складали.

Свідок ОСОБА_13 пояснила, що 12.01.2013 р. вона була в районі вулиці Пушкіна в обідню пору і в магазині біля 14 год. зустріла ОСОБА_4, вони пішли до гуртожитку, який неподалік магазину. Вказала, що пізніше зустріла позивачку в сльозах, дізналась про її переживання через втрату роботи.

Свідок ОСОБА_14 пояснила, що 12.01.2013 р. вона заходила в гуртожиток в обідню пору і на той час ОСОБА_4 не було, а на вахті бачила студентку, а приблизно через півгодини повернулася ОСОБА_4 із ОСОБА_13, повідомила що виходила в гастроном за продуктами. Пізніше ОСОБА_4 проводила їх на вулицю.

Вищенаведеними свідченнями вказаних осіб спростовується твердження адміністраціх про вчинений позивачкою ОСОБА_4 прогул 12.01.2013 року у вигляді відсутності на робочому місці більше трьох годин в період із 12.30 до 15.50 години. Покази свідка позивачки ОСОБА_15 оцінюються судом критично, оскільки вони сумнівні і суперечні.

Відповідно до ст. 66 КЗпП України передбачено, що на тих роботах, де через умови виробництва перерву встановити не можна, працівникові повинна бути надана можливість приймання їжі протягом робочого часу. Перелік таких робіт, порядок і місце приймання їжі встановлюються власником або уповноваженим ним органом за погодженням із виборним органом первинної профспілкової організації(профспілковим представником) підприємства, установи, організації.

Оцінкою наданих відповідачем документів, в тому числі наказом на прийняття позивача на роботу, Колективним договором між адміністрацією колективом РДГУ, затвердженим конференцією трудового колективу 05.01.2011 року, Правилами внутрішнього трудового розпорядку РОДГУ, затвердженими конференцією трудового колективу 16.12.2003 року, не визначена можливість приймання їжі працівників по графіку змінності із підсумковим обліком робочого часу /сторожів, чергових, швейцарів/ протягом добового робочого часу, порядок і місце приймання їжі не встановлене офіційно адміністрацією за погодженням із виборним органом первинної профспілкової організації організації РДГУ, що дає підстави для вільного розуміння позивачкою можливості придбання та приймання їжі, в тому числі із відлученням від робочого місця, що дає підстави для оцінки такої відсутності на роботі за поважних причин.

Згідно із ст. 147 КЗпП України за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: 1) догана; 2) звільнення.

Відповідно до ст. 149 КЗпП України до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. При обранні стягнення власник або уповноважений ним орган повинен врахувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу. Стягнення оголошується в наказі (розпорядження) і повідомляється працівникові під розписку.

Оцінкою досліджених доказів встановлено, що відповідач вимог ст.ст. 147,149 КЗпП України при винесенні наказу №17-п від 31.01.2013 р. відповідач не дотримався. Переконливих доказів пропозиції позивачу щодо надання письмового пояснення про відсутність на робочому місці з боку адміністрації та її відмови в такому поясненні судоми не встановлено. Адміністрацією не враховано, що має місце перше притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності за дисциплінарний проступок, ступінь тяжкості вчиненого проступку без заподіяння ним шкоди, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу позивачки в РДГУ.

Враховуючи наведені обставини суд прийшов до висновку, що звільнення проведено з порушенням встановленого трудовим законодавством порядку з та порушенням прав позивача.

Відповідно до ст. 235 КЗпП України у разі звільнення працівника без законної підстави працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає спір, який при винесенні рішення одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

У відповідності до абзацу 3 п.2 розділу ІІ Постанови КМ України №100 від 08.02.1995 року «Про затвердження порядку обчислення середньої заробітної плати», середньомісячна заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою повязана відповідна виплата.

Таким чином, з урахуванням середньоденного заробітку позивача за листопад грудень 2012 року, відповідно довідки РДГУ №299 від 10.06.2013 року, та вимушеного прогулу позивача з 01.02.2013 р. по 10.06.2013 р. включно, розрахунок середнього заробітку позивача за весь час вимушеного прогулу складає в загальній сумі 5 223.41 грн.

Вимоги позивачки про стягнення моральної шкоди в порядку ст. 237-1 КЗпП України суд вважає не доведеними, з урахуванням встановленого факту порушення трудової дисципліни позивачкою 12.01.2013 року, чим спровоковані дії адміністрації по звільненню позивачки та недосконала оцінка її дій адміністрацією, а також за відсутністю переконливих доказів заподіяння моральної шкоди внаслідок незаконного звільнення позивача із роботи та наслідків моральних страждань.

В порядку ч.3 ст.88 ЦПК України, судовий збір в цивільній справі покладається на сторону відповідача.

На підставі наведеного, на підставі п.4ч.1ст.40, ст.ст. 43, 66, 232, 233,235 КЗпП України, керуючись ст. ст. 10,11,57-60,79,88,208,209,212-215,218,223,292,294,367 ЦПК України, суд

вирішив:

Позовні вимоги ОСОБА_4 до Рівненського державного гуманітарного університету задовольнити частково.

Поновити ОСОБА_4 на роботу на посаду чергової гуртожитку Рівненського державного гуманітарного університету із 31 січня 2013 року.

Стягнути із Рівненського державного гуманітарного університету, код за ЄДРПОУ 25736989, на користь ОСОБА_4 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період із 31 січня 2013 року по 10 червня 2013 року в розмірі 5223.41 грн..

В задоволенні позовних вимог про стягнення із Рівненського державного гуманітарного університету на користь ОСОБА_4 коштів на відшкодування моральної шкоди відмовити.

Рішення суду в частині поновлення ОСОБА_4 на роботу допустити до негайного виконання.

Стягнути із Рівненського державного гуманітарного університету, код за ЄДРПОУ 25736989, судовий збір в розмірі 229 грн. 40 коп. на рахунок 31217206700002 в УДК в м. Рівне, Код ЄДРПОУ 26406128, МФО 833017, код класифікації доходів бюджету 22030001, код отримувача /код з ЄДРПОУ/ 38012714.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Рівненської області через місцевий суд поданням апеляційної скарги в десятиденний строк з дня проголошення рішення, а для осіб які брали участь у справі але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення рішення - протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя Рівненського міського суду Н.Ю.Музичук