Ухвала суду № 31930636, 04.06.2013, Севастопольський апеляційний адміністративний суд

Копія

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Ухвала

Іменем України

Справа № 2а-12341/12/0170/21

04.06.13 м. Севастополь Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Мунтян О.І.,

суддів Дугаренко О.В. ,

Шереніна Ю.Л.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим (суддя Євдокімова О.О.) від 01.03.13 у справі № 2а-12341/12/0170/21

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АТФ Компані" (вул. Некрасова, 16, кв. 20, м.Сімферополь, Автономна Республіка Крим, 95000)

до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби (вул. Мате Залки 1/9, м.Сімферополь, Автономна Республіка Крим, 95053)

про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 01.03.2013 року позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "АТФ Компані" до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень - задоволено.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в м. Сімферополі АР Крим від 22.10.2012р. № 0006772204.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в м. Сімферополі АР Крим від 22.10.2012р. № 0006762204.

На зазначене судове рішення від відповідача надійшла апеляційна скарга, в якій ставиться питання про його скасування та ухвалення нового рішення, яким у задоволенні адміністративного позову відмовити.

Апеляційна скарга мотивована порушенням судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 197 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

У судове засідання 04.06.2013 року сторони, їх представники не з'явились, про дату, час та місце апеляційного розгляду справи сповіщені належно.

Згідно з частиною четвертою статті 196 Кодексу адміністративного судочинства України, неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.

Суд, керуючись положеннями пункту 2 частини першої статті 197 Кодексу адміністративного судочинства України, визнав за можливе перейти до письмового провадження по справі.

Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, матеріалами справи підтверджено, що у період з 24.09.2012р. по 28.09.2012р. відповідачем проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства при визначенні податку на прибуток та додану вартість при здійсненні фінансово-господарських операцій з ПП «Команд», Фірмою «Капітель Плюс», ПП «Базис Торг», КП «Альянс» за період з 01.07.2009р. по 30.06.2012р.

За результатами проведення вказаної перевірки, 04.10.2012р. відповідачем складений Акт № 6781/22-8/33599962, у висновках якого зафіксовано порушення позивача: п. 5.1, п.п. 5.2.1 п. 5.2, п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», п. 44.1 ст. 44, п. 138.1, п. 138.2, п. 138.6, п. 138.8, п.п. 138.8.1 п. 138.8 ст. 138, п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, а саме занижено податок на прибуток у сумі 1111691,50 грн.; п.п. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3, п.п. 7.4.1, п.п. 7.4.5 п. 7.4, п.п. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» та п. 185.1 ст. 185, п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, ст. 200 п. 200.1 Податкового кодексу України, а саме занижено податок на додану вартість в розмірі 889353,00 грн..

11.10.2012 р. позивач надав відповідачу заперечення на вищезазначений Акт перевірки, листом від 17.10.2012р. вих. № 23082/10/22-1 останній зазначив, що висновки акту перевірки відповідають діючому законодавству та не підлягають відміні чи зміні.

На підставі вищезазначеного Акту перевірки відповідачем 22.10.2012р. прийняти податкові повідомлення-рішення: № 0006772204 про збільшення грошового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 1313449,13 грн., у тому числі 1111691,50 грн. за основним платежем та 201757,63 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами); № 0006762204 про збільшення грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 1050759,00 грн., у тому числі 889353,00 грн. за основним платежем та 161406,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

Перевіряючи доводи апеляційної скарги, відповідність висновків суду першої інстанції матеріалам справи, судовою колегією встановлено наступне.

У періоді, який перевірявся відповідачем, вказані правовідносини регулювалися Законами України «Про оподаткування прибутку підприємств», «Про податок на додану вартість» (втратили чинність 01.01.2011р.), Податковим кодексом України (набрав чинність 01.01.2011р.).

Пунктом 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» було визначено, що валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

До складу валових витрат, зокрема включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті (п. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону).

Пунктом 5.3 ст. 5 зазначеного Закону були зазначені витрати, які не включаються до складу валових витрат, зокрема не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку (п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону).

З урахуванням вказаних норм встановлено, що до валових витрат платника податку включається вартість ТМЦ, робіт, послуг, які за своїм призначенням однозначно відповідають смислу господарської діяльності платника податку та передбачають можливість отримання платником доходу або іншої користі від їх придбання.

Згідно з п.п.7.7.1 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» (який діяв на момент виникнення спірних правовідносин), сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджених податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Частиною 1 п.п. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» було передбачено, що податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця, при цьому відповідно до п.п. 7.3.1 п. 7.3 ст. 7 цього Закону датою виникнення податкових зобов'язань з поставки товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а у разі поставки товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку; або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.

Податкова накладна є документом, який підтверджує сплату покупцем податку на додану вартість в ціні товару.

Підпунктом 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» було встановлено, що платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: а) порядковий номер податкової накладної; б) дату виписування податкової накладної; в) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); є) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача; ж) ціну поставки без врахування податку; з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку (п.п. 7.2.4 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»).

Податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту. Як виняток з цього правила, підставою для нарахування податкового кредиту при поставці товарів (послуг) за готівку чи з розрахунками картками платіжних систем, банківськими або персональними чеками у межах граничної суми, встановленої Національним банком України для готівкових розрахунків, є належним чином оформлений товарний чек, інший платіжний чи розрахунковий документ, що підтверджує прийняття платежу постачальником від отримувача таких товарів (послуг), з визначенням загальної суми такого платежу, суми податку та податкового номера постачальника (п.п. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»).

Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону № 168).

Відповідно до підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

- або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку і оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

- або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Пунктом 138.2 ст. 138 ПКУ визначений склад витрат та порядок їх визнання, зокрема витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до п.п. 138.8.1 п. 138.8 ст. 138 ПКУ, до складу прямих матеріальних витрат включається вартість сировини та основних матеріалів, що утворюють основу виготовленого товару, виконаної роботи, наданої послуги, придбаних напівфабрикатів та комплектувальних виробів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат. Прямі матеріальні витрати зменшуються на вартість зворотних відходів, отриманих у процесі виробництва, які оцінюються у порядку, визначеному в положеннях (стандартах) бухгалтерського обліку.

Згідно з п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПКУ не включаються до складу витрат: витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Статтею 185 ПКУ закріплено визначення об'єкта оподаткування, де у п. б) п.п. 185.1. закріплено, що об'єктом оподаткування є операції платників податку зокрема з постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.

Відповідно до п. 200.1 ст. 200 ПКУ сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Податкове зобов'язання для цілей розділу V цього Кодексу - загальна сума податку на додану вартість, одержана (нарахована) платником податку в звітному (податковому) періоді, що встановлено п.п. 14.1.179 ст.14 ПКУ.

Відповідно до п.п. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПКУ податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Право на віднесення сум податку до податкового кредиту згідно п. 198.1 ст. 198 ПКУ виникає у разі здійснення операцій в т.ч. з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно з п. 198.2. ст. 198 ПКУ датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно п. 198.3. ст. 198 ПКУ податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку в т.ч. з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 ст. 198 ПКУ встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Відповідно до п. 201.8 ст. ПКУ право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Згідно з п. 201.1 ст. ПКУ платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору.

Пунктом 201.6 ст. ПКУ встановлено, що податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця. Органи державної податкової служби за даними реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, наданих в електронному вигляді, повідомляють платника податку про наявність у такому реєстрі розбіжностей з даними контрагентів. При цьому платник податку протягом 10 днів після отримання такого повідомлення має право уточнити податкові зобов'язання без застосування штрафних санкцій, передбачених розділом II цього Кодексу. Податкова накладна згідно п. 201.7 ПКУ виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Згідно п. 201.10 ст. 201 ПКУ податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Статтею 2 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" встановлено, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Згідно п.1.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88, господарські операції відображаються у бухгалтерському обліку методом їх суцільного і безперервного документування. Записи в облікових регістрах провадяться на підставі первинних документів, створених відповідно до вимог цього Положення.

Статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" встановлено, що господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Відповідно до положень ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Інформація, що міститься у прийнятих до обліку первинних документах, систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов'язаних рахунках бухгалтерського обліку. Дані аналітичних рахунків повинні бути тотожні відповідним рахункам синтетичного обліку на перше число кожного місяця.

Відповідальність за несвоєчасне складання первинних документів і регістрів бухгалтерського обліку та недостовірність відображених у них даних несуть особи, які склали та підписали ці документи.

Абзацом 4 ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України встановлено, що господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Матеріали справи свідчать про те, що позивачем та ПП «Команд», Фірмою «Капітель Плюс», ПП «Базис Торг», КП «Альянс» були укладені договори: з КП «Альянс» договір субпідряду № 17/05/10/1382 від 17.05.2010р., у виконання якого видані податкові накладні: № 4420 від 08.11.2010р. на загальну суму 500000,00 грн., у т.ч. ПДВ 83333,33 грн., № 4222 від 18.11.2010р. на загальну суму 230000,00 грн., у т.ч. ПДВ 38333,33 грн., № 4113 від 26.10.2010р. на загальну суму 190006,00 грн., у т.ч. ПДВ 31667,67 грн., № 3910 від 12.10.2010р. на загальну суму 400000,00 грн., у т.ч. ПДВ 66666,67 грн., № 3301 від 23.09.2010р. на загальну суму 230021,00 грн., у т.ч. ПДВ 38336,83 грн., № 3300 від 16.09.2010р. на загальну суму 100000,00 грн., у т.ч. ПДВ 16666,67 грн., № 212 від 28.03.2011р. на загальну суму 80000,00 грн., у т.ч. ПДВ 13333,33 грн., № 181 від 24.03.2011р. на загальну суму 200000,00 грн., у т.ч. ПДВ 33333,33 грн., № 99 від 14.03.2011р. на загальну суму 100000,00 грн., у т.ч. ПДВ 16666,67 грн., № 332 від 21.02.2011р. на загальну суму 229989,00 грн., у т.ч. ПДВ 38331,50 грн., № 281 від 09.02.2011р. на загальну суму 400000,00 грн., у т.ч. ПДВ 66666,67 грн., № 270 від 04.02.2011р. на загальну суму 50000,00 грн., у т.ч. ПДВ 8333,33 грн., № 51 від 26.01.2011р. на загальну суму 50002,00 грн., у т.ч. ПДВ 8333,67 грн., № 18 від 10.01.2011р. на загальну суму 350000,00 грн., у т.ч. ПДВ 58333,33 грн., № 4679 від 28.12.2010р. на загальну суму 50000,00 грн. у т.ч. ПДВ 8333,33 грн., № 4678 від 16.12.2010р. на загальну суму 190000,00 грн., у т.ч. ПДВ 31666,67 грн., № 4677 від 13.12.2010р. на загальну суму 90000,00 грн., у т.ч. ПДВ 15000,00 грн., № 4224 від 25.11.2010р. на загальну суму 45003,00 грн., у т.ч. ПДВ 7500,50 грн., № 4676 від 09.12.2010р. на загальну суму 300000,00 грн., у т.ч. ПДВ 50000,00 грн., № 3079/1 від 02.09.2010р. на загальну суму 6700,00 грн., у т.ч. ПДВ 1116,67 грн., № 2777 від 17.08.2010р. на загальну суму 10500,00 грн., у т.ч. ПДВ 1750,00 грн., № 2348 від 15.07.2010р. на загальну суму 25000,00 грн., у т.ч. ПДВ 4166,67 грн.; з ПП «Базис Торг» договір поставки пінобетону, у виконання якого видані податкові накладні № 897 від 14.07.2010р. на загальну суму 5400,00 грн., у т.ч. ПДВ 900,00 грн., № 899 від 21.07.2010р. на загальну суму 5400,00 грн., у т.ч. ПДВ 900,00 грн., № 1002 від 28.07.2010р. на загальну суму 3110,40 грн., у т.ч. ПДВ 518,40 грн.; з Фірмою «Капітель Плюс» договір субпідряду № 05/07/10-575 від 05.07.2010р., у виконання якого видані податкові накладні № 1462 від 16.08.2010р. на загальну суму 1200000,00 грн., у т.ч. ПДВ 200000,00 грн., № 1508 від 31.08.2010р. на загальну суму 110754,00 грн., у т.ч. ПДВ 18459,00 грн., № 1463 від 31.08.2010р. на загальну суму 181832,33 грн., у т.ч. ПДВ 30305,39 грн.; з ПП «Комманд» договір купівлі-продажу змазки Біосмол від 27.01.2011р. № 52, у виконання якого видана податкова накладна № 387 від 27.01.2011р. на загальну суму 2400,00 грн., у т.ч. ПДВ 400,00 грн.

З матеріалів справи вбачається, що у ході виконання договорів також були складені документи: видаткові та прибуткові накладні, акти по формі № КБ-2в «Акт приймання виконаних будівельних робіт», довідки про вартість виконаних підрядних робіт по формі № КБ-3.

Висновком судово-економічної експертизи № 73 від 04.02.2013р. встановлено, що документами первинного бухгалтерського та податкового обліку позивача підтверджується: отримання ТМЦ (послуг) від контрагентів у повному обсязі; фактичне виконання умов договорів; використання позивачем ТМЦ (послуг) від контрагентів у господарській діяльності; оплата за отримані ТМЦ (послуги) від контрагентів.

Згідно матеріалів справи, контрагенти позивача на час виписки податкових накладних перебували платниками податку на додану вартість, що повністю відповідає приписам податкового законодавства.

Позивач і його контрагенти мали цивільну правоздатність, державну реєстрацію та не були позбавлені права укладати будь-які угоди відповідно до чинного законодавства України. Статут позивача не містить будь-яких обмежень чи заборони керівництву підприємства на укладання зазначених угод. Статтею 67 Господарського кодексу України передбачено, що підприємства вільні у виборі предмета договору, визначені зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.

З залучених до матеріалів справи належним чином завірених копій податкових накладних встановлено, що вони виписані зареєстрованими платниками ПДВ, оформлені належним чином, мають всі обов'язкові реквізити та відповідають усім вимогам до первинного документу податкового обліку.

Під час проведення експертизи експертом встановлено, що податкові накладні складені у зв'язку із придбанням товарів (послуг) з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Стаття 204 ЦК України закріплює принцип презумпції правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він невизнаний судом недійсним.

Головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не Актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в Акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

Згідно з ч.2 ст.215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно зі статтею 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідно до пункту 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Отже, без правової оцінки суду першої інстанції не залишилось те, що зміст статті 228 Цивільного кодексу України свідчить на користь висновку, що законодавець відокремив порушення публічного порядку від інших підстав нікчемності правочинів та передбачив наявність умислу сторін (сторони) на незаконний результат, а також суперечність його публічно-правовим актам держави.

Зважаючи на те, що публічний порядок держави порушується у разі недотримання нормативних актів, у яких він закріплений, а фіктивне підприємництво з метою ухилення від сплати податків, на факт якого відповідач посилається як на підставу прийняття спірного податкового повідомлення-рішення, є злочином, відповідальність за який встановлена Кримінальним кодексом України, колегія суддів Севастопольського апеляційного адміністративного суду погоджується з висновком суду першої інстанції, що за обставин, які склалися у даній справі, визначенню правочину як такого, що порушує публічний порядок повинен передувати вирок суду про притягнення учасника (учасників) такого правочину до кримінальної відповідальності, який би набрав законної сили. Всупереч вимогам частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України відповідачем таких доказів надано не було. Проте, у разі наявності відповідного вироку суду, постановленого у кримінальній справі, податковий орган має право звернутись до суду про перегляд судового рішення за ново виявленими обставинами в порядку, передбаченому Кодексом адміністративного судочинства України.

Будь-яких доказів недобросовісності саме позивача як платника податку на прибуток та податку на додану вартість податковим органом не подано. У матеріалах справи відсутні докази обізнаності позивача щодо протиправного характеру діяльності окремих посередників у ланцюгах постачання, прямої чи опосередкованої причетності до такої протиправної діяльності з метою отримання податкової вигоди.

На час формування валових витрат податкового кредиту по операціям з зазначеними контрагентами у періоді, що перевірявся, позивачем не тільки отримані ТМЦ (роботи, послуги), але й сплачена їх вартість.

Таким чином, зміст правочинів з контрагентами позивача не суперечить законодавству, моральним засадам суспільства, договори укладені за вільним волевиявленням його учасників, у формі, встановленій законом, та спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними. Відповідно, первинні та бухгалтерські документи за господарськими операціями позивача з контрагентами свідчать про реальне виконання правочинів, ці документи були належним чином оформлені.

Таким чином, позивач з вищезазначеними контрагентами свої обов'язки за договірними зобов'язаннями виконували.

Висновки відповідача щодо завищення позивачем податкового кредиту з ПДВ на суму 889353,00 грн. та завищення позивачем валових витрат на суму 1111691,50 грн. є безпідставними.

Таким чином, у відповідача були відсутні правові підстави для збільшення грошового зобов'язання з ПДВ на 889353,00 грн. та з податку на прибуток на суму 1111691,50 грн.

Отже, оскільки відсутні підстави для збільшення сум грошових зобов'язань з ПДВ та з податку на прибуток, то й відсутні і підстави для нарахування штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 161406,00 грн. та 201757,63 грн., тому у відповідача були відсутні правові підстави для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень від 22.10.2012р. № 0006772204 та № 0006762204.

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів погоджується з правильним висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Судова колегія дійшла до висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, тому підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування судового рішення не вбачається.

На підставі викладеного, судова колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду першої інстанції - без змін.

Керуючись частиною третьою статті 24, частиною першою статті 195, статтями 196,197, пунктом 1 частини першої статті 198, статтею 200, пунктом 1 частини першої статті 205, статтями 206, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим (суддя Євдокімова О.О.) від 01.03.13 у справі № 2а-12341/12/0170/21- залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим (суддя Євдокімова О.О.) від 01.03.13 у справі № 2а-12341/12/0170/21 - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі.

Ухвалу може бути оскаржено до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя підпис О.І. Мунтян

Судді підпис О.В.Дугаренко

підпис Ю.Л.Шеренін

З оригіналом згідно

Головуючий суддя О.І. Мунтян