Рішення № 31930078, 11.06.2013, Васильківський міськрайонний суд Київської області

ВАСИЛЬКІВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 1008/6760/12

Провадження № 2/362/466/13

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11.06.2013 року

Васильківський міськрайонний суд Київської області в складі: головуючого - судді Корнієнка С.В., при секретарі - Дрозденко К.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Василькові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про усунення перешкод в користуванні майном шляхом виселення,-

в с т а н о в и в:

Позивач звернувся до суду з позовом про усунення перешкод в користуванні належним йому на праві власності після дарування бабусею, померлою ІНФОРМАЦІЯ_1, майном - будинком АДРЕСА_1, шляхом виселення відповідачів з зазначеного житла.

В судовому засіданні позивач та його представник вимоги позову підтримали в повному обсязі.

Відповідачі та їх представник вимоги позову не визнали, вважаючи їх не обґрунтованими.

Суд, вислухавши сторони, дослідивши письмові матеріали справи, приходить до висновку про часткове задоволення позову, виходячи з наступного.

У відповідності до положень ст.10 та ст.61 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, які мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості, та повинна довести ти обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з ст.158 ЖК України, наймач користується жилим приміщенням у будинку, що належить громадянинові на праві приватної власності, відповідно до договору найму жилого приміщення.

Як вбачається з положень ст. 169 ЖК України, у разі припинення договору найму жилого приміщення в будинку, що належить громадянинові на праві приватної власності, наймач і особи, які проживають разом із ним, зобов'язанні звільнити жиле приміщення, а у разі відмовлення вони підлягають виселенню в судовому порядку без надання іншого жилого приміщення.

У відповідності до положень ч.2 ст.405 ЦК України, член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік.

Положеннями ст. 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Як вбачається з положень ст.1 Протоколу 1 Конвенції про захист прав людини та основних свобод, яка відповідно до ч.1 ст. 9 Конституції України, п.1 ст.17 Закону України „Про міжнародні договори України" є частиною національного законодавства, та ст. 41 Конституції України та ст.ст. 321, 328, 330, 334 ЦК України, кожна фізична особа має право мирно володіти своїм майном, право власності набувається із підстав не заборонених законом, зокрема правочинів. Добросовісний набувач набуває право власності на майно, навіть в тих випадках, коли воно відчужене особою, яка немала на це право. Право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений в його здійсненні крім у випадках і в порядку, встановлених законом. Право приватної власності є непорушним.

У відповідності до положень ч.2 п.15 постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 1.11.1996 року „Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя" зазначають, що наявність прописки (на даний час реєстрації) сама по собі не може бути підставою для визнання права користування жилим приміщенням за особою, яка там проживала.

Згідно до положень п.5 та ч.1 п.11 постанови Пленуму Верховного суду України № 2 від 12.04.1985 року „Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України", при розгляді спорів, що не урегульовані житловим законодавством, суд застосовує норми цивільного законодавства.

Як вбачається з договору дарування від 15 лютого 2003 року, посвідченого приватним нотаріусом Васильківського районного нотаріального округу ОСОБА_4, за реєстровим № 433, та державного акту на право власності земельну ділянку від 5.08.2008 року, позивач є власником будинку АДРЕСА_1, після його дарування його бабусею ОСОБА_5, померлої ІНФОРМАЦІЯ_1, та земельної ділянки площею 0,1102 га, на який він розташований.

Свідки ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 та ОСОБА_9 в судовому засіданні дали покази, щодо обставин набуття позивач прав власності на спірний будинок та проживання в ньому відповідачів.

З огляду будинкової книги будинку АДРЕСА_1 довідок виконавчого комітету Калинівської селищної ради вбачається, що відповідачі проживають за зазначеною адресою з вересня 1998 року з дозволу ОСОБА_5., померлої ІНФОРМАЦІЯ_1.

Таким чином, в судовому засіданні встановлено, що підстав для подальшого користування будинком у відповідачів, які не є членом сім'ї позивача, відсутні, а тому вимоги заявника про їх виселення є правомірними та підлягають до задоволення. При цьому, суд не вбачає підстав для надання відповідачам іншого жилого приміщення.

Суд критично ставиться до заперечень відповідачів, оскільки їх проживання у спірному будинку було похідним від права власності на нього їх матері та бабусі, що померла ІНФОРМАЦІЯ_1, а утримання житла та прибудова до нього здійснювалися на їх власний розсуд, при відсутності для цього відповідних правових підстав, тобто ризик.

Що стосується відшкодування позивачеві та його представникові судових витрат, суд виходить з положень ст.ст.84, 85 та 88 ЦПК України та Закону України „Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах», задовольняючи їх з урахуванням доведеності, а саме, щодо витрат на сплату судового збору в сумі 107,30 грн., на проїзд до суду в сумі 850 грн., та витрат на правову допомогу за участь в розгляді справи (протягом 140 хв.) в сумі 1068 грн.67 коп., а всього 2025,97 грн.

На підставі наведеного та керуючись ст.1 Протоколу 1 Конвенції про захист прав людини та основних свобод, ч.1 ст.9 Конституції України, п.1 ст.17 Закону України „Про міжнародні договори України", ст.41 Конституції України, ч.2 п.15 постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 1.11.1996 року „Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя", п.5 постанови Пленуму Верховного Суду України „Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України" № 2 від 12.04.1985 року та ст.ст. 321, 328, 330, 334, 391 ЦК України, ст. ст. 158, 169 ЖК України, ст.ст. 1, 3, 10, 11, 60, 61, 130, 208, 209, 212-215, 218, 221, 224, 223, 294 ЦПК України, суд ,-

в и р і ш и в :

Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Усунути перешкоди в користуванні ОСОБА_1 будинком АДРЕСА_1 шляхом виселення ОСОБА_2 та ОСОБА_3 з будинку АДРЕСА_1 без надання іншого житлового приміщення.

Стягнути з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судові витрати у справі в сумі 107,30 грн. судового збору, витрат на проїзд представника в суд в сумі 850 грн. та витрат на правову допомогу в сумі 1068,67 грн., а всього 2025 грн.97 коп.

В решті позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги або по закінченню апеляційного провадження.

Рішення може бути оскаржена в апеляційному порядку до Апеляційного суду Київської області через Васильківський міськрайонний суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення.

Суддя Корнієнко С.В.