Рішення № 3192748, 06.03.2009, Господарський суд Луганської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

91000, м. Луганськ, пл. Героїв ВВВ, 3а. Тел. 55-17-32

______

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №

За позовом Приватного підприємства «Донснабсбыт», м. Донецьк,

до Приватного підприємства «Лев плюс», м. Луганськ, -

про стягнення 21053 грн. 35 коп.

Суддя господарського суду Луганської області Середа А.П.,

при секретарі судового засідання –Качановській О.А.,

в присутності представників сторін:

від позивача –Рогатинська Ж.В. –юрист, - довіреність №121 від 01.11.08 року;

від відповідача –Коровніков В.Є. –представник, - довіреність № 11 від 27.01.09 року, -

розглянувши матеріали справи, -

в с т а н о в и в:

суть спору: позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача боргу у розмірі 21053,35 грн., який виник внаслідок неналежного виконання відповідачем умов договору купівлі-продажу №б/н від 31.10.06 року, а також судових витрат у розмірі 328,54 грн. (державного мита –210,54 грн. та витрат на інформаційно-технічне забезпечення позову –118,00 грн.).

На підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України (далі –ГПК) розгляд справи відкладено: з 27 січня до 10 лютого 2009 року –у зв’язку з неявкою представника позивача, а також необхідністю надання сторонам можливості подати до суду додаткові докази; з 10 лютого до 24 лютого 2009 року –у зв’язку з необхідністю надання сторонам можливості подати до суду додаткові докази та здійснити взаємозвірку; з 24 лютого до 06 березня 2009 року –у зв’язку з неявкою позивача та необхідністю надання сторонам можливості подати до суду додаткові докази.

Представниками сторін у судовому засіданні, яке відбулося 06.03.09 року, подано клопотання про відмову від здійснення фіксації судового процесу технічними засобами, яке не суперечить вимогам ст.ст.4-4,22 та 81-1 ГПК України, а тому його судом задоволено.

Представник позивача позов підтримав у повному обсязі.

Відповідач у своєму відзиві на позов (вих. №б/н від 10.02.09 року) не висловив чіткого ставлення до заявленого позову, посилаючись на необхідність дослідження доказів, якими позивач обґрунтовує свої позовні вимоги.

04.03.09 року від нього, через канцелярію суду, надійшло заперечення на позов (вих. №б/н від 04.03.09 року), в якому він ставить суд до відома про невизнання позову, посилаючись на те, що позивачем –йому «не були надані оригінали видаткових документів (довіреності, видаткові накладні з печатками ПП «Лев плюс» та що «підписи у видаткових накладних не є справжніми».

Представник відповідача у судовому засіданні, яке відбулося 06.03.09 року, позов не визнав, посилаючись на вищевикладені причини.

Судом неодноразово (09.01.09 року, 27.01.09 року, 10.02.09 року та 24.02.09 року) було запропоновано сторонам здійснити взаємозвірку стану розрахунків за цим спором, - однак ці вимоги ними не виконано.

З урахуванням викладеного, приймаючи до уваги те, що термін судового розгляду спору, встановлений частиною 1 ст. 69 ГПК України, закінчується 09.03.09 року, - суд позбавлений реальної можливості подальшого відкладення розгляду справи, а тому, керуючись частиною 3 ст. 22 та ст.43 ГПК України вважає за необхідне вирішити спір по суті у цьому судовому засіданні.

І. Заслухавши представників сторін, дослідивши наявні у справі докази, суд дійшов наступного.

1. 31.10.06 року між позивачем (продавець) та відповідачем (покупець) укладено договір №б/н, згідно якому продавець зобов’язується продати, а покупець - прийняти та оплатити на умовах цього договору продукцію (далі –товар) (п.1.1), кількість та ціна якої вказані у накладних, що є його невід»ємною частиною (п.1.2).

Загальна вартість товару за цим договором визначається як сумарний результат згідно накладним (п.2.1). Оплата за цим договором здійснюється у наступному порядку: на розрахунковий рахунок продавця у вигляді 100% вартості товару впродовж 5-ти банківських днів з моменту отримання покупцем (п.2.2).

Перехід права власності від продавця до покупця відбувається в момент передачі продукції покупцеві (п.3.2).

У випадку порушення істотних умов договору винна сторона зобов’язана відшкодувати контрагенту спричинені збитки у відповідності до чинного законодавства (п.5.1). За невиконання або неналежне виконання своїх зобов’язань за договором сторони несуть відповідальність, передбачену законодавством України (п.5.2). За прострочення сплати вартості поставленої продукції покупець сплачує продавцеві штраф у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості неоплаченої у строк поставленої продукції (п.5.3).

Договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє до повного виконання ними прийнятих на себе зобов’язань (п.6.1).

На виконання умов договору постачальник відпустив покупцеві товар на загальну суму 40303,25 грн., що підтверджується видатковими накладними: №1382 від 31.10.06 року на суму 2043,01 грн.; №1412 від 03.11.06 року на суму 2585,02 грн.; №1443 від 13.11.06 року на суму 2264,82 грн.; №1455 від 15.11.06 року на суму 505,00 грн.; №1467 від 17.11.06 року на суму 2050,00 грн.; №1488 від 21.11.06 року на суму 2302,50 грн.; №1492 від 23.11.06 року на суму 322,20 грн.; № 56 від 23.01.07 року на суму 429,60 грн.; №163 від 14.02.07 року на суму 3540,00 грн.; №242 від 05.03.07 року на суму 6400,20 грн.; №336 від 26.03.07 року на суму 6000,00 грн.; №570 від 11.05.07 року на суму 11861,00 грн.

Кожна з них містить докази отримання товару уповноваженою особою покупця: або підпис на накладній, скріплений печаткою підприємства, або підпис на накладній, з доданням довіреності на уповноважену особу.

Як стверджує позивач, покупець (відповідач) частково вжив заходів до погашення боргу, сплативши частку боргу у розмірі 19250,00 грн.

Станом на час звернення позивача з позовом до суду залишок боргу склав 21053,35 гр. (40303,35 грн. –19250,00 грн.)

Відповідач, заперечуючи проти позову, у встановленому законом порядку не спростував доводи позивача; не надав жодної претензії, в якій би оспорював вимоги позивача; не вжив заходів до погашення боргу.

З урахуванням ставлення відповідача до позову судом були ретельно досліджені оригінали документів, якими позивач підтверджує суму залишку боргу. Сумніви у їх достовірності у суду не виникли. Крім того, борг за отримані товарно-матеріальні цінності, на яких представник відповідача, наче б то, сумнівається у справжності підпису, уже оплачені (як стверджує позивач), - наприклад, видаткові накладні: від 31.10.06 року №1382; від 23.11.06 року №1492; та ін.

Відповідач доводи у цій частині не спростував.

З урахуванням наявних у справі доказів суд вважає, що станом на час розгляду цього спору його предметом є основний борг у сумі 21053,35 грн.

Його розрахунок викладено у позовній заяві.

ІІ.Заслухавши представників сторін, дослідивши та оцінивши наявні у справі докази, суд вважає, що позов підлягає задоволенню у повному обсязі з наступних підстав.

1.Згідно частинам 1-2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 202 ЦКУ).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків ( частина 1 ст. 626 ЦКУ).

Зобов'язанням є правовідносини, в яких одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певні дії (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певних дій, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (частина 1 ст.509 ЦКУ).

Закон –ст.525 ЦКУ – не передбачає права сторони на односторонню відмову від виконання зобов'язань.

Згідно ст.526 ЦКУ зобов'язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Статтею 527 ЦКУ встановлено, що боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор –прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання.

Як сказано у частині 1 ст. 530 ЦКУ, якщо у зобов’язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Правовідносини, які існують між сторонами за цим спором, належать до купівлі-продажу.

Тобто відповідач, отримавши від позивача товар на вищезгадану суму, повинен був у визначений договором строк оплатити їх вартість, однак зробив це не у повному обсязі.

Згідно ст.655 ЦКУ за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Позивач по справі належним чином виконав вимоги ст.ст.662 та 663 ЦКУ, - тобто передав відповідачу обумовлену договором кількість товару.

Відповідач припустився порушення вимог чинного цивільного законодавства та умов договору.

Так, статтею 691 ЦКУ встановлено, що покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Якщо ціну встановлено залежно від ваги товару, вона визначається за вагою нетто, якщо інше не встановлено договором купівлі-продажу.

Якщо договором купівлі-продажу встановлено, що ціна товару підлягає зміні залежно від показників, що зумовлюють ціну товару (собівартість, затрати тощо), але при цьому не визначено способу її перегляду, ціна визначається виходячи із співвідношення цих показників на момент укладення договору і на момент передання товару.

Якщо продавець прострочив виконання обов'язку щодо передання товару, ціна визначається виходячи із співвідношення цих показників на момент укладення договору і на день передання товару, встановлений у договорі, а якщо такий день не встановлений договором, - на день, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

Положення цієї частини про визначення ціни товару застосовуються, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства або не випливає із суті зобов'язання.

Отримавши від позивача товар, відповідач повинен був дотримуватися як вимог вищецитованої статті, так і умов договору.

Такий його обов’язок передбачено частинами 1 та 2 ст. 692 ЦКУ, якими встановлено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

З огляду на те, що відповідач не вчинив таких дій, позивач цілком правомірно скористався правилом частини 3 ст. 692 ЦКУ, в якій сказано, що у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

Отже, з боку відповідача має місце неналежне виконання умов укладеного між сторонами договору (порушення зобов’язань).

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦКУ).

Згідно п.п.3 та 4 статті 611 Кодексу у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки та відшкодування збитків та моральної шкоди.

Частинами 1 та 2 статті 612 ЦКУ визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення.

З урахуванням викладеного та наявних у справі доказів суд вважає, що позивач належним чином довів наявність вини відповідача у невиконанні умов договору, а тому особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності його вини (умислу чи необережності), якщо інше не встановлено законом або договором (частина 1 ст.614 ЦКУ).

Боржник, який порушив зобов'язання, повинен відшкодувати кредиторові спричинені збитки.

Розмір збитків, спричинених порушенням зобов'язання, доказується кредитором (частини 1 та 2 ст.623 ЦКУ).

Якщо за порушення зобов'язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.

Договором може бути встановлено обов'язок відшкодувати збитки лише в тій частині, в якій вони не покриті неустойкою.

Договором може бути встановлено стягнення неустойки без права на відшкодування збитків або можливість за вибором кредитора стягнення неустойки чи відшкодування збитків (ст. 624 ЦКУ).

Згідно частинам 1 та 3 статті 549 Цивільного кодексу неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

При вирішенні питання про стягнення інфляційний нарахувань та 3% річних суд керується ст. 625 ЦКУ, згідно якій боржник не звільняється від відповідальності за

неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки стягнення 3% річних, інфляційних нарахувань та пені є правом, а не обов’язком позивача, представник останнього у судовому засіданні заявив. що позивач не бажає стягувати ці суми.

Таким чином, оцінивши наявні у справі докази, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі з підстав, про які йдеться вище у цьому рішенні.

Що стосується судових витрат, то суд, керуючись ст.ст.44,47-1 та 49 ГПК України, покладає їх на відповідача як на сторону, яка порушила умови договору, вимоги чинного законодавства та з вини якої спір доведено до суду.

На підставі викладеного, ст.ст. 11, 525, 526, 530, 560, 610-612, 614, 623, 655, 691 та 692 Цивільного кодексу України, ст.232 Господарського кодексу України, керуючись ст.ст. 4-3,22,32-34, 43,44, 47-1, частиною 2 ст. 49 та ст.ст.75, 82, 84, 85 ГПК України, суд

в и р і ш и в :

1. Позов задовольнити у повному обсязі.

2. Стягнути з Приватного підприємства «Лев плюс», ідентифікаційний код 33351691, яке знаходиться за адресою: місто Луганськ, вул. Лутугінська, 133, - на користь Приватного підприємства «ДОНСНАБСБЫТ», ідентифікаційний код 30838724, юридична адреса: місто Донецьк, вул. Щорса, 87; знаходиться за адресою: місто Донецьк, просп. Київський, 1-б, - борг у сумі 21053 (двадцять одна тисяча п’ятдесят три) грн. 35 коп., а також витрати по сплаті державного мита у сумі 210 (двісті десять) грн. 54 коп. та на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 118 (сто вісімнадцять) грн. 00 коп.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Відповідно до ст.85 ГПК України у судовому засіданні 06.03.2009 року за згодою представників сторін оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання, оформленого відповідно до ст. 84 ГПК України.

Рішення може бути оскаржено до Луганського апеляційного господарського суду у 10-денний термін з дня підписання.

Рішення складено у повному обсязі та підписано – 11 березня 2009 року.

Суддя А.П.Середа